Підстави набуття та припинення права власності.

Право власності виникає у суб'єкта за наявності певних юридичних фактів. Підстави набуття права власності — це передбачені законом юридичні факти, за яких в учасника відносин виникає суб'єктивне право власності.Усі підстави права власності можна поділити на первісні і похідні. Первісними підставами є такі, за яких право власності на річ виникає у суб'єкта вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ. Такими вважають: виготовлення або створення нової речі (виробництво); переробка речі (специфікація); привласнення загальнодоступних дарів природи; знахідка; скарб; бездоглядні домашні тварини тощо. Похідними підставами набуття права власності вважають такі, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них належать численні цивільні пра-вочини (купівля-продаж, дарування та інші), а також спадкування. Підстави припинення права власності — це передбачені законом юридичні факти, за яких власник втрачає суб'єктивне право власності. Право власності у власника припиняється насамперед у тих випадках, коли його набуває у власника інша особа. При цьому має місце правонаступництво. Разом з тим не завжди припинення права власності пов'язано з правонаступництвом і новим правом власності, наприклад, коли власник повністю вживає належне йому майно (продукти харчування). Право власності припиняється у разі: 1)відчуження власником свого майна;2)відмови власника від права власності;3)припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;4)знищення майна;5)викупу пам'яток історії та культури;6)викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;7)викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;9)конфіскації;10)припинення юридичної особи чи смерті власника. Усі підстави припинення права власності поділяють на дві групи: а) такі, що залежать від волі власника;б) такі, що не залежать від волі власника.

Право власності на землю.

Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (грунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної  ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.  Суб'єктами права власності на землю є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні організації можуть бути суб'єктами права власності на землю у випадках, встановлених законом. Власник земельної ділянки має правозводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам, за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не  визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Право власності на житло. Підстави набуття та припинення права власності на житло.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими н-п актами, і призначена для постійного у ній проживання. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

28. Форми та види права власності. Форми власності:державна, приватна, комунальна. Види:індивідуальна, спільна:1)спільна сумісна; 2)спільна часткова.

Спільна сумісна власність.

Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток в праві на спільне майно. В ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно. Співвласники мають рівні права володіння, користування, а за певних умов і розпорядження майном. Частки учасників (співвласників) тут можуть бути визначені лише при виділі або поділі майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, щочастки співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.Частка співвласника може бути збільшена або зменшена за рішенням суду, з урахуванням обставин, які мають істотне значення. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Можна виділити 2 види спільної сумісної власності за ознакою суб'єктного складу: а)спільна сумісна власність подружжя;б)спільна сумісна власність членів сім'ї.Майно подружжя, набуте після реєстрації шлюбу в органах РАЦС, належить їм на праві спільної сумісної власності. Якщо один із співвласників вчиняє правочин щодо розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Важливо, що згода співвласників на вчиненняправочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. В інших випадках нотаріальне посвідчення вираження волі співвласників не є обов'язковим. Договір про поділ нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.