Тенденції сучасного спілкування.

Спілкування – соціально – психологічний процес взаємодії двох і більше людей з приводу повідомленого. Люди на відміну від телефонного апарата, не просто передають інформацію. Вони її формують, уточнюють, розвивають, спотворюють, переживають і реагують на повідомлене.

Спілкування, якщо воно відбувається, передбачає такі ознаки:

1) комунікаторів – тих, між ким відбувається спілкування, зокрема комуніканта – того, хто ініціює процес спілкування, є його адресантом, і комуніката – того, на кого спрямоване спілкування і хто є його адресатом;

2) духовно-інтелектуальну єдність тих, хто спілкується, – спільну свідомість, спільну культуру;

3) спільну форму духовного буття – мову;

4) при потребі загальнозрозумілі знакові системи, що замінюють мову в певних ситуаціях, – письмо, іноземні мови та інші знакові системи;

5) при потребі створені спільнотою засоби спілкування – книги, періодичні видання тощо;

6) соціально-психологічну здатність до спілкування – здатність говорити, висловлювати думки, почуття згідно з виконуваною соціальною функцією й соціальними приписами та здатність слухати, сприймати й розуміти висловлене залежно від соціальної функції слухача/читача, а також соціальних вимог.

Основними результатами успішного спілкування завжди є взаємопорозуміння йзгода: згода слухача з мовцем, згода чинити, як того вимагає співрозмовник і ситуація.Процес спілкування може бути ускладнений суперечками, непорозумінням, але спілкування завжди має завершуватися повною згодою. Згода на 30% означає те, що спілкування, на жаль, теж відбулося лише на 30%. Тому важливими під час спілкування є вміння й методи переконання співрозмовника, аби забезпечити повну згоду й уникнути конфліктності у комунікативній ситуації. Основний конфлікт під час спілкування – це конфлікт між співрозмовниками за відсутності згоди через непорозуміння. Комунікація завжди є тривалим процесом, що перебуває на стадії пошуку порозуміння й згоди. Комунікація – це не результат, це процес пошуку результату.

Мовленнєва діяльність як один з основних видів діяльності людини.

Мовленнєва діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю і складається з декількох послідовних етапів: орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації та контролю. Відповідно до цих етапів здійснюється кожна окрема мовна дія.

Вихідним моментом будь-якої мовної дії є мовна ситуація, то є таке збіг обставин, який спонукає людину до висловлювання, наприклад, необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати лист, поговорити з одним і т.п. В реалізації мовної дії виділяються наступні фази:

1. Підготовка висловлювання. Початком акту мовленнєвої діяльності є усвідомлення мотивів, потреб і цілей вступу до спілкування. Далі здійснюється розподіл усіх прогнозування результатів висловлювання на основі минулого досвіду та обліку обстановки. У розвиненого в мовному відношенні людини, зі швидкими реакціями, ці підготовчі дії протікають з великою швидкістю на підсвідомому рівні і завершуються створенням внутрішнього плану висловлювання, який може мати різну ступінь Узагальнення.

2. Структурування висловлювання. Змістом даної фази є вибір слів, їх розташування в потрібній послідовності і граматичне оформлення. Ці операції, що здійснюються в оперативної мовленнєвої пам'яті, супроводжуються оцінкою створюваного висловлювання і його коригуванням на рівні внутрішнього плану.

3. Перехід до зовнішньої мови. Здійснюється звукове або графічне оформлення висловлювання. Це сама відповідальна фаза мовного дії, вона полягає в переході від внутрішньої мови до зовнішньої. Помилки в такому переході роблять мову в очах оточуючих неповною, незв'язної, важкозрозумілою.

Науковий стиль як комунікативний феномен.

Сфера поширення.Науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти. Мета наукового мовлення – повідомлення про результати наукових досліджень, довдення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.Твори (жанри) наукового стилю –монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Загальні ознаки наукового стилю:

• предметність та об’єктивність

• понятійність, логічна послідовність та завершеність

• смислова точність, ясність

• лаконічність, стислість

• відсутність образності, емоційності

Мовними ознаками наукового стилю є:

•  строга унормованість (відповідність нормам літературної мови);

•  широке використання абстрактної лексики;

•  безособовість; монологічний характер викладу, зумовлений змістом;

•  завершеність та повнота висловлювання;

•  тісний зв’язок між частинами висловлювання;

•  використання лаконічних, але високоінформативних атрибутивно-іменних словосполучень;

•  використання умовних знаків та символів;

•  первинність писемної форми;

•  відсутність підтексту та ін.

Підстилі:

Власне науковий, якийподіляють на науково-технічний та науково-гуманітарний. Він пов’язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, реферат, тези тощо.

Науково-популярний– застосовують для дохідливого. доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

Науково-навчальний – цемова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності