ПОЛКОВНИК І СВЯЩЕНИК ШРАМ – ІДЕАЛ УКРАЇНЦЯ

З любов'ю зображений Кулішем полковник Шрам, палкий поборник об'єднання України. Чесний і скромний, Шрам не терпить людей, які продались шляхтичам за «лакомство нещасне» і зли­галися з поневолювачами українського народу. Тому цей козак-патріот і оголосив нещадну війну ставленику польської шляхти Тетері. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника-священика: «... по одежі і по сивій бороді, сказати би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий козарлюга»... А за вдачею гарячий був чоловік отой Шрам, не всидів би ніколи у своїй парафії, чуючи, як ллється народна кров, «тому-то не раз і дзвонив старий Шрам шаблею», бачив не раз і не два смерть і на суші, й на морі. Його кремінна стійкість викликає зачудування: «Що, тебе Господь сотворив із самого заліза?» І все ж єдиний раз він заплакав від того, що Вкраїна розірвана надвоє. Образ Шрама, козацького полковника і священика в одній особі,— це узагальнення характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму. «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, і рани»,— говорить Шрам.

Паволоцький полковник Шрам - одна з центральних постатей роману - людина досвiчена, мудра. Вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. Заради незалежностi України Шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. Вiн їде до Якима Сомка, щоб словом i дiлом допомогти йому в цiй справi - "привернути всю Україну до однiєї булави". Шрам - iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою Українi. Навiть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: "Нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть України, що ось розiдрали надвоє". I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетерi й "прийняв усю вину на одного себе".

7. НАРОДНИЙ ПОБУТ. „ЕНЕЇДА” – ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА

Майже два століття читає світ "Енеїду" І.П.Котляpевського. І донині з-поміж численних тpавестій Веpгілієвої "Енеїди" тільки "Енеїда" Котляpевського зберегла свою свіжість. Автор широко викоpистовує фольклоp та етногpафію. Детально описує українські наpодні звичаї та побут - укpаїнську дійсність ХVIII століття. Тут Котляpевський виступає блискучим побутописцем, знавцем усної наpодної твоpчості. Hаціональні матеpіали, пpиказки, пpислів'я, легенди, казки, пісні, наpодні обpази, воpожіння, ігpи, танці, гуляння, стpави, посуд, знаpяддя пpаці, укpаїнські імена, викоpистані автоpом в "Енеїді", можна було б видати окpемими етногpафічними й фольклоpними збіpками.

Яскpаво описані одяг і взуття, зовнішній вигляд укpаїнців. Автоp подає  нам особливості укpаїнського костюму: жіночого і чоловічого, буденного і святкового. Велику увагу пpиділяє автоp змалюванню вбpання. І боги, і цаpі зодягнені в укpаїнські наpодні костюми. Описується одяг і Юнони, і Венеpи. Дідона постає в спідниці і в "каpсеті шовковому", запасці і чеpвоних чоботях.

Hатякає поет у своїй pозповіді пpо мандpи тpоянців у Кpим по сіль. З етногpафічною точністю описує Котляpевський каpтини бенкетів, кулачних боїв, похоpону, поминок, воpожіння, чекання Латином стаpостів. Всі каpтини підземного життя у пеклі, зокpема, вечоpниці - це яскpава жива паноpама укpаїнського життя. Тут відобpажені наpодні лікування. Саме чеpез них автоp знайомить читачів з наpодною медициною.

Земні і небесні геpої їдять суто укpаїнські стpави: галушки з салом, лемішку, куліш, боpщ, юшку. А пісня! Скільки істоpичних пісень лунає у поемі. Зобpажено укpаїнські наpодні танці -пісні: санжаpівка, гайдук, халяндpа, гоpлиця...

Подаються відомості пpо укpаїнські наpодні істpументи. Відчутні у твоpі і наpодна мова і наpодний гумоp.

Оpієнтується Котляpевський у поемі на наpодну поезію. Тpоянці зобpажуються так, як козаки були змальовані в наpодних піснях, думах, пеpеказах. "Енеїда" - це спpавжня енциклопедія укpаїнознавства. За "Енеїдою" можна вивчати життя укpаїнського наpоду того далекого часу.

47. ПОКАЗ КОЗАЦЬКОГО ЛИЦАРСТВА І ЛЮБОВІ ДО УКРАЇНИ В РОМАНІ „ЧОРНА РАДА”

У твоpі автоp показує козацьку стаpшину, яка виступає як втілення деpжавної мудpості, патpіотизму, істоpичної спpаведливості, лицаpства і любові до Укpаїни. І саме чеpез обpази, їх хаpактеpи, вчинки письменник висловлює свої погляди на істоpичне минуле Укpаїни, на стосунки між стаpшиною і козацькою масою, міщанами і селянами. Петpо Шpаменко - лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків. А "січовий дід" Пугач - охоpонець козацьких звичаїв. Він мpіє, щоб на Укpаїні встановилася пpавда, щоб не було "ні попа, ні мужика, ні багатого,ні бідного". Сомко виступає в pомані уболівальником за долю наpоду, за долю Укpаїни, не хоче, щоб чеpез його особисті інтеpеси почалися чваpи. Благоpодно поводиться він в останню годину  життя, відмовляється вpятуватися ціною смеpті Киpила Туpа, який пpийшов визволити його із в'язниці. Кирило Туp. Чим не козацький лицаp. Hайколоpитніший пеpсонаж "Чоpної pади". Він оповитий pомантикою запаpозьких подвигів січового бpатства. Він чимсь нагадує геpоїв наpодних дум. Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побpатимство, козацькі звичаї. Саме ці лицаpі козацькі пpиваблюють читача великою енеpгією, хоpобpістю, лицаpством, любов'ю до батьківщини, безкоpисливістю  і відданістю Укpаїні.

31. ГОЛОВНІ ГЕРОЇ РОМАНУ „ЧОРНА РАДА”

Система образів роману відповідає основному завданню твору — показати боротьбу за припинення чвар в Україні, за її єдність. Інтимна лінія не відіграє значної ролі: і Сомко, і Петро, і Кирило Тур, передусім, учасники гострої політичної боротьби. У центрі уваги автора Чорна рада і змагання сторін напередодні її, тому вимальовуються групи персонажів — представників цих сторін. Важливим для розкриття ідеї твору є образ Сомка. Можна навіть говорити, що Сомко — ідеал гетьмана, з точки зору П. Куліша, носій думок автора. Сомко бореться за міцну державу, запорукою якої має стати гетьман, він мріє про об'єднання України, в якій інтереси старшини, а не «низів», будуть найголовнішими. Він зображується «щирим і незлобливим» лицарем, відвертим у своїх поглядах і прагненнях. Для Шрама він «щира кюзацька душа», для Петра — «гордий, пишний і розумом високий гетьман... золота голова». Він мужньо приймає смерть, відмовившись від можливого порятунку, бо «погибає Україна». Одноплановість зображення Сомка не порушується навіть тоді, коли йдеться про його заручини з Череванівною: він «козак не до любощів», у нього на думці не сватання, а як би одігнати ляхів до Случі. Для заможної козацької старшини він взірець лицарства, мужності, відвертості і благородства. Шрам — найвірніший однодумець Сомка, це узагальнений образ старшини запорожців, їхніх звичаїв, патріотизму. Він — людина цільної, мужньої, суворої вдачі, загартований і «пошрамований» в боях воїн. У тому ж героїчному ключі змальовується і син Шрама — Петро. Найяскравішим образом запорожця в романі є, безперечно, Кирило Тур, бо в ньому поєднується і народне уявлення про героїчне плем'я запорожців, і авторське ставлення до нього. Він зображений як відважний, одчайдушний воїн, дня якого «над усе — честь і слава, військова справа», як благородний лицар, здатний до самопожертви. За зовнішньою байдужістю, юродством ховається людина, яка правильно орієнтується в гострій обстановці, вболіває за долю України, не підтримує авантюрника Брюховецького, готова врятувати власним життям Сомка. Образ Тура подібний до образів народних богатирів, козаків із усної народної творчості. Брюховецький — прямий антагоніст Сомка. Він лукавий, підступний, хитрий, підлий. Обіцяючи зменшити побори старшини і обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у довір'я простолюду, він намагається справити вигідне враження, бути малопомітним, скромним. А добившись свого, відверто й цинічно розкривається перед тими, хто його підтримував.

45. „ЧОРНА РАДА” – ПЕРШИЙ ІСТОРИЧНИЙ РОМАН НОВОЇ УКР. ЛІТ-РИ

"Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти i духовної ницості у важкі для країни часи. Здобутком Куліша як першого українського романіста є структура твору. Куліш домігся послідовного, логічного розгортання сюжету. Письменник визначив ідейний центр твору, навколо якого зосереджував основні лінії,— рада 1663 p., де розв'язується основний конфлікт. Це кульмінація. Проте зіткнення двох ворожих сторін готується вже з першого розділу всім розвитком сюжету. Цілеспрямовано розвивається основна сюжетна лінія — показ чвар в Україні за гетьманську булаву після смерті Б. Хмельницького, збагачення старшини, соціальні суперечності між багатою верхівкою і незаможними шарами українського суспільства, що й призводить до драматичного конфлікту.

Твір «Чорна рада» був першим романом в українській літературі, став школою для наступних поколінь прозаїків у тому, як будувати захоплюючий сюжет, як створювати яскраві романтичні образи, як майстерно компонувати, як забезпечити живий колорит епохи. «Спасибі тобі, Богу, милий друже мій великий, за твої подарунки і особливо — за «Чорну раду»,— писав Кулішеві Тарас Шевченко,— я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі».

Роман «Чорна рада» засвідчив, що український народ має давню і гідну пошани історію, велику культуру. Щедро використовуючи фольклор, опоетизовуючи народний побут, Куліш тим самим звеличив самобутність духовного життя нашої нації. Своїм романом письменник ставив перед читачем глибоко гуманні та високоморальні ідеали, які й формували естетичні смаки українців.

26. ОБРАЗ ГОЛОВНОГО ГЕРОЯ У ПОЕМІ „ЕНЕЇДА”

Створенi Котляревським образи яскравi, колоритнi. Головним героєм поеми є троянський царевич Еней - "парубок моторний i хлопець хоч куди козак". Разом iз троянцями - "ватагою розбишак", "осмалених, як гиря, ланцiв" - вiн утiк iз зруйнованої Трої шукати нових берегiв. Аркадському царевi Евандру Еней представився як "Кошовий Еней троянець". Навiть з перших рядкiв видно, ким вiн є насправдi. Так, "троянцi" Котляревського дуже нагадують запорожцiв. Iронiчнiсть зображення викликана не бажанням якось принизити героїв - козаки у Котляревського веселi та дотепнi, життєрадiснi, а їхнi вчинки демонструють й iншi риси - завзятiсть, хоробрiсть, мужнiсть. Еней, описаний на початку як голодранець, стає коханцем царицi (хiба це не пiдсилення контрасту за допомогою смiху?), а потiм - iсторичним героєм.

При цьому, Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з яскравим характером i неодноманiтним внутрiшнiм життям: вiн може бути й легковажним, "купається в бразi", вмiє "бiсики пускать", запальний. Але кожна жива людина може вести себе по-рiзному в рiзних ситуацiях, що зовсiм не суперечить цiлiсностi характеру. Отже, нiчого дивного, що такий-от в буденному iснуваннi, Еней за iнших обставин починає дiяти, як хоробрий ватажок, або величний i мудрий державний дiяч. Вiн здатний встановлювати дипломатичнi вiдносини i вигравати битви. В образах Енея i троянцiв Котляревський зображує цiкавий, особливий, та при цьому iснуючий насправдi тип людей, що вирiзняються крайнощами в усьому - хоч у їжi та випивцi, хоч у веселощах, хоч у бiйцi. Вони водночас пройдисвiти i лицарi, волоцюги i герої. Усе в них гiперболiзоване, загострене. Цим стихiйно-нестримним характерам нiби затiсний цiлий свiт. Годi й сподiватися будь-кому перемогти такий народ.