Основні педагогічні категорії

Педагогіка як наука

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Предмет педагогіки — особлива сфера суспільної діяльності з виховання людини, складовими частинами якої є освіта і навчання. Педагогіка вивчає процеси виховання, освіти і навчання лише у властивих їй межах, розглядає у цих процесах тільки педагогічний аспект. Вона досліджує те, на яких загальнопедагогічних засадах, завдяки яким засобам виховної роботи потрібно будувати виховний процес, освіту і навчання людей різних вікових груп в освітніх закладах, в усіх типах установ, організацій і трудових колективів.Основні етапи розвитку педагогіки1.Народна педагогіка.2. Духовна педагогіка –.3. світська педагогіка

Основні педагогічні категорії

Найважливіші педагогічні категорії — виховання, освіта і навчання. Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Виховання — цілеспрямований та організований процес формування особистості. Основне його призначення полягає у забезпеченні життєвої наступності поколінь, що не можливе без засвоєння і розвитку новими поколіннями суспільно-трудового досвіду.Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються уміння й навички.

3.Система педагогічних наук.Звязок з іншими науками.Нині педагогічна наука об'єднує до двадцяти педагогічних галузей. Певною мірою вони спираються на структуру та принципи загальної педагогіки:Загальна педагогіка, Вікова педагогіка, Спеціальна педагогіка ,Історія педагогіки,Методики викладання окремих предметів,Шкільна гігієна,Порівняльна педагогіка,Галузеві педагогіки(спортивна, авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня; педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації та перекваліфікації спеціалістів, робітничих кадрів),Соціальна педагогіка. Педагогіка пов'язана з багатьма науками, а найбільше з філософією, соціологією, етикою, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, логікою.Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, урахувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, тому кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є базою для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої та другої сигнальних систем, розвитку і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.

4.Спостереження як метод наук.-пед. дос.Метод педагогічного спостереження — організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах. Розрізняють:Пряме спостереження — вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження..Опосередковане спостереження — вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають. Самоспостереження — процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами. Методика спостереження передбачає:1.вибір ситуації та об'єкта, узагальнення теоретичних уявлень про них, конкретизацію цілей;2.побудову програми спостереження, одиниць спостереження, способу і форми фіксації результатів ;3. опис способу обробки отриманих даних.

5.Бесіда Бесіда потребує особливої душевної чуйності, уміння слухати й одночасно вести розмову у передбаченому руслі, розпізнавати емоційні стани співбесідника, миттєво реагуючи на будь-які зміни, фіксувати зовнішні прояви внутрішнього стану .Для ефективного проведення бесіди необхідно визначити мету, розробити план, з'ясувати, які питання є основними, а які додатковими, створити сприятливу, доброзичливу атмосферу для відвертої розмови, беручи до уваги вікові та індивідуальні особливості співбесідників, виявляти педагогічний такт, запротоколювати бесіду.На початку бесіди основне завдання полягає в налагодженні первинного контакту зі співбесідником.. Ініціатор бесіди має подбати, щоб запитання були короткими, логічними, зрозумілими.Дані про явище, що цікавить, можна одержати при відповідях на прямо поставлені запитання так і опосередковано.

6. Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних. Проводячи анкетування, слід дотримуватися таких вимог: запитання повинні бути дібрані так, щоб відповіді на них найточніше характеризували досліджуване явище і давали про нього надійну інформацію; використовувати прямі й непрямі запитання ;у формулюванні запитань слід уникати підказок; використовувати відкриті й закриті анкети; попередньо перевіряти ступінь розуміння запитань на невеликій кількості учнів і вносити корективи до змісту анкети.

7. Педагогічний експеримент .Суть експерименту як методу дослідження полягає у спеціальній організації педагогічної діяльності учителів і учнів, вихователів і вихованців з метою перевірки й обґрунтування наперед розроблених теоретичних припущень, або гіпотез. Якщо гіпотеза знаходить своє підтвердження в педагогічній практиці, дослідник робить відповідні теоретичні узагальнення і висновки.Педагогічні експерименти класифікують за різними ознаками: спрямованістю, об'єктами дослідження, місцем і часом проведення та ін. Залежно від поставленої експериментом мети розрізняють:а) констатуючий експеримент, що проводиться на початку дослідження і своїм завданням має вияснення стану справ у шкільній практиці з тієї чи іншої проблеми;б) творчо-перетворюючий, коли вчений розробляє гіпотезу, теоретичні основи, здійснює конкретні практичні заходи щодо вирішення досліджуваної проблеми;в) контрольний, суть якого полягає в застосуванні апробованої методики в роботі інших педагогів та шкіл.

8.Повчання дітям В. Мономаха«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Вперше текст «Повчання» Володимира Мономаха був опублікований графом О. Мусіним-Пушкіним 1793 р.

9.Братства – це організації міського населення, передусім ремісників і купців, які об’єднувалися з метою боротьби проти ополячення та окатоличення українського населення. До братств приймалися всі православні незалежно від національності, соціального походження чи майнового стану. Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи. Братські школи відіграли важливу роль у національному відродженні. Вони виховували своїх учнів в дусі патріотизму, любові і поваги до рідної мови, до культури свого народу.   

10.Києво-Могилянська академія виникла 1632 року в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл. Вона зберегла традиції кращих братських шкіл, але структурою, обсягом і рівнем знань відповідала вимогам, що ставились перед європейською вищою школою. Колегія мала свої особливості, вона не присвоювала своїм випускникам вчених звань, не ділилась на факультети. У різні часи її існування курс навчання не був однаковим. В колегії існував поділ на класи. Всього нараховувалось 8 класів:1. підготовчий (фара або аналогія),2.три молодші (інфіма, граматика, синтаксис),3. два середніх (поетика і риторика),4. два старших (філософія і богослов’я).Навчальний план передбачав вивчення "семи вільних мистецтв", слов’янської, грецької, латинської і польської мов. З кінця XVIII ст. вивчали німецьку, французьку і староєврейську мови. Викладання велося спочатку лише слов’янською мовою, а дещо пізніше філософію вивчали латинню. Оцінка знань у колегії була гнучкою і полягала у загальному висновку вчителя щодо успіхів учня. Невстигаючих з колегії не відраховували. Учень за власним бажанням міг залишатися в класі стільки, скільки сам хотів. Завершити навчання у колегії кожний студент міг за своїм бажанням у будь-який час. Після закінчення повного курсу навчання або будь-якого старшого класу студенти отримували відповідний атестат.Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. У колегії працювали найкращі українські й іноземні викладачі. Серед них Є.Славинецький, С.Полоцький, М.Смотрицький ін. У вирішенні національних питань цей заклад був пасивним.

11.педагогічні ідеї Сковорода вважав, що через поширення освіти можна зробити життя народу щасливим. У центрі його філософських поглядів стояли етичні питання – проблема людини, її природа, щастя.Висунув концепцію про «сродну працю».Сковорода був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом та гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховним ідеалом Сковороди є людяність, благородство і вдячність. Сковорода першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання. Виховання людини, вважав він, повинно бути спорідненим з її природою. Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки зі світом, її справи, її щастя.Сковорода – прихильник принципу народності у вихованні,трудового виховання.Важливими засобами виховання називає рідну мову, народну педагогіку. Сковорода виступає за гармонійне виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання. Сковорода – неперевершений майстер і прихильник індивідуальної роботи з учнями. Сковорода підкреслював важливе значення морального виховання. Висловлює важливі думки щодо сімейного виховання. Вважає, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків.

12.У педагогічній системі К. Д. Ушинського значне місце займало вчення про зміст шкільного навчання, проблеми співвідношення науки і навчального предмета. Він глибоко розкрив педагогічне значення принципу наочності, його роль у розвитку розумових сил дитини. Дидактика і методика К. Д. Ушинського були спрямовані проти зубріння і схоластики,проти пасивності дітей у навчанні. Він запропонував новий, більш широкий навчальний план для народної школи, в центр якого була поставлена  рідна мова.

13.Після 1849 р. у Галичині створюються нові польські гімназії, скасовується обов’язкове вивчення української мови у гімназіях (1856), обмежується вступ українців до Львівського університету. У всіх державних і приватних школах вводилося релігійне виховання, все навчання повинно було узгоджуватись з католицькою вірою. Певні зміни у розвитку шкільництва в Західній Україні відбулися в 60~х роках. 1867 року Австрія прийняла нову конституцію, яка проголошувала рівноправність всіх народів. Окремими законами школа визнавалася незалежною від церкви і вводилося право визначати мову навчання у приватних закладах їх власникам, а в державних – місцевим органам влади (гмінам). Вважалося, що у народних школах, де є діти і поляків, і українців, та мова, що не є викладовою, стає обов’язковим предметом вивчення. Обов’язковою з третього класу залишалася німецька мова. 1873 року було прийнято кілька краєвих шкільних законів, за якими в Галичині вводилося обов’язкове і безплатне навчання дітей віком від 6 до 12 років, а також створювалися виділові школи у містах, які давали можливість отримувати підвищену початкову освіту учням, що не ходили до середньої школиРеформи 60-70-х років були несприятливі для українців і повністю поставили їх під владу поляків. У законі про викладову мову в середніх і народних школах від 1867 р. польська мова ставала обов’язковою у всіх навчальних закладах Галичини. У другій половині XIX ст. на західноукраїнських землях виник новий тип школи – утраквістична (двомовна). Рішення про введення утраквізму в школі було прийняте польським сеймом 1886 року. За цим рішенням основні предмети у школах викладалися польською мовою, а всі інші – рідною. З метою обмеження освіти серед сільського населення і закріплення його на селі у 1893 р. всі початкові школи були поділені на сільські і міські.Освіта в Галичині у другій пол. XIX і на початку XX ст. розвивалася вкрай незадовільно. Галичину називали краєм одно- і двокласних шкіл, у міських початкових школах взагалі не практикувалася українська мова.

14.Льві́вський (тає́мний) украї́нський університет був заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту у Львові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівському університеті і забороною навчання в ньому для студенів української національності. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентів Львівського університету та Політехніки служити в польській армії. Рішення приступити до створення Л(т)УУ було прийнято на з'їзді українського студентства у Львові в липні 1921 року. У середині вересня 1921 року новостворений навчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, на громадських засадах.У першій рік свого існування університет мав три відділи :філософський, юридичний ,медичний, пізніше було утворено технічний відділ. В університет записалося 1028 студентів. З них:на філософський факультет — 235;на юридичний — 608;медицини — 185.Крім того було ще 230 надзвичайних студентів. Отже всіх записаних в університет нараховувалось — 1258. На технічному відділі навчалось 150 студентів.Першим ректором Л(т)УУ був доктор Василь ЩуратВикладачі та студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польських органів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій і українських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльністі Л(т)УУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцією студентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів, урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті та дискримінація випускників привела до припинення діяльності Л(т)УУ в 1925 році.

15. Софія Федорівна Русова Ввійшла в історію української педагогіки як заспівувач ідей національної школи, концепцій дошкільного виховання та принципів організації дошкільної роботи.. Вона пише підручники, видає "Український буквар", "Початкову географію", підручники французької мови. Проводить громадську роботу. У період еміграції.Русова випустила низку підручників та посібників для студентів, які готувалися до педагогічної діяльності у дошкільних закладах і школах для українських дітей.У Празі вийшла її "Дидактика", яка включає систему лекцій, прочитаних нею в Українському інституті ім. М.Драгоманова.Основна ідея і тема, що об'єднує більшу частину досліджень Русової – концепція національного виховання. Найбільшим внеском Івана Огієнка до педагогічної думки України є розробка та реалізація концепції національного виховання. Основною його метою Огієнко вважав виховання дітей свідомими українцями, справжніми патріотами своєї батьківщини. Великого значення він надавав рідній мові, а також національним звичаям, обрядам, історії та фольклору. Особливістю педагогічної спадщини Огієнка є те, що він не відокремлював церкву від виховного процессу. На думку Івана Огієнка, Бог, родина, рідна мова, культура і батьківщина є тими духовними цінностями, на яких має ґрунтуватися весь виховний процесс

16.Педагогіку Макаренко розглядав як науку практичну, яку можна вивести тільки з педагогічного досвіду, закріпивши теорією, а не з теорем.Розвиваючи вчення про цілі виховання, Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи, яка охоплює весь зміст. Ця програма повинна включати загальну "стандартну" частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання).Макаренко мету виховання вбачав у підготовці культурної людини.Стрижнем педагогіки Макаренка є вчення про дитячий колектив. Макаренко запропонував класифікацію колективів за стадіями їх розвитку. Залежно від того, ким пред'являються вимоги у вирішенні колективних питань,він виділяв наступні чотири стадії колективу:– перша – колективу ще нема, керівник змушений виступати у ролі "диктатора";– друга – виділяються активісти, які підтримують керівника і беруть на себе частину його повноважень;– третя – колектив повністю склався, більшість функцій керівника переходить до органів самоврядування;– четверта – кожний перебуває на рівні самовиховання, ставлячи колективну вимогу сам до себе.

17Педагогічна спадщина Сухомлинського багатоаспектна, її пронизує проблема проектування людини, яка ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості. Всі сторони виховання (розумове, моральне, естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні чогось одного не розв'яжеться жодне виховне завдання.Педагогом була запроваджена у Павлиській середній школі система розумового виховання, спрямована на піднесення в учнів життєвої цінності знань, на залучення їх до розумової праці, на вироблення у них вміння і бажання вчитися. Він закликав до створення у школі культу знань. У Павлиській середній школі учням прищеплювалась думка, що знання не путівка до вузу, а багатство, яке є необхідним незалежно від того, ким стане дитина.Сухомлинський вважав, що успішне розумове виховання можливе за умови, коли вчитель на кожному уроці буде одночасно викликати в учнів жадобу до навчання і вчити їх вчитися. Переслідуючи ідею залучення учнів до розумової праці, Сухомлинський стверджував, що остання є не просто сидіння на уроці або дома за книжкою. Розумова праця – це зусилля думки. Мислення в учнів з'являється там, де є потреба відповісти на запитання, прагнучи до поєднання праці душі, мислення і рук. Важливе місце у цьому відводив проблемному навчанню, коли новий матеріал учитель подає як проблему, яку учні разом із ним повинні розв'язати.

18.Найважливіші педагогічні ідеї Коменського,ґрунтуються на засадах сенсуалізму. Сенсуалізм - філософська течія, представники якої стверджують, що джерелом пізнання об'єктивного світу для людини служить передусім її чуттєвий досвід.Сенсуалізм Коменського співзвучний з позиціями родоначальника цього філософського напрямку Френсіса Бекона. педагог вважав, що “нічого не буває в свідомості, чого раніше не було у відчуттях.У світогляді Коменського можна спостерігати суперечності між сенсуалізмом і релігійністю, між демократизмом і просвітительством. Двоїстий характер світогляду педагога обумовив двоїстість його підходу до вирішення основних питань педагогіки.

19.Систематичний виклад своєї педагогічної програми Руссо зробив у творі “Еміль, або про виховання“.Центральним пунктом цієї програми виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей.Основними факторами впливу на дітей Руссо вважав природу, людей та предмети оточуючого світу. Руссо виступає за недоторканість, автономність внутрішнього світу дитини як маленької людини.Він заперечує авторитаризм у вихованні.Дітей_повинні_обмежувати тільки закони природи. Звідси_заперечення_Руссо_методів_покарання_і_примусу_у вихованні.Руссо_здійснив_спроби намітити_вікову періодизаціюрозвитку дитини.Він називає чотири вікові періоди:1.вік немовляти (0-2 р.), який охоплює період до оволодіння дитиною мови;2.дитинство або “сон розуму“ (2-12 р.), коли переважає чуттєве пізнання дитиною світу;3.отроцтво (12-15 р.) – період розумового розвитку та трудового виховання;4.юність (15-18 р.) – період бур i пристрастей, час морального i статевого виховання. З цього періоду починається найголовніше у вихованні – вчити любити людей. Руссо вимагав не здійснювати спеціально релігійного виховання. Він визнавав тільки природну релігію: кожна людина вправі вірити у творця всесвіту по-своєму.

20.Й. Г. Песталоцці визначав основне завдання виховання – розвиток здібностей дитини відповід­но до законів природи. Він вважав, що дитина народжується із задатками, з прагненням до діяльності, в процесі якої й розвиваються здібності. У вихованні дитини Й.Песталоцці радив починати з найпростіших елементів. У моральному вихованні найпростішим елементом він вважав любов дитини до мате­рі.У розумовому вихованні основним завдан­ням Й.Песталоцці вважав засвоєння дитиною знань, що ґрунтуються на чуттєвому досвіді, та розвиток розумових здібностей.Педагогічні погляди Й.Песталоцці, особливо ідея розвиткового навчання, значною мірою вплинули на розвиток дидактики, приватних методик у багатьох країнах світу, в тому числі й на погляди М.Монтессорі щодо виховання та навчання як розумово відсталих, так і здорових дітей.Дістервегвиступив на захист ідеї загальнолюдського виховання. У людей потрібно виховувати в єдності любов до всього людства i до свого народу.Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людська природа проявляє себе у задатках. Але, на відміну від свого попередника, він писав, що цим “задаткам дана лише можливість до розвитку й освіти“. Завдання виховання – збуджувати і спрямовувати самодіяльний розвиток цих задатків.Головну мету виховання він вбачав у гармонійному розвитку всіх можливих задатків людини для “служіння істині, красі i добру“.Дістервег вважав, що правильно і розумно організоване виховання повинно будуватися з урахуванням трьох принципів: природовiдповiдностi, культуровiдповiдностi та самодіяльності.

21.Боло́нський проце́с — процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками.

22.Система освіти- це сукупність навчально-виховних і культурно-освітніх закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, які згідно з Конституцією та іншими законами України здійснюють освіту і виховання громадян.Структура й доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її ефективність і перспективність розвитку. На початку XXI ст. структура освіти в Україні така:1.Дошкільна освіта. 2. Загальна середня освіта. 3. Позашкільна освіта. 4. Професійно-технічна освіта. 5. Вища освіта. Післядипломна освіта. 7. Аспірантура.8.Докторантура.9.Самоосвіта.Виходячи зі структури освіти, в Україні встановлено відповідні освітні рівні:початкова загальна освіта;базова загальна середня освіта;повна загальна середня освіта;професійно-технічна освіта;базова вища освіта;повна вища освіта.Законом України "Про освіту" встановлено також освітньо-кваліфікаційні рівні:1) кваліфікований робітник;2)молодший спеціаліст;3)бакалавр;4)спеціаліст, магістр.

23. Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать.У структурі особистості розрізняють типове та індивідуальне. Розвиток особистості з педагогічної точкі зору включає такі аспекти:1. Навчально – пізнавальна діяльність,2. Розвиток творчих здібностей ,3. Громадська діяльність ,4. Системне виховання дітей в сім’ї.Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій :1. Навчальної,2. Освітньої,3. Виховної,4. Розвиваючої.

24. фактори розвитку особистості – це умова, причина будь – якого процесу. Розвиток має свої фактори , основну роль серед яких відіграють : біологічний (спадковість), середовище, діяльність, навчання, саморозвиток, активність особистості. Провідну роль сеерд цих всіх факторів відіграє виховання.1. Біологічний – людина біологічна істота і належить до класу ссавців. По спадковості людині передаються : загальнолюдські та індивідуальні якості.2. Середовище – буває біологічне і соціальне. Основною характеристикою біологічного середовища є його фізичні дані, що включають повітря, воду, їжу, оточуючу природу. Тобто, біологічне середовище включає оптимальний рівень розвитку організму відповідно до кліматичних умов.3. Діяльність - існує наступна класифікація діяльності :ігрова, навчально – пізнавальна, творча праця особистості, художньо-естетична, спортивна.4. Навчання – дозволяє розвивати особистість в приватних і державних школах.5. Саморозвиток особистості.6. Виховання.

25. Підлітковий вікВ підлітковому віці відбуваються суттєві зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Покращується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним мисленням та абстрактним на користь останньої. Мислення підлітка набуває нової риси - критичності. Підліток не полягається сліпо на ав­торитет вчителя та підручника, він намагається мати свою думку, схильний до суперечок та заперечень. Середній шкільний вік найбільш сприятливий для розвитку творчого мислення. Щоб не упустити можливості сенситивного періоду, треба постійно пропонувати учням вирішувати проблемні за­вдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити спільні та відмінні риси, причинно-наслідкові залежності.

26. Юнацький вік - це період вироблення світогляду, переконань, характеру та життєвого самовизначення. Юнацтво - час самоствердження, бурхливого росту самосвідомості, активного осмислення майбутнього, час пошуку, надій, сподівань. У старшокласників звично яскраво виражено вибіркове відношення до навчальних предметів. Потреба в значущих для життєвого успіху знань - одна із найхарактерніших рис теперішнього старшокласника. Це визначає розвиток і функціонування психічних процесів. Сприйняття характеризується цілеспрямованістю, увага - довільністю та стійкістю, пам’ять - логічним характером. Мислення старшокласників відрізняється більш високим рівнем узагальнення та абстрагування, поступово набуває теоретичну та критичну направленість

27. Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності. До елементів педагогічної майстерності належать:1. гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини. 2. професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань Включає: професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань;педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. 3. педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. 4. педагогічна техніка Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов.

28. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність; перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).

29. Педагогічне спілкування — система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно орієнтуватися в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали б його індивідуальності, обставинам спілкування та індивідуальним особливостям учня, постійно відчувати і підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні. За своїм змістом і сферою функціонування воно може бути професійним і непрофесійним. За статусом педагог і учні діють з різних позицій: учитель організовує взаємодію, а учень сприймає, залучається до неї. Для того, щоб учень став активним співучасником педагогічного процесу, необхідно забезпечити суб'єкт-суб'єктний характер педагогічних стосунків.Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктному рівні є:здатність бачити і розуміти співрозмовника, рівність психологічних позицій співрозмовників, проникнення у світ почуттів і переживань, готовність прийняти точку зору співрозмовника, нестандартні прийоми спілкування .

30. Структура педагогічного спілкуванняПрофесійне педагогічне спілкування є складною системою, яку складають чотири етапи:1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування. 2«Комунікативна атака» — завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Педагогові важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу.3. Керування спілкуванням 4. Аналіз спілкування).Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника:соціальний бар'єр,фізичний бар'єр,смисловий бар'єр,естетичний бар'єр ,емоційний бар'єр ,психологічний бар'єр.Педагогічне спілкування має певну систему стилів.Серед них виокремлюють:1) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю. 2) спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. 3) дистанційне спілкування. Таке спілкування обмежується формальними взаєминами. 4) спілкування-залякування. Для нього характерне негативне ставлення до учнів і авторитарність. 5) спілкування-загравання. Воно поєднує позитивне ставлення до дітей з лібералізмом