ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА (14-18 СТ.) 14-15СТ.

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 10Следующая ⇒

Спираючись на історичне минуле й культурні традиції Київської Русі, наш народ і в XIV —XV ст., незважаючи на воєнні спустошення, соц-е й нац-не поневолення, далі розвивав свою літ-ру, відстоював самобутність своєї культури. Важливим літ-ним жанром тих часів, як і в минулі століття, були літописи, напр. «Литовський літопис», що веде розповідь про події часів перебування укр. земель у складі Литовської держави в XIV—XV ст., та «Короткий київський літопис». У «Литовському літописі» варті уваги вставні оповідання та повісті; найцікавіша з них — «Повість про Подільську землю» — привертає увагу своїм жвавим викладом, елементами народної мови й публіцистичністю. «Короткий київський літопис», описуючи події, що відбувалися в Україні, поетично звеличує князя Острозького, його просвітницьку діяльність. Велике значення для розвитку укр. культури мала діяльність братств. Братчики будували школи, відкривали народні книгозбірні, розшукували істор. літописи. Одним з осередків освіти стала Запорозька Січ, де було чимало спеціальних мистецьких та військових шкіл. Неабияке значення для розвитку української культури мав Києво-Могилянський колегіум. Ця перша вища школа східних слов'ян швидко стала освітнім і науковим центром України й усієї Слов'янщини. Центром укр. книгодрукування в XVII ст. стала Київська Лавра. Віддруковані тут книжки розходилися по всій Слов'янщині, наприклад до Москви в 70-х роках було надіслано з Києва тисячу різних книг — нечувану на той час кількість. Це були твори Мелетія Смотрицького, Стефана Зизанія, Памви Беринди та ін. укр. письменників і вчених. Видрукувані в Києві книги славилися глибоким змістом, чітким шрифтом, багатством оформлення, високохудожніми гравюрами й орнаментом. В укр. літ-рі доби 16-18 ст. творили такі майстри слова, як Мелетій Смотрицький, Іван Вишенськии, Самійло Величко, Феофан Прокопович, Іов Борецький, Касіян Сакович, Симеон Полоцький, Михайло Андрелла, Лазар Баранович, Климентій Зіновіїв та інші. Запровадження Брестської унії зумовило появу у великої кількості полемічних творів католицьких і православних авторів. Твори полемічні. Перший значний твір укр. полемічної літ-ри — «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького.

СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ

"Слово о полку Ігоpевім" - велична пам'ятка генія нашого наpоду Понад вісім століть тому, в 1187 pоці, було ствоpене "Слово о полку Ігоpевім" - геніальний твіp давньої укpаїнської літеpатуpи. Плин століть не заглушив його поетичного звучання й не стеp фаpб. Інтеpес до "Слова о полку Ігоpевім" не тільки не зменшився, а набуває все шиpших та шиpших pозмахів. Любов до батьківщини надихала автоpа "Слова о полку Ігоpевім". Вона ж зpобила цей твіp безсмеpтним. Це почуття виявляється і в тому душевному хвилюванні, з яким автоp "Слова" говоpить пpо поpазку військ Ігоpя, і в тому, як він пеpедає слова плачу pуських дpужин за загиблими воїнами, і в шиpокій каpтині pуської пpиpоди, і в pадості з пpиводу повеpнення Ігоpя. "Слово о полку Ігоpевім" - найкpаща пам'ятка літеpатуpи Київської Русі. В ньому з геніальною силою і пpоникливістю показано головне лихо "свого часу" - відсутність політичної єдності Русі, воpожнечу князів між собою і, як pезультат, слабість її коpдонів і обоpони від набігів кочівників. В "Слові о полку Ігоpевім", великому твоpінні невідомого автоpа, pозповідається пpо похід князя Hовгоpод-Сівеpської землі Ігоpя Святославовича пpоти половців та пpо поpазку його малочисельної дpужини. Hевдалий похід Ігоpя став для автоpа пpиводом для звеpнення до князів з закликом пpо об'єднання. У геніальній поемі pуська земля спpиймається як щось єдине, як надбання наpоду. Душа автоpа "Слова” неpоздільна з pідними степовими пpостоpами й туманами південноpуських узгіp'їв. Пpиpода живе і дихає у поемі pазом з людиною, спільно виступає з воїнами-pусичами. Це "золоте слово" вчить нас любити свою батьківщину, Укpаїну, й беpегти її єдність.

56. „МАРУСЯ ЧУПАЙ” ЛІНИ КОСТЕНКО

Поезія Ліни Костенко застерігає нас від втрати своєї історичної пам’яті. Особливо виразно ця думка звучить у її романі у віршах “Маруся Чурай”. Образ Марусі зливається з образом України, що сигналізує через століття: пам’ятайте нащадки, свою славну історію, і лише тим будете сильні і знані у світі. Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. "Маруся Чурай" - це справжнiй iсторичний роман з легендарною героїнею, з трагiчним i водночас пiднесено-величним вiдчуттям iсторичної доби, iм'я якiй Хмельниччина, доби змагань, духовної звитяги всього народу. Герої роману «Маруся Чурай» (1979) живуть і діють у відблиску всеохоплюючого образу – історичної України, яка піднялась на священну війну за свої права, державність і незалежність. Полтава, де відбуваються основні події роману, – складова частина України. Міське козацтво, запорожці – палкі патріоти, які захищають свій край від ворожих навал і готові померти за Україну славною козацькою смертю. У них багато спільних рис: відданість козацькій присязі, побратимству, відчайдушна хороб-рість, духовне благородство, але кожний з них – це яскрава індивідуалізована постать. В образі головної героїні художньо вмотивована одна із найкращих національних рис характеру українців – вірність даному слову, вірність у коханні. 29. ТВОРЧІСТЬ СУЧАСНИХ ПОЕТІВ ТА ПИСЬМЕННИКІВСеред сучасних письменників та поетів хочеться виділити таких, як Микола Вінграновський (збірка «Атомні прелюди»,1962), Анатолій Дімаров («Гості з Волині»), Анатолій Довидов («Ширшає виднокруг», 1967р.), Всеволод Нестайко («Це було в Києві», 1957), Руденко Микола (—“Син Сонця—Фастон”, “Формула Сонця”). Хочу зупинитися на А. Дімарові. Анатолій Андрійович Дімаров народився 5.05.1922 р. у Миргороді на Полтавщині в учительській сім'ї. Після закінчення середньої школи був мобілізований до армії. Увесь цей життєвий досвід пізніше відбився в його творах. У 1949р. він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині». А. Дімаров є автором нарису «Дві Марії» (1951), збірки оповідань та новел «На волинській землі» (1951), «Волинські легенди» (1956), «Через місточок» (1957), повісті «Син капітана» (1958), збірки повістей та оповідань «Жінка з дитиною» (1959), романів «Його сім’я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (1964). Творчий доробок письменника складає кілька десятків томів. Важливіші з них: «Зінське щеня» (1969), «Містечкові історії» (1983), «На коні і під конем» (1978), «Вершини» (1986). У 1981 р. роман у двох книгах «Біль і гнів» був відзначений Державною премією ім. Т: Шевченка. Письменник, переконує, що війну перемогло саме народне життя. «Болем і гнівом» А. Дімаров стверджує це пристрасно, доконано. Найулюбленішим жанром письменника в роки творчої зрілості стали «історії» — сільські, містечкові, міські. Започатковані вони були збіркою «Зінське щеня» (1969). Головні мотиви творчості Анатолія Дімарова, це — людина у всьому розмаїтті п відносин з оточуючим світом. Навіть за загальним пафосом повісті, що увійшли до «Міських історій», фіксують різні зрізи дійсності: комічні («Роман», «Білі троянди, червоні троянди...»), трагічні («Лунохід і Квазімодо», «Дітям до шістнадцяти», «Симон-різник», «Попіл Клааса»), фантастично-умовні («Крила»). Отже, твори Анатолія Дімарова — багатогранні, різнопланові й, безперечно, не можуть не привернути уваги читача. 65. ЗАГАЛЬНА ХАР-КА ДАВНОЇ ЛІТ.Розквіт давньої укр. літ-ри припадає на 2-гу пол. XVII і XVIII ст. Але вже з серед. XVI ст. почався період великого піднесення укр.ї літ-ри, чому активно сприяв розвиток братств, шкіл, друкарень, наук гуманітарного і природничого циклу. Наша давня худ. літ-ра розвивається у взаємозв'язках з малярством, музикою, архітектурою та ін. видами мистецтва. У літ-ру приходять обдаровані особистості з різних станів. Найбільші художні досягнення цього часу — твори полум'яних полемістів Мелетія Смотрицького та Івана Вишенського і великого філософа Григорія Сковороди, бо саме вони перетворили укр. літ-ру на дієву суспільну силу, на зброю нашого народу проти зросійщення, покатоличення і спольщення, за піднесення національної свідомості і гідності.Переважна частина творів укр. письменників своєчасно не була надрукованою (ні твори Вишенського і Сковороди, ні козацькі літописи, ні більшість інтермедій тощо), що загальмувало літ-ний процес, негативно відбилося на всьому духовному житті українців. Вільним виразником справжніх дум і сподівань народу, його поглядів був фольклор. У думах, історичних піснях, ліричній поезії виявилася творча сила народу, його соціальні, національні й естетичні ідеали. Ця двоєдиність тодішнього літературного життя — літ-ри книжної й усної в їх взаємозв'язках — хар-на риса нашого давнього письменства. Завдяки подвижництву письменників та безіменних творців фольклору наша література вийшла на магістральні шляхи народності й правдивого, критичного зображення життя.53. КОРИФЕЇ УКР. ДРАМАТУРГІЇ ТА ТЕАТРУЗ ім'ям М. Кропивницького пов'язані створення українського професіонального театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Марко Лукич Кропивницький народився 7 травня 1840р. в с. Бежбайраки на Херсонщині. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п'єсу "Микита Старостенко". То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок. У 1871р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства. У 1882р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою М. Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Починається нова епоха в історії українського професійного театру, на сцені якого виступали, визначаючи його творче обличчя, М. Заньковецька, М. Садовський, а дещо пізніше - М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий. Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селі Кліщинцях, Золотоніського повіту, на Полтавщині, в небагатій дворянській сім'ї. На початку сімдесятих років М. Старицький разом зМ. Лисенком влаштовує кілька літературних вечорів, а потім організовує український аматорський драматичний гурток, вистави якого з великим успіхом ідуть спершу на домашній сцені, а згодом у київському міському театру. Для цього гуртка Старицький написав оперети “Чорноморці” та “Різдвяна ніч”, яка пізніше була поширена і перероблена на оперу, а також оригінальний водевіль “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”. З літа 1883 року на чолі першої української трупи став М. Старицький, який вклав в організацію української театральної справи великі кошти. Карпенко-Карий створив найзвичніші художні цінності в українській драматургії ХІХ – початку ХХ ст. Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Карпенко-Карий написав такі п’єси, як “Розумний і дурень” у 1885 р., “Наймичка” в 1885 р., “Сто тисяч” 1890 р., “Хазяїн” 1900 р. – цим п’єсам притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, і здирства, вона ще яскравіше виявляє людську дрібність, а то й нікчемність, духовну порожнечу. Заньковецька Марія видатна драматична акторка і громадська діячка родом з Чернігівщини, з поміщицької родини, вчи-лася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсінкі. На сцені з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ролі На-талки – Полтавки), 1883 в трупі М. Старицького, потім М. Садовського і П. Сакса ганського, 1886 знову у Кропивницького в Петербурзі і Москві (1887).8. СЛАВЕТНІ АКТОРИ УКР. ТЕАТРУСеред зірок української сцени, творчість яких відіграла велику роль в художньо-естетичному вихованні сучасників одне з найпочесніших місць належить Заньковецькій, Ліпницькій, Дарницькій та ін. Заньковецька (Адасовська) Марія видатна драматична акторка і громадська діячка родом з Чернігівщини, з поміщицької родини, вчи-лася в чернігівському пансіоні Осовської і в консерваторії в Гельсінкі. На сцені з 1882 в трупі Кропивницького (дебютувала в Єлисаветграді в ролі На-талки – Полтавки), 1883 в трупі М. Старицького, потім М. Садовського і П. Сакса ганського, 1886 знову у Кропивницького в Петербурзі і Москві (1887). Працювала також в трупах Ф. Волика, П. Суслова і Найди, 1905-06 гастролю-вала в Галичині 1907-11 працювала в театри Садовського в Києві; 1912 ро-била спробу організувати власний театр, в 1916 Заньковецька в товаристві українських акторів разом з П. Саксаганським і І. Мар”яненко, в 1919 р – 22 в Державному Народному Театрі в Києві, якому надано згодом ім’я Марії Звньковецької; в 1923 знімалась в фільмі „Остап Бандура” і цього ж року за-лишила сцену. Померла в Ніжині, похована в Києві на Байковому кладовищі.Заньковецька особливо визначалася в драматично – героїчних ролях, хоч з успіхом виконувала й комічні. ЇЇ репертуар налічує понад 30 ролей, з них кращі: Харитина („Наймичка”), Аза („Циганка Аза”), Зінька („Лісова квіт-ка”), Гарпина („Як ковбаса та чарка”) та інші. Характеризували надзвичайна спостережливість, акторська уява, швидке і легке перевтілювання, почуття міри і, передусім природність та щи-рість. Заньковецьку прирівнювали до світових акторок італійки Е. Дузе, фра-нцуженки С. Бернар. Заньковецька мала гарний голос (драматичне сопрано) і бездоганно виконувала народні пісні. 4. ТВОРЧИЙ ЗВ`ЯЗОК ДІЯЧІВ РОС. ТА УКР. СЦЕНИ

Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру; росіяни І. Срезневський, М. Костомаров також писали обома мовами і зробили помітний внесок у духовну скарбницю українського народу. Традиція двомовності, що склалася в даний період, випливала не лише з причини невизнання правлячими колами права на самостійний розвиток української мови. Українські письменники, публікуючи свої твори російською мовою, намагалися донести до всеросійського читача якнайбільше відомостей про історію, культуру та побут свого народу. Сприятливі умови для розвитку сценічного мистецтва склалися на Полтавщині, де завдяки І. Котляревському та М. Щепкіну започаткував свою історію професійний український театр. Великі зрушення у його розвитку відбулися з постановкою у 1819 р. «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» І. Котляревського. Взагалі у процесі формування української нації театр виступав як один із важливих чинників. Поряд з тим продовжував існувати російський професійний театр, що відігравав позитивну роль у вихованні естетичних смаків публіки, у залученні її до кращих зразків реалістичного мистецтва. Характерним для даного періоду стало створення російсько-українських театральних труп. В українських виставах охоче брали участь М. Щепкін, Л. Млотковська, М. Рибаков, у російських — Я. Шумський, В. Капніст, К. Соленик та ін.

32. СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ КРИМУБагато героїчних і трагічних сторінок українського народу пов'язані з Кримом. Реалізації духовних, національно-культурологічних запитів українського населення сприяє Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України. Це плодоносна віть загальної української літератури, яка об'єднує обдарованих митців, котрі своєю творчістю, життям пов'язані з Кримом. Серед них - поети: Дмитро Черевичний, Валентина Невінчана, Данило Кононенко, Орест Корсовецький, Михайло Тернавський, Віктор Гуменюк, Віктор Виноградов, Василь Латанський, Валентин Негода, Світлана Кочерга, Галина Хмільовська. Прозаїки - Володимир Шахнюк, Олександр Кулик, Валерій Тарасов, Дмитро Вітюк. Драматург - Леонід Никоненко. Критики, літературознавці - Павло Дегтярьов, Олександр Губар, Федір Степанов. Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України має свою історію. У 1954 році, коли Кримська область увійшла до складу Української РСР, у літературному житті Криму намітилися зміни. З'явилися поети, прозаїки, публіцисти, що пишуть українською мовою. Кримські письменники діставали і тепер дістають підтримку видатних майстрів художнього слова України. Розвитком української літератури в Криму цікавився Павло Григорович Тичина. У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сторінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників. 2. ВІРШОВАНА ЛІТЕРАТУРАУ давнину вважали: якщо ти освічена людина — повинен уміти вправно скласти вірш з будь-якого приводу. Учителі піїтики та їхні учні й були найпершими складачами віршів. Вони писали вірші з приводу Різдва, Великодня та інших релігійних свят. З часом віршування вийшло за межі вищих шкіл, а тому їх тематика розширилася — з'явилися історичні вірші, зокрема про гучні події 1648 — 1654 рр. У віршованій літературі XVIII ст. трапляються і твори соц. тематики. їх автори засуджують закріпачення селян, вказують на винуватців, висловлюють сподівання, що правда переможе, а гнобителі згинуть. Вірші XVI—XVIII ст. написані за нерівноскладовою системою віршування. Паралельно з нею виникла і рівноскладова система віршування. Видатні поети XVI—XVIII ст.— Климентій Зіновіїв, Касіян Сакович, Лазар Баранович, Симеон Полоцький, Семен Климовський та інші.(Написати про сучасних поетів) 24. НАРОДНА ДРАМАНародні драми в Укр. зародилися в надрах нац-них обрядів, де трудова діяльність, міфи, релігійні таїнства й елементи худ. творчості були злиті воєдино. Це був вид народного словесного її театрального мистецтва, н якому різні форми драматичн. дійства викопувалися самодіяльними акторами чи масами ентузіастів і передавалися від покоління до покоління.Перші зразки такої драматургії можна знайти в численних молодіжних іграх під час календарних свят. Серед новорічних розваг - ігрові драматизовані сценки «Меланка» та «Коза». До словесної драматургії долучалися жалісні та жартівливі пісні, танці під інструментальну музику.Подібні народні драматичні дійства являють собою і деякі веснянки (гаївки). У них відображена поява в укр. суспільстві нових соц. груп, професій, ставлення до них народу. Традиційне укр. весілля поступово складалося у своєрідне велике театралізоване дійство з переодяганням, масками, яке поєднувало в собі елементи лірики й епосу, драми, комедії й трагедії.Значну роль у розвитку народної драми відіграв ляльковий театр - вертеп, що виник у другій половині XVII століття. Популярними були народні драми «Мельниця», «Дід і баба», «Коза», «Цар Ірод», спрямовані проти несправедливості та деспотичних дій влади. Народні драми вертепу були улюбленим видовищем в Україні, перероблялися в Росії та Білорусії. Нині вони використовуються самодіяльними акторами та учасниками вуличних театралізованих дійств. 30. ПРОЗА. ПРОЗАЇКИ 70-90 Р 19 СТ.Продовжуючи традиції епічної творчості Григорія Кв.-Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Вовчка, П. Куліша, Олекси Стороженка, укр. прозаїки 70 — 90-х років XIX ст. збагатили літ-ру і в ідейно-тематичному, і в жанровому та стильовому плані.Як і в попередні періоди розвитку нової укр. літ-ри — дошевченківський і шевченківський, центральною темою прози залишається селянська. Іван Н.-Левицький, П.Мирний, Олександр Кониський, І.Франко, Борис Грінченко показували не тільки закріпачене, а й пореформене укр. село, пролетаризацію селянства. У сферу художніх спостережень письм-ів поступово входить життя інших соц. груп — міщанства, чиновництва, вчительства, офіцерства. Життя цих верств було легше висвітлювати західноукр. белетристам, де не було офіційних заборон щодо таких тем. І.Франко осуджує антинародну суть тих освічених за народний кошт урядовців, які, підлабузнюючись до властей, догоджаючи сильним експлуататорського суспільства, дбали тільки про власну кишеню. Східноукр. прозаїки намагаються створити позитивний образ молодого інтелігента («Хмари» Івана Н.-Левицького, «Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовенко» Олександра Кониського, «На розпутті» Бориса Грінченка). Разом з тим з їхніх творів правдиво поставали і ситуації, пов'язані з крахом світлих ідеалів культурників. Укр. проза збагачується жанрово. Поряд з оповіданням, з'являється новела з її стрімкими, часто несподіваними сюжетними поворотами. Жанрові різновиди характеризують повість. Тільки в творчості Івана Н.-Левицького виділяються повісті родинно-побутова («Кайдашева сім'я») і соціально-побутова («Бурлачка»). З'являються повісті ідеологічно-проблемні. На якісно вищий рівень підноситься романна проза та ін. 44. ДРАМАТУРГІЯ Л. УКРАЇНКИДраматургія Лесі Українки — феноменальне явище в укр. літ-рі: вона вражає новизною тем, гостротою соц-но-псих-них конфліктів, філос. узагальненнями, поетичною красою, культурою вірша. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії. З іменем Л.Українки пов'язаний розквіт драматичної поеми в нашій літ-рі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей. Однією з перших спроб Лесі Українки у цьому жанрі стала лірико-драматична поема «Одержима» (1901), написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог. Тема антагоністичного протистояння позитивного героя, який обстоює правду, підносить дух переможених і збайдужілої юрби, єднає «Одержиму» з двома іншими творами цього жанру, написаними в цей час також на основі подій стародавньої історії східних народів.Так, у драматичних поемах «Вавилонський полон» (1903) і «На руїнах» (1904) Леся Українка по-новому, осмислює події, пов'язані із загибеллю Стародавньої Іудеї її завоювання Вавилоном. Доба раннього християнства відбивається у драматичній поемі «В катакомбах» (1905), де вже на фактах з життя переслідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. 49. СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УКР. ЛІТ-РИ

На межі XVIII і XIX ст. виникла нова укр. літ-ра, біля колиски якої стояв І. Котляревський. У 1798 році виходять друком перші три частини «Енеїди» Котляревського. Цей факт знаменував собою наступний етап в історії укр. літ-ри: кращі традиції давньої літ-ри були органічно засвоєні новою літ-рою; разом з «Енеїдою» народилася нова літ-ра з живою народною мовою. Розмовною мовою були написані Котл-ким і драматичні твори «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник» — п'єси, які поклали початок укр. репертуарові аматорського і проф. театрів. Процес становлення нової укр. літ-ри завершується виходом у світ «Кобзаря» Т.Шевченка у 1840 р., що було подією великої мистецької та історичної ваги. Поряд із Т.Шевченком у 50—60-х роках укр. літ-ру збагачують у прозі Марко Вовчок, Анатолій Свидницький, Олекса Стороженко; в поезії — Михайло Петренко, Віктор Забіла, Леонід Глібов, Амвросій Метлинський, Євген Гребінка, Левко Боровиковський. Нова укр. літ-ра принесла нові теми, створила нові образи, покликала до життя нові жанри. Це теми соціальної та нац. неволі, спільної боротьби трудящих проти царату, запроданства частини козацької старшини; образи народних месників, жінки-страдниці, сатиричні образи царів, панів-лібералів; жанри: ліро-епічна поема, віршована байка, балада, соціальна та історична повісті, реалістична драма, водевіль, громадянська та інтимна лірика.

ГУМОР І САТИРА КВ-ОСН.

Квітка-Основ'яненко є зачинателем ще й гумористично-сатиричного напрямку в укр. прозі. Сюди належать оповідання «От тобі й скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач» і дуже популярний в народі «Салдацький патрет» — твір, спрямований, за свідченням самого автора, проти тих, хто виступав проти укр. мови, нічого в ній не розуміючи. Найкращий із сатиричних творів Квітки — повість «Конотопська відьма», в якій автор викриває і засуджує моральне виродження частини козацької старшини — нащадків колись хоробрих, розумних і талановитих запорожців. Читаєш повість — наче вчувається тобі запитання автора: хіба мають право такі духовно отупілі люди, такі покручі керувати іншими? До чого ж докотиться суспільство, коли терпітиме їх? «Найпряміше, найблагородніше моє прагнення,— писав Квітка,— показати, від чого у нас зло». «Конотопська відьма» та інші сатирично-гумористичні твори є свідченням того, що письменник здійснив свою мету. 63. НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ ТА ЛЕГЕНДИСеред прозових жанрів фольклору легенди та перекази дуже продуктивні, особливо їхні усні варіанти, де фігурують події й факти громадського значення. Обидва жанри призначені для збереження в народній пам'яті й передачі майбутнім поколінням даних про історичне минуле. Вони покликані також пояснити причини виникнення різних явищ природи і подій, їхню суть, зафіксувати народні уявлення про це у наших пращурів. Тому їх відносять до позаказкової прози, хоч не виключають присутності в них повчально-педагогічних моментів.Жанри ці дуже споріднені. Межі між ними існують тільки уявні, що визначаються лише ставленням оповідача до дійсності та мірою достовірності її зображення. Домінантою переказу є реальність, істинність, логіка можливого; у легендах допускається вигадане, фантастичне, неймовірне.Перекази відображають життєві факти шляхом переповідання почутого (звідси й назва жанру). Першоосновою в них має бути свідчення про спогади очевидців. При передачі інформації з уст в уста вона набирає нового емоційного забарвлення, проте реальність фактів має бути непорушною.Легенди ближчі до казок своїм незвичайним, дивовижним в органічній єдності з реальним. За допомогою домислу та вигадки незрозумілі природні явища чи суспільні події витлумачуються через надприродне (міфічне), але з установкою на достовірність.У залежності від змісту й походження легенди і перекази розподіляються на міфологічні, антропоморфічні, апокрифічні, топонімічні, історико-героїчні, соціально-побутові. Часто вони мають подвійну насиченість. Це стосується, насамперед, історичних легенд.У переказах і легендах зливаються воєдино пізнавальний та. етично-дидактичний аспекти. Ці твори завжди несуть в собі ідеї гуманності, соціальної справедливості, здорової етики. Вони вчать бережливого ставлення до природи, високої моралі в людських відносинах. В історико-героїчних творах сильні патріотичні мотиви. Все це викликає до них інтерес в різні періоди життя народу. 64. ТВОРЧІСТЬ ПИСЬМЕННИКІВ ЕМІГРАНТІВУкр. літ-ра збагатилася також талановитими творами, що з'явилися з-під пера емігрантських письменників. Серед потоків модерних стильових течій У. Самчук обрав собі шлях класичного реалізму. Відомий прозаїк, духовно близький до представників «празької школи», він своєю повістю «Марія» (1933) довів невичерпні можливості цього стилю, в річищі якого працювали І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко та ін. Письменник одним із перших звернувся до художнього осмислення найбільшого лиха українського народу — голодомору 1932—1933 рр., розкривши його на прикладі гіркої долі селянської родини. Події розгортаються довкола центрального персонажа—Марії, котра постає символом української жінки, втілюючи в собі національний культ матері та євангельський образ Божої Матері. Повість «Марія» —звинувачувальний літературний документ проти широкомасштабного нищення українського села, свідомо реалізованого більшовиками. Помітною у прозі тих літ виявилася трилогія Б. Лепкого «Мазепа», яку він почав писати ще у 20-х рр. Монументальний твір про героїчну спробу українства визволитися з-під московського ярма характеризувався перевагою романтичної манери зображення над аналітичним осягненням подій початку XVIII ст., спричиняючи ліризацію оповіді, посилення в ній ефекту авторської присугності.Унікальним явищем в українській історичній прозі 30-х рр. був доробок Наталени Королевої, в жилах якої текла іспанська та українська (сіверська) кров. Захопившись археологічними студіями, письменниця цілком свідомо обирала коло своїх літературних мотивів, переосмислювала або євангельські сюжети про Ісуса Христа («Во дні они», 1935; «ОиісІ екі уегїїаз?», тобто «Що є істина?», 1939), або гостродраматичні події пізнього середньовіччя.

9. „ЧОРНА РАДА” – ПЕРШИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН НОВОЇ УКР. ЛІТ-РИ

"Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти i духовної ницості у важкі для країни часи. Здобутком Куліша як першого українського романіста є структура твору. Куліш домігся послідовного, логічного розгортання сюжету. Письменник визначив ідейний центр твору, навколо якого зосереджував основні лінії,— рада 1663 p., де розв'язується основний конфлікт. Це кульмінація. Проте зіткнення двох ворожих сторін готується вже з першого розділу всім розвитком сюжету. Цілеспрямовано розвивається основна сюжетна лінія — показ чвар в Україні за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького, збагачення старшини, соціальні суперечності між багатою верхівкою і незаможними шарами українського суспільства, що й призводить до драматичного конфлікту.

Твір «Чорна рада» був першим романом в українській літературі, став школою для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як майстерно компонувати, як забезпечити живий колорит епохи. «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду»,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».

Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має давню і гідну пошани історію, велику культуру. Щедро використовуючи фольклор, опоетизовуючи народний побут, Куліш тим самим звеличив самобутність духовного життя нашої нації. Своїм романом письменник ставив перед читачем глибоко гуманні та високоморальні ідеали, які й формували естетичні смаки українців.

58. ОБРАЗ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ У ПОЕМІ „ЕНЕЇДА”

Створенi Котляревським образи яскравi, колоритнi. Головним героєм поеми є троянський царевич Еней - "парубок моторний i хлопець хоч куди козак". Разом iз троянцями - "ватагою розбишак", "осмалених, як гиря, ланцiв" - вiн утiк iз зруйнованої Трої шукати нових берегiв. Аркадському царевi Евандру Еней представився як "Кошовий Еней троянець". Навiть з перших рядкiв видно, ким вiн є насправдi. Так, "троянцi" Котляревського дуже нагадують запорожцiв. Iронiчнiсть зображення викликана не бажанням якось принизити героїв - козаки у Котляревського веселi та дотепнi, життєрадiснi, а їхнi вчинки демонструють й iншi риси - завзятiсть, хоробрiсть, мужнiсть. Еней, описаний на початку як голодранець, стає коханцем царицi (хiба це не пiдсилення контрасту за допомогою смiху?), а потiм - iсторичним героєм.

При цьому, Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з яскравим характером i неодноманiтним внутрiшнiм життям: вiн може бути й легковажним, "купається в бразi", вмiє "бiсики пускать", запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-рiзному в рiзних ситуацiях, що зовсiм не суперечить цiлiсностi характеру. Отже, нiчого дивного, що такий-от в буденному iснуваннi, Еней за iнших обставин починає дiяти, як хоробрий ватажок, або величний i мудрий державний дiяч. Вiн здатний встановлювати дипломатичнi вiдносини i вигравати битви. В образах Енея i троянцiв Котляревський зображує цiкавий, особливий, та при цьому iснуючий насправдi тип людей, що вирiзняються крайнощами в усьому - хоч у їжi та випивцi, хоч у веселощах, хоч у бiйцi. Вони водночас пройдисвiти i лицарi, волоцюги i герої. Усе в них гiперболiзоване, загострене. Цим стихiйно-нестримним характерам нiби затiсний цiлий свiт. Годi й сподiватися будь-кому перемогти такий народ.

11. НАРОДНИЙ ПОБУТ. „ЕНЕЇДА” – ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Майже два століття читає світ "Енеїду" І.П.Котляpевського. І донині з-поміж численних тpавестій Веpгілієвої "Енеїди" тільки "Енеїда" Котляpевського зберегла свою свіжість. Автор широко викоpистовує фольклоp та етногpафію. Детально описує українські наpодні звичаї та побут - укpаїнську дійсність ХVIII століття. Тут Котляpевський виступає блискучим побутописцем, знавцем усної наpодної твоpчості. Hаціональні матеpіали, пpиказки, пpислів'я, легенди, казки, пісні, наpодні обpази, воpожіння, ігpи, танці, гуляння, стpави, посуд, знаpяддя пpаці, укpаїнські імена, викоpистані автоpом в "Енеїді", можна було б видати окpемими етногpафічними й фольклоpними збіpками.

Яскpаво описані одяг і взуття, зовнішній вигляд укpаїнців. Автоp подає нам особливості укpаїнського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Велику увагу пpиділяє автоp змалюванню вбpання. І боги, і цаpі зодягнені в укpаїнські наpодні костюми. Описується одяг і Юнони, і Венеpи. Дідона постає в спідниці і в "каpсеті шовковому", запасці і чеpвоних чоботях.

Hатякає поет у своїй pозповіді пpо мандpи тpоянців у Кpим по сіль. З етногpафічною точністю описує Котляpевський каpтини бенкетів, кулачних боїв, похоpону, поминок, воpожіння, чекання Латином стаpостів. Всі каpтини підземного життя у пеклі, зокpема, вечоpниці - це яскpава жива паноpама укpаїнського життя. Тут відобpажені наpодні лікування. Саме чеpез них автоp знайомить читачів з наpодною медициною.

Земні і небесні геpої їдять суто укpаїнські стpави: галушки з салом, лемішку, куліш, боpщ, юшку. А пісня! Скільки істоpичних пісень лунає у поемі. Зобpажено укpаїнські наpодні танці -пісні: санжаpівка, гайдук, халяндpа, гоpлиця...

Подаються відомості пpо укpаїнські наpодні істpументи. Відчутні у твоpі і наpодна мова і наpодний гумоp.

Оpієнтується Котляpевський у поемі на наpодну поезію. Тpоянці зобpажуються так, як козаки були змальовані в наpодних піснях, думах, пеpеказах. "Енеїда" - це спpавжня енциклопедія укpаїнознавства. За "Енеїдою" можна вивчати життя укpаїнського наpоду того далекого часу.

ЗАРОДЖЕННЯ ТЕАТРУ

Нову епоху в історії українського театру епоху мистецької української драми почав Іван Котляревський своєю ”Наталкою Полтавкою” та ”Москалем-чарівником”.

Перший український репертуар був дуже нечисленний і обмежувався творами Котляревського, Квітки-Основяненка, Гоголя (батька), Ващенка-Захарченка, пізніше дещо Шевченка, Кухаренка, Стороженка, Костомарова й ін. Тим-то довший час не бачимо в Україні організованої постійної театральної дружини. Твори ті ставились любителями театрального мистецтва або приватними трупами багатих поміщиків (таких як Трощинський, Ширай), або мандрівними польсько-українськими трупами (Рикановського, Молотковського, Журавського і Щепкіна).

Новий театр, за європейськими зразками, Україна бачила вже при кінці ХУІІІ в., та він був неукраїнський. У Харкові відбувалися вистави російські, а в Камянці-Подільському польські. В Харкові давав перші вистави балетмейстер Іваніцький. У 1789 р. З почину губернатора Кішенського побудували постійний театр, у котрім дирекцію в 1812 р. Обійняв наш письменник Гр. Квітка-Основяненко, який у тім часі виставляв теж виключно російські твори. В Харкові на бенефіс Щепкіна за спеціальним дозволом генерал-губернатора Репніна уперше було виставлено ”Наталку Полтавку” Котляревського (яка вже мала дозвіл для Полтави).

Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основяненко, основоположник художньої прози у новій українській літературі, один із засновників Харківського професійного театру (1812 його директор). Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основяненка ”Сватання на Гончарівці” (1835) і ”Шельменко-денщик” (1838). Комедія ”Сватання на Гончарівці” написана українською мовою, відзначається багатством жанрових сцен, народним гумором, тут вперше в українській літературі виведено образ кріпака-робітника. ”Шельменко-денщик” комедія інтриги і характерів (написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить українською мовою), викриває типові явища кріпацької дійсності, зокрема самовдоволене невігластво панства.

З новою українською драматургією і театром повязані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811-1851).

ДУМИ, ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

Думи. Найвизначнішою частиною українського усного епосу є думи. Це розгорнуті вокально-інструментальні композиції, виконання яких вимагає багаторічного навчання, неабиякого хисту і доброго знання традиції. Народні назви дум - пісні про старовину, козацькі притчі, запорозькі псальми, лицарські пісні та ін. Попередниками дум були билини з княжої доби, що на теренах України зазнали цілковитої трансформації і збереглись лише на території завойованих і колонізованих у княжі часи північно-східних земель (тепер європейська частина Росії), а також народні голосіння. Власне думи представляють вищу стадію речитативного стилю і музичної форми голосінь. Споріднює ці жанри також характер імпровізації. Мелодика і ладогармонічні основи зраджують впливи музичної традиції південних і східніх народів - сусідів українців. Виконувались і виконуються думи під власний інструментальний супровід (найчастіше на кобзі, бандурі). Найбільший масив дум був створений протягом XVI - XVII століть, набагато менше з'явилося їх у XVIIІ столітті. ХІХ-ХХ століття фактично не дали нових зразків і стали періодом повільного і неухильного занепаду кобзарського мистецтва. За змістом найдавніші думи можна поділити на три ґрупи: 1) про турецьку неволю; 2) про морські походи на турків, лицарську смерть козака; 3) про щасливий вихід козаків з небезпеки, перемоги над ворогом і поділ здобичі. Ці думи найстарішої верстви розвинулись, очевидно, з невільницьких плачів, молитов та оплакувань полеглих героїв їхніми товаришами. Усі думи найстарішої верстви мають ліричний характер, сумний настрій і є співзвучними з найдавнішими народними піснями. Думи XVIІ - XVIIІ століть оспівують події національно-визвольної революції 1648-1654 років, розвивають історичну і соціально-побутову тематику. У цих думах зустрічаємо імена реальних історичних осіб, в них описуються відомі військові й політичні події. До них долучається ґрупа чисто побутових. Треба зазначити, що на Правобережжі (Поділля, Підкарпаття) побутували рівноскладові твори, що мали назву "думи", але з часом вони остаточно перейшли до класу пісень. Лівобережні ж думи, про які йде мова, складені нерівноскладовими віршами. Їх виконують рецитацією, у якій ритміка, а часто і звуковисотність, визначаються словесними та логічними наголосами тексту. Нерівноскладовим віршовим рядкам відповідають такі ж музичні фрази. Рядок-фраза становить найменшу синтаксичну одиницю думи. Декілька рядків, що окреслюють певну думку, становлять уступ (чи тираду). Починається дума невеличким вступом, що базується на вигукових словах, - заплачкою, завершується коротким словословієм (зверненням до слухачів).

Виконуються думи кобзарями, що є народними професійними музuками, у супроводі бандури (кобзи) чи, рідше, ліри. Інструментальний супровід багато в чому залежить від конструктивних особливостей інструмента.

Історичні пісні. До епічних жанрів фольклору належать також історичні пісні, тобто пісні, що віддзеркалюють загальнонародні події, історичні реалії (післякняжих часів), образи народних героїв. Передусім це пісні про боротьбу українського народу з турками і татарами, з поляками, росіянами, інші козацькі пісні. Сюди ж належать пісні про різні соціальні події загальнонародного значення з XVIII-XIX століть (про зруйнування старої Січі, про каторжні роботи в Московщині, кривди і грабунки московського війська в Україні, знищення Запорозької Січі Катериною ІІ, гайдамацькі повстання та ін.). До цієї ж ґрупи зараховуємо пісні, що виразно змальовують побут та історичні реалії певної доби, народних героїв (Довбуш і його опришки, Максим Залізняк, Устим Кармелюк, любовна тематика, пов'язана з козацьким побутом). Із інших тем можна назвати запровадження панщини в підросійській Україні, скасування панщини в Австрії 1848 р. і Росії 1861 р., війни ХІХ століття, еміґрацію до Америки. Вони більшою чи меншою мірою знайшли відображення в історичних піснях. Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв - готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 789 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 282.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...