Преса Західної України між світовими війнами

СЕЛЯНСЬКА ПРЕСА ГАЛИЧИНИ

Припинення війни на території Польщі і встановлення державного кордону між "Совдепією", як тоді казали, тобто Українською соціалістичною радянською республікою, і Польшею по річці Збруч - означало встановлення миру й початок повоєнного життя. Від 1923 р. західноукраїнські галиіцькі землі рішенням держав-переможниць у першій світовій війні відійшли до Польщі. На них відновилася і, попри спротив польських влад, почала активно розвиватися українська преса.

Східна Галичина останні сто років була подвійною колонією, перебуваючи водночас під цісарською владою австро-угорської імперії та під місцевим порядкуванням польських панів. Економічно нсрозвинена, вона являла собою сільськогосподарські райони, які не можна було порівняти з районом, скажімо, Лодзі, де було багато фабрик з численним і розвиненим пролетаріатом. Вона відрізнялася в етничному плані від західної Галичини, де жили здебільшого поляки і де метрополія виділяла набагато більше коштів на освіту, культуру тощо.

Населення Західної України і, зокрема, Галичини було переважно сільським, це були землероби й вівчари-гуцули з верховин, а українська інтелігенція була представлена священниками, вчителями початкових шкіл, діячами культури, досить нечисленними. Це й була аудиторія, на яку українська преса повинна була працювати в першу чергу.

Умови, в яких довелося існувати українській пресі з перших днів польської влади, характеризуються низкою фактів ліквідації поодиноких органів та ув'язнення редакторів і тими конфіскатами, що сипалися з боку прокуратури.

Польською жандармерією було розгромлено редакцію і друкарню "Діла" у 1918 р., потім ще раз у 1922 р., тоді було заарештовано його головного редактора Ф.Федорцева та провідних співробітників, а газету закриго.

Такі обставини обумовили досить помітний розвиток української преси саме для селянства. Вона була провідною за обсягом аудиторії до середини 1930-х років, коли набрала силу українська інтелігенція і почали розвиватися видання саме для неї.

Найбільш інтенсивним був вихід сільських газет в таких містах, як Львів (фактично столиця Галичини), Коломия, Кам'янець-Подільськ, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рівне, Ужгород, Мукачеве, Чернівці, Стрий. У Львові, зокрема, у 1919-1939 рр. виходило друком 26 назв часописів для селян.

Помітною подією в розвитку друкарства і преси того часу було створення видавничого концерну Івана Тиктора "Українська преса" у Львові. Він був заснований на початку 1920-х рр. і до другої світової війни (1939 р.) працював дуже інтенсивно; це був дійсно самостійний український видавничий центр.

Окрім випуску великої кількості книжок, і серед них таких відомих нині, як "Велика історія України" чи "Історія українського війська", тут виходило кілька видань для селян, жінок, молоді тощо. Серед них - "Народна справа"(1928-1939 рр.), місячники "Сільський господар" (1926-1944 рр.), "Нове село" (1930-1939 рр.). З 1932 р. туг починають випуск ілюстрованого двотижневика "Наш прапор".

Періодичність виходу більшості часописів, як бачимо, була незадовільною, дослідники називають лише шість щоденних газет за весь період, серед них "Народ" (газета УРН) та "Нове життя" у Станіславі.

Для сільського читача почали виходити як загальнополітичні видання "для всіх", так і вузькоспеціальні часописи.

Тематично газети для селян поділялися на такі, що переважно приділяли увагу: 

- політичним, громадським, соціальним, культурним подіям;

- публікаціям "ужиткового" характеру, перш за все практичним порадам по веденню сільського господарства - рільництва, тваринництва, молочарства тощо.

Від того, які публікації у виданні переважали, газети відносять до "універсальних" та вузькоспеціальних.

Скажімо, двотижневик "Народня справа" або орієнтований на молодого читача місячник "Молоде село" слід віднесіи до таких, що видавалися саме для широкого читання. Тут друкували інформацію і коментарі про політичні, економічні події в Україні та за її межами, культурно-просвітницькі проблеми, юридичні й економічні поради тощо. Вони розширювали коло селянських інтересів, орієнтували людей у бурхливому потоці подій, сприяли згуртуванню господарів у боротьбі з експлуатацією, порушеннями законів тощо.

Натомість інші газети займалися суто господарськими справами - як, наприклад, місячники "Сільський світ" (1934-1937 рр.) або "Український агрономічний вісник" (1934-1935 рр.). З 1930 по 1939 роки тут виходила газета "Нове село". Вузькоспеціальні газети відповідали потребам селян-газдів: це "Сільський агроном", "Український пасічник" (1928-1944 рр.), місячник "Шовківництво" (1928-1929 рр.).

Слід відзначити порівняно великі тиражі цих газет. Скажімо, для Польші того часу видання українських газет тиражем 5-10 тисяч екземплярів - це була велика подія.

Зазначимо як приклади залучення читачів та розширення аудиторії досвід редакції часопису "Нове село", яка обіцяла "300 зл. (чимала в тій валюті сума - авт.) допомоги на випадок втрати працеспособності від нещастя при умові виплачення цілорічної передплати".

Інша впливова газета, "Народня справа", видавала будь-кому з своїх 30 тис. передплатників допомогу в разі пожежі чи падіння худоби.

Такі заходи посилювали цілеспрямовану роботу редакцій по пропаганді української преси (зауважимо, не окремих видань, що прагнули зробити собі рекламу, а преси в цілому).

Сільська преса Галичини в умовах міжвоєнної Польщі, режиму диктатури Ю. Пілсудського та національного гноблення українців, виконувала такі соціальні завдання: 

- формувала світогляд українського селянина: селяни, об'єднуючись навколо газет, відчували себе згуртованою масою, а отже соціальною силою;

- в умовах фактичної окупації краю Польщею вони допомагали селянинові, пригнобленому, пригніченому не тільки з класового, а й з національного боку, подолати відчуття власної меншовартості і як бідного трудівника, і як українця, тобто представника національної меншини у Польщі;

- піднімала культурний і освітній рівень українського населення.

Селянська преса в Галичині була досить розвиненою і дійсно відповідала своєму соціальному покликанню - добиватися поєднання, просвіти, піднесення культури, економіки сільськогосподарських родин і піднесення добробуту всієї української спільноти.

За оцінками сучасників, газети вказували "дорогу правди", куди і як іти, щоби не наймитами вічними бути, але господарями вільними, щоби наше селянство почувало за собою право і силу, і хребет випростувало, щоби знало, що в світі рахуються тільки з свідомими і зорганізованими.

З цього випливає, що досить розвинена селянська преса Галичини завдячувала своєму успіху тим, що була орієнтована і на цілий суспільний прошарок, і на конкретного читача, мала як загальнокультурний, так і прикладний, господарський характер, т об го за ступенем свого розвитку наближалася до сучасної преси.

Видавалася преса і для сільських дітей, наприклад, "Різдвяна зірка".

Молодіжна преса для села була представлена кількома часописами: цс двотижневик "Молодий плугар" (1935-1936), місячник "Хліборобська молодь" (1934-1939), який відрізнявся від інших молодіжних газет тим, що постійно проводив тему створення української інтелігенції, навчання селянської молоді в гімназіях, в університетах з тим, щоб з неї виходила народна українська інтелігенція.

Наявність окремого прошарку сільської преси зовсім не означає, що інші часописи усунулися від роботи з галицьким селянством. Цю тематику висвітлювали львівські газета "Діло", "Свобода", соціал-демократична "Вперед" і політична "Земля і воля".

Місцева, "провінціальна" преса, що ближче знаходилася до народу, теж приділяла селянським питанням першочергову увагу: "Наша земля" у Чорткові, "Золочівське Слово", "Покутський вістник" (Коломия), щомісячні видання в Бродах, Городенці, Яворові тощо.

На селянську аудиторію зважали й клерикальні видання, що знаходилися під опікою митрополита Шептицького: "Неділя", "Мета", "Українська Обнова".

Прокомуністична, прорадянська преса, з діяльністю якої мирилися і польські влади, і українська громада, теж, за відсутністю пролетаріату, зверталася до селянської аудиторії. Це газети "Наша земля", "Сель-Роб", "Світло", "Наше слово", "Сила" тощо.

ЖІНОЧА ПРЕСА ПРИКАРПАТТЯ

Взагалі жіноча преса в Галичині розвивалася здавна: у 1887 р. вийшов перший номер жіночого альманаху "Перший вінок" (видавець і редактор, засновниця Товариства руських жінок Наталія Кобринська). Велику допомогу в його випуску надала прогресивна газета "Діло" і особисто І.Франко та М.Павлик.          І

У випуску активну учасгь взяла також Олена Пчілка: запропонувала назву, листувалася з українками Наддніпрянщини, надала фінансову допомогу. Публіцистика першого числа альманаху відображала "вбоге й злиденне життя сільських жінок".

Згодом Н.Кобринська випустила власним коштом три номери "Нашої долі".

Тут у 1893,1895,1896 рр. виходили збірки "Жіноча доля", які вже тоді ставили проблеми емансипації жінок, зокрема показували високий рівень жіночоїлітературної творчості. В цих часописах друкувалися і публіцистичні твори українок.

Плани феміністок видавати власний журнал в ті роки не були реалізовані.

Проте зміст перших періодичних жіночих видань "Мета" (1909) був  глибоким та різноманітним. Останнє з них, зокрема, видавалося на європейському рівні не тільки з погляду поліграфії, а із ставлення до проблем освіти, культури, досить високого літературного рівня та змісту публікацій, розраховані на дійсно інтелігентну жінку того часу.

В роки визвольної боротьби українського народу виходила "Наша мета" - вона відбила настрої й прагнення, що панували у жіночій масі в 1919-1920 рр.

Як окремий напрямок національної преси, жіночі видання починають відокремлюватися у 1920 - 1930 рр. Їхній стрімкий розвиток, особливо у Коломиї, пов'язаний з діяльністю О.Кисілевської. Нею з допомогою брата були засновані часопис "Жіноча доля" (1925 - 1939) та альманахи до нього у 1926-1930 рр. та в 1936 р.

Двічі на місяць тут виходила "Жіноча воля" для сільських господинь (1932-1939 рр.) та, в ті ж роки, щомісячне видання для сільських дівчат "Світ молоді".

Помітний слід в ісгорії української преси залишив і часопис " (1925 - 1939) - видання для, як тоді писали, "інтелігенток за професією або за одруженням", в художньо оздобленій обкладинці, що активно пропагувало народне мистецтво та творчість визнаних митців.

О.Кисілевська вважала, що жінки повинні отримати доступ до політики, до участі у громадському житті, до освіти, і у своїх часописах вона показувала конкретні шляхи до вирішення цих проблем.

Слід відрізняти пресу для жінок, тобто матеріали щодо проблем жіноцтва, написані чоловіками та видруковані в чоловічих виданнях, - і власне жіночу пресу, зроблену й видану самими жінками.

І тут треба відзначити, що високий професійний рівень публіцистики у кращих творчих доробках, зокрема, О.Кисілевської та її колежанок не поступається за суспільною загостреністю тем, вишуканою літературною формою від кращих зразків тогочасної творчості чоловіків, а подекуди й перевершуючи їх у войовничості. Це полемічні виступи "На шляху розбудови особистості" Марії Струтинської та "Жінка і нація" Мілени Рудницької ("Жінка", 1935 р.).

Розвиток цієї галузі преси отримав відчутну підтримку від створених в ті ж роки жіночих об'єднань, які дійсно переймалися проблемами розвитку культури, освіти жінок та мали іроіні на видання часописів.

Інтенсивний розвиток жіночих об’єднань в Галичині припав на 1920-1930 роки. Конгрес Союзу українок, який з великим успіхом було проведено в Станіславі, дав новий поштовх і до подальшого розвитку жіночої преси. Так, було вирішено видавати двотижневик "Жінка" для більш освічених читачок (1935 - 1939 рр.), згодом почав виходити часопис "Українка" для широкого жіночого загалу.

Це була своєрідна відповідь українок на загрозу національної асиміляції з боку польського уряду, яка мала на меті поглинання української нації польською.

Посилення боротьби між ОУН та польським урядом, наслідки насильницької державної політики "пацифікації" щодо українського населення та його організацій привели до тимчасового припинення виходу "Жінки" та "Українки" - але замість них почали виходити "Громадянка" та "Світ українки" (1938).

Серед організацій - засновників жіночої преси треба відзначити також Союз працюючих українських жінок, що в 1931-1939 роках видавав газету "Жіноча громада". Він перебував під впливом української соціалістично-радикальної партії і тому в першу чергу відстоював інтереси працівниць.

У 1939 році на теренах Галичини було встановлено радянську владу, вихід всіх українських видань було швидко припинено. В Україні починає виходити журнал "Радянська жінка", який цілковито перебуває під компартійним контролем.

Навіть оглядове знайомство з історією жіночої преси України дає підстави для певних висновків.

Загальне піднесення національно-визвольної боротьби в західній Україні мало яскраву сторінку й дієвий громадсько-політичний напрямок у вигладі жіночого руху. Справі виникнення, об'єднання, зміцнення його значною мірою сприяла жіноча преса. Українська громада зверталася до жінки як до берегині української культури, духовносгі. Цьому руху стало замало використання "чоловічих" часописів, в результаті було створено й ефективно діяло кілька часописів власне жіночих, які збагатили громадсько-політичне життя тогочасного суспільства, історичний досвід української преси непересічними зразками редакторсько-видавпичої та публіцистичної вправності українок.

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ТА ЗАКАРПАТТЯ

У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Північна Буковина протягом першої світової війни постійно була театром воєнних дій. Тому по закінченні війни у 1918 р. вона було значною мірою зруйнована і дезорганізована. Українське населення постраждало від війни найбільше. Культурна, освітня робота занепала, українська преса майже не видавалася. В роки війни тут виходили тимчасові часописи "Нова Буковина", "Борба". У 1918 р. вони були закриті.

За підсумками війни ця територія була віддана Румунії. Але в її населених пунктах проживало близько 320 тисяч українців. У цей час посилювався утиск з боку влади щодо української мови і преси. Жорсткий, фактично окупаційний режим, заборона навіть зборів і мітингів та цензура преси в Румунії вкрай негативно позначалися на стані української преси краю. Випуск газет без дозволу влади вважався злочином, а поширення в них національно-демократичних ідей - подвійним, за це, як за зраду державі, могли присудити до страти.

У 1922 р. влади розгорнули роботу по сприянню виїзду українців з Буковини та заселенню вивільненої землі румунами.

Газета "Голос Буковини" виходила з січня 1919 року. Це був додаток до офіційної румунської газети "Glasal Bucovinei". Газета, наприклад, друкувала підручник румунської мови. Ця газета існувала лише рік, бо не цікавила аудиторію.

Українські вчителі на загальних зборах в Чернівцях у 1920 р. вирішили відновити закритий у 1914 р. двотижневий часопис "Каменярі". Суто педагогічне видання, журнал у більшості номерів мав на сторінках білі плями після втручання цензури та напис "Цензуровано": викидалося все, що не відповідало політиці "румунізації" українських шкіл, судів, інших державних усганов. Преса навіть за тих умов знаходила можливий ь виступати проти цієї політики.

Певний вплив на діяльнісгь преси в Буковині мала соціал-демократія, причому буковинські есдеки існували як секція Румунської СДП. Вони ввдавали цілу низку газет вщ 1919 по 1928 рр. Першу з них - "Воля народа" (1919-1920 рр.) - редагував видатний публіцист Сергій Канюк. Вона починалася як двотижнева, через рік стала щотижневою, втім, мала невеликі тиражі. Газета спілкувалася з румунськими та віденськими соціал-демократами. В ній подавалися новини про громадянську війну в Україні, потім про життя цієї радянської республіки.

Згодом у протидії з сигуранцею - румунською службою державної безпеки - з'являлися замість закритих видання "Громада", "Боротьба", "Земля і воля", "Борець". Всі вони являли собою фактично один і той самий часопис, який відповідав ідеологічним засадам однієї паргії. Їх автори й редактори не сприймали політики українських націоналістів, бачили в ідеалі єдину і неподільну радянську Україну, наполегливо роз'яснювали буковинцям положення марксизму-ленінізму.

В 1920 році С.Канюк був відсунутий від редагування правою фракцією партії ("соціал-угодівцями"), політичні позиції часопису були різко змінені, як і назва - тепер це став "Робітник". Очолив газету її найактивніший автор Кость Кракалія, що стояв на позиціях антибільшовизму. Виходила вона щочетверга на чотирьох сторінках. Ідейним стрижнем номерів ставали передові статті, наприклад, "Спільний фронт світового пролетаріату". Після закриття виходила під назвою "Вперед", а з 1927 р. - як "Боротьба".

Умови, в яких видавалися ці політичні часописи, характеризує така деталь: кожен номер їх цензурувався, політичні матеріали знімалися безжально. Опозиційність владі по багатьох позиціях ще більше ускладнювала їхнє становище. Так, газети виступають проти проведення аграрної реформи, яка б ще більше збіднила українське селянство Буковини і збагатила б румунських поміщиків. Крім того, за умов реформи передбачалося, що землю дадуть тим, хто доведе свою належність до румунської національності. Ясно, що ці шовіністичні дії влад погіршували становище в суспільстві та ускладнювали роботу українських часописів.

Під впливом соціал-демократів Румунії перебувала газета "Громада" (1921) Сергія Канюка. В ній із симпатією подавалися події Радянської України, висвітлювалося повсякденне життя трудящих українців Буковини. "Громада" гостро полемізувала з "Робітником" саме в питаннях ставлення до радянського ладу.

Газета "Боротьба" (1925-1928) від перших номерів зайняла антикоролівську позицію, закликала до створення робітничо-сслянського фронту боротьби з владою. Її аудиторією були робітники і селяни.

Головною темою було поєднання селян та робітників заради втілення соціалістичних ідей. Здавалося б, есдеки не повинні б були робити плани щодо підтримки селянства, в Європі це були партії промислового пролетаріату. Але серед буковинського населення 80 відсотків були саме селяни, і це позначалося і на діяльності органів преси. Ця ж газета бере участь у міжнародному соціалістичному русі в межах створеної в 1927 р. Федерації соціалістичних партій Румунії. Водночас вона - учасниця ідейної боротьби з іншими українськими партіями Буковини - соціал-хліборобської партії та української національної партії, які вона звинувачувала у співробітництві з румунськими владами. Незалежна газета "Рідний край", яку редагував Когут, один з лідерів національної партії, відкидала ці звинувачення.

В 1928 році українські соціал-демократи відокремилися від румунських однодумців. Редактор "Борця" (1929-1930). І.Стасюк став секретарем новоствореної внаслідок розколу Партії українських працюючих Румунії "Визволення". Девізом обрано гасло: "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!", її виступи відрізнялися різкістю, непримиренністю, вона не шукала співпраці, а вела жорстку боротьбу не тільки з владою, а й з есдекамн.

Подекуди зустрічається різка критика на адресу сігуранци, жандармерії, і це викликає подив: в умовах становища облоги, фактично окупації Буковини українські газети дозволяли собі публікації, які були абсолютно неможливі в підрадянській Україні: ніякої критики на адресу НКВС, чекістів там ніхто б не дозволив.

Газета ця, як і її попередники, також гостро полемізувала з іншими українськими партіями Буковини, виступаючи з антирумунських і прорадянських позицій. У 1933 р. подібну ж позицію зайняв їхній спадкоємець - часопис "Народ" за редакцією С.Канюка.

Чернівецьким друкарям забороняли їх тиражування, тому окремі номери були випущені в приватних друкарнях. Виглядали вони поліграфічне дуже бідно, однак в політичних суперечках поводилися безкомпромісно.

В Північній Буковині на той час існувало декілька незалежних газет, що тяжіли до так званого народовецького, тобто націоналістичного, табору, наприклад, газета "Зоря" (1924-1925). Вона зайняла серед споріднених видань більш нейтральні позиції, прагнула до об'єднання українських національних сил, виступала проти розділення української спільноти Буковини на ворожуючі партії, за об'єднання всіх навколо "Зорі" (статті "Гуртуймося", "Непорозуміння" тощо).

Українська інтелігенція краю підновила у 1921 р. вихід довоєнного часопису "Народній голос", що стояв на різко антикомуністичних і антирадянських позиціях, що видно, зокрема, в статті "Московський рай та комуністичне пекло".

Газета "Земля" (редактор М.Чепечук) боролася із занедбанням української справи, викривала роз'єднаність українського населення краю.

Політична національна газета "Рідний край" (1926-1930) підтримувалась національною українською партією з центром у Чернівцях. В 1930 році об'єдналася з видавництвом "Час" і почала виходити щоденно.

Часопис прагнув об'єднати, згуртувати такі освітньо-громадські осередки, як "Народний дім", "Руська бесіда", "Жіноча громада", "Українська школа", "Міщанський хор". Саме на єднанні, якого так бракувало українцям за тих умов, постійно й енергійно наполягала газета "Рідний край".

Хліборобська партія видавала газету "Хліборобська правда" (1923-1938). Редактор і видавець її Кость Кракалія, посол (депутат) румунського парламенту, перейшов сюди з позицій соціал-демократа. Це була аграрна газета і за змістом, і за аудиторією, і за політичними орієнтирами, і за складом авторів-дописувачів.

Єдиний журнал "Промінь" (32 сторінки) з літературними додатками друкував літературні доробки місцевих авторів, матеріали на теми мисіедтва, зі студентського життя, а також вміщував рекламу.

Новий відтинок історії Румунії починається від скасування стану облоги в Буковині у 1928 і триває до 1937 рр. Королівський уряд надає нові можливості для національного відродження української преси Буковини. Українська народна партія, національна преса добилися деяких прав для рідної мови, шкіл. В цей період тут видаються національний часопис "Час", селянські газети "Правда" та "Народня сила", сатиричний "Будяк", соціал-демократичний тижневик "Нове життя" та інші.

Але у 1937 - 1940 рр., тобто напередодні і в перший рік другої світової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура та авторитарно-профашистський режим і військовий стан. У 1937 р. тут відбувся суд над українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії й профспілки. Всю владу в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант 8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо. Для преси українського населення настають знову важкі часи. Лише через рік було дозволено вихід часопису "Рада" - незалежної газети української думки в Румунії. Вона мусила стати на позиції лояльності диктатурі. Створення профашистського тижневика "Християнське слово" показує атмосферу, що склалася в країні і в регіоні.

Вижити в цих умовах зуміло єдине українське видання "Час", і то за рахунок збільшення оголошень та відповідно зменшення власних матеріалів.

Прикладом переслідувань українських журналістів став у 1937 р. судовий процес над Іваном Григоровичем, редактором газети "Самостійність", яка займала послідовні державницькі позиції. За вироком військового суду його було ув'язнено на три роки.

28 червня 1940 р. Червона армія всіупила в Північну Буковину і Бессарабію. Почалася зовсім інша доба української преси краю - партійно-радянська. Щоденна газета "Час", яку не закрили навіть сігуранца і фашисти, припинила вихід. Пройшла перша хвиля арештів і а заслань української інтелігенції, взагалі помітних осіб у житті краю.

Теріторія Закарпаття за підсумками першої світової війни була передана Угорщині та Чехословаччині (1919 - 1938). Вона мала назву "Підкарпатська Русь". Від жовтня по березень 1938р. тривало автономне існування краю.

Народно-просвітницька преса в перші повоєнні роки була представлена тут газетами української інтелігенції.

Серед них чільне місце посідає народно-просвітпицька газета "Слово народу" (1931-1932, відповідальний редактор-письменниця Ірина Невицька). Тут писалося, що народовецький (український) напрям обстоює єдність "русько-українського народа" на Словаччині і Підкарпатській Русі в Чехословаччині, в Галичині під Польщею, на Буковині і в Бессарабії в Румунії і на "Руси-України загальною кількістю 42 млн. душ.

Інтелігенція цього краю за своїми коріннями та політичними й економічними інтересами поділяється на україно-, москво- та мад'ярофілів. Найбільші політичні суперечки точилися між першими та другими.

Українська преса охоплювала всі галузі й вимоги життя. Суспільно-політичні газети тут, як і в інших регіонах, переходили від однієї назви до другої, лишаючись по суті одним і тим же виданням: "Наука", потім щотижневик "Свобода", далі щоденник "Нова свобода". Під час автономії під редагуванням С.Довгаля, а потім В.Гренджі-Донського цей щоденник набув великої популярності.

З 1920 по 1924 рр. тут видається тижневик Руської хліборобської партії "Руська нива", що ратував за господарчий розквіт краю та за єдність русинів з усім українським народом.

Соціал-демократична преса представлена була тижневиком "Народ", а з 1922 по 1938 рр. він виходить під назвою "Вперед" за фактичним редагуванням С.Довгаля.

Аграрна партія з 1934 по 1938 рр. випускає в Ужгороді тижневик "Земля і воля". З 1932 по 1938 рр. виходить орган науковців та юристів - "Українське слово", що прагне стати над внутрішньорусинськими суперечками.

В контексті політичної боротьби часописи українського напрямку відверто проголошують і прагнуь досягти своєї мети, а видання інших це приховували.

18 років від 1920 р. тривав випуск комуністичного органу "Карпатська правда", але треба зазначити, що комуністична преса Закарпатгя з фахового боку як професійна періодика не утвердилася.

Москвофільські газети - найстаріша "Руська земля" (1919-1938), "Русский народний голос", "Карпаторусский голос", "Наш путь" були налаштовані ворожо до української ідеї.

Деякі газети друкувалися латиницею, наприклад, "Новое время", хоча були москвофільськими. Декілька газет навіть видавалося "язичієм", тобто малозрозумілою сумішшю з кількох мов з претензісю на статус мови літературної.

Щотижневик "Русин" як напівофіційний орган першого губернатора краю, згодом перший в Закарпатті щоденник "Русин", що виходив на початку 1920-х рр., консолідували русинів навколо державницьких ідей, хоч перший варіант часопису діяв сміліше і послідовніше та видавався більш професійно.

Досвід закарпатської преси 1920 -1930 рр. найбільше наводить на думку про те, що в цьому регіоні, як і в інших, преса була політизована, а отже розділена на окремі групи та групки, що вели між собою запеклу боротьбу, втрачаючи сили та час, замість того, щоб спільною працею та пошуком причин для єднання замісгь політичних баталій сприяти розвитку всієї української справи.

Глава 4.

Ленінський період

Перемога більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення. Ідейно-політичне розшарування у зв’язку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Врешті і з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. "Друга людина" після Леніна, Л.Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом зі Сталіним зумів поставити в Червону армію 10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвитку преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: "Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии", київського "Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта" або у 1918 р. "Известия армейского иснолкома 1-й армии" чи "Борьба с контрреволюцией".

Згодом цей загін преси був упорядкований і перейшов на регулярну основу: видавати газети було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, "Борец за коммунизм"або"Борец за свободу".У Катеринославі в 1919 р. видавався "Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района". В Одесі видавався в 1919 р. "Голос красноармейца" - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії.

Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад,"Долой Деникина"(1919 р.) - орган політвідділу Червоної армії або"Добьем Врангеля!"(1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою"Красная звезда" виходило кілька видань: газета Харківського губкому КП(б)У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату, видання Політвідділу Н-ської стрілецької дивізії, орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління, орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії, орган реввоєнради Південного фронту.

Почала видаватися головна армійська газета - щоденна "Красная Армия", орган народного комісаріату у військових справах.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи чсрвоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Почалася певна спеціалізація: замість загальноармійських видань почали виходити"Красный кавалерист", "Красный моряк", "Красный Черноморско-Азовский флот".

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою"Красный меч" - орган Політвідділуа Особого корпусу війск ВУЧК.

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних "галузевих" газет, тобто видань НКВС - "На варті Жовтня", "На страже социализма" (Сталінська область), "Радянський вартовий" (Харківська область) тощо.

Екзотичним на цьому тлі здається"Пулемет" - "Листок сатиры и юмора. Приложсние к газете "Красный боец", на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції, але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Поряд з щотижневиками, такими як "Красный боец" (Луганськ), почали видаватися щоденники: "Красньїй боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии".

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні - і це також позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу"Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии" з'явилися мирні, наприклад,"Часовой труда".

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний"Вістник Української Народної Республіки",орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. ту ж роль відігравали "Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины", їх місце у 1920 р. перебрала чільна двомовна газета"Комуніст" - орган Центрального і Харківського комітетів КП(б)У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева "Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта" та "Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия й Вукоопспилки".

Виданням"Трудівниці", щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса.А "Молодой пролетарий", орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як "Вдасть народа" - щоденна одеська газета, орган "прогрессивных профсссоров", або "Голос революции. Орган сьезда Румынского фронта".

Видання починали виходити на поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як"Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів)" або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. "Вперед". "Единая Русь" видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків)- "Деревенская жизнь" - на відміну від газети"Голытьба" - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або"Селянська біднота" - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії. "Незаможний селянин", "Незаможник" - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їхнє політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою"Більшовик", органом Крайового комітету партії) щоденної "газети робітників і селян"- "Галицький комуніст",органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом нею територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як "Наше життя" - орган Петроградського комітету УСДРП, "Український голос" - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, "Українець на Сибіру" в Омську або навіть "Хвиля України" в Хабаровську, "Українська амурська справа" в Благовіщенську, владивостоцький часопис "Українець на Зеленому Клину"та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. "Донецкая коммуна" (Бахмут, нині Артемовськ), "Донецкий коммунист", "Донецко-Криворожский коммунист".

Механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий "апарат", дуже швидко запанував і в світі преси.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони "контрреволюційних" видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася однотипна модель преси, тоталітарна, керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував "Бюлетень"- і бюлетені відразу почали почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролсвці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях.