Методи стимулювання діяльності й поведінки

нйздоров'я людини,загартування їїорганізму, розвитокфізичнихможливостей, рухових навичок і амінь.

Його завданням е створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистос­ті, збереження її здоров'я, отримання знань про особли­вості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття са- нітарно-гігіеяічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних мож­ливостей.

До основних засобів фізичного виховання в школі на­лежать:

— теоретичні відомості

— заняття гімнастикою

— заняття з легкоїатлетики

— рухливі ігри

— спортивні ігри

— лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.

У школі існують різноманітні форми фізичного вихо­вання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оадоровчі заходи в режимі шкільного дня позакласна спортивно-масова робота Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання уч­нів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клу­бах, туристських станціях, спортивних товариствах. Са­мостійно учні займаються фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах, у пар­ках тощо.

Найчастіше використовують такі способи організації учнів на уроці фізкультури: фронтальний (одночасне ви­конання учнями вправ); потоковий (виконання учнями вправи по черзі один за одним); змінний (учнів поділяють на зміни, які по черзі виконують вправи); груповий (пе

редбачас розподіл учнів класу на групи, кожна з яких займається окремою вправою); Індивідуальний (виконанні учнями вправ на оцінку, при скла­данні навчальних нормативів); колове тренування (учні невеликими групами викону­ють певну кількість різних вправ послідовно, переходячи «по колу» від одного спеціально підготовленого місця до іншого).

Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотич­не і національне виховання, розвиток моральних, духов­них і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організа­ція «Пласт» в колишній УРСР була заборонена Лише в 1989—1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львів­ській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організа­цій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді.

В основі пластового виховання — заборона політиза- ції дитини. Його метою е сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учас­ників місцевих, національних та міжнародних співто­вариств. Скаутський рух заснований на таких принци­пах:

— обов'язок перед Богом;

— обов'язок перед іншими;

— обов'язок щодо себе.

Хлопці і дівчата виховуються окремо до 17 років. З 17 до ЗО років (старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організа­цій). Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу,

Наприкінці XX ст. скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на за­гальнолюдські цінності, норми християнської моралі.

Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

— хлопчики 7—10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка — браунскаути (пташенята);

— хлопчики 11—14 років: бойскаути (розвідники), дів­чатка — герлскаути;

— юнаки та дівчата 15—21 року: «гідні», «пошука- чі», «дослідники».

Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні Украї­ни, створенні української самостійної соборної держави. У 1929—1930 pp. почалося переслідування СУМу. У 1945 p.. після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відно­вила свою діяльність (в Німеччині). 1989—1991 pp. — від­родження діяльності СУМу на території України.

Спілка поділяється на три основні організаційні лан­ки: молодше юнацтво юнацтво старше юнацтво Старші члени організа­ції — дружинники.Прагне виховувати мо­лодь в українському патріотичному дусі, чесними і пра­цьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, дер­жавні цілі та ідеали. Гасло СУМу — «Бог і Україна».

Українське днтячо-юнацьке товариство «СІЧ». Запо­чатковане в лютому 1993 р. Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового ти­пу українського характеру, основними рисами якого були фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм.

вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Головні напрями роботи — вивчення історії козацтва, військово-партіотичне вихован­ня на засадах козацької педагогіки, фізичне загартуван­ня, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

Українське днтячо-козацьке товариство «Сокіл». Виник­ло у 1894 р. у Львові. Основна мета — виховання в похо­дах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізич­но розвиненої особистості з високою національною свідо­містю і гідністю. У даний час організація відроджується.

Установи освіти намагаються розширити свою співпра­цю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді. Ця робота охоплює спільні семінари працівників освіти і дитячих та молодіжних ор­ганізацій, співучасть в організації спортивних, оздоров­чих таборів, надання пснхолого-педагогічкої допомоги ке­рівництву дитячих та молодіжних організацій.Ще були такі організації як:Спілка піонерських організацій України (СПОУ),Асоціація гайдів України та ін.

81 Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвитку людини культури, взаємодії з природою.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

— національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

— гуманістичну спрямованість і зростаючу роль еколо­гічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпе­чення населення екологічно чистими продуктами харчу­вання, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

— збереження фізичного і духовного здоров'я людини;

— об'єктивності у розкритті основних екологічних за­конів та понять, що дають підстави вважати екологію на­укою, яка розвивається, намагаючись вирішувати пробле­ми довкілля;

— зв'язку між набутими екологічними знаннями і жит­тям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

Практична реалізація завдань і мети екологічної освіти в сучасній школі будується на засадах: комплексного роз­криття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретич­них знань з практичною діяльністю учнів у цій сфері; вклю­чення екологічних аспектів у структуру предметних, спе­ціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять а безпосереднім спілкуванням з приро­дою (екскурсії, трудові екологічні практикуми, польові та­бори тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри, екологічні клуби та ін.); поєднання класної, позакласної і позашкільної природоохоронної роботи.

83 Основні виховні завдання сім'ї та родини:

-формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства;

-піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу);

-створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини;

- засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;

-залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів, підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

-формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.

У сім'ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національного оформлення квартири тощо.

Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної робо Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:
Педагогічний лекторій. Позакласний педагогічний всеобучПідсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. День відчинених дверей. Класні батьківські збориВідвідування батьків вдомаЛистування. Консультації батькамЗапрошення батьків до школиТематичні вечори запитань і відповідейОзнайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою

У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.
Батьківський комітет класу. Загальношкільний батьківський комітет.

84 Самовиховання — систематична і цілеспрямованадіяльність осо­бистості. орієнтована на формуванняі вдосконалення її позитив­них якостейта подолання негативних.

Самовиховання починається з самоусвідомлення — ус­відомлення людиною себе як особистості, свого місця ■ суспільній діяльності. Структурно воно постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самостав- лення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) вну­трішньої діяльності людини. Головною при цьому е во­льова сфера, яка забезпечує саморегуляцію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок, мотивів поведінки, практичних завдань.

Самопізнання

Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутріш­нього cahy, сильних і слабних сторін соосі особистості.

Девіз «пізнай самого себе* був вккарбуваннй на арці Дельфійського храму в V ст. до н. е. в Греції. Вія означав: пізнай волю богів у своїй долі, підкорись їй. Давньогрець­кі мислителі часів Платона трактували його як необхід­ність пізнати своє призначення, розкрити свої можливос­ті, передбачити свою поведінку.

Важливим етапом у процесі самопізнання е самовизна­чення учнем своєї спрямованості, темпераменту, характе­ру. здібностей.

Самоставления

Самостаалеиня — ставлення людини до самої себе.

Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія).

Самоповага — особисте оцінив судження, виражене в позитивно­му ставленні індивіда до самого себе.

Будучи наслідком розумових операцій (аналізу, син­тезу, порівняння), вона формується на основі усвідомлен­ня особистістю своїх чеснот, результатів діяльності, став- лення оточуючих, виявляється в самооцінці*

Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можли­востей. якостей та місця серед інших людей.

Вона е важливим регулятором поведінки. Від само­оцінки залежать взаємини людини з її оточенням, її само­критичність, самовимогливість, ставлення до своїх успі­хів і невдач. Впливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток її особистості.

Саморегуляція

Саморегуляція (лат. regular* — налагоджувати)—здатність люди ■ ни керувати собою не основ/сприймання ^усвідомлення актів своє? поведінки та психічних процесів.

Контроль педагога за психічними станами дітей має переростати в самоконтроль вихованця. Педагогічний вплив досягає мети, якщо перетворюється на самовплив, саморегуляцію дитиною емоційної сфери та фізичного ста­ну організму.

85Система роботи класного керівника і його основні напрями
Успіх у роботі класного керівника багато в чому залежить від її плановості та систематичності. Діяльність класного керівника являє собою частину загального процесу виховання. Тому важливо погоджувати її з усіма іншими ланками шкільної роботи, орієнтуючись на загальношкільних річний план.
Організаційно-педагогічна робота класного керівника включає в себе постійне вивчення учнів, заходи з організації та форматування колективу учнів, а також спільну роботу з піонерським загоном або комсомольської групою та батьками учнів.
Ця робота відповідно до рекомендацій «Примірного змісту виховання школярів» передбачає формування комуністичного світогляду і моральності, трудової виховання і профорієнтацію, виховання відповідального ставлення до навчання і навчальних умінь, правове, естетичне і фізичне виховання.
Система в роботі класного керівника передбачає доцільне поєднання форм і методів освіти з організацією практичної діяльності школярів. Класний керівник, як правило, працює з одним і тим же складом учнів кілька років. Тому логіка у виховних заходах повинна простежуватися не тільки по місяцях, а й за навчальними років.
Основні напрямки класного керівника це:
1. Вивчення учнів і колективу класу: отримання демографічних, медичних, психологічних і педагогічних даних (сім'я, соціальне і матеріальне становище, стан здоров'я, рівень розвитку, вихованості та навченості, індивідуальні особливості і т.д.)
2. Постановка виховних завдань ("перспектив") загальних для класу чи окремих груп, учнів класу.
3. Планування виховної роботи - складання плану для роботи з учнями, вчителями, батьками, що містить перелік завдань і справ щодо їх вирішення.
4. Організація, проведення та коригування різних видів діяльності відповідно до поставлених завдань і наміченим планом: проведення класних годин, колективних творчих справ, екскурсій, походів, вечорів, батьківських зборів і т.д.
5. Організація роботи з батьками учнів: систематичне інформування про успішність, поведінці учнів, відвідування учнів вдома, здійснення педагогічної освіти батьків, залучення батьків до виховної роботи з учнями.
6. Аналіз та оцінка результатів виховання: спостереження опитувальники та інші методи, що дозволяють судити про результати і ставити нові завдання.

86 У сучасній літературі поняття «колектив» вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.
1. Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави.
2. Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності. В організованому колективі діє тенденція постійного збагачення його життєдіяльності і розширюється діапазон суспільно корисних справ, поглиблюється зміст окремих видів діяльності. Саме у цьому найповніше реалізується зміст навчально-виховного процесу.
3. Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи — класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.
4. Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.
5. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.
У практиці педагогічного управління колективом важливо дотримуватися таких важливих правил:
1. Розумно поєднувати педагогічне керівництво з природним намаганням учнів до самостійності, незалежності. Домагатися, щоб цілі, завдання, які необхідно вирішувати, ставили і вирішували самі вихованці шляхом співробітництва з педагогом.
2. Педагогічне управління не може бути незмінним. Здійснюючи його як одноосібний організатор колективу на першій стадії його розвитку, педагог у міру розвитку колективу постійно змінює тактику, розширюючи демократію, самоуправління.
3. Перебудова управління зводиться не тільки до перегляду цілей і змісту колективістичного виховання, а до зміни об'єкту педагогічного управління. Ним є особистість, яка має право на власну думку, незалежне судження, інтелектуальну свободу, моральну позицію.
4. Показником правильного управління є наявність у колективі загальної думки з найважливіших питань життя класу. Вона підсилює і прискорює формування необхідних якостей особистості.
5. Міжособові взаємини в колективі, як показують дослідження, мають багаторівневу структуру. Перший рівень утворює сукупність міжособових відносин безпосередньої залежності (персональних відносин). Вони проявляються в емоційній привабливості чи антипатичній спільності, трудності чи легкості контактів, збігові чи незбігові смаків, більшій чи меншій навіюваності. Другий рівень утворює сукупність міжособових відносин, які опосередковані змістом колективної діяльності і цінностями колективу (партнерські відносини). На третьому рівні взаємини між членами колективу виявляються як взаємини між учасниками спільної діяльності — товаришами по навчанню, спорту, праці, відпочинку. Третій рівень утворює систему зв'язків, які виражають ставлення до предмета колективної діяльності (мотиваційні відношення): мотиви, цілі колективної діяльності, ставлення до об'єкта діяльності.
Вихователь зобов'язаний організувати таку взаємодію, в якій персональні, партнерські і мотиваційні відносини між членами колективу поєднуються. Це вимагає спеціальної роботи, спрямованої на виховання терпеливого ставлення до недоліків інших, стриманості, толерантності, уміння пробачати нанесені образи, нерозумні вчинки.
6. Розподіл індивідуальних доручень вихованців слід здійснювати не з позицій потреб колективу, а з позиції можливостей та інтересів самих школярів. У цьому випадку позиція кожного в системі колективних відносин буде сприятливою для його виховання.
7. Становище учня в колективі залежить також і від колективу. Той самий учень в одному колективі може опинитися у сприятливому, а в іншому — несприятливому становищі. Тому необхідно створювати тимчасові колективи, переводити учнів у той колектив, в якому вони одержать вищий статус.
8. Важливою умовою ефективності колективного виховання є організація і координація всіх виховних впливів: колективу вчителів, які працюють у цьому класі, інших колективів, з якими здійснюється співробітництво, сім'ї.

87 Шляхи згуртування колективу

Дитячий колектив, за вченням А. Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

На першій стадії (після організаційного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог, рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання. Здійснюють також інтенсивний вплив на учнів, формують ядро активу з учнів, які добре вчаться, виконують вимоги шкільного режиму і правила для учнів, вимогливі до себе й до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію розвитку колективу не слід затягувати. Якщо учні довго залежать лише від педагогічного колективу, вони звикають до цього і згодом їх важко змусити підкорятися органам учнівського самоврядування.

На другій стадії вимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих себе. Ця стадія починається створенням органів самоврядування. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категоричні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як свідому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами самоврядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розширюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і неофіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнів, контролює його діяльність, прагнучи залучити до нього найбільше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, розширюються права та обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого почуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу загалом і для кожного учня зокрема.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.

Самовиховання є завершальним етапом шкільного ви­ховання особистості. Цей процес супроводжуватиме її на наступних етапах саморозвитку і самовдосконалення. Уміння адаптуватися, орієнтуватися в непередбачених життєвих ситуаціях, вступати в боротьбу із здавалось би непереборними обставинами чи свідомо обходити небезпе­ки, вирішувати конфліктні ситуації за допомогою компро­місів, не розгублюватись в екстремальних життєвих си­туаціях тощо — саме до цього слід готувати дітей, озброю­ючи їх методами самовиховання.

88Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяються залежно:

1) від характеру участі школярів у їх застосуванні — на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

2) від часу проведення — на одномоментні (анкетування, тестування) та довгострокові;

3) від місця проведення — на шкільні (класні та позакласні) і лабораторні;

4) від сутності — на неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, шкалування), експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент) та формуючі.

Характер взаємин особистості і колективу зумовлений не лише якостями особистості, а й особливостями колективу. Одноманітність діяльності й вузький діапазон соціальних ролей у колективі, бідність змісту й одноманітність організаційних форм спілкування між членами колективу, недостатня взаємокультура сприймання, невміння бачити в іншому те цікаве і цінне, що заслуговує на увагу, — все це негативно впливає на встановлення нормальних відносин з тими, хто до нього входить.
Науковими дослідженнями відкрито три найпоширеніші варіанти розвитку взаємин між особистістю і колективом: 1) особистість підкоряється колективу (конформізм); 2) особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах (гармонія); 3) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм). У кожному з цих загальних варіантів виділяється безліч ліній взаємин, як наприклад: колектив відмовляється від особистості; особистість ігнорує колектив; співіснування за принципом невтручання та ін.
У першому варіанті особистість може:
а) підкорятися вимогам колективу добровільно,
б) поступатися перед колективом як зовнішньою силою, що має вищість,
в) намагатися зберігати свою незалежність та індивідуальність, підкоряючись колективу лише зовні, формально.
Якщо особистість схиляється перед колективом, сприймає його цінності, колектив «поглинає» її, підпорядковує нормам і традиціям свого життя.
У другому варіанті поведінки, коли особистість і колектив знаходяться в оптимальних взаєминах, можливі такі шляхи розвитку подій:
а) особистість зовні підкоряється вимогам колективу, зберігаючи внутрішню незалежність;
б) гармонізація особистості й колективу.
Типовою моделлю відносин особистості і колективу недавньої нашої школи було співіснування. За цією моделлю учень зовні сприймає норми і цінності колективу, висловлює ті судження, яких від нього чекають, поводить себе так, як це прийнято в колективі. Проте поза колективом він думає і чинить інакше. У більшості випадків у колективі встановлюється подвійна система цінностей: у межах організованої за участю педагогів діяльності існують позитивні взаємини, в неорганізованому спілкуванні — негативні. Причиною цього явища є те, що вихованці не можуть проявити свою індивідуальність у колективі. Запропоновані їм ролі вони виконують вимушено. Виходом з ситуації може бути розширення діапазону ролей, ствердження учня в новій позиції у колективі.
Гармонізація особистості і коллективу є ідеалом взаємовідносин. Дані досліджень свідчать, що комфортними умовами свого життя в колективі вважають лише 5 % опитаних учнів. Поглиблене вивчення цих дітей показало, що вони наділені особливими природними колективістичними якостями, тому здатні вживатися в будь-якому колективі. До того ж вони набули позитивного соціального досвіду в добре сформованих колективах.
У третьому варіанті взаємовідносин особистості і колективу, коли особистість підкоряє собі колектив, можливі два шляхи розвитку колективу: а) збагачення соціального досвіду, б) втрата раніше набутого соціального досвіду.

89 Форми і методи роботи з обдарованими дітьми

Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змі­стової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітич­ної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу ви­сококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчи­телям.

Формами роботи можуть бути групові та індивідуаль­ні заняття на уроках і в поза урочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науко­вими відомостями, які можуть одержати в процесі вико­нання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інфор­мації.

Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідниць­кий підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Конт­роль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання по­винні мати творчий, диференційований характер.

Вищеиерелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позахласиоі та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчаль- ннх завдань; заняття у наукових товариствах; відвідуван­ня гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечо­рах любителів літератури, історії, фіаики, хімії та ін.): огляди-кон курси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.

Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заоч­них олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профі­лю позашкільних занять.

Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей належить Малій академії наук України, її терито­ріальним відділенням.

У зарубіжній шкохі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчан­ня; збагачене навчання; розподіл аа потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).Робота а обдарованими дітьми відбувається за спеців- льними програмами, які акцентують увагу на певних си­льних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).

Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння нала­годити навчання відповідно до результатів діагностично­го обстеження дітей, стимулювати їх когиітивні (лат. cognitio — знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.

72 методи, прийоми і виховання , поняття «метод» означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців 3 метою досягнення виховних цілей.Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.Засоби виховання-надбання матеріальної та духовної культури, форми і види виховної роботи, які задіюють під час використання певного методу. Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога В. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:1. методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.2.методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної! поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.3.методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.4.методи самовиховання: самопізнання, самооціню- вання, саморегуляція.

73 Характеристика методів фор. особистості.Основні методи впливу на свідомість особистості — бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад.Бесіда — мелад виховання та отримання інформації про особистість за дополюгою безпосереднього словесного спілкування. Лекція— розгорнута, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетична проблеми.Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки. Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок. Використання дискусійних методів сприяє самоствердженню учнів у процесі спілкування з дорослими та однолітками .Переконання — мегаа виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, миттєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки. Тому переконання здійснюють лише в єдності з іншими методами виховання: переконання шляхом бесіди, дискусії, лекції, за допомогою конкретного прикладу, педагогічної ситуації, на основі громадської думки тощо

74Методи організації діяльностідо цієї групи методів належать: педагогічна вимога, громадська думка, вправи 1 привчання, прогнозування, створення виховних ситуацій.Педагогічна вимога — педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спомуквтм їх до позитивної діяльності або гальмування негатив- них дій І вчинків.Громадська думка — система загальних суджень людей, яка виникає в процесі fx діяльності і спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.Особиста думка е складовою громадської. Методи вправ і привчання:Вправляння — виконання учнем певних дій з метою вироблення і закріплення необхідних навичок та позитивних фори поведінки.Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення Тх на звичні форми суспільної поведінки.Метод прогнозування— передбачення ситуацій, які раніше не мали місця, але можливі в перспективі.Залежно від потреби прогнозування здійснюють на близьку, середню, далеку перспективи.Виховуючі ситуації — спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки чи подолання недоліків.Такі ситуації е різноманітними за своїми особливостями: вербальні, уявні, конфліктні, ситуації- задачі.

75Методи стимулювання діяльності й поведінкиВ своїй сукупності ці методи покликані регулювати, коригувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Найефективніші серед них — гра, змагання, заохочення і покарання.Гра — один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля,ігри.Залежно від того, наскільки гнучкими, динамічними творчими, регламентованими е рольові дії, правила і зміст колективні розважальні ігри поділяють на групи:1. Ігри творчі.2. Ігри за визначеними правилами.Педагогічні ігри диференціюють відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у проце сі навчання), творчі педагогічні (розроблені педагогом і метою досягнення конкретних виховних завдань).Змагання — природна схильність дітей до здорового суперництва й самоутвердження в колективі.Змагання бувають індивідуальними і колективними.Заохочення — схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.Серед основних видів заохочення виділяють: схвалення; похвала; нагорода; важливе доручення; авансування особистості.Покарання — осуд недостойних дій та вчинків з метою їх припинення. запобігання у майбутньому.

76Моральне виховання— виховна діяльність школи, сімї із формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. Основу морального виховання становить етика.Характерною особливістю морального становлення особистості е врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, гсополітичних, природно-кліматичних чин» ників.Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини

77 Розумове виховання— діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісна їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил,пізнавальних здібностей,мислення учнів.Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів, і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі.Культура розумової праці означає вміння раціонально використовувати режим розумової роботи, точно і акуратно виконувати всі операції, підтримувати порядок на робочому місці і т.ін.

78Трудове виховання— виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження 1 взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:1.психологічну готовність особистості до праці;2.підготовка до праці.Зміст трудового виховання визначається навчальною програмою для кожного класу.Формування готовності до праці поділяють на етапи — своєрідні ступені трудового становлення особистості:Дошкільний період,Початкова школа,Основна школа,Старша школа. Профорієнтаційна робота в школі має враховувати, з одного боку, схильності людини, з іншого — тенденції розвитку суспільства, господарсько економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.Профорієнтаційна робота в школі е тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачав такі головні аспекти (етапи):1.Професійне інформування,2.Професійна діагностика,3.Професійна консультація ,4.Професійний відбір,5.Професійна адаптація,

79Естетичне виховання— педагогічна діяльність, слрямовзнз на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за за- нонами краси.Метою естетичного виховання е високий рівень естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.Естетична культура — сформованість у людини естетичних знань, смаків,ідеалів, здібностей до естетичного сприйманий явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу.Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття.Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів, у роботі студій, під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.Естетичне виховання є багатогранним процесом, основу якого складають такі напрями:1.Життя і діяльність дитини в сім'ї;2.Виховна діяльність дошкільних закладів;3.Навчально виховна діяльність загальноосвітніх закладів;4. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих виховних закладів;5. Діяльність професійних навчально-виховних закладів;б. Вплив засобів масової Інформації.

80 Фізичне виховання — система заходів, спрямованих на зміцненняздоров'я людини,загартування їїорганізму, розвитокфізичнихможливостей, рухових навичок і вмінь.Його завданням е створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, отримання знань про особливості організму, фізіологічні процеси в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання і розвиток його потенціальних можливостей.До основних засобів фізичного виховання в школі належать:1.теоретичні відомості;2.заняття гімнастикою;3.заняття з легкоїатлетики;4.рухливі ігри; 5.спортивні ігри;6.лижна, кросова, ковзанярська підготовка, плавання.У школі існують різноманітні форми фізичного виховання: уроки з фізичної культури, фізкультурно-оадоровчі заходи в режимі шкільного дня позакласна спортивно-масова робота Позашкільні виховні заклади здійснюють спортивно-масову роботу за місцем проживання учнів, в дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих клубах, туристських станціях, спортивних товариствах. країнська скаутська організація «Пласт».Завдання організації- всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. Спілка Української молоді (СУМ).Своє головне завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної соборної державиУкраїнське днтячо-юнацьке товариство «СІЧ».. Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм.вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Українське днтячо-козацьке товариство «Сокіл». Основна мета — виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю.

81 Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвитку людини культури, взаємодії з природою.Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:1.національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;2.гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем;3.збереження фізичного і духовного здоров'я людини;4.об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;5.зв'язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини.

83 Основні виховні завдання сім'ї та родини:1.формування національної свідомості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі, історії свого народу, оволодіння абеткою громадянства;2.піклування про здоров'я дитини, забезпечення умов для повноцінного розвитку дитини (генотипу);3.створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань дитини;4.засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку;5.залучення дитини до діяльності, розвиток працелюбства, турбота про навколишнє середовище;6.формування естетичних навичок, уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення умов для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання у дітей творити красу; збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.Методи роботи школи з батьками:Педагогічний лекторій, Позакласний педагогічний всеобучування,Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання,День відчинених дверей, Класні батьківські збори,Відвідування батьків вдома,Листування,Консультації батькам,Запрошення батьків до школи,Тематичні вечори запитань і відповідей,Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою.

84 Самовиховання— систематична і цілеспрямована діяльність особистості. орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.Самовиховання починається з самоусвідомлення — усвідомлення людиною себе як особистості, свого місця в суспільній діяльності. Структурно воно постає як єдність пізнавальної (самопізнання), емоційно-оцінної (самостав лення) і дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція) внутрішньої діяльності людини. Головною при цьому е вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію її внутрішнього світу, активізує діяльність залежно від мети, установок, мотивів поведінки, практичних завдань.Самопізнання — процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього cвіту, сильних і слабних сторін світу особистості.Самоставлення — ставлення людини до самої себе.Ставлення до себе може бути глобальним (самоповага) і частковим (аутосимпатія, самосимпатія).Самоповага — особисте оцінив судження, виражене в позитивному ставленні індивіда до самого себе.Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей. якостей та місця серед інших людей.Саморегуляція -здатність людини керувати собою.