Підручник: призначення, структура ,вимоги.

47 Відповідно до навчальних програм розробляють під­ручники і навчальні посібники.

Підручник—книга, 140 містить основи наукових знань з певної на­вчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної про­граною і вимогами дидактии.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту на­вчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступ­ність викладу, чіткість у формулюванні визначень пра­вил, законів, ідей. Вів мас бути написаний точною і до­ступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення шрифтом важливого матеріа­лу. Не другорядним е і його художнє оформлення.

Структура підручника:

1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

2. Позатекетові компоненти: апарат організації про­цесу засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктив­ні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язування задач, при­кладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного ма­теріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти, креслення та ін.); апарат орієн­тування (вступ, зміст, бібліографія).

За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричними (відображати факти, явища, події, міс­тити вправи, правила) і теоретичними (містити законо­мірності, теорії, методологічні знання). Більшість шкіль­них підручників містить тексти обох типів.

За основним методом викладу матеріалу тексти мо­жуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, комп­лексні Репродуктивні тексти — високоіиформативні, структурні, зрозумілі учням, відповідають завданням по- яснювально-ілюстративного навчання. Проблемний текст подають у формі проблемного монологу, в якому з метою створення проблемних ситуацій позначають суперечнос­ті, вирішують проблему, аргументують логіку формуван­ня думки. У програмованому тексті зміст подається час­тинами, а засвоєння кожного інформативного блоку пере­віряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання.

Текст підручника може бути аналітичним або синте­тичним, побудовавим за допомогою дедуктивного чи ін­дуктивного методу. Крім основних, е додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнів щодо важливих компонентів змісту навчального матеріалу (до­кументи, історичні довідки і т. ін.).

Усі питання і завдання підручників за ступенем пізна­вальної самостійності учнів можна поділити на: репро­дуктивні та продуктивні. Репродуктивні тексти — питан­ня і завдання, які вимагають від учня відтворення знань без істотних змін. Продуктивні тексти — передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєн­ня або пошук нових знань.

Зміст навчального матеріалу в підручнику може форму­ватися за: генетичним (у послідовності, в якій він форму­вався історично); логічним (викладення його відносно сучас­ної логічної структури відповідної науки); психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей учнів) принципа­ми. У більшості підручників ці принципи переплітаються.

У процесі навчання учитель орієнтується на підручник, бо він конкретизує навчальну програму, показує, який зміст має бути вкладено до запрограмованих тем, як потрібно трактувати певні питання програми та орієнтує учнів щодо методики роботи. Він також потрібен під час підготовки учнями домашніх завдань, повторення матеріалу тощо.

Матеріал підручника необхідно доповнювати додатко­вою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані учнями тільки з нього, будуть обмеже­ними. Тому, крім підручника, слід використовувати додат­ковий матеріал.

Метод бесіди. Види бесіди. Методика проведення бесіди.

48 Бесіда — діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомо­гою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати рані­ше набуті знання, робити самостійні висновки узагальнення на ос­нові засвоєного фактичного матеріалу.

Вона е одним із активних методів навчання, реалізу­ється за допомогою чотирьох типів дидактичного діалогу: «викладач — учень», «учень — учень», «учень — підруч­ник», «учень — комп'ютер». Більш поширений перший тип діалогу. Діалог.«учень — учень» використовують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на уроці, дискусії, диспуті. Діалог «учень — підручник» належить до групи методів самостійної роботи, викорис­товується в процесі навчання і самонавчання. Діалог «учень — комп'ютер» досить ефективний метод, але за умови повної комп'ютеризації процесу навчання.

Метод бесіди реалізується за допомогою запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер («Що?», «Де?», «Коли?»), бесіда є повідомлю­ючою. Вона орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мис­лення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до учнів мають проблемний характер («Чому?», «Як Ви вважає­те?», «Чим можна пояснити?» тощо), бесіда є евристич­ною, або сократичною. У цьому випадку мислення учнів творче, продуктивне. Вищий рівень евристичної бесіди — дискусія. Навчальна дискусія, яка є одним із найдина- мічніших словесних методів навчання, має велике розви­ваюче і виховне значення. У процесі дискусії учні вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших. Бесіду, що будується на питаннях, які потребують чіт­ких, однозначних відповідей, називають катехізичною (грец. katecheaia — настанова, повчання). Вона має в ос­новному догматичний характер. Вдаються до неї за потре­би викладача пересвідчитися в точності засвоєння пра­вил, законів, формулювань, алгоритмів дій.

Залежно від дидактичної мети розрізняють три типи бесід: відтворюючу, систематизуючу, евристичну. Відтво­рююча (контрольно-перевірююча) бесіда призначена для закріплення в пам'яті учнів вивченого матеріалу і пере­вірки ступеня його засвоєння. Мета систематизуючої бе­сіди — узагальнення і систематизація знань. Проводять на завершальних етапах вивчення теми чи розділу, на уро­ках узагальнення і систематизації знань. Логіка їх побу­дови заснована на ретроспективному аналізі (ретроспек­ція — установлення зв'язків між новими результатами і раніше зробленими висновками). Мета евристичної бесі­ди — розвиток творчого мислення учнів. Для досягнення дидактичної мети викладачеві необхідно завдяки актуа­лізації опориих знань учнів створити відповідну базу для неї. Не можна розраховувати на пізнавальну і розвиваю­чу ефективність, якщо викладач отримуватиме лише од­нозначні відповіді. А така форма евристичної бесіди, як дискусія, взагалі не можлива, якщо викладач ставить пе­ред учнями нескладні питання, що вимагають однознач­ної відповіді- Під час її слід використовувати не тільки контролюючі й актуалізуючі, але й стимулюючі та діаг­ностичні запитання. Вони повинні бути короткими й точ­ними, стимулювати думку учня. їх слід ставити в логіч­ній послідовності.