Амортизація основних засобів

Основні засоби (крім землі) є об'єктом амортизації.

Амортизована вартість – первісна чи переоцінена вартість необоротних активів за винятком їхньої ліквідаційної вартості.

Вартість амортизованого об'єкта основних засобів не може перевищувати його первісну (переоцінену) вартість, – вона може бути менше чи дорівнювати їй.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання об'єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудування, дообладнування і консервації.

Термін корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, на протязі якого необоротні активи будуть використовуватися чи підприємством з їх використанням буде виготовлений (виконаний) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні терміну корисного використання об'єкта необхідно враховувати:

· очікувану потужність або продуктивність;

· очікуваний фізичний (умови й інтенсивність експлуатації) і моральний знос (в результаті технічного прогресу чи зміни попиту на продукцію, що виготовляється на конкретному об'єкті основних засобів).

До об'єктів, що випробують найбільший моральний знос (у зв'язку з чим збільшуються витрати на їхнє відновлення), застосовуються прискорені методи амортизації. Наприклад, персональні комп'ютери, верстати з числовим програмним управлінням і т.п.

У випадку зміни очікуваних економічних вигод від використання об'єкта основних засобів, термін корисного використання його переглядається.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку рекомендоване нарахування амортизації основних засобів за наступними методами:

1) прямолінійному, за яким річна сума амортизації визначається розподілом амортизованої вартості на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

 , грн.

де S_п – первісна вартість основних засобів, грн.;

    Л – ліквідаційна вартість основних засобів, грн.;

Т_п – корисний термін служби, років;

Н_п = 1/ Т_п – норма амортизаційних відрахувань.

При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найбільш розповсюджений метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.

Перевагами прямолінійного методу є, насамперед, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації в кожному звітному періоді, що зручно для аналітичного обліку виготовленої і реалізованої продукції.

Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів, як нерухомість.

Недоліки даного методу полягають у тому, що при його застосуванні не враховується моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуатації основних засобів у порівнянні з першими.

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (чи первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) і річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею і значенням кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від розподілу ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Поточне значення норми амортизаційних відрахувань має такий вигляд:

Річна сума амортизаційних відрахувань і-того року визначається:

 , грн.

де Л – ліквідаційна вартість, грн.;

ti – поточне значення року, для якого визначається норма (ti = 1,2,3..., Тn)

Метод зменшення залишкової вартості ґрунтується на тім, що новий об'єкт основних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації і тому економічно обґрунтоване нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об'єкта і поступове її зменшення надалі. Цей метод варто використовувати у випадку, коли передбачається потреба в наявності ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості (регресивний), за яким річну суму амортизаційних відрахувань і-того року буде визначено:

 , грн.

4) кумулятивному, за яким річна сума амортизації визначається таким чином:

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості і прискореного зменшення залишкової вартості є методами прискореної амортизації основних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що відноситься на собівартість виготовленої продукції, виконаних робіт, послуг.

5) виробничому, за яким річна сума амортизації визначається:

, грн.

де Q_год – річний обсяг продукції, од.;

Q_cумм – сумарний обсяг продукції за корисний термін служби, од.

Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у випадку, якщо обсяги виконання робіт (виготовлення продукції і надання послуг) можуть бути визначені досить точно. Наприклад: на підприємствах автомобільного транспорту, у гірничодобувних галузях і т.п.

У гірничодобувних галузях при амортизації витрат, пов’язаних з видобутком корисних копалин, загальний розрахунковий обсяг продукції (видобутку корисних копалин на визначеному родовищі) у натуральних величинах Q(з) визначається за формулою:

 ,

де З_г – геологічні запаси корисних копалин, затверджені Державною комісією України по запасах копалин (ДКЗ України);

  u – коефіцієнт втрати копалин у процесі видобутку;

  р – коефіцієнт видобутку некондиційних руд і порожніх порід (для нафти і газу цей коефіцієнт дорівнює нулю).

Коефіцієнти «u» і «р» визначаються для кожного родовища і повинні бути науково обґрунтованими. Наукове обґрунтування коефіцієнтів проводиться в проекті на розробку родовища чи при затвердженні ДКЗ України.

Загальний розрахунковий обсяг видобутку корисних копалин дорівнює фактично промисловим (для нафти і газу – початковим видобувним) запасам родовища, обґрунтованим у проекті на його розробку чи при затвердженні запасів ДКЗ України.

Якщо об'єкт основних засобів і інших необоротних матеріальних активів знаходиться в оперативній оренді, то в орендаря він враховується на забалансовому рахунку. Амортизація нараховується по такому об'єкту орендодавцем.

Амортизація об'єкта фінансової оренди нараховується орендарем протягом періоду очікуваного використання активу.

Періодом очікуваного використання об'єкта фінансової оренди є термін корисного користування (якщо угодою передбачено перехід права власності на актив до орендаря) чи більш короткий із двох періодів – термін оренди або термін корисного використання об'єкта фінансової оренди (якщо перехід права власності на об'єкт фінансової оренди після закінчення терміну оренди не передбачено).

Метод амортизації вибирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

У випадку зміни передбаченого способу одержання економічних вигод від використання об'єкта метод амортизації переглядається.

Нарахування амортизації проводиться щомісяця незалежно від фінансових результатів підприємства.

Нарахування амортизації починається з місяця, що починається за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання, і припиняється, починаючи з місяця вибуття об'єкта основних засобів.

Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством (податкові методи).

Згідно Закону України „Про внесення змін в Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 01.01.2003 р. №349-15 передбачено істотні зміни до порядку нарахування амортизації. Таким чином збільшені норми амортизації в існуючих групах і створена нова група об’єктів (група 4), котра включає електронно-обчислювальні машини та інші об’єкти. Наслідки цих змін наведені в таблиці 2.1.1.

Крім того, амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися в першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його амортизованої вартості, і інші 50 відсотків амортизованої вартості – в місяці їхнього вилучення з активів (списання з балансу) в результаті невідповідності критеріям визнання активом чи у першому місяці використання об'єкта на 100 відсотків його вартості.

Таблиця 2.1.1

Норми амортизації основних засобів згідно до законодавства

Амортизаційна політика

Амортизаційна політика грає останнім часом усе більш помітну роль у фінансовому управлінні, істотно впливаючи на результати фінансової діяльності підприємства. Насамперед, ця роль проявляється у формуванні відповідних фінансових ресурсів – амортизаційні відрахування, що входять до складу чистого грошового потоку, беруть участь у процесі безупинного кругообігу інвестиційних засобів. Крім того, амортизаційна політика найщільнішим чином пов'язана з податковою політикою підприємства, впливаючи на її ефективність.

Основною метою розробки амортизаційної політики підприємства є максимізація формованого потоку власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. Це формування здійснюється двома шляхами: прямим – шляхом формування амортизаційного фонду підприємства за рахунок амортизаційних відрахувань, і непрямим – шляхом зменшення суми податку на прибуток, що підлягає сплаті.

З урахуванням цієї мети сутність амортизаційної політики підприємства можна сформулювати в такий спосіб: амортизаційна політика підприємства являє собою складову частину загальної політики формування власних фінансових ресурсів, що полягає в максимізації власних засобів, які реінвестуються у виробничу діяльність.

Формування ефективної амортизаційної політики припускає:

1. Облік основних факторів, що визначають передумови формування амортизаційної політики:

а) обсяг використовуваних основних засобів і нематеріальних активів впливає на кінцеві фінансові результати діяльності підприємства пропорційно збільшенню їхнього обсягу;

б) дозволені законодавством методи амортизації дозволяють підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;

в) в умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно і розміри амортизаційних відрахувань і, крім того, інфляція впливає на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду;

г) вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів.

2. Засоби амортизаційного фонду, який формується за рахунок накопичених амортизаційних відрахувань, носять цільовий характер і повинні використовуватися на наступні основні цілі:

а) здійснення капітального ремонту основних фондів;

б) придбання нових видів основних фондів замість тих, що вибувають в процесі їхнього відновлення (реновації);

в) придбання нових видів нематеріальних активів (у першу чергу, пов’язаних з інноваційною діяльністю).

Це не виключає використання цих засобів у порядку протиінфляційного захисту в різних формах короткострокових фінансових вкладень із забезпеченням процентної ставки по них не нижче темпу інфляції. В процесі формування амортизаційної політики повинні бути визначені гарантії цільового використання засобів амортизаційного фонду і регламентовані умови фінансових операцій з ними до їхнього використання в інвестиційному процесі.

3. Оцінка ефективності амортизаційної політики підприємства заснована на порівнянні двох альтернатив: грошовому потоці (прибутку й амортизаційних відрахувань) при прямолінійній і прискореній амортизації окремих необоротних активів (і всієї їхньої суми).

В загальному виді можна занотувати:

Е_у.а. = ДД_у – ДД_пр, грн.

де Е_у.а. – річний ефект при прискореній амортизації активу, грн.;

ДД_у – грошовий потік при використанні прискореного методу амортизації, грн.;

ДД_пр – грошовий потік при використанні прямолінійного методу амортизації, грн.

Після перетворень одержимо:

Е_у.а. = (А_у – А_п) – (А_у – А_п)(1 – СН_п)Кк._п., грн.

де А_у – річна сума амортизаційних відрахувань при прискореній амортизації активу, грн.;

  А_п – річна сума амортизаційних відрахувань при прямолінійній амортизації активу, грн.;

  СН_п – ставка податку на прибуток, грн.;

  Кк._п. – коефіцієнт капіталізації чистого прибутку.

Дорівнявши Е_у.а. = 0, знайдемо граничне значення часу переходу від прискореного до прямолінійного методу амортизаційних відрахувань.

Так, для регресивного-прямолінійного:

З обліком приведених вище виражень, одержимо:

Як видно з наведеного рівняння, визначним фактором граничного значення часу є норма амортизаційних відрахувань при прямолінійному методі. Так, при Н_п = 0,1 (Т_п = 10 років) граничне значення для переходу від регресивного до прямолінійного методу складає 4 роки, тобто перші чотири роки ефективніше застосування прискореного (регресивного) методу, а наступні 6 років – прямолінійного. При Н_п =0,2 (Т_п = 5 років) граничне значення складає 2 роки.

Аналогічно визначаємо граничне значення часу переходу від кумулятивного до прямолінійного методу амортизаційних відрахувань. У цьому випадку:

, років

Так, при Н_п = 0,1 критичне значення часу переходу складає 5 років, при Н_п = 0,2 ÷ 3 роки.

Таким чином, для одержання максимально можливих грошових потоків підприємству необхідне застосування комбінованих прискорено-прямолінійних методів амортизаційних відрахувань. При цьому межі переходу будуть визначатися терміном служби основних засобів.