Номенклатура і характеристика статей калькуляції

Класифікація витрат за калькуляційними стат­тями собівартості розкриває цільове призначення витрат та їх зв'язок із технологічним процесом.

Калькуляційною статтеюприйнято називати певний вид витрат, що створює собівартість як окремих видів, так і всієї продукції в цілому. Групування витрат за калькуляційними статтями дозволяє визначити призначення витрат та їх роль, організувати контроль над витратами, ви­являти якісні показники господарської діяльності як підприємства в цілому, такі його структурних підрозділів, установлювати, за якими напрям­ками необхідно вести пошук шляхів зниження витрат виробництва. На підставі цього групу­вання будується аналітичний облік витрат на виробництво, складається планова (нормативна) і фактична калькуляція собівартості окремих видів продукції.

Це групування використовується для обчис­лення витрат за видами продукції, що виробля­ється, і місцем виникнення витрат (цехами, діль­ницями тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування витрат, технологічного про­цесу та продукції, що випускається. Саме тому встановлення переліку і складу статей кальку­ляції виробничої собівартості продукції тепер віднесено до компетенції підприємства і має бути регламентоване його обліковою політикою.

Статті калькуляції відображають рух витрат в їх внутрішньозаводському обороті у процесі виробництва. За статтями калькуляції витрати групуються для розрахунку собівартості готових виробів, напівфабрикатів та окремих технологіч­них вузлів і деталей за напрямками (виробниц­тво чи обслуговування).

Залежно від особливостей технології та орга­нізації виробництва, а також питомої ваги в со­бівартості продукції окремих видів витрат підпри­ємства можуть об'єднувати деякі наведені статті калькуляції в одну або, навпаки, виділяти з од­нієї типової статті кілька статей калькуляції.

Номенклатура статей витрат визначається підприємством самостійно та залежить від їх галузевої приналежності. Підприємства, що ви­користовують напівфабрикатний варіант каль­кулювання собівартості продукції, можуть виді­лити напівфабрикати власного виробництва в однойменну статтю.

До статті «Сировина й матеріали»відно­ситься вартість:

— матеріалів, що входять до складу продукції, яка виробляється, або є необхідними компонен­тами для її виготовлення;

— купованих матеріалів, що використовуються у процесі виробництва продукції для забезпе­чення нормального технологічного процесу та пакування продукції;

— допоміжних матеріалів, що використову­ються для технологічних цілей.

Витрати за статтею «Сировина й матеріали» включаються до собівартості окремих виробів (групи виробів) і замовлень прямим шляхом.

Витрата допоміжних матеріалів обліковується переважно так само, як і основних. Однак між об'єктами калькулювання вони розподіляються, як правило, непрямим шляхом, пропорційно кош­торисним ставкам, що встановлюються на оди-

ницю продукції виходячи з норми витрачання допоміжних матеріалів на технологічні цілі та їх планової собівартості в такому порядку:

— установлюються норми витрачання цих матеріалів на кожний вид продукції;

— відповідно до встановлених норм витра­чання та цін матеріалів установлюються кошто­рисні ставки на одиницю продукції, які періодично переглядаються відповідно до зміни норм витра­чання матеріалів або цін;

— фактичні витрати на допоміжні матеріали включаються до собівартості окремих видів про­дукції, товарної продукції та незавершеного ви­робництва пропорційно кошторисним ставкам.

Допускається не встановлювати кошторисні ставки допоміжних матеріалів на одиницю про­дукції, а відносити на собівартість їх фактичне витрачання пропорційно витратам за нормою.

У статті «Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробни­чого характеру сторонніх підприємств та організацій»відображається вартість готових виробів та напівфабрикатів, що придбаваються, які потребують витрат праці на їх обробку та складання при укомплектовуванні продукції, що випускається.

До цієї ж статті включаються також вартість заготовок і деталей, придбаних у чорновому чи обробленому вигляді, та оплата послуг виробни­чого характеру, наданих іншими підприємствами з часткової обробки напівфабрикатів та виробів, які може бути прямо (безпосередньо) віднесено на собівартість окремих видів продукції. У решті частини роботи й послуги промислового харак­теру, що виконуються для підприємства сторон­німи підприємствами та організаціями і непро-мисловими виробництвами свого підприємства, відносяться на інші статті витрат залежно від характеру робіт і послуг.

Таким чином, вартість купованих комплектую­чих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг ви­робничого характеру включається до собіварто­сті окремих виробів (групи виробів) і замовлень прямим шляхом.

До статті «Паливо та енергія на технологічні цілі»відноситься вартість палива та енергії (як одержуваних зі сторони, так і тих, що виробля­ються самим підприємством), що безпосередньо витрачається на ведення технологічного процесу виробництва продукції.

Витрати на паливо та енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів, якщо їх використано при виготовленні певних видів ви­робів, або непрямо, якщо їх використано для виробництва різних виробів.

У разі відсутності контрольно-вимірювальних приладів вартість палива та енергії для техноло­гічних цілей відноситься на собівартість окремих виробів т.ак само, як і вартість допоміжних ма­теріалів, за допомогою кошторисних ставок.

Витрачання палива та енергії на опалення, освітлення та різні виробничі потреби відноситься до складу загальновиробничих витрат.

Розподіл вартості палива та енергетичних ресурсів між окремими видами продукції здійс­нюється у відомості розподілу.

При цьому витрати на куповану енергію скла­даються з витрат на її оплату за встановленими тарифами, а також на трансформацію та пере­дачу до підстанцій або зовнішніх вводів цехів-споживачів.

Витрати на енергію, що виробляється енерге­тичними цехами підприємства, включаються до собівартості продукції цих підприємств за вироб­ничою собівартістю такої енергії.

Стаття «Транспортно-заготівельні витрати»включає витрати на придбання і доставлення на підприємство сировини та матеріалів (основних і допоміжних), купованих виробів, напівфабри­катів та палива. Транспортно-заготівельні ви­трати виділяються в обліку в самостійну статтю лише тоді, коли їх питома вага у вартості сиро­вини, матеріалів та купованих напівфабрикатів досить велика.

Списання цих витрат на собівартість продукції та розподіл їх за видами виробів провадяться одночасно та пропорційно списанню вартості витрачених на виробництво матеріальних цінно­стей.

До статті «Напівфабрикати власного вироб­ництва»відносять комплексні витрати на вироб­ництво продукції.

При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють продукти, отримані в окремих цехах, переділах, які ще не пройшли всіх установлених технологічним процесом опе­рацій та підлягають доопрацюванню в подаль­ших цехах (переділах) цього ж підприємства чи укомплектовуванню у вироби.

Не відносяться до напівфабрикатів запаси,

виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загаль­ного призначення тощо), що прибуткуються на відповідний балансовий рахунок обліку запасів (наприклад, 201 «Сировина й матеріали», 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети» тощо) і в подальшому обліку не відрізняються від купованих.

Підприємства, що застосовують у плануванні та обліку собівартості продукції цю статтю, скла­дають планові та звітні калькуляції на напівфаб­рикати власного виробництва в постатейному розрізі.

Незалежно від варіанта обліку витрат і каль­кулювання собівартості (безнапівфабрикатний чи напівфабрикатний) собівартість напівфабри­катів власного виробництва має повністю увійти до собівартості виробів, при виготовленні яких їх було використано.

У деяких випадках собівартість напівфабри­катів власного виробництва попередньо розпо­діляють за елементами витрат і включають до собівартості продукції не комплексною статтею, а за елементами. Тоді стаття «Напівфабрикати власного виробництва» в калькуляції не виділя­ється.

У статті калькуляції «Зворотні відходи»відо­бражається вартість зворотних відходів, що ви­раховується із загальної суми матеріальних ви­трат, віднесеної на собівартість продукції.

У статті «Основна заробітна плата виробни­чих робітників»планується та обліковується основна заробітна плата як виробничих робітни­ків, так і спеціалістів (інженерно-технічних пра­цівників), безпосередньо пов'язаних із виготов­ленням (виробленням) продукції, обчислена відповідно до прийнятих підприємством систем оплати праці, у вигляді тарифних ставок (окла­дів) та відрядних розцінок для робітників-відрядників.

Основна заробітна плата виробничих робітни­ків прямо включається до собівартості відповід­них видів продукції (груп однорідних видів про­дукції) на підставі первинних документів (нарядів, змінних рапортів про виробіток, маршрутних листів тощо), на яких обов'язково має бути за­значено шифром номер виробу чи замовлення.

Ту частину основної заробітної плати вироб­ничих робітників, пряме віднесення якої на собівар­тість окремих видів продукції ускладнено, розподі­ляють на одиницю продукції (виріб, замовлення, машинокомплект тощо) непрямо. Фактична за­робітна плата цих робітників включається до собівартості окремих видів продукції, товарного випуску та незавершеного виробництва пропо­рційно кошторисним ставкам. Ці ставки мають періодично переглядатися зі зміною обсягу ви­робництва, технології, тарифних ставок тощо.

До статті «Додаткова заробітна плата виро­бничих робітників»відносяться виплати, перед­бачені законодавством про працю та колектив­ним договором, за роботу понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, за особливі умови праці. Сюди включають над­бавки, доплати, гарантійні та компенсаційні ви­плати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До статті «Відрахування на соціальне стра­хування»включаються відрахування у вигляді внесків до фондів загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування із суми основної та додаткової заробітної плати виробничих робіт­ників за встановленими ставками.

Додаткову заробітну плату виробничих робіт­ників та відрахування на соціальне страхування із заробітної плати виробничих робітників розпо­діляють між видами продукції пропорційно основ­ній заробітній плати виробничих робітників.

До статті «Витрати на утримання та експлу­атацію обладнання»відносяться лише витрати, пов'язані з роботою технологічного обладнання цехів (витрати на утримання, амортизацію та ремонт виробничого і підйомно-транспортного обладнання, цехового транспорту, робочих місць, а також витрати на відновлення інструментів та пристосувань).

До складу витрат на утримання та експлуата­цію обладнання не повинні включатися витрати, не пов'язані з роботою обладнання (наприклад, витрати на допоміжні матеріали для технологіч­них цілей, що відносяться до статті «Сировина й матеріали»; на заробітну плату виробничих робітників, оплачуваних погодинно, тощо).

Витрати на утримання та експлуатацію облад­нання кожного цеху повинні розподілятися лише на види продукції, що виготовляються таким цехом.

На підприємствах із безцеховою структурою управління витрати на обслуговування та екс­плуатацію обладнання плануються та облікову­ються в цілому по підприємству, якщо безпосереднє (пряме) віднесення таких витрат до складу собівартості продукції, що виготовляється, немож­ливе чи ускладнене.

Розподіляються названі витрати за видами продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою за допомогою методів, що забезпечують найточ­ніше обчислення їх собівартості.

Можливий розподіл витрат на утримання та експлуатацію обладнання між видами продукції виходячи з величини цих витрат за годину ро­боти обладнання і тривалості його роботи (з урахуванням вартості, складності, потужності та інших характеристик обладнання) при виготов­ленні одиниці відповідного виду продукції. Для цього визначаються кошторисні (нормативні) ставки, що розраховуються на основі даних про кількість машино-годин. Однак це потребує ор­ганізації обліку витрат на утримання та експлу­атацію обладнання не в цілому по цеху, а по окремих машинах, верстатах, агрегатах і групах обладнання. Крім того, необхідний облік часу, витраченого обладнанням на виготовлення тієї чи іншої деталі або виробу. Доцільність викори­стання такого способу розподілу встановлюється підприємством самостійно. ;

У цехах допоміжного виробництва, що випус­кають однорідну продукцію (роботи, послуги), із приблизно однаковим ступенем механізації її виробництва розподіл витрат на утримання та експлуатацію обладнання між окремими замов­леннями та видами робіт провадиться пропор­ційно основній заробітній плати виробничих ро­бітників.

На практиці, як правило, така ж база розпо­ділу застосовується і щодо витрат на утримання та експлуатацію обладнання цехів основного виробництва.

Водночас, виходячи з особливостей виробни­чого процесу, підприємство має право встано­вити й інші методи розподілу витрат на утри­мання та експлуатацію обладнання, застерігши їх у наказі про облікову політику.

Витрати на утримання та експлуатацію облад­нання, які неможливо розподілити між окремими видами продукції за прямою ознакою, або якщо вони не виділяються до окремої калькуляційної статті, підлягають включенню до складу загальновиробничих витрат і розподілу на постійні та змінні в загальному порядку з подальшим їх розподілом між окремими видами продукції в установленому порядку.

До статті «Загальновиробничі витрати» відносяться витрати на утримання адміністра­тивно-управлінського, технічного та обслугову­ючого персоналу цехів (заробітна плата апарату управління цехів та іншого цехового персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи); амор­тизація і витрати на утримання та ремонт буді­вель, споруд та інвентарю загальноцехового призначення. Крім того, до них відносяться ви­трати на вдосконалення технології та організа­ції виробництва; витрати на заходи щодо охо­рони праці та інші витрати цехів, пов'язані з управлінням та обслуговуванням виробниц­тва.

До складу фактичних загальновиробничих витрат включаються нестачі незавершеного виробництва, нестачі і втрати від псування ма­теріальних цінностей у цехах, оплата простоїв тощо в межах нормативу.

Загальновиробничі витрати кожного цеху включають лише до собівартості продукції, виго-товлюваної цим цехом (у тому числі до собівар­тості робіт (послуг), що виконуються для інших цехів або непромислових господарств). Однак на невеликих підприємствах, а також при без-цеховій структурі управління загальновиробничі витрати розподіляють по підприємству в ці­лому.

При визначенні частки загальновиробничих витрат, що відноситься до робіт (послуг), вико­нуваних для свого капітального будівництва та капітального ремонту основних засобів, з їх складу виключаються витрати, не пов'язані з проведенням цих робіт (витрати на утримання спеціальних конструкторських і технологічних бюро, приймальників ВТК, спеціальних цехових лабораторій, витрати на випробування основної продукції тощо).

Загальновиробничі витрати, як правило, роз­поділяють між різними видами продукції пропор­ційно сумі основної заробітної плати виробничих робітників і витрат на утримання та експлуатацію обладнання (якщо стосовно таких витрат підпри­ємством обрано іншу базу розподілу). В окремих галузях промисловості загальновиробничі ви­трати розподіляють пропорційно сумі основних витрат без вартості сировини, матеріалів та на­півфабрикатів. При цьому в цехах і на дільницях із різним ступенем механізації праці для точні­шого розподілу названих витрат слід застосову­вати різні методи.

Умови застосування на підприємстві методів розподілу встановлюються в наказі про облікову політику.

Загальна величина витрат на утримання та експлуатацію обладнання, а також загальнови­робничих витрат підприємства в цілому є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва, оскільки ці ж витрати допоміжних цехів включа­ються до собівартості валової та товарної про­дукції підприємства через собівартість робіт і послуг, що виконуються допоміжними цехами для основного виробництва (якщо такі допоміжні цехи не надають послуги на сторону).

До статті «Втрати від браку»відносяться вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, напівфабрикатів) і витрати на виправлення технічно неминучого браку, а також технологічні втрати.

Втрати від браку плануються як виняток в окремих виробництвах.

Технологічні втрати і втрати від браку незалежно від місця їх виявлення відносяться на витрати цехів-винуватців, крім втрат цехів допоміжного виробництва, що включаються до витрат основ­ного виробництва, в якому їх виявлено.

Якщо на підприємстві втрати від браку не ви­діляються до окремої статті калькуляції, їх облі­ковують у складі загальновиробничих витрат.

У статті «Інші виробничі витрати»плану­ються та обліковуються витрати, пов'язані з епі­зодичними та періодичними випробуваннями якості виробів, деталей, вузлів щодо перевірки їх на відповідність до вимог установлених стан­дартів або технічних умов, а також інші витрати, що не відносяться до жодної із зазначених вище статей витрат.

Інші виробничі витрати прямим шляхом вклю­чають до собівартості відповідних видів продук­ції. У разі неможливості такого включення їх розподіляють між окремими виробами пропор­ційно їх виробничій собівартості (без інших ви­робничих витрат).