Технологічність конструкції приладу та його складових частин.

Вже на стадії проектування конструктор повинен знати, чи доцільно з економічного боку проектування виробу, тобто слід оцінити його ефективність, спочатку хоч би збільшено. Це робиться за рівнем технологічної конструкції, що виступає як критерій економічності виробу у виробництві та експлуатації. Тому обов’язковість відпрацювання конструкції на технологічність на всіх стадіях створення нової техніки встановлюється стандартами Єдиної системи технологічної підготовки виробництва /ГОСТ 14.201-83, 14.202-83/.

Технологічність продукції  властивість конкретної продукції, яка характеризує її пристосовуваність до виготовлення, транспортування, зберігання і експлуатації з мінімальними витратами трудових і матеріальних ресурсів /ГОСТ 14.295-83/. На практиці технологічність виражається у нормах витрачання праці, матеріалів , палива, енергії, та фондів на одиницю виготовленої продукції, тобто вона характеризується опосередковано – через властивості рівня економічності продукції.

Відповідно до галузі прояву властивостей конструкції розрізняють два види технологічності – виробничу та експлуатаційну. Перша проявляється у зменшенні витрат часу та коштів на ПКР, зниженні собівартості продукції за рахунок застосування високопродуктивного обладнання, а друга – за рахунок зниження витрат на технічне обслуговування і ремонт.

Склад показників , методика і точність їх визначення встановлюються галузевими документами. Кількість показників технологічності має бути мінімальною, але достатньою для об’єктивної оцінки її рівня. номенклатуру і методи розрахунку окремих показників технологічності задає ОСТ 4.091.114-78 / апаратура радіоелектронна побутова. Показники технологічності. Методи розрахунку/.

За значимістю показники технологічності поділяють га основні /узагальнені/ та додаткові. Основні показники надійно можна оцінити за стадією технічного, або , краще, робочого проекту, оскільки до них належать: трудомісткість виробу Тв, технологічна собівартість Ст, рівень технологічності за трудомісткостю Крт та рівень технологічності за технологічною собівартістю Крс. Перші два показники – абсолютні, останні – відносні.

Розрахунок ведеться за формулами

Тв = St_i,

Ст=Вм+Вз+Вц,

Крт=Тв / Твб,

Крс=Ст / Стб,

де t_i – трудомісткість операцій щодо виготовлення виробу, нормо-год; Вм - матеріальні витрати, грн.; Вз – витрати заробітної плати на виріб, включаючи заробітну плату і відрахування на соціальне страхування, грн.; Вц – цехові витрати /визначаються як процент від основної заробітної плати/, грн.; Тв, Твб – відповідно трудомісткість оцінюваного / проектованого / та базового варіантів, нормо-год; Ст, Стб – відповідно технологічна собівартість оцінюваного і базового варіантів.

Оскільки трудомісткість і технологічна собівартість змінюють витрачання живої і сукупної праці, то перевагу при виборі слід віддавати конструкції, яка має менші витратні показники Тв, Ст. У разі суперечностей / в одному з варіантів трудомісткість менша, а собівартість більша, і навпаки/ перевага надається конструкції з меншою технологічною собівартістю, через те , що вона узагальнює витрати живої та минулої праці. Оцінка рівня технологічності за відносними показниками Крт та Крс виконується так: оцінювана конструкція більш технологічна за базову, якщо ці коефіцієнти меньші одониці – Крт<1, Крс<1. при суперечливих показниках вибір вибір варіанту слід проводити за коефіцієнтом Крс як узагальнюючим.

На ранніх стадіях проектування, коли дані для розрахунку трудомісткості та технологічної собівартості відсутні або дуже приблизні, рівень технологічності приладу можна оцінити за допомогою її додаткових показників. При чому для їх визначення досить використати, наприклад, специфікацію до принципової схеми приладу або до складального його креслення, що можна зробити ще на стадії ескізного проектування.

Для розрахунку додаткових показників технологічності треба знати кількісний склад виробу. ГОСТ 15895-77 дає такі визначення складових частин:

виріб – одиниця промислової продукції, кількість яких може обчислюватися в штуках чи екземплярах;

деталь – виріб, виготовлюваний з матеріалу однієї марки без застосування збиральних операцій / далі позначено буквою Ш/;

збиральна одиниця – виріб, складові частини якого підлягають з’єднанню між собою на підприємстві-виготовлювачі збиральними операціями / далі позначено буквою О/;

комплект – кілька виробів спільного функціонального призначення, як правило допоміжного характеру, не з’єднаних на підприємстві-виготовлювачі збиральними операціями.

У проектуванні прилад, технологічність якого оцінюється, входять деталі Ш і збиральні одиниці О /без урахування нормалізованого кріплення/, які можуть бути стандартними Шст, Ост; уніфікованими Шу, Оу; запозиченими Шз,Оз; покупними Шп, Оп і оригінальними Шор, Оор.

Стандартний виріб застосовується за державним, галузевим чи республіканським стандартом, який повністю і однозначно визначає його, конструкцію, показники якості, методи контролю, правила приймання та постачання.

Уніфікований виріб – застосовується у конструкторській документації кількох виробів.

Запозичений виріб – раніше спроектований виріб, застосовуваний у двох чи більше конструкціях, на які збереглася конструкторська та технологічна документація.

Оригінальний виріб – проектується вперше.

Удосконалення складу виробу полягає у максимально можливому зменшенні числа оригінальних складових частин та збільшенні питомої ваги уніфікованих. Оригінальними слід проектувати лише ті збиральні одиниці і деталі, що формують нову технічну ідею виробу /несуть навантаження та виконують роботу/. Деталі загального застосування /валики, втулки, фланці. кріплення / повинні підбиратися з числа стандартних і уніфікованих. Економічне значення вдосконалення складу виробів полягає у використанні уніфікованих частин , що скорочує цикл розробки конструкторської документації, приводить до здешевлення виробництва проектованої техніки у 3 –4 рази, зниження капіталовкладень і експлуатації.

Рівень уніфікації продукції – це ступінь насиченості її уніфікованими вузлами і збиральними одиницями. Додаткові коефіцієнти технологічності, що визначаються складом виробу, кількісно вимірюють цей рівень.

    3. Розрахувати коефіцієнт завантаження і ступінь синхронізації потокової лінії, якщо відомо: t₁ = 2,3 хв.; t₂ = 1,7 хв.; t₃ = 1,3 хв.; t₄ = 2,5 хв. Добовий випуск складає 200 шт. Побудувати графіки синхронізації, завантаження устаткування потокової лінії.

Варіант №20