Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Мабуть, стало вже традицією, що для кожної галузі розробляються свої профільні рекомендаційні документи, які визначають порядок обліку витрат і формування собівартості продукції (нагадаємо, що право розроблення методичних рекомендацій щодо застосування П(С)БО з урахуванням галузевих особливостей закріплено за відповідними міністерствами п. 6 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ). Не стала винятком і торговельна діяльність. У торгівлі таким документом є Методичні рекомендації, щодо формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 22.05.2002 р. № 145 (далі — Методрекомендації № 145). Разом із тим, хоча Методрекомендації№ 145 і визначають склад поточних витрат торговельної діяльності, а також порядок їх планування на торговельних підприємствах усіх форм власності незалежно від організаційно-правових форм господарювання, ще раз підкреслимо, що вони мають рекомендаційний(а не обов'язковий) характер(на це, зокрема, прямо вказується в п. 1 Методрекомендацій). Отже, торговельне підприємство має право самостійно обрати, в якій частині воно керуватиметься цим документом, — головне, щоб у результаті не було порушено норми П(С)БО. Тому, дотримуючись норм П(С)БО, а також зважаючи на положення Методрекомендацій № 145, розглянемо особливості поняття собівартості в торгівлі, а також специфіку формування витрат торговельного підприємства. Що розуміється під собівартістю в торгівлі Відмітною особливістю торговельної діяльності є те, що поняття, аналогічного поняттю «виробничасобівартість» (яку промисловості), у торгівлі немає. Для торговельної діяльності П(С)БО і Методрекомендації Л/° 145 виводять дещо інше поняття — собівартість реалізованих товарів(тобто собівартість товарів, що вибули у звітному періоді). Пояснити таку відмінність можна насамперед специфікою торговельної діяльності. Адже головне завдання при здійсненні торговельної діяльності — продати товар (тобто об'єкт, виробництво якого вже завершено). А оскільки жодних витрат на виробництвотакого товару при цьому (подібно до витрат на виробництво продукції у промисловості) у торговця не виникає, то «торговельну» собівартість формують виключно витрати в розмірі собівартості товару, що реалізується. Тут, звичайно, слід відзначити, що у процесі реалізації товару покупцям торговельне підприємство несе також певні витрати, пов'язані з такою реалізацією (наприклад, витрати пакувальних матеріалів, витрати на оплату праці продавцям, адміністративні витрати, витрати на маркетинг і рекламу тощо). Однак згідно з П(С)БО такі витрати в торгівлі вважаються витратами операційної діяльності, що не включаються до собівартості реалізованих товарів (про такі витрати ми поговоримо трохи пізніше). Отже, як бачимо, у торгівлі існує своє «особливе» поняття собівартості — собівартість реалізованих товарів. 4.2. Собівартість реалізованих товарів та порядок її визначення Поняття собівартості реалізованих товарів Визначення поняття «собівартість реалізованих товарів» у П(С)БО 9 «Запаси» відсутнє, однак його наведено в л. 22 Методрекомендацій № 145. Так, згідно з цим пунктом собівартість реалізованих товарів— це первісна вартість товарів, що вибули. Більш конкретно поняття собівартості реалізованих товарів розкрито в п. 4 розділу 1 Методрекомендацій Не 145. Так, згідно з цим пунктом собівартість реалізованих товарів включає: — собівартість реалізованих товарних запасів, визначену розрахунково відповідно до П(С)БО 9 «Запаси»; — суму ТЗВ (транспортно-заготівельних витрат), що припадають на реалізовані товари. Таким чином, для визначення собівартості реалізованих товарів слід розрахувати вартість товарів, що вибули (із використанням методів, передбачених п. 16 П(С)БО 9 «Запаси»), і врахувати при цьому суму транспортно-заготівельних витрат, що припадають на них. Розглянемо особливості включення до собівартості кожної з цих двох складових. Визначення собівартості реалізованих товарів Згідно з п. 10 П(С)БО 16 «Витрати» собівартість реалізованих товарів визначається відповідно до П(С)БО 9 «Запаси». Порядок визначення собівартості реалізованих товарів також розглянуто в п. 22 «Собівартість реалізованих товарів» Методрекомендацій № 145. Так, для визначення собівартості реалізованих товарів застосовуються методи оцінки вибуття запасів, передбачені п. 16 П(С)БО 9 «Запаси». Із перелічених у цьому пункті п'яти методів торговельні підприємства для визначення собівартості запасів, що вибули, можуть використовувати такі методи: — ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; — середньозваженої собівартості; — собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); — ціни продажу. Торговельні підприємства, що здійснюють облік товарів за первісною вартістю, для визначення собівартості можуть використовувати перші три методи. Торговельні підприємства, що здійснюють облік товарів за продажною вартістю, для визначення собівартості реалізованих товарів, як правило, використовують останній метод — ціни продажу. Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання,застосовується один із наведених методів. Нагадаємо, що одиницею бухгалтерського обліку товарів є їх найменування чи однорідна група (вид). При цьому до однієї групи включають товари з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Метод оцінки вибуття товарів торговельне підприємство вибирає самостійно. Підприємство може застосовувати кілька методів визначення собівартості, причому доцільність їх застосування воно обґрунтовує самостійно. Розглянемо особливості визначення собівартості реалізованих товарів кожним методом. |
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 638. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |