Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Функціонування ЗМІ в суспільстві




У середовищі теоретиків і практиків утвердився погляд на діяльність мас-медіа як, передусім, економічну діяльність, а не ідеологічну, як все ще спостерігається в Україні. Загально­прийнятою стала і вимога дерегуляції як економіки в цілому, так і мас-медіа, зокрема: мінімум законів, мінімум втручання властей. Зрозуміло, каменем спотикання є визначення цього мінімуму. Прихильники ліберального погляду на економіку для засобів масової інформації обстоюють відомий принцип "залишити в спокої": мас-медіа, як і будь-яка інша галузь, діють на ринку і за всіма його законами з метою отримання прибутку, чому не слід перешкоджати; мас-медіа здатні саморегулюватися. Їхні опоненти справедливо вказують на недоліки такого погляду, оперуючи фактами якщо не намагань відомих медіа-магнатів отримати монополію на ринку, то принаймі наявністю високого рівня концентрації пре­си в одних руках (особливо часто посилаються на Руперта Мердока).

Сьогодні інтернаціоналізація, тобто вільний рух капіталу, робочої сили та матеріальних ресурсів в ЗМІ стала природнім явищем у світі. Очевидно, що відчутного прогресу в україн­ському ефірі досягнуто тільки завдяки іноземному капіталу, оскільки лише для технічного оснащення загальнонаціонального телеканалу потрібно близько 15-ти мільйонів доларів. Тому надуманими і шкідливими виглядають обмеження, вста­новлені українським законодавством, на присутність іно­земного капіталу у вітчизняних мас-медіа.

Риторика властей про захист національного інформа­ційного простору має на меті не лише контроль за інформа­ційними потоками, а й забезпечення чиновництву можливості отримувати матеріальні вигоди від монополії держави на ін­формаційні послуги, що на прикладі надання урядом трьом державним компаніям виключного права забезпечувати клі­єнтам доступ в Інтернет доводить Євген Захаров з Харківської правозахисної групи ("День", 13.06.98).

Інша тенденція сучасного етапу - пошук гармонійного поєднання комерційних та громадських ЗМІ. На жаль, в Ук­раїні як через брак знань, так і свідомо, через політичну заангажованість, плутають громадське мовлення з державним, вва­жаючи ці поняття мало не тотожними. Державне мовлення як таке (тобто державне фінансування, призначення керівної складу урядом, втручання у програмну політику тощо) є явищем тоталітарних та авторитарних країн.

Демонополізація, роздержавлення та дерегуляція у сфері засобів масової інформації розглядаються як провідні чинники у становленні демократичного суспільства.

У колишніх соціа­лістичних країнах Східної Європи, які мають досвід успішних реформ, визнано за необхідне створити так звану дуальну сис­тему, за якої функціонують громадське або суспільне теле- і радіомовлення, покликане забезпечувати універсальний доступ усіх членів суспільства до об'єктивної та неупередженої ін­формації, освітніх програм, загальновизнаних здобутків куль­тури, з одного боку, та приватні засоби масової інформації - з іншого.

Водночас заперечується саме право існування дер­жавних мас-медіа, тобто засобів масової інформації, фінансо­ваних владою і підзвітних їй.

Першочерговим заходом де­мократично обрані після повалення комуністичного режиму уряди Чехії, Польщі, Угорщини визначили перетворення дер­жавного теле- і радіомовлення на громадське та приватизація (показово, що за участі іноземного капіталу) державних дру­кованих видань.

Перше визначення громадського (або суспіль­ного) мовлення в Україні було зроблено в новій редакції закону "Про телебачення та радіомовлення" від 2 червня 1995 р.: "Сус­пільне мовлення - мовлення на одному каналі мовлення за єдиною програмною концепцією, що фінансується за рахунок держави (з правом на контрольний пакет акцій) та грома­дських об'єднань, телерадіоорга­нізацій, приватних осіб, частка участі кожного з яких не може перевищувати 10 відсотків. Управління суспільним каналом здій­снюється Громадською радою через уповноважений нею вико­навчий орган." Таким чином, з самого початку було ухвалено не роздержавлення каналу УТ-1, який де-факто є пропагандистським рупором виконавчої влади, а створення нового контрольованого владою каналу.

Окремої уваги і розгляду потребує аудиторія ЗМІ. Суд­ження, що аудиторії ЗМІ не слід розуміти лише як споживачів, які пасивно приймають будь-що, пропо­новане мас-медіа, натомість, це активні індивідуми і члени со­ціальних груп, які споживають продукцію ЗМІ в контексті своїх особистих і соціальних цілей", виглядає дороговказом у дослідженні сучасної аудиторії мас-медіа.

Пильна увага засобів масової інформації примушує кан­дидатів в президенти "більше хизуватися перед камерами, ніж торкатися реальних проблем". Таку точку зору про роль преси у передвиборній кампанії в США виголосили 83% учасників соціологічного опитування.

Згідно дослідження, 77% американців вважають, що ЗМІ "мають великий вплив на формування головних тем кампанії", 76% учасників опитування висловили переконання, що преса приділяє "невиправдано багато уваги лідерам" у боротьбі з Білим домом на шкоду іншим кандидатам, а на думку 67 % рес­пондентів - нинішні методи висвітлення передвиборчої гонки "відбивають у хороших людей бажання брати в ній участь".

Найвищі оцінки з точки зору об'єктивності висвітлення президентських виборів і підготовці до них американців виста­вили телекомпанії Сі-Ен-Ен: 76 відсотків респондентів назвали її репортажі "збалансованими". На другому полюсі опинився консервативно настроєний ведучий загальнонаціонального радіо-шоу Раш Лімбо: його програми вважали безпристрас­ними лише 29 відсотків учасників дослідження.

Можна сміливо говорити про утвердження принципу "су­веренітет споживача". Це, передусім, повна відмова від поблажливого ставлення до запитів і потреб аудиторії. Нато­мість триває як постійна сегментація аудиторії за запитами, так і пошук шляхів задоволення запитів кожної специфічної групи.

Відмова від уніфікації та потяг до самовираження окремо взятої особи (інша прикмета сучасного етапу - явища пост­модернізму) ставить не менш складні проблеми перед мас-медіа.

Все рішучіше заявляють про своє право мати трибуну в ЗМі не лише расові, етнічні та сексуальні меншини, а й особи із своєрідним життєвим стилем та досвідом, які прагнуть публічно розповісти про це.

Наприклад, телевізійне ток-шоу Джеррі Спрінгера збирає щоденну аудиторію у сім мільйонів глядачів. Засуджене як прояв повного занепаду американської культури, це так зване "смітникове" шоу успішно продається в Канаду, Британію, Бельгію, Австралію і навіть у деякі країни Близького Сходу. Ось теми лише кількох програм: "Моя сестра переспала з усіма моїми трьома чоловіками", "Я вагітна, але не від свого чоловіка", "Я спокусила друга своєї 12-річної дочки", "Я відтяв собі чоловічі атрибути", "Я збираюся одружитися на трансексуалі". Щоденно на телестанцію дзвонять чотири тисячі гля­дачів, які хочуть взяти участь у програмі.

Ефір подібного шоу в Німеччині популярної ведучої Арабелли Кісбауер (теми: "Секс - моє хоббі", "Як отримати кра­щий оргазм" і таке інше) на вимогу контрольних органів пе­ренесений з полуденного на вечірній час.

Подібного гатунку шоу вже з'явилися і в російському теле-ефірі, зокрема на каналі НТВ - "Про це", "Шоу для чоловіків", “Вікна” з темами на кшталт "Я сплю з подругою дружини". Адепти такої продукції захищаються високим рейтингом та аргумен­том, що аудиторія самостійно вирішує, що дивитися.

Поміж тим деякі теоретики як Франсуа Піньє вказують на загрозу перевантаження ЗМІ і, зокрема, телебачення сце­нами вбивств, насилля та іншими аномальними явищами, які ніби то є абсолютною складовою щоденного людського буття. Споживачеві все більше нав'язується думка, що високотехнологічне суспільство нерозривно пов'язане з ескалацією жорстокості. Це свого роду пожертва на вівтар цивілізаційного розвитку.

В свою чергу, низка американських соціологів та психоло­гів серед яких Сеймур Фешбах, Бруно Боттельгайм, Лео Богарт не раз у своїх роботах стверджували, що перегляд сцен насилля може давати позитивний ефект, бо глядач таким чином "звільнюється через субінститути від внутрішньої агресив­ності", яка потенційно могла б проявитися в реальному житті.










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 468.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...