Виробнича діяльність підприємства

   Процес створення і реалізації продукції, що користується попитом, лежить в основі діяльності будь-якого підприємства, діючого у виробничій сфері. Різноманітність можливих видів продукції, масштабів виробництва і використовуваних технологій виключають можливість розгляду яких-небудь конкретних технологічних аспектів виробничої діяльності в рамках цього курсу. Разом з тим, маються досить загальні принципи, що повинні лежати в основі організації виробничої діяльності будь-якого підприємства.

Принципова схема функціонування підприємства може бути представлена так.

ПІДПРИЄМСТВО

Під словом „продукція” будемо розуміти все те, що надходить на підприємство з зовнішнього середовища від „постачальників”, і все те, що виходить з підприємства в зовнішнє середовище і надходить „споживачам”.

   Від постачальників підприємство одержує первісну продукцію (ресурси, сировина, матеріали, фінанси, інформацію і т.д.). Результатом діяльності підприємства є виготовлена продукція, в т.ч. та продукція, що поставляється споживачам.

   Основна виробнича діяльність вимагає наявності визначених ресурсів і відповідних п'яти ресурсних підсистем:

· інформаційної,

· фінансової,

· матеріальних ресурсів,

· кадрової,

· тимчасових ресурсів.

Причому, усі вони однаково необхідні для функціонування підприємства.

   Природно, що на знову створюваному підприємстві ці підсистеми знаходяться в зародковому стані, але виконувані ними функції повинні підтримуватися із самого початку діяльності підприємства.

   Основною задачею підсистеми інформаційного забезпечення є збір первинної інформації, її обробка, збереження і постачання зацікавленим у ній підрозділам.

В залежності від масштабу підприємства, число структурних підрозділів, що входять до складу цієї підсистеми, може змінюватися. На великих і середніх підприємствах у їхнє число зазвичай входять:

· відділ науково-технічної інформації,

· бібліотека,

· архів,

· патентний відділ.

Незалежно від масштабів діяльності підприємства, підсистема інформаційного забезпечення повинна постачати всі підрозділи і керівництво підприємства інформацією наступних видів:

· науково-технічною,

· економічною.

Під науково-технічною тут розуміється інформація, необхідна для виробництва високоякісної продукції, що користується попитом. Сюди відноситься інформація про прогресивні технічні рішення і технології, у тому числі каталоги комплектуючих виробів, напівфабрикатів і матеріалів, що відповідають стандартам, норми і прейскуранти, інформація про патенти, ліцензії й інші об'єкти інтелектуальної власності, підсумки власних розробок.

Економічна інформація незначним чином залежить від специфіки конкретного підприємства, саме вона необхідна для строгого дотримання діючого законодавства, у тому числі податкового, і відстеження економічної ситуації зовнішнього середовища.

   Джерелом цієї інформації є спеціальні офіційні і ряд періодичних видань, що публікують найсвіжіші офіційні документи, аналітичні огляди і рекомендації. Незважаючи на скрутність у засобах на перших етапах діяльності, будь-якому підприємству необхідно передплачувати такі видання і на їх основі комплектувати власні збірники документів, необхідні для роботи.

   Варто підкреслити, що, незалежно від кваліфікації бухгалтерської служби, керівник підприємства повинний особисто працювати з первинною інформацією, відзначаючи на полях матеріали, які необхідно включити в архів економічної інформації.

   Метою підсистеми матеріально-технічного забезпечення є створення нормальних умов праці працівників підприємства. Для досягнення цілі на підприємстві повинні підтримуватися функції:

· закупівлі, збереження і надання за вимогою виконавців матеріальних ресурсів усіх видів, необхідних для роботи;

· поточної експлуатації, що забезпечує безперебійну роботу технічних засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, робочих приміщень і їхнє відповідне оснащення.

При значних обсягах діяльності і чисельності підприємства в цій підсистемі повинні працювати фахівці – постачальники, будівельники, ремонтники і т.д.

   Задачами фінансової підсистеми є:

· одержання фінансових ресурсів;

· розумне їх використання (тобто створення фондів, що йдуть на матеріальне стимулювання працівників, на забезпечення підприємства сировиною, устаткуванням та інші потреби).

Основні питання, що вирішує кадрова підсистема, зводяться до наступного:

· комплектація кадрів (їхній підбір і розміщення);

· підвищення кваліфікації співробітників;

· питання стимулювання праці (у виді премій, інших заохочень і ін.).

На досить великих підприємствах у цю підсистему можуть входити: відділ кадрів, атестаційна комісія й інші підрозділи.

Останнім часом одержує поширення практика підбору висококваліфікованих співробітників спеціалізованими консалтинговими підприємствами, що працюють за конкретними замовленнями підприємств.

На перших етапах діяльності підприємства, підбір кадрів, зазвичай, здійснює сам його керівник або власник. Єдині розумні загальні рекомендації, що можуть бути дані для цих умов:

· керуватися винятково діловими якостями працівника;

· уникати прийому працівників на штатні посади без іспитового терміну і на невизначений термін;

· приймаючи працівника, відразу чітко окреслювати в письмовій формі коло його обов'язків і пропонованих до нього вимог;

· максимально використовувати можливість залучення працівників на умовах договору підряду.

Основна функція підсистеми тимчасових ресурсів і керування ними – це планування виконання конкретних робіт, по можливості, їхнє поєднання чи встановлення правильної послідовності, а також контролювання термінів виконання. Саме її задачею є складання місячних, річних і більш тривалих планів роботи підприємства.

Працювати в цій підсистемі повинні як економісти, так і технічні фахівці, організовуючи планування робіт як на короткі терміни, так і на тривалу перспективу.

На знову створюваних підприємствах ці функції, зазвичай, виконуються під безпосереднім керівництвом директора чи власника підприємства.

Розрізняють три види планів: перспективні (довгострокові), середньострокові і короткострокові. У залежності від масштабу діяльності підприємства, тривалості циклу виробництва продукції і ряду інших факторів, охоплювані цими планами інтервали часу можуть змінюватися.

Для малих і середніх підприємств, особливо знову створюваних, типовими тимчасовими інтервалами є: 2÷3 роки для довгострокових планів; 1 рік – для середньострокових планів; 1 місяць ÷ 1 квартал для короткострокових планів.

Технологія планування тісно пов’язана з роботами маркетингового циклу.

Організаційно-функціональну структуру (ОФС) підприємства можна представити у вигляді ієрархічної схеми, на якій зазначені підрозділи, фахівці чи посадові особи і відносини підпорядкованості між ними (рис. 1.1.2.).

Підпорядкованість:

адміністративна         ; функціональна

Рис.1.1.2-Організаційно-функціональна структура підприємства

   Існує два види підпорядкованості:

· функціональна: керівник має право сказати, як виконати роботу;

· адміністративна: начальник повинен вказати, яку роботу виконати, і встановити терміни її виконання.

На перших етапах діяльності в ОФС знову створеного підприємства можуть бути представлені тільки окремі працівники. Але і тоді повинна бути визначена чітка схема функціональної й адміністративної підпорядкованості між ними.

В міру зростання підприємства, у його складі можуть виділятися підрозділи. Підрозділ – це певний колектив всередині підприємства, що має назву, перелік функцій, і в якого є керівник, для якого зазначені відносини підпорядкованості.

Підрозділи можуть створюватися для виконання яких-небудь функцій в інтересах підприємства в цілому, наприклад, для забезпечення всіх підрозділів і працівників інформацією.

Але вони можуть створюватися і для виконання конкретних видів робіт в основній виробничій діяльності, наприклад, для розробки, виробництва і реалізації нового виду продукції. Такий підрозділ може функціонувати у виді стратегічного господарського підрозділу.

В усіх випадках необхідно встановлювати відносини підпорядкованості обох видів для кожного елемента ОФС. Зрозуміло, деякі елементи ОФС можуть підпорядковуватись керівнику тільки в якій-небудь одній формі. Наприклад, головний бухгалтер підлеглий директора підприємства тільки адміністративно.

Відносини підпорядкованості повинні бути визначені і в межах підрозділів. Наприклад, бухгалтер, зазвичай, підлеглий головного бухгалтера й адміністративно, і функціонально. З іншого боку, рядовий працівник конструкторського бюро (КБ) може підпорядкуватись начальнику КБ адміністративно, а головному фахівцю КБ – функціонально.

Кількість рівнів ОФС підприємства в цілому й аналогічних схемах структурних підрозділів визначається відповідним керівником з урахуванням видів, обсягів і специфіки робіт, кваліфікації й власних особливостей виконавців і, можливо, інших факторів.

Усі працівники підприємства, згадані на ОФС, повинні знати своє місце в ній, своїх адміністративних і функціональних керівників і коло своїх обов'язків.

Порушення відносин підпорядкованості, наприклад, віддача розпоряджень працівнику через голову безпосередніх керівників, зазвичай, приводить до дезорганізації діяльності підприємства і виникненню конфліктів у колективі.

Результатом виробничої діяльності підприємства є його продукція, що може вимірюватись: в грошовому виразі, як у цілому, так і по її окремих елементах; в натурально-речовинній формі по тій частині продукції, що є продуктами, або в грошовій формі в тій її частині, що прийнято іменувати послугами і яку важко, або взагалі неможливо, виразити в натуральних показниках.

Обсяг виробництва в натуральному вираженні характеризується номенклатурою й асортиментом продукції, що випускається, у фізичних одиницях, що відповідають їхнім споживчим властивостям (міри ваги, довжини, обсягу).

Номенклатура продукції – найменування (перелік) виробів (робіт, послуг), що підлягають випуску.

Асортимент продукції – різновид цих виробів по видах, типах, сортах, розмірах і т.п. у розрізі номенклатури.

Основою для визначення обсягу продукції у вартісному вираженні служить план виробництва продукції у вартісному вираженні. Невід'ємною частиною плану виробництва продукції в натуральному вираженні є завдання по подальшому підвищенню якості продукції.

Валова продукція – це вартість загального результату виробничої діяльності підприємства за визначений період часу. Валова продукція відрізняється від товарної продукції на величину зміни залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду.

Зміна залишків незавершеного виробництва враховується тільки на підприємствах із тривалим (не менш двох місяців) виробничим циклом і на підприємствах, де незавершене виробництво велике за обсягом і може різко змінюватися в часі. У машинобудуванні враховується також зміна залишків інструментів і пристосувань.

Валовий оборот – це вартість всього обсягу продукції, зробленого за визначений період усіма цехами підприємства, незалежно від того, чи використовувалася дана продукція усередині підприємства для подальшої переробки чи була реалізована на сторону.

Внутрішньозаводський оборот – це вартість продукції, виробленої одними і спожитої іншими цехами протягом однакового періоду часу.

Незавершене виробництво – незакінчена виробництвом продукція: заготовки, деталі, напівфабрикати, що знаходяться на робочих місцях, контролі, транспортуванні, у цехових коморах у виді запасів, а також продукція, що не прийнята ВТК і не здана на склад готових виробів.

Реалізована продукція характеризує вартість обсягу продукції, що надійшла в даному періоді на ринок і підлягає оплаті споживачами.

Вартість реалізованої продукції визначається як вартість призначених до постачання і підлягаючих оплаті в плановому періоді готових виробів, напівфабрикатів власного виробництва і робіт промислового характеру, призначених до реалізації на сторону (включаючи капітальний ремонт свого устаткування і транспортних засобів, виконуваний силами промислово-виробничого персоналу), а також вартість реалізації продукції і виконання робіт для свого капітального будівництва й інших непромислових господарств, що знаходяться на балансі підприємства.

Обсяг реалізованої продукції розраховується виходячи з діючих цін без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок (по експортованій продукції – без експортних тарифів). Реалізована продукція по роботах і послугах промислового характеру, напівфабрикатах власного виробництва визначається на основі заводських договірних цін і тарифів.

На основі показника обсягу реалізованої продукції розраховується її повна собівартість і прибуток від реалізації.

Ряд підприємств здійснюють планування й оцінку діяльності по чистій продукції, що визначається шляхом вирахування з товарної продукції матеріальних витрат і суми амортизації основних фондів, що в умовах ринку відповідає поняттю „валовий дохід”.