ДАВНЬОУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. 11-12 СТ.

Народні перекази про видатних людей, казки, пісні, зокрема колядки, що передавалися з роду в рід одним поколінням наступному, були тією основою, на якій і зростала давньоукраїнська писемна література.

Найдавнішими пам'ятками світської літ-ри Київ. Русі є літописи — хронолог. опис важливих істор. подій, очевидцем яких був сам літописець або про які він чув від когось з очевидців чи вичитав з письмових джерел — «військ. повістей», монаст-ких переказів, «повчань». Першим літописом, що дійшов до нас, є «Пов. врем літ», або «Початковий літопис» (близько 1113 р.). У цій пам'ятці — докладні відомості про тер-рію, заселену слов'янами, про полян, древлян, радимичів, сіверян та ін. племена, на які поділялися східні слов'яни, про їхні звичаї та мову. Розповідається в л-сі про древлянську данину, смерть Ігоря і помсту Ольги, про княжі чвари, вбивство князів Бориса й Гліба їхнім братом Святополком. Зафіксовано в ньому і виступи народних мас проти феодалів-лиходіїв. Автори «Поч. літ-су» — високоосвічені ченці Нестор, Сильвестр та ін., імена яких не дійшли до нас. Також в давньоукр. літ. відомі такі літописи, як «Київський літопис» та «Галицько-Волинський літопис», «Слово про Закон і Благодать» Іларіона. Про високий ступінь розвитку оригінальної літератури Київської Русі XI—XII ст. свідчать «Повчання» Волод. Мономаха, проповіді Кирила Туровського, «Хожденіє» та ін. Також треба відзначити «Слово про похід Ігорів», яке є одною з найважливіших істор. пам’яток.

КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ

Хмельниччина, ця героїчна доба в житті укр. народу, найдокладніше відображена в трьох козацьких літописах: Самовидця, Граб’янки і Велична. Чому козацьких? Бо йдеться в них про звитяги січового козацтва, та й авторами-літописцями цих творів були козаки.

«Літопис Самовидця» в запису під 1663 р. описує Чорну Раду під Ніжином, докладно розповідає про 2 ворожі табори — Сомка та Брюховецького і про жорстоку розправу останнього над своїм суперником та його прихильниками. «Літопис Григорія Граб’янки» описує історію козацтва з часу його виникнення до 1709 р. У ньому наводяться тексти багатьох державних актів, гетьманських універсалів, грамот, дог-рів. Написано цей твір тодішньою укр. літ-ною мовою з використанням віршів. Історичні події, описані в «Літописі Самійла Велична», охоплюють події 1648—1700 рр. Одна з головних тем літопису — гетьмансько-старшинські усобиці; глибоко сумує автор також із приводу жахливих руїн міст і сіл — наслідку набігів татар та інших зовнішніх ворогів. Осібне місце в історичній прозі цієї доби займає анонімна «Історія русів», яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі укр. інтелігенції тим, що дух її — вільнодумний проти церковного. Ідейний центр «Історії русів» — промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лютого ката України Петра.

ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім’я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але , незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюється з-поміж власне народних.

Найдавнішим відомим автором пісень був Семен Климовський. Люди сходяться на думці, що він автор пісні “Їхав козак за Дунай”. Новий етап для розвитку літ-ри і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового “Кобзаря” (1840р.). Жодна власне нар пісня не зрівняється з “Заповітом” і “Садок вишневий коло хати”. У період визвольних змагань укр. народу націон гімнами стали поезії Косинського “Ой у лузі червона калина”, Вороного “ О , Україно! О, люба ненько...! “. Із творів сучасної літ-ри 20 ст статус народних здобули пісні на слова Малишка “Рідна мати моя” (“ Пісня про рушник”)., Сингаївського “Чорнобривці”, вірш Павличко на музику Білаша “2 кольори”.

Однак лише окремі перлини літ-ри переходять до нар поетики. Твори, які не сприймаються народом ніколи не зможуть увійти у ранг народних.

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ

Наш край досить багатий на видатних письменників та поетів, відомих не тільки в Україні. Це Данило Кононенко, Дмитро Черевичний та ін. Ім'я Данила Кононенка - талановитого задушевного лірика широко відоме на Україні. Помітний слід лишає він у літературі і як талановитий перекладач, публіцист. Багато зробив він для розвитку української культури в Криму.

Данило Андрійович Кононенко народився 1-го січня 1942 року в селі Ребедайлівка Кам'янського району Черкаської області в родині колгоспника. Другою батьківщиною для Д. Кононенка став Крим. Тут він закінчив службу в армії. Потім дістав вищу освіту в Сімферопольському педінституті. Ось уже понад тридцять років він мешкає в Сімферополі, працюючи на ниві української літератури.

1972 року з'явилася перша збірка віршів поета "Джерело", яка засвідчила, що в поезії з'явилася непересічна творча індивідуальність. Поет тяжить до життєвої правдивості, щирості і простоти вислову. Збірку "Джерело" пронизав мотив воєнного лихоліття, яке довелося поетові зазнати іще в ранньому дитинстві. Драматизм і трагізм людської долі, обпаленої смертоносним виром війни, Д. Кононенко передав з великим ліричним напруженням і проникливістю. Наступні збірки "На весняному березі" (1979), "Квітучих соняхів оркестр" (1982), "З любові й добра" (1989) засвідчили творче змужніння поета. Данило Кононенко - один з організаторів Товариства української мови в Криму, був першим його головою. Один з фундаторів першої і поки що єдиної української газети в Криму "Кримська світлиця", очолює в ній відділ літератури та мистецтва. Член ради Національної Спілки письменників України, заступник голови Кримського республіканського товариства "Україна", член правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Один з найактивніших перекладачів з літератур народів колишнього Радянського Союзу.

Дмитро Степанович Черевичний народився 23 жовтня 1924 року в селі Ободівка Тростянецького району на óнниччині в бідній селянській родині. У літературу входив поет, маючи за спиною значний життєвий досвід. Свою творчість Д. Черевичний починав як гуморист, сатирик. 1957 року молодий поет переїжджає в Крим. Дістаючи підтримку з боку Кримського відділення Спілки письменників України, формується як митець. 1960 року у Криму вийшла його перша збірка "Мій супутник", а через три роки у Києві побачила світ і друга збірка "Душевний підхід". Вони приваблюють дотепністю і влучністю образів. Комічне і смішне своїм Д. Черевичний дає сатиричну та гумористичну обробку анекдотів. Д. Черевичний займався й перекладацькою діяльністю. Йому належать переклади українською мовою з аварської, грузинської, російської, киргизької, туркменської поезії. 1993 року поет пішов із життя.

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ

Наш край досить багатий на видатних письменників та поетів, відомих не тільки в Україні. Це Данило Кононенко, Дмитро Черевичний та ін. Ім'я Данила Кононенка - талановитого задушевного лірика широко відоме на Україні. Помітний слід лишає він у літературі і як талановитий перекладач, публіцист. Багато зробив він для розвитку української культури в Криму.

Данило Андрійович Кононенко народився 1-го січня 1942 року в селі Ребедайлівка Кам'янського району Черкаської області в родині колгоспника. Другою батьківщиною для Д. Кононенка став Крим. Тут він закінчив службу в армії. Потім дістав вищу освіту в Сімферопольському педінституті. Ось уже понад тридцять років він мешкає в Сімферополі, працюючи на ниві української літератури.

1972 року з'явилася перша збірка віршів поета "Джерело", яка засвідчила, що в поезії з'явилася непересічна творча індивідуальність. Поет тяжить до життєвої правдивості, щирості і простоти вислову. Збірку "Джерело" пронизав мотив воєнного лихоліття, яке довелося поетові зазнати іще в ранньому дитинстві. Драматизм і трагізм людської долі, обпаленої смертоносним виром війни, Д. Кононенко передав з великим ліричним напруженням і проникливістю. Наступні збірки "На весняному березі" (1979), "Квітучих соняхів оркестр" (1982), "З любові й добра" (1989) засвідчили творче змужніння поета. Данило Кононенко - один з організаторів Товариства української мови в Криму, був першим його головою. Один з фундаторів першої і поки що єдиної української газети в Криму "Кримська світлиця", очолює в ній відділ літератури та мистецтва. Член ради Національної Спілки письменників України, заступник голови Кримського республіканського товариства "Україна", член правління Всекримського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Один з найактивніших перекладачів з літератур народів колишнього Радянського Союзу.

Дмитро Степанович Черевичний народився 23 жовтня 1924 року в селі Ободівка Тростянецького району на óнниччині в бідній селянській родині. У літературу входив поет, маючи за спиною значний життєвий досвід. Свою творчість Д. Черевичний починав як гуморист, сатирик. 1957 року молодий поет переїжджає в Крим. Дістаючи підтримку з боку Кримського відділення Спілки письменників України, формується як митець. 1960 року у Криму вийшла його перша збірка "Мій супутник", а через три роки у Києві побачила світ і друга збірка "Душевний підхід". Вони приваблюють дотепністю і влучністю образів. Комічне і смішне своїм Д. Черевичний дає сатиричну та гумористичну обробку анекдотів. Д. Черевичний займався й перекладацькою діяльністю. Йому належать переклади українською мовою з аварської, грузинської, російської, киргизької, туркменської поезії. 1993 року поет пішов із життя.

ЗАРОДЖЕННЯ ТЕАТРУ

Нову епоху в історії українського театру епоху мистецької української драми почав Іван Котляревський своєю ”Наталкою Полтавкою” та ”Москалем-чарівником”.

Перший український репертуар був дуже нечисленний і обмежувався творами Котляревського, Квітки-Основяненка, Гоголя (батька), Ващенка-Захарченка, пізніше дещо Шевченка, Кухаренка, Стороженка, Костомарова й ін. Тим-то довший час не бачимо в Україні організованої постійної театральної дружини. Твори ті ставились любителями театрального мистецтва або приватними трупами багатих поміщиків (таких як Трощинський, Ширай), або мандрівними польсько-українськими трупами (Рикановського, Молотковського, Журавського і Щепкіна).

Новий театр, за європейськими зразками, Україна бачила вже при кінці ХУІІІ в., та він був неукраїнський. У Харкові відбувалися вистави російські, а в Камянці-Подільському польські. В Харкові давав перші вистави балетмейстер Іваніцький. У 1789 р. З почину губернатора Кішенського побудували постійний театр, у котрім дирекцію в 1812 р. Обійняв наш письменник Гр. Квітка-Основяненко, який у тім часі виставляв теж виключно російські твори. В Харкові на бенефіс Щепкіна за спеціальним дозволом генерал-губернатора Репніна уперше було виставлено ”Наталку Полтавку” Котляревського (яка вже мала дозвіл для Полтави).

Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Основяненко, основоположник художньої прози у новій українській літературі, один із засновників Харківського професійного театру (1812 його директор). Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основяненка ”Сватання на Гончарівці” (1835) і ”Шельменко-денщик” (1838). Комедія ”Сватання на Гончарівці” написана українською мовою, відзначається багатством жанрових сцен, народним гумором, тут вперше в українській літературі виведено образ кріпака-робітника. ”Шельменко-денщик” комедія інтриги і характерів (написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить українською мовою), викриває типові явища кріпацької дійсності, зокрема самовдоволене невігластво панства.

З новою українською драматургією і театром повязані творчі здобутки акторів М. Щепкіна (1788-1863) і К. Соленика (1811-1851).

ЛІТЕРАТУРА 16-18 СТ.

В укр. літ-рі тієї доби творили такі майстри слова, як Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Самійло Величко, Феофан Прокопович, Касіян Сакович, Симеон Полоцький, Лазар Баранович, Климентій Зіновіїв та інші. Запровадження Брестської унії зумовило появу у великої кількості полемічних творів католицьких і православних авторів. Перший значний твір укр. полемічної літ-ри — «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, який вийшов 1587 року. Трактат Герасима Смотрицького став гідною відповіддю українців на випади католиків проти православної церкви. Гостро викривали римсько-католицьку пропаганду Василь Острозький у своїй «Книжиці» та Стефан Зизаній у «Казанні св. Кирила...». Найвидатнішим твором кінця XVI ст., спрямованим проти Брестської унії, є трактат Христофора Філалета «Апокрисис». Автор розкрив справжні причини унії, вигідної політично й економічно для Ватикану; виявив широку ерудицію, роблячи екскурси в церковну історію; продемонстрував риторичну та публіцистичну майстерність, вдало поєднавши емоційну, пристрасну вимову з їдкою іронією та сарказмом. В полеміку1 кінця XVI ст. активно включився Клірик Острозький, написавши три трактати. Основою полеміки були релігійні розходження, але учасники її порушували також важливі суспільні питання. Найвидатнішими українськими полемістами XVII ст. були Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Петро Могила, Іван Галятовський і чернець з душею борця — Іван Вишенський.