Попроцесний метод обліку витрат

Для здійснення контролю за витратами вироб­ничий процес ділиться на стадії (процеси). Звідси і назва методу — попроцесний.

Попроцесний метод обліку витрат і калькулю­вання собівартості продукції характеризується тим, що на підприємстві випускають продукцію обмеженої номенклатури. У зв'язку з цим об'єк­том обліку витрат є окремий процес як складова частина всього процесу виробництва.

Сутність попроцесного методу полягає в тому, що прямі та непрямі витрати обліковуються за статтями калькуляції на весь випуск продукції.

Цей метод передбачає диференційований облік витрат щодо кожного технологічного про­цесу (фази), щодо цехів і дільниць (служб) та інших центрів виникнення витрат як систему контролю за витратами виробництва та собівар­тістю продукції. Інакше кажучи, при попроцесному калькулюванні виробничі витрати групу­ються за підрозділами або за виробничими процесами. При цьому методі об'єкт обліку ви­трат (вид продукції) збігається з об'єктом каль­кулювання. Така побудова обліку забезпечує калькулювання одиниці продукції, отриманої в різних технологічних процесах. При цьому в міру того, як виготовлений продукт переда­ється з попереднього процесу до наступного, разом із ним передаються і попередні витрати.

Собівартість одиниці продукції визначається діленням загальної суми виробничих витрат, віднесених на певний виробничий підрозділ за тиждень або за місяць, на кількість одиниць го­тової продукції, вироблених за цей проміжок часу.

Таким чином, до основних характеристик попроцесного методу відносять:

— групування виробничих витрат за окремими підрозділами чи дільницями безвідносно до окре­мих замовлень;

— списання витрат за календарний період (тиждень або місяць), а не за час, необхідний для завершення окремого замовлення;

— відкриття декількох аналітичних субрахунків до рахунка 23 «Виробництво». При цьому необ­хідне запровадження стількох аналітичних суб­рахунків, скільки існує цехів (дільниць) або стадій процесу виробництва.

При цьому методі облік прямих витрат анало­гічний обліку прямих витрат при позамовному методі, однак при попроцесному немає потреби здійснювати докладну деталізацію витрат щодо кожної одиниці продукції. Багато які витрати, що вважаються непрямими при позамовному методі, можуть стати прямими при попроцесному (на­приклад, амортизація обладнання цеху (дільниці), що здійснює один процес).

При попроцесному методі собівартість у процесі виробництва накопичується за процесами і загальна собівартість продукції визначається шляхом дода­вання до загальної суми витрат попередніх підроз­ділів витрат наступного підрозділу.

Попроцесний метод обліку собівартості за­стосовується підприємствами, що масово вироб­ляють одноманітну продукцію або мають безпе­рервний виробничий цикл, де доцільніше вести облік витрат, співвіднесених із продукцією, ви­готовленою за певний період часу, ніж намага­тися співвіднести їх з окремими видами продук­ції чи замовленнями підприємства. Переважні-шим є застосування попроцесного калькулю­вання, якщо підприємство виготовляє продукцію одного типу: вона просувається від однієї тех­нологічної дільниці до іншої безперервним по­током.

Попроцесний метод обліку витрат і калькулю­вання собівартості продукції, будучи різновидом попередільного, найчастіше застосовується у видобувних галузях промисловості та в енер­гетиці. Ці галузі характеризуються коротким технологічним циклом, відсутністю або незнач­ністю незавершеного виробництва, обмеженою номенклатурою випуску продукції з єдиною одиницею виміру та калькулювання, однорідні­стю статтею калькуляції та близькістю їх до елементів витрат.

Попроцесне калькулювання є найприйнятні-шим для підприємств, що мають такі особливо­сті:

— якість продукції є однорідною;

— окреме замовлення не впливає на вироб­ничий процес у цілому;

— виробництво є серійним масовим та здійс­нюється потоковим способом;

— застосовується стандартизація технологіч­них процесів та продукції виробництва;

— попит на продукцію, що випускається, є по­стійним;

— контроль витрат по виробничих підрозділах є доцільнішим, ніж облік на основі вимог покупця чи характеристик продукції;

— стандарти за якістю перевіряються на рівні виробничих підрозділів.

Існує три різні способи організації руху продук­ції, пов'язані з попроцесним калькулюванням витрат:

— послідовне переміщення;

— паралельне переміщення;

— вибіркове переміщення.

При послідовному переміщенні кожен продукт піддається однаковій серії операцій. У текстиль­ній промисловості, наприклад, фабрика звичайно має прядильний цех та цех фарбування. Прядиво з прядильного цеху надходить до цеху фарбу­вання, а потім — на склад готової продукції. Спосіб переміщення продукції тут є послідов­ним.

Ще приклад. Процес відбувається у двох це­хах. Виготовлений продукт першого цеху (напів­фабрикат власного виробництва) є витратами на основні матеріали другого цеху. Загальні ви­трати на випуск готових виробів переходять до другого цеху разом із готовою продукцією пер­шого цеху. Стосовно першого цеху на рахунок 23 «Виробництво» потрапляють витрати на ма­теріали, виробнича заробітна плата і списані накладні витрати.

У другому цеху продовжується обробка виро­бів першого цеху, що є матеріалами для виготов­лення продукції другого цеху. Стосовно другого цеху на рахунок 23 «Виробництво» додатково додаються матеріали, заробітна плата виробни­чих робітників та списані накладні витрати, що розподіляються пропорційно трудовим витратам. Коли продукція готова, вона переводиться з ка­тегорії незавершеного виробництва (цех 2) до категорії готової продукції. При цьому собівар­тість одиниці продукції складається із суми ви­трат першого та другого цехів.

При паралельному переміщенні окремі види робіт виконуються одночасно, а потім у певному процесі сходяться в єдиний ланцюжок. Стосовно видів робіт, що здійснюються одночасно, може знадобитися застосування калькуляції позамов­ного типу. Така схема застосовується у вироб­ництві консервованих продуктів харчування. Так, при виготовленні фруктових сумішей різні види фруктів очищаються від шкірки та переробля­ються водночас на різних виробничих дільницях. Після цього на заключних етапах перероблення і консервування вони змішуються і надходять на склад готової продукції.

При цьому варіанті продукція зазнає послідов­ного оброблення не в усіх цехах, а лише в їх частині. Витрати на одиницю продукції, що пе­реносяться на рахунок 26 «Готова продукція», коли виріб готовий, включають витрати всіх під­розділів.

При вибірковому переміщенні продукція про­ходить технологічні ряди внутрішньозаводських підрозділів, кожен з яких побудовано відповідно до вимог, що висуваються до кінцевого продукту. До цієї категорії потрапляють м'ясопереробні та нафтопереробні підприємства. При м'ясопереробці, наприклад, частина м'яса після забою надходить на рубку м'яса та пакування, а потім на склад готової продукції. Водночас інша час­тина проходить оброблення коптінням, а потім упаковується та надходить на склад.

Хоча немає істотних відмінностей при позамов­ному і попроцесному методах калькулювання витрат, можна виділити одну розбіжність: при попроцесному калькулюванні застосовується усереднення як спосіб списання витрат на готову продукцію. При цьому всі витрати, накопичені на синтетичному рахунку 23 «Виробництво» та аналітичних рахунках, відкритих до нього, ді­ляться на умовні одиниці готової продукції, ви­робленої в цьому звітному періоді. Складність обліку витрат на рахунку 23 «Виробництво» по­яснюється суто технічними аспектами. Річ у тому, що в умовах попроцесного калькулю­вання цей рахунок є ключовим.

Як відзначалося раніше, при попроцесному калькулюванні собівартості необхідне запрова­дження до рахунка 23 «Виробництво» стількох аналітичних рахунків, скільки існує цехів або стадій процесу виробництва.

При попроцесному методі виконується така послідовність обліку:

1) документування та облік витрат за елемен­тами (за прямими витратами);

2) документування та облік витрат, що відно­сяться на комплексні статті (у зв'язку з необхід­ністю обліку витрат на допоміжні виробництва та витрат на управління);

3) розподіл витрат за процесами;

4) визначення загальної величини витрат за місяць;

5) розподіл витрат залежно від характеру ви­робництва та видів продукції (провадиться в тому разі, якщо облік організується не по ви­робництву в цілому, а по окремих процесах).

В основу системи обліку попроцесної собівар­тості покладено розрахунок умовних (еквівалент­них) одиниць продукції, необхідний для визна­чення собівартості одиниці продукції.

При попроцесному калькулюванні використо­вується усереднення: усі накладні витрати однієї дільниці чи всього виробництва діляться на кіль­кість продукції, виробленої за певний період часу. При цьому виникає кілька важливих запи­тань:

— скільки одиниць продукції вироблено;

— чи враховувати тільки закінчені вироби;

— що робити з незакінченими одиницями продукції;

— що робити з продукцією, що залишається в залишках незавершеного виробництва?

Для відповіді на ці запитання вводиться по­няття умовного обсягу виробництва чи умовної одиниці продукції. Це поняття використовують для вимірювання кількості виробів, виготовлених за певний період часу. Воно дозволяє перераху­вати не повністю завершені вироби в умовно готові.

Для підрахунку кількості умовно готової про­дукції використовується так званий «відсоток завершеності».

Загальний обсяг умовних одиниць продукції, виробленої за звітний період, дорівнює сумі за­гальної кількості виробів, виробництво яких було завершено протягом цього звітного періоду, та кількості умовних одиниць виробів, що перебу­вають у незавершеному виробництві на кінець звітного періоду.

При цьому кількість умовних одиниць продук­ції у складі незавершеного виробництва на кі­нець періоду визначається добутком кількості одиниць продукції в незавершеному виробництві на кінець періоду і відсотка завершеності цих виробів.

Знаючи кількість вироблених умовних одиниць виробів, можна розрахувати їх собівартість шля­хом ділення фактичних виробничих витрат на кількість умовних одиниць виробу.