Визначення потреби в оборотних коштах

Ритмічність, злагодженість і висока результативність багато в чому залежить від раціональних розмірів оборотного капіталу (оборотних коштів). Тому великого значення набуває процес нормування оборотного капіталу, що відноситься до поточного фінансового планування на підприємстві.

Норми і нормативи оборотних коштів розробляються самими підприємствами щорічно при складанні фінансового плану з врахуванням реальних потреб в оборотних коштах, змін, що відбуваються у виробництві, впровадження нової техніки і технології, організації матеріально-технічного постачання і збуту.

Норма запасу – це встановлена мінімально необхідна величина запасу конкретного виду матеріальних ресурсів, необхідна для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства. Вона виміряється в днях запасу, у відсотках або в інших одиницях виміру.

Норматив оборотних коштів – це встановлена величина нормованих оборотних коштів (у грн.), необхідних підприємству для забезпечення його нормальної виробничо-господарської діяльності. Норматив може визначати як загальну потребу підприємства в нормованих оборотних коштах, так і приватну потребу по окремих елементах і групам оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів залежить від наступних факторів:

- умов виробництва – обсягу виробництва, обсягу і складу основних фондів, чисельності персоналу, номенклатури споживаних виробництвом товарно-матеріальних цінностей, їхніх витрат на одиницю часу, тривалості виробничого циклу;

- ціни одиниці споживаних матеріальних цінностей;

- структури витрат на виробництво продукції;

- витрат по доставці, збереженню і реалізації товарно-матеріальних цінностей;

- норм запасу оборотних коштів.

Розрізняють сукупний (загальний) норматив, тобто всю планову суму нормованих оборотних коштів, що надається підприємству, і часткові нормативи, які свідчать про плановий розмір запасів окремих матеріальних цінностей чи асигнувань в окремі види витрат (незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів). Сукупний норматив оборотних коштів в вартісному вираженні визначається як сума часткових нормативів.

Нормування оборотних коштів, необхідних для забезпечення підприємства виробничими запасами. Виробничі запаси можуть бути визначені в натуральних (т, кг, штуки, метри і т.д.) і відносних (днях потреби) величинах, а також у грошовому виразі.

У залежності від призначення і причин утворення виробничі запаси підрозділяються на: поточні, страхові, транспортні і підготовчі.

Поточний запас призначений для забезпечення безперебійної роботи в період між черговими постачаннями даного виду матеріалів, залежить від частоти, розміру замовлених норм постачань і виміряється в часі від максимальної – в день завезення матеріалів, до мінімальної – в момент надходження нової партії даного матеріалу. Розмір поточного запасу в днях встановлюється виходячи з умов рівномірного надходження окремих видів матеріалів і приймається рівним половині інтервалу між постачаннями.

Інтервал t_n визначається на підставі даних про фактичне надходження матеріалів:

де Т_дн – число календарних днів у періоді (30, 90, 360);

n – число постачань у даному періоді.

Іноді середній інтервал між постачаннями розраховується за методом середньої арифметичної чи середньозваженої величини.

Призначення страхового (гарантійного) запасу – забезпечення безперебійного виробничого процесу у випадках порушення планових термінів постачань, некомплектності матеріалів, що поставляються. Страховий запас залишається незмінним протягом кварталу (року) і при частковому використанні поповнюється. Він встановлюється за всіма видами споживаних предметів праці на основі вивчення наявної в підприємства інформації про терміни, інтервали й обсяги постачань кожного конкретного матеріалу за попередній планований рік.

У загальному випадку страховий запас рекомендується встановлювати в розмірі до 50% від величини поточного запасу.

Транспортний запас передбачає забезпечення підприємства матеріалами на період перебування матеріалів в дорозі після їхньої сплати. Норма транспортного запасу в днях визначається як різниця між числом днів просування вантажу в дорозі від постачальника до споживача і числом днів поштового просування документів і сплати рахунка. Розмір транспортного запасу в днях встановлюють на підставі плану постачання, тривалості пробігу вантажів і документів – по відповідних нормах, а в деяких випадках, виходячи з фактичних даних за минулий рік.

Підготовчий запас передбачає час на розвантаження, приймання і складську обробку надійшовших до складу (бази) матеріалів (сушіння деревини, спеціальне просочення деревини і т.д.). Підготовчий запас визначається на основі встановлених норм, обумовлених технічними умовами, чи фактично витраченого часу.

Норму запасу за кожного виду матеріалів розраховують за наступною формулою:

Т_з = Т_пот + Т_с + Т_тр + Т_п; Т_пот = 0,5t_n ,

де Т_з – норма запасу конкретного матеріалу, днів;

Т_пот, Т_с, Т_тр і Т_п – відповідно поточний, страховий, транспортний і підготовчий запаси, днів.

Крім наведених видів запасів маються також сезонні запаси, наявність яких пов’язана із сезонним споживанням ряду матеріалів (наприклад, витрати палива на опалення приміщень). У цьому випадку встановлювана норма запасу повинна бути диференційована за місяцями або за кварталами.

Норматив (частковий) оборотних коштів, необхідних для забезпечення підприємства запасом конкретного виду матеріалів (палива, тари), визначається за формулою:

                       Н_о.к.ч  = Т_з × Р_доб ,

де Т_з – норма запасу, днів;

Р_доб – середньодобові витрати даного виду матеріалів, грн.

Часткові нормативи оборотних коштів сумуються, утворюючи загальний норматив оборотних коштів.

При нормуванні оборотних коштів, вкладених у запасні частини для ремонту устаткування, використовують метод прямого обчислення. Якщо на устаткування встановлені типові норми витрат запчастин, то потреба в них визначається множенням типової норми в гривнях на кількість одиниць однотипного устаткування і на коефіцієнт зниження норми, який залежить від кількості такого устаткування.

До запасних частин, придбаних за рахунок оборотних коштів, відносяться деталі чи комплекси деталей (вузли, частини) машин, агрегатів, механізмів, пристроїв і споруджень, що не працюють самостійно і неодноразово замінюються протягом терміну служби устаткування.

При нормуванні оборотних коштів для забезпечення підприємства малоцінним і швидкозношуваним інструментом, інвентарем (включаючи спецодяг і спецвзуття) і пристосуваннями, користуються нормами, обчисленими з розрахунку на одного працівника промислово-виробничого персоналу. При цьому норми, виражені в гривнях на одного працівника, корегуються в залежності від середньої чисельності працівників.

У деяких випадках норми запасу для спеціальних пристосувань розраховуються у відсотках до величини річного випуску товарної продукції.

Мінімізація поточних витрат по обслуговуванню запасів являє собою задачу оптимізації, що розв'язується в процесі їхнього нормування.

Для виробничих запасів вона складається у визначенні оптимального розміру партії сировини і матеріалів, що поставляються. Чим вище розмір партії постачання, тим нижче відносний розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці товарів і їхньому прийманню (позначимо цей вид поточних витрат по обслуговуванню запасів як ТЗ₁). Однак високий розмір партії постачання визначає високий середній розмір запасу – якщо закуповувати сировину один раз у два місяці, то середній розмір його запасу складе 30 днів, а якщо розмір партії постачання скоротити вдвічі, тобто закуповувати сировину один раз на місяць, то середній розмір його запасу складе 15 днів. У цих умовах знизиться розмір поточних витрат по збереженню запасів (позначимо цей вид поточних витрат по обслуговуванню запасів як ТЗ₂).

Розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів (тобто ТЗ₁ + ТЗ₂ = min) здійснюється за наступною формулою (відомою як модель Уілсона):

 , грн.

де ОРпп – оптимальний розмір партії постачання, грн.;

З_р – необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) у рік (квартал), грн.;

ТЗ₁ – витрати по розміщенню замовлення, доставці товарів і їхньому прийманню в розрахунку на одну партію, що поставляється, грн.;

ТЗ₂ – витрати по збереженню одиниці запасів, грн.

Приклад. Річна потреба у визначеному виді сировини, що визначає обсяг його закупівлі, складає 1000 млн. грн. Витрати на одну партію, що поставляється, складає 12 млн. грн. Витрати по збереженню одиниці запасу складають 6 млн. грн. у рік. Підставляючи ці дані, одержуємо:

 млн. грн.

Отже, протягом року товар повинен поставлятися 16 разів (100:63) чи кожні 22 дні (360:16). При таких показниках розміру партії і частоти постачання сукупні поточні витрати по обслуговуванню товарних запасів будуть мінімальними.

Для оцінки вартості матеріалів, включених у виробничі витрати (і в перехідні запаси), в умовах цін, що змінюються, зазвичай застосовується один з наступних трьох способів.

1. Матеріали надходять у виробництво в порядку їхнього придбання. Відповідно, в запасах залишаються матеріали, придбані в останню чергу. Це правило зазвичай називають „першим прийшов, першим вийшов”, чи FIFO – по початкових буквах англійських слів „First In First Out”.

2. Оцінка матеріалів обчислюється по середній вартості запасів на початок року і придбаних матеріалів протягом року.

3. Матеріали надходять у виробництво в порядку, зворотному їх придбанню. Відповідно, в запасах залишаються матеріали, придбані в першу чергу. Дане правило зазвичай називають „останнім прийшов, першим вийшов”, чи LIFO – по початкових буквах англійських слів „Last In Fist Out”. Для порівняння наведемо результати оцінки вартості перехідних запасів і матеріалів, спожитих у виробництві, виконаної зазначеними способами (табл. 2.1.5).

Таблиця 2.1.5

Порівняння результатів обчислення перехідних запасів за різними методами

(грн.)

Неважко побачити, що при зростанні цін на матеріали найменша вартість перехідних запасів виходить за оцінкою LIFO і найбільша – за оцінкою FIFO. Відповідно, найбільша вартість матеріалів, спожитих у виробництві, за оцінкою LIFO, а найменша за оцінкою FIFO. При зниженні цін картина зворотна.

Норматив оборотних коштів, вкладених у незавершене виробництво, визначається з урахуванням вартості одноденного випуску товарної продукції q_еж (грн.), тривалості виробничого циклу Т_ц (днів) і вартості витрат у незавершеному виробництві:

Н_О.С.Н.П. = q_одн × Т_ц × К_з

Коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою:

К_з = (З_о + 0,5×З_зм):100,

де З_о – одноразові витрати, здійснювані на початку виробничого циклу виготовлення продукції, %;

  З_зм – змінні витрати, здійснювані в процесі виробничого циклу виготовлення продукції, %.

Нормування оборотних коштів, вкладених у запаси готової продукції. Наявність запасу готової продукції на складі, а в зв'язку з цим і потреби в оборотному капіталі для цих цілей, пов’язані з проведенням робіт з добору, сортуванню і маркуванню продукції, нагромадженню продукції до розміру партії відвантаження і т.п. По можливості необхідно всі перераховані операції сполучати.

Норматив запасу готової продукції:

Н_Г.П. = В_СУТ × Т_Н.М., грн.,

де В_СУТ – середньодобовий вихід продукції, грн.;

Т_Н.Г – норма запасу готової продукції, діб.

Для запасів готової продукції задача мінімізації поточних витрат з обслуговування має за ціль визначення оптимального розміру партії виготовленої продукції. Якщо виробляти певний товар дрібними партіями, то витрати по збереженню його запасів у вигляді готової продукції (ТЗ₂) будуть мінімальними. У той же час істотно зростуть поточні витрати підприємства, пов’язані з безперервним переналагодженням устаткування, підготовкою виробництва й ін. (ТЗ₁). Мінімізація витрат по обслуговування запасів готової продукції також може бути здійснена на основі моделі Уілсона (з іншим змістом показників ТЗ₁ і ТЗ₂). У цьому випадку замість необхідного обсягу закупівлі товарів використовується планований обсяг виробництва чи продажу готової продукції.

Нормування оборотних коштів для фінансування витрат майбутніх періодів. Витрати майбутніх періодів являють собою витрати, здійснені в поточний період, але підлягаючі обліку у витратах виробництва тільки частково в сьогоденні, а в більшій частині в майбутньому періоді. При цьому норматив оборотних коштів, призначених для фінансування витрат майбутніх періодів, враховує лише витрати експлуатаційно-підготовчого характеру.

Норматив оборотних коштів на фінансування витрат майбутніх періодів визначається як сума залишків цих витрат на кінець планованого періоду (наприклад, року). Він розраховується за кожним видом витрат на основі їхньої наявності на початок планованого періоду, збільшення цих витрат у планованому періоді і витрат, що підлягають списанню на собівартість продукції, яка виготовляється, у планованому періоді:

Н_О.К.М.П. = З_М.П.П.Р. + З_М.П.Пл. – З_М.П.П. ,

де Н_О.К.М.П. – норматив оборотних коштів на фінансування витрат майбутніх періодів, грн.;

  З_М.П.П.Р. – непогашені витрати майбутніх періодів на початок року, грн.;

  З_М.П.Пл. – витрати майбутніх періодів, намічувані в планованому періоді, грн.;

  З_М.П.П. – витрати, що погашаються в планованому періоді, грн.

Приклад. Обсяг непогашеного розкришу на кар'єрі на початок року склав 20 млн. м³. Собівартість 1м³ розкришу дорівнює 0,8 грн. У плановому році передбачено: виконати розкривних робіт в обсязі 15 млн. м³ при собівартості 0,75грн. за 1м³; погасити за рахунок поточних експлуатаційних витрат непогашений розкрив на суму 10,5 млн. грн.

Норматив оборотних коштів на фінансування витрат майбутніх періодів у планованому році Н_О.К.М.П. = 20 х 0,8 + 15 х 0,75 – 10,5=16,75 млн. (грн.).