Порядок та способи утворення юридичних осіб.

Для створення юр. ос. потрібні насамперед засновники. Засновниками можуть бути: власники майна або уповноважені ними органи, а у передбачених законом випадках — інші особи. Залежно від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені такі способи їх створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний, договірний. Розпорядчий порядок створення юр. ос. полягає у тому, що компетентний ОДВ або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації — юр. ос. — і затверджує її статут чи положення про неї. У розпорядчому порядку створюються державні юр. ос. Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юр. ос. зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу держави. Для створення конкретної юр. ос. потрібна відповідно ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У такому порядку виникають недержавні юр. ос. Дозвільний порядок створення юр. ос. передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства. Наприклад, підприємство може бути створене в результаті виділення із складу діючого підприємства. Договірний порядок створення юр. ос. застосовується тоді, коли громадянин або юр. ос. добровільно об'єднуються для досягнення певної мети. Свідченням такого об'єднання є належним чином оформлений установчий договір. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств. Установчими документами юр. ос. є: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо. Установчий договір юр. ос. укладається між її засновниками. Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юр. ос. Органами, що реєструють юр. ос., є виконкоми районних (міських) рад, а також Міністерство юстиції України.

Припинення юридичної особи.

Припинення існування юр. ос. відбувається шляхом реорганізації або ліквідації. При реорганізації відбувається припинення існування юридичної особи, за винятком реорганізації шляхом виділу, з переходом її прав і обов'язків до іншої юр. ос. у порядку загального правонаступництва. Реорганізація може здійснюватися в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення. При злитті юридичних осіб майно і немайнові права й обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юр. ос. При приєднанні одна юр. ос. включається до складу іншої, при цьому до останньої переходить майно приєднаної особи. При поділі юр. ос. її майно переходить до нововиниклих на її базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до виникнення двох або більше нових юридичних осіб. При виділі юр. ос. не припиняє своєї діяльності, але з її складу виділяється нова юр. ос. . При перетворенні юр. ос. з одного виду в інший до нововиниклої юр. ос. переходить майно попередньої юридичної особи. Засновники юр. ос. або орган, який прийняв рішення про її реорганізацію, зобов'язані письмово повідомити про це кредиторів тієї юридичної особи, що реорганізується. При ліквідації юр. ос. припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юр. ос. не переходить до інших суб'єктів як цілісний майновий комплекс. Ліквідація юр. ос. може бути добровільною і примусовою. Підставами добровільної ліквідації юр. ос. можуть бути: 1) рішення вищих або уповноважених ними органів; 2) рішення органів або осіб, які створили юридичну особу; 3) закінчення строку, на який створено юридичну особу, або досягнення цілей, заради яких вона створена. Підставами примусової ліквідації можуть бути: 1) рішення госп. суду про визнання юр. ос. банкрутом; 2) рішення суду про визнання недійсними установчих док. про створення юр. ос. як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або діяльність якої заборонена законом. Банкрутство є однією з найбільш поширених підстав примусової ліквідації юр. особи.

Речі як об'єкти цивільних правовідносин.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки. Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види: 1) рухомі та нерухомі речі; 2) вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; 3) індивідуально-визначені та родові; 4) споживні та неспоживні; 5) подільні та неподільні; 6) головні та приналежності; 7) продукція, плоди та доходи; 8) гроші; 9) валютні цінності та цінні папери. ЦКУ особливим об'єктом права визнані тварини, на яких поширено правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Гроші та валютні цінності як об'єкти цивільних правовідносин.

Гроші є особливою категорією об'єктів цивільного права, оскільки виконують роль загального еквіваленту і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Валютні цінності — певні види майна, які визначаються законом такими. До валютних цінностей належить валюта України, іноземна валюта, монетарні метали. Валютою України визнаються грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України. Іноземною валютою визнаються відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.