ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних.

Найдавнішим відомим автором пісень був Семен Климовський. Люди сходяться на думці, що він автор пісні “Їхав козак за Дунай”. Новий етап для розвитку літ-ри і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового “Кобзаря” (1840р.). Жодна власне нар пісня не зрівняється з “Заповітом” і “Садок вишневий коло хати”. У період визвольних змагань укр. народу націон гімнами стали поезії Косинського “Ой у лузі червона калина”, Вороного “ О , Україно! О, люба ненько...! “. Із творів сучасної літ-ри 20 ст статус народних здобули пісні на слова Малишка “Рідна мати моя” (“ Пісня про рушник”)., Сингаївського “Чорнобривці”, вірш Павличко на музику Білаша “2 кольори”.

Однак лише окремі перлини літ-ри переходять до нар поетики. Твори, які не сприймаються народом ніколи не зможуть увійти у ранг народних.

Корифеї укр. сцени.

Пропаганда укр. художнього слова, донесення його багатства і краси здійснювалися не тільки виступами критиків,рецензентів,літературознавців, а й театральни­ми та музичними діячами. Такими як: І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Старицький, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Заньковецька та ін. І. Карпенко-Карий. Його гра відзначалася життєвою достовірністю, гли­боким проникненням у внутрішній світ літ-них ге­роїв, прагненням передати найтонші порухи їхньої душі.  М. Кропивницький був великим гумористом у житті й на сцені заволодів багатогранним талантом пе­ревтілення. М. Старицький прославився як талановитий режисер. Він завжди прагнув показати яскраве сценічне видовище.

П. Саксаганський як режисер постійно шукав шляхи й засоби посилення емоційного впливу вистав на глядачів. Як актор Саксаганський з однаковим успіхом виступав у різних ролях. Він володів майстерністю перевтілення, змінюючи голос, жести, поставу. М. Садовський був незрівнян­ним у героїчних ролях. Прекрасні зовнішні дані — вели­чна постава, виразне обличчя, голос, який передавав усі відтінки душевних порухів людини,— сприяли його успіху на сцені. М. Заньковецька (1860 — 1934) — актриса широкого діапазону, що високо піднесла українське сце­нічне мистецтво.З особливою силою талант Заньковецької розкривався в драматично-трагедійних ролях. Реалістична гра Заньковецької з особливою виразністю підкреслювала антигуманну сутність гнобительської соці­альної системи. Вона була природною в кожній сцені, ча­рувала і зворушливою піснею, і гумористичною приказ­кою, щирим, веселим сміхом.

Сцена часом залишалася єдиною трибуною, з якої ле­тіло між люди укр. художнє слово.

УСНА НАРОДНА ПОЕТИЧНА ТВОРЧІСТЬ

Усна народна творчість — колективна літературна і музична творча діяльність народу.Це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії. Музично-поетична творчість українського народу справедливо вважається однією з найбільших вершин традиційної культури, мистецтва. У ній, як частині фольклору, втілені світоглядно-соціальні й естетико-художні переконання українців. І як частина фольклору вона має усі властиві йому ознаки: усність передачі й існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення і побутування

Роди та жанри фольклору

Є три фольклорні роди:

Народний епос — розповідні фольклорні твори, до яких належать:

Загадки, прислів'я та приказки, анекдоти, думи,історичні пісні, балади, казки, легенди, перекази , байки ,притчі

Народна лірика — поетичні фольклорні твори, у яких життя зображується через відтворення думок, почуттів і переживань героїв.

Трудові пісні

Календарно-обрядові пісні - веснянки, русальські, купальські, жниварські пісні, колядки, щедрівки

Родинно-побутові пісні - колискові, весільні, танцювальні, жартівливі пісні, пісні-голосіння

Соціально-побутові пісні - козацькі, кріпацькі, чумацькі, рекрутські(солдатські), бурлацькі(наймитські), стрілецькі пісні

Народна драма — фольклорні твори, в основі яких лежить конфлікт, а сюжет розгортається через поєднання словесних, музичних і сценічних засобів (пісні-ігри «Просо», «Мак», «Коза», «Меланка», «Дід», «Явтух», «Подоляночка» тощо, а також вертеп, весілля.