Структура діалогу. Культура діалогу.

Діалог - двосторонній обмін інформацією між двома людьми, людиною та ЕОМ в вигляді питань та відповідей.

В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.

Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання – нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.

Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.

Істотним для діалогу є той факт, що відповідач знає, про що йдеться, що дуже важливо. Саме знання ситуації і є тією ознакою, яка визначає граматичний лад усного діалогічного мовлення.

Правила ведення діалогу:

Правила для того, хто говорить:

• доброзичливість, повага до партнера, з яким спілкуєтесь;

• ввічливість, відсутність категоричності;

• скромність у самооцінках, ненав'язливість;

• постійне стимулювання зацікавленості партнера до проблем спілкування;

• логічність у викладі своїх поглядів та пропозицій;

• підтримка уваги партнера, стимулювання його активності в сприйнятті;

• вибір такого стилю розмови, який був би сприятливим не тільки для ситуації спілкування, а й для сприйняття партнером.

• враховувати дистанцію в спілкуванні, систему жестикуляції і міміки тощо.

Правила для тих, хто слухає:

• не шкодуйте часу для того, щоб вислухати партнера;

• терпимо й шанобливо ставтесь до того, хто говорить;

• не перебивайте партнера, вислухайте його до кінця;

• дайте партнерові виявити себе в спілкуванні, стимулюйте його активність;

• використовуйте мовні, жестові, мімічні засоби емоційно-психологічної підтримки того, хто говорить.

17. Офіційно-діловий стиль, його особливості. Мовні кліше.

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, законів, актів, наказів, анкет, розписок тощо. Сфера вживання.Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законо­давстві.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки та обслуговувати громадські потреби в типових ситуаціях. Специфіка – нейтральний тон викладу, лише в прямому значенні, точність та ясність викладу думки повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю і послідовністю здійснення фактів (1,2,3…), наявність усталених одноманітних мовних зворотів (кліше), висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту, синонімія має бути звернена до мінімуму і не викликати двозначності сприймання.

Офіційно-діловий стиль потребує максимально точного викладення думки, це має запобігти подвійному або неточному різнобічному тлумаченню змісту документів. Лексика офіційно-ділового стилю є термінологізованою за рахунок спеціальних сталих виразів та термінів: дипломатичних, юридичних, законотворчих, суспільно-політичних.

Мова стандартизована: ділові штампи, усталені словесні формули (на підставі наказу, у зв’язку з, відповідно до, до заяви додаю). Відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, реґламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний– використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури.

Юридичний- використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж).

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві.

Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції.

Лише в офіційно-діловому стилі допустимі мовні кліше, стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв'язку з тим, що (через те, що)

Поняття про документ, його властивості та вимоги при його складанні.

Документ(з лат. documentum – повчальний приклад, спосіб ведення) – це основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини. Він оформлений у встановленому порядку і відповідно до чинного законодавства має юридичну силу.

Як джерело та носій інформації документи широко використовують у повсякденному житті, вони сприяють удосконаленню внутрішньої організації підприємств, установ та закладів різного типу, є підставою для прийняття рішень та проведення довідково-пошукової роботи, є засобом засвідчення, спростування чи доведення окремих фактів. За допомогою документів налагоджуються офіційні, службові, ділові, партнерські контакти між людьми та державами.

У людському суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Похідними від основної є функції доказова, облікова та управлінська.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

• видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції;

• не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів влади;

• бути точним, достовірним і переконливим;

• бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних стандартів;

• містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;

• бути придатним для тривалого зберігання.