Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА




Мабуть, стало вже традицією, що для кожної галузі розробляються свої профільні рекоменда­ційні документи, які визначають порядок обліку витрат і формування собівартості продукції (на­гадаємо, що право розроблення методичних рекомендацій щодо застосування П(С)БО з ура­хуванням галузевих особливостей закріплено за відповідними міністерствами п. 6 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ). Не стала винятком і торговельна діяльність. У торгівлі таким документом є Методичні реко­мендації, щодо формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145 (далі — Методрекоменда­ції № 145).

Разом із тим, хоча Методрекомендації№ 145 і визначають склад поточних витрат торговель­ної діяльності, а також порядок їх планування на торговельних підприємствах усіх форм власності незалежно від організаційно-правових форм господарювання, ще раз підкреслимо, що вони мають рекомендаційний(а не обов'язковий) характер(на це, зокрема, прямо вказується в п. 1 Методрекомендацій). Отже, торговельне підприємство має право самостійно обрати, в якій частині воно керуватиметься цим докуме­нтом, — головне, щоб у результаті не було по­рушено норми П(С)БО.

Тому, дотримуючись норм П(С)БО, а також зважаючи на положення Методрекомендацій № 145, розглянемо особливості поняття собі­вартості в торгівлі, а також специфіку форму­вання витрат торговельного підприємства.

Що розуміється під собівартістю в торгівлі

Відмітною особливістю торговельної діяльно­сті є те, що поняття, аналогічного поняттю «виробничасобівартість» (яку промисловості), у торгівлі немає. Для торговельної діяльності П(С)БО і Методрекомендації Л/° 145 виводять дещо інше поняття — собівартість реалізова­них товарів(тобто собівартість товарів, що вибули у звітному періоді). Пояснити таку від­мінність можна насамперед специфікою торго­вельної діяльності. Адже головне завдання при

здійсненні торговельної діяльності — продати товар (тобто об'єкт, виробництво якого вже завершено). А оскільки жодних витрат на ви­робництвотакого товару при цьому (подібно до витрат на виробництво продукції у проми­словості) у торговця не виникає, то «торго­вельну» собівартість формують виключно ви­трати в розмірі собівартості товару, що реалі­зується. Тут, звичайно, слід відзначити, що у процесі реалізації товару покупцям торговельне підприємство несе також певні витрати, пов'язані з такою реалізацією (наприклад, витрати паку­вальних матеріалів, витрати на оплату праці продавцям, адміністративні витрати, витрати на маркетинг і рекламу тощо). Однак згідно з П(С)БО такі витрати в торгівлі вважаються витратами операційної діяльності, що не вклю­чаються до собівартості реалізованих товарів (про такі витрати ми поговоримо трохи піз­ніше).

Отже, як бачимо, у торгівлі існує своє «особ­ливе» поняття собівартості — собівартість реа­лізованих товарів.

4.2. Собівартість реалізованих товарів та порядок її визначення Поняття собівартості реалізованих товарів

Визначення поняття «собівартість реалізова­них товарів» у П(С)БО 9 «Запаси» відсутнє, однак його наведено в л. 22 Методрекомендацій № 145. Так, згідно з цим пунктом собівартість реалізованих товарів— це первісна вартість товарів, що вибули.

Більш конкретно поняття собівартості реалізо­ваних товарів розкрито в п. 4 розділу 1 Метод­рекомендацій Не 145. Так, згідно з цим пунктом собівартість реалізованих товарів включає:

— собівартість реалізованих товарних запасів, визначену розрахунково відповідно до П(С)БО 9 «Запаси»;

— суму ТЗВ (транспортно-заготівельних ви­трат), що припадають на реалізовані товари.

Таким чином, для визначення собівартості реалізованих товарів слід розрахувати вартість товарів, що вибули (із використанням методів, передбачених п. 16 П(С)БО 9 «Запаси»), і вра­хувати при цьому суму транспортно-заготівель­них витрат, що припадають на них.

Розглянемо особливості включення до собівар­тості кожної з цих двох складових.

Визначення собівартості реалізованих товарів

Згідно з п. 10 П(С)БО 16 «Витрати» собівар­тість реалізованих товарів визначається відпові­дно до П(С)БО 9 «Запаси». Порядок визначення собівартості реалізованих товарів також розгля­нуто в п. 22 «Собівартість реалізованих товарів» Методрекомендацій № 145.

Так, для визначення собівартості реалізованих товарів застосовуються методи оцінки вибуття запасів, передбачені п. 16 П(С)БО 9 «Запаси». Із перелічених у цьому пункті п'яти методів тор­говельні підприємства для визначення собівар­тості запасів, що вибули, можуть використову­вати такі методи:

— ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

— середньозваженої собівартості;

— собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

— ціни продажу.

Торговельні підприємства, що здійснюють облік товарів за первісною вартістю, для визна­чення собівартості можуть використовувати перші три методи.

Торговельні підприємства, що здійснюють облік товарів за продажною вартістю, для визна­чення собівартості реалізованих товарів, як правило, використовують останній метод — ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання,застосовується один із наведених методів. Нагадаємо, що одиницею бухгалтерського обліку товарів є їх найменування чи однорідна група (вид). При цьому до однієї групи включають товари з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.

Метод оцінки вибуття товарів торговельне підприємство вибирає самостійно. Підприємство може застосовувати кілька методів визначення собівартості, причому доцільність їх застосу­вання воно обґрунтовує самостійно.

Розглянемо особливості визначення собівар­тості реалізованих товарів кожним методом.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 553.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...