Поняття та правова природа призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом.

1. За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого видуосновного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове.

Відносно визначені, альтернативні та кумулятивні санкції статей Особливої частини КК у переважній більшості випадків дозволяють суду обрати за злочин такий вид покарання і призначити його в тих межах, які цілком відповідають тяжкості вчиненого, особі винного та іншим обставинам справи. Разом з тим закон враховує, що особливості конкретної справи, наявність пом'якшуючих обставин, дані, що певним чином характеризують особу винного — все це може привести в ряді випадків до виникнення ситуацій, коли навіть мінімальне покарання, призначене в межах санкції, виявилося б надто суворим і не досягло б поставлених перед ним цілей. Тому ст. 69 КК надає суду право в особливих (виняткових) випадках «скоригува-ти» вимогу загальних засад призначення покарання, закріплену в п. 1 ч. 1 ст. 65 КК, і призначити більш м'яке покарання порівняно з тим, яке передбачене в конкретній санкції статті Особливої частини КК за вчинений злочин. У статті 69 КК встановлені певні передумови, підстави і порядок призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.

Співвідношення між загальними засадами призначення покарання та призначенням більш м'якого покарання ніж передбачене законом

Загальні засади призначення покарання передбачають, що суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до подожень Загальної частини Кримінального кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.Це є загальні правила, якими суд повинен користуватися у кожному конкретному випадку призначення покарання винній особі.Проте ст.69 КК передбачає спеціальні правила, якими повинен керуватися суд у визначених випадках, а саме у випадках, коли існує кілька обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненог злочину, а також з урахуванням особи винного. Це означає, що за загальним правилом застосовуються правила ст.65 КК, тобто загальні засади призначення покарання, а в разі наявності певних обставин, які були перераховані вище,ми будем застосовувати спеціальні правила, предбачені ст.69.

Підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачене законом,та проблеми встановлення їх у судовій практиці.

Як підстави для призначення більш м'якого покаранняв ч. 1 ст. 69 КК вказується на дві групи чинників, які певним чином характеризують вчинений злочин і особу винного: а) наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що характеризують особу винного.

 Обставини, що пом'якшують покарання, як одна з підстав застосування ст. 69 КК, повинні мати певну кількісну і якісну характеристики. По-перше, суд повинен встановити наявність у справі не однієї, а кількох (двох чи більше) таких обставин. По-друге, ці обставини можуть бути або зазначені в ч. 1 ст. 66 КК, або визнані судом такими, що пом'якшують покарання, в силу ч. 2 цієї статті. По-третє, вони повинні знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості перш за все злочину, хоча їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи самого винного. Нарешті, ці обставини повинні знижувати ступінь тяжкості злочину досить істотно. Очевидно, що останній показник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей конкретної справи. Однак у будь-якому випадку встановлені по справі пом'якшуючі обставини повинні перебувати в такому співвідношенні одна з одною і в цілому настільки істотно (значно) знижувати (зменшувати) ступінь тяжкості вчиненого, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б у даному випадку явно недоцільним. Так, навряд чи є підстави призначити навіть мінімальне покарання за ч. 4 ст. 185 КК (п'ять років позбавлення волі), наприклад, особі, яка вчинила крадіжку вперше, діяла під впливом погрози, внаслідок важкого матеріального становища, що склалося в її сім'ї, з'явилася із зізнанням і до того ж добровільно та у повному обсязі відшкодувала заподіяний злочином збиток.

Дані про особу винного як самостійна підстава призначення більш м'якого покарання повинні оцінюватися судом перш за все з точки зору можливості досягнення таким (більш м'яким) покаранням тих цілей, що сформульовані в ч. 2 ст. 50 КК. Ці дані певним чином характеризують особу винного і можуть бути як пов'язані, так і не пов'язані зі вчиненим ним злочином: особа може позитивно характеризуватися з урахуванням її колишніх заслуг перед суспільством і державою (наявність нагород, позитивна характеристика за місцем проживання, роботи чи навчання тощо), а може позитивно виявити себе вже після вчинення злочину (допомога потерпілому, сумлінна праця та зразкова поведінка та ін.). Однак у всіх випадках застосування ст. 69 КК суд повинен встановити і вказати у вироку на такі позитивні дані про особу винного, які дають йому можливість дійти обґрунтованого припущення про те, що призначення в конкретному випадку більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (санкцією), є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення винного і попередження нових злочинів (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, можливе лише за наявності двох розглянутих підстав застосування ст. 69 КК в їх єдності і сукупності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом'якшують покарання, хоча і такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які певним чином (позитивно) характеризують особу винного, застосування ст. 69 КК недопустиме. Не має права застосувати цю норму суд і тоді, коли ним встановлені лише дані, що позитивно характеризують особу винного, а обставини, які пом'якшують покарання, у справі відсутні.