Види призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, та проблеми визначення їх в теорії кримінального права.

1. Призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини;

2. Призначення іншого, більш м,якого виду основного покарання, незазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини;

Призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК, дає можливість суду при обранні покарання вийти за нижню межу, яка передбачена санкцією відповідної норми Особливої частини КК. При цьому, однак, суд не має права вийти за нижню межу виду покарання, яка передбачена нормою Загальної частини КК, що визначає даний вид покарання.

Призначення більш м'якого виду покарання, ніж той, що передбачений відповідною нормою Особливої частини КК, передбачає можливість переходу судом до іншого більш м'якого виду покарання, ніж той, який передбачений за відповідний злочин санкцією норми Особливої частини КК, за якою кваліфікуються дії винного.

Відповідно до ст. 69 ч. 2 КК суд має право, призначаючи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, не обирати винному додаткового покарання, яке, згідно із санкцією норми Особливої частини КК, є обов'язковим для застосування у випадку вчинення даного конкретного злочину.

Призначення покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу та проблеми застосування даного виду пом’якшення покарання у судовій практиці.

--- суд призначає засудженому покарання того ж виду , який визначено в санкції / при альтернативній санкції - один із видів покарань, які в ній передбачені/, але у знижених, у порівнянні з встановленими у санкції, розмірах. Призначення покарання нижче нижньої межі, передбаченої санкцією відповідної норми Особливої частини КК, дає можливість суду при обранні покарання вийти за нижню межу, яка передбачена санкцією відповідної норми Особливої частини КК.

 Однак необхідно враховувати, що право суду призначити покарання нижче від найнижчої межі санкції не є безмежним. Суд обмежений тут вказівками Загальної частини КК, де встановлено мінімально можливі розміри покарань різних видів.

Проблеми:

1. коли в санкції статті передбачено довічне позбавлення волі, неможливо визначити мінімального строку такого покарання, тому застосувати у такому випадку даний вид призначення більш м’якого покарання не може мати місця.

2. коли нижчу межу в санкції не встановлено, тому вона дорівнює мінімумум відповідного виду покарання зазначеного у Загальній частині КК, отже, нижче цього рівня суд не може призначити покарання=висновок=такий вид призначення більш м'якого покарання не може бути застосований.

Призначення більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та проблеми застосування такого виду пом’якшення покарання у судовій практиці.

За наявності у справі кількох обставин, які пом,якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненного злочину суд, враховуючи такі обставини та особу винного, приходить до висновку про недоцільність призначення підсудному того основного покарання або будь-якого з основних (якщо санкція альтернативна), яке передбачено у конкретній статті. Тому, замість покарання, яке фігурує у санкції, суд призначає будь-яке інше, але обов’язково більш м’яке у порівнянні з ним і у статті незазначеного. При цьому для визначення суворості суд повинен керуватися тією послідовністю, у якій ці покарання перелічені у ст51 КК.

Проблемним тут є питання про можливість, допустимість переходу від позбавлення волі до, наприклад., штрафу. Так як заборони на призначення такого покарання стаття не містить, то можна зробити висновок про те, що такий перехід можливий. Перехід можливий є не тільки тоді, коли у статті КК встановлено відносно-визначену санкцію, але і коли остання є альтернативною. За такої ситуації вказаний перехід полягає у призначенні покарання, яке є більш м’яким у порівнянні з будь-яким із числа декількох, передбачених в альтернативній санкції.

Незастосування додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове.

Для застосування такого виду пом'якшення необхідно, щоб додаткове покарання було завжди обов'язковим. Оскільки, якщо додаткове покарання буде факультативним, то суддя незастосовуючи ст 69 всебічно оцінюючи обставини справи, може прийняти одне з таких рішень - призначити додаткове покарання або відмовитись від нього. У тих ситуаціях, коли додаткове покарання закріплено у санкції статті як обов'язкове, питання про необхідність його призначення вирішено самим законодавцем, у зв'язку з чим суд повинен його застосувати, як правило у всіх випадках, коли засуджує особу за статтею КК, санкція якого передбачає таке обов'язкове додаткове покарання. Тому відмова від призначення обов’язкового додаткового покарння припустима тут лише як виняток із загального правила, тобто за наявністю обставин, що вказані в ст69 КК з обов’язковим зазначенням мотивів такого рішення. Отже, для звільнення від додаткового обов’язкового покарання необхідні такі умови: 1. додаткове покарання має бути передбачено у санкції статті як обов’язкове; 2 за справою мають бути встановлені такі обставини, які свідчать про недоцільність призначення винному як раз того додаткового покарання, що фігурує у санкції.