Правоздатність і дієздатність фізичної особи як учасника цивільних правовідносин. Види цивільної дієздатності фізичної особи.

Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки. Носіями таких прав і обов'язків можуть бути не тільки громадяни України, а й іноземці і особи без громадянства. До найбільш значимих майнових прав, які можуть мати громадяни, належать: право приватної власності; право користування житловими приміщеннями; право на підприємництво; право заповідати та успадковувати майно; право бути стороною в договорах. Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважатися громадяни, які досягли повноліття — 18-річного віку. У разі реєстрації шлюбу особою, яка не досягла повноліття — з моменту реєстрації шлюбу. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Часткову дієздатність мають особи, яким не виповнилося 14 років, їх закон називає малолітніми. За загальним правилом, права і обов'язки малолітніх здійснюють їх батьки або законні представники — опікуни. Однак вони мають право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини;2) здійснювати особисті немайнові права автора на твори науки, літератури та мистецтва або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняється законом. Неповною дієздатністю володіють неповнолітні громадяни віком від 14 до 18 років. Вони можуть укладати правочини за згодою своїх батьків або піклувальників. Неповнолітні вправі самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; розпоряджатися своєю заробітною платою, стипендією або іншими доходами; вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Дієздатність, як і правоздатність, природно припиняється із настанням смерті громадянина. Але за життя він може бути обмежений у дієздатності або визнаний недієздатним. Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону громадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати правочини, пов'язані з розпорядженням майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів. Усі ці дії він може проводити лише за згодою піклувальника. Особа, обмежена у дієздатності, самостійно може укладати лише дрібні побутові правочини. Визнання громадянина недієздатним можливе лише на підставі рішення суду. Громадянин, визнаний недієздатним, не має права укладати будь-які правочини. Від його імені і в його інтересах правочини укладає його опікун.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою може мати місце при встановленні таких умов: 1) фізична особа протягом року відсутня за місцем постійного проживання;2) про місцезнаходження фізичної особи протягом цього ж строку заінтересованим особам нічого не відомо;3) вжиті заходи для встановлення місця перебування фізичної особи не дали результатів;4) питання, заради яких заявник просить визнати фізичну особу безвісно відсутньою, є юридично важливими і не можуть бути вирішені без такого визнання.Визнання фізичної особи безвісно відсутньою здійснюється в судовому порядку за місцем її постійного проживання. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою породжує такі правові наслідки: 1) над майном безвісно відсутньої особи встановлюється опіка. За рахунок цього майна погашається заборгованість за зобов'язаннями безвісно відсутнього;2) неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає дітей безвісно відсутнього, які не досягай 8 років, вправі вимагати призначення їм пенсій у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім;3) дружина безвісно відсутнього набуває права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи РАЦС;4) припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього (наприклад, дія доручення, договору підряду). Оголошення фізичної особи померлою провадиться у судовому порядку за таких умов: 1) фізична особа протягом 3х років відсутня за місцем свого постійного проживання; 2) протягом цього ж строку ніяких відомостей про її місцезнаходження не надійшло; 3) вжиті заходи для встановлення місця перебування цієї фізичної особи не дали результатів; 4) причини, заради яких заявник просить визнати фізичну особу померлою, визнані юридично поважними. Якщо фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували смертю, або є підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, то трирічний строк скорочується до 6 місяців. Військовослужбовці або інші фізичні особи, які пропали безвісти у зв'язку з воєнними діями, можуть бути в судовому порядку оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення 2х років з дня закінчення воєнних дій. Оголошення фізичної особи померлою призводить до настання фактично таких же правових наслідків, як і при настанні її смерті.

Інститут опіки й піклування у Цивільному кодексі України.

Опіка і піклування є однією з форм здійснення державного захисту особи, прав та законних інтересів громадян, які не мають дієздатності або мають її не в повному обсязі. Крім того, ці правові інститути покликані захищати інтереси осіб, які тим чи іншим чином потерпіли від поведінки недієздатного чи неповністю дієздатного громадянина, адже малолітні та недієздатні особи не несуть відповідальності за завдану ними шкоду. Таку шкоду відшкодовують опікуни чи інші законні представники. Піклувальники неповнолітнього теж можуть бути відповідачами за неправомірні дії свого підопічного. Опікун замінює свого підопічного в усіх правовідносинах. Він зобов'язаний піклуватися про підопічного, створювати йому необхідні побутові умови, забезпечувати його доглядом та лікуванням, а опікун малолітнього, крім того зобов'язаний дбати про його виховання, навчання та розвиток. На опікунові лежить обов'язок вживати заходів щодо захисту прав та інтересів підопічного, вчиняти правочини від його імені та в його інтересах. Піклування встановлюється над неповнолітніми громадянами, які позбавлені постійного або тимчасового батьківського піклування, та особами, обмеженими у цивільній дієздатності. Піклувальник не вчиняє правочинів замість підопічного, але здійснює контроль шляхом надання згоди на укладення тих правочинів, яких підопічний самостійно укладати не має права. Встановлення опіки та піклування відбувається: 1) судом, у разі: визнання особи недієздатною; обмеження її у дієздатності; встановлення при розгляді справи, що малолітня чи неповнолітня особа позбавлені постійного батьківського піклування;2) органом опіки та піклування: опіка над малолітнім; піклування над неповнолітнім.Опікун та піклувальник призначаються органами опіки та піклування. Такими органами є ОМС.