Врахування при призначенні покарання за незакінчений злочин причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця та проблеми встановлення їх у судовій практиці.

Труднощі, які виникають в судовій практиці при врахуванні даної додаткової вимоги під час призначення покарання за незакінчений злочин, в певній мірі їх можна пояснити тим, що в юридичній літературі, яка присвячена проблемам призначення покарання за незакінчений злочин про такі причини або просто не зазначається, або дається перелік деяких причин, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, і які рекомендується брати до уваги при призначенні покарання у випадку вчинення особою готування до злочину чи замаху на злочин.

Причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, які суд повинен враховувати є різними. Вони можуть обумовлюватись чи не обумовлюватись особистими якостями суб’єкта та його діяльністю. Так, Кузнєцова Н.Ф. пропонує виділяти :

- об’єктивні причини – ті, що виступають дійсно як випадковий збіг обставин, що перешкоджає здійсненню злочину, обумовлюються обстановкою в якій перебуває суб’єкт незакінченого злочину. Ними слід визнавати зовнішні обставини, що перешкодили особі у здійсненні злочинного наміру і примусили припинити злочинну діяльність(втручання сил природи, сторонніх осіб, механізмів).

- суб’єктивні причини –обумовлюються особистими якостями суб’єкта незакінченого злочину. Ними слід визнавати нерішучість винної особи, відсутність у неї необхідного досвіду, помилковість дій винної особи.

Об’єктивні причини лише випадково впливають на не доведення злочину до кінця.

Оскільки, суб’єктивні причини обумовлюються особистими якостями суб’єкта злочину, то вони закономірно впливають на не доведення злочину до кінця, а отже і повинні братись до уваги при призначенні покарання за незакінчений злочин.

Благов Є.В.:

- в залежності від їх природи: помилки і інші обставини(при помилці злочин є менш суспільно небезпечний)

- абсолютні(які закономірно призводять до недоведення злочину до кінця(замах із непридатними засобами, замах на непридатний об’єкт);відносні(фактори, які випадково призводять до не доведення злочину до кінця(осічка, перепони під час пострілу));

Висновок: незалежно як ми назвемо причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, суд призначаючи покарання має враховувати їх, так як вони характеризують суспільну небезпеку вчиненого діяння і особи винного, впливають на міру вираження об’єктивної сторони. Проблема: суди лише формально вказують, що враховують дану вимогу, але як можемо побачити, а фактично не враховують при призначенні покарання.

Правила обчислення строку або розміру покарання за вчинення замаху  на злочин та проблеми, які виникають у судовій практиці, щодо їх встановлення.

Стаття 68.КК України «Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті»

3ч. За вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» у п.6(1) зазначає, що призначаючи особі покарання Згідно із ч.2 і ч.3 ст.68 КК України, суд повинен наводити відповідні мотиви, посилатися на ст..69 в такому разі не потрібно.

Закріпивши в ч.1 ст 68 КК вимоги, які суд повинен враховувати при призначенні покарання за незакінчений злочин ( ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини внаслідок, яких злочин не було доведено до кінця), законодавець, разом з тим, не встановив жодних меж призначення покарання в таких випадках. Право оцінювати ступінь тяжкості злочину надано суду..

Тому в судовій практиці непоодинокі випадки, коли суд за вчинення готування до злочину призначає винній особі більш суворе покарання, ніж за вчинення незакінченого чи закінченого замаху на цей же злочин, чи, навпаки, за вчинення закінченого злочину чи закінченого замаху більш м’яке покарання, ніж за вчинення готування до злочину. При готуванні до злочину дії винної особи ще безпосередньо не спрямовані на об’єкт і не ставлять його в безпосередню небезпеку. Суб’єкт ще не виконує того діяння, яке є необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому ступінь суспільної небезпеки вчинених діянь на цій стадії вчинення злочину є меншим, ніж на стадії замаху, коли діяння винної особи безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, але не доводиться до кінця, тобто або особа не виконує всіх дій, що утворюють об’єктивну сторону, або ж не настають суспільно небезпечні наслідки, які зазначені у відповідній статті КК. Ця обставина не може бути не взята до уваги суду при призначенні покарання за незакінчений злочин і відображена у призначеному покаранні.

Відсутність в ч.1 ст. 68 КК чітко визначених меж призначення покарання за вчинення готування до злочину та за замах на злочин дає можливість суду для широкого, необґрунтованого суддівського угляду та в кінцевому результаті до зловживань. Крім цього, не виключається можливість призначення судом за готування до злочину покарання у максимальному розмірі, встановленому санкцією відповідної статті Особливої частини КК, що передбачає покарання за закінчений злочин. Тому слід скористатися досвідом ряду зарубіжних держав, кримінальне законодавство яких передбачає правило обов’язкового пом’якшення покарання за будь-який незакінчений злочин та встановлює його межі.

Правила обчислення строку або розміру покарання за вчинення готування до злочину та проблеми, які виникають у судовій практиці щодо їх встановлення.