Стилістична система української мови. Основні ознаки функціонування стилів.

Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функціонування. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове розмежування, тобто поділ на функціональні стилі. У літературі й у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі:

• Офіційно-діловий стильв якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічного життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням усталених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів.

• Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопідрядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту.

• Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилює поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості з образністю та емоційністю.

• У художньому стилі, тобто в стилі художньої літератури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у прямому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, широкий вияв авторської індивідуальності.

• Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви.

• Розмовний стиль або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування людей у повсякденному житті.

Кожен стиль має:

сферу поширення (коло мовців); призначення; систему мовних засобів;

стилістичні норми; підстилі; жанри реалізації.

20. Текст в теорії лінгвостилістики.

Лінгвостилістика — наука про стильові різновиди мови, що визначені умовами, метою спілкування, мовними засобами і мірою їх використання. Завдання лінгвостилістики полягають у визначенні специфіки кожного із стильових різновидів, їхньому розмежуванні, встановленні умов функціонування і взаємодії стилів.

Текст (від лат. textus — тканина, з'єднання) — загалом зв'язана i повністю послідовна сукупність знаків.

Однією з основних задач лінгвістики тексту є виявлення, систематизація і опис категоріальних якостей тексту, що надають йому якісну своєрідність, зі своїми змістовими та формальними одиницями. Одним з суттєвих параметрів будь-якого тексту є приналежність його до певного стилю і жанрова оформленість.

Можна виділити й описати основні ознаки текстів:

• Цілісність, або когерентність,розуміється як єдність таких цілісностей: змістової цілісності (єдність ідеї, теми, змісту), комунікативної цілісності (мети, намірів мовного спілкування) та структурної і формально-граматичної цілісності (мовленнєвих жанрів, їх комплексів, узгоджуваність і координація форм)

• Зв’язність, або когезія, буває лінійна (послідовна) і вертикальна (пучковидна),
забезпечується єдністю горизонтального і вертикального контекстів (семантично близька лексика).

• Членованість тексту- властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею свідчить про гармонійність його природи.

• Лінійність тексту ніби організовує дискретні мовні одиниці у послідовність мовного викладу і спрямовує континуум у певному напрямку

• Інформаційність тексту -встановлення у свідомості адресата характерний текст, як такий, що несе в собі нове.

• Завершеність тексту - ця ознака притаманна лише конкретним текстам з визначеними межами.

• Високий ступінь організованості, логічність, послідовність у викладенні думки, аргументованість висловлених думок.

Членування відбувається на базі виділення завершеного, когнітивного сегменту - тема і рема(дане - нове). Широко вживається цитування, яке засвідчує обізнаність автора із тим пізнавальним полем в якому він творить, засвідчує виключність його думок у певній тенденції пізнавального процесу, які уже є усталеними.

Український лексикон і фразеологія.

Лексика (від дав.-гр. τὸλεξικόν — сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору^[1]) — словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо.

Лексика української мови на 38 % відрізняється від російської, на 32 % від словацької, на 30 % від польської та на 16 % відбілоруської мов.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Особливості фразеологізму:

1. лексичне значення виражається сполученням кількох слів, значення фразеологізму єдине.

2. постійне відтворювання одного й того самого компонентного складу.

3. характеризуються стійкістю граматичних категорій.

4. слова у складі фразеологізмів мають часто переносне значення.

5. контекстуальна обумовленість вживання.