Ленінська доба історії преси

В компартійних газетах цього часу слід відмітити винахідливість ще не дуже досвідчених журналістів політичної преси, котрі проводили несподівані навіть для нашого часу акції. Надзвичайно важкий та сповнений протиріч час підказував їм нові форми роботи. Наприклад, висвітлення голоду на Україні в 1920 р.

Це був суворий екзамен для преси того часу на правдивість та гуманізм. Газети брали участь у конкретних акціях. Вони не тільки змальовували крайню ступінь злиднів та здичавіння в голодних районах, але й друкували, що треба робити, навіть самі брали участь у конкретних акціях.

Важливою акцією радянської преси була участь у відродженні вугільної промисловосги Донбасу. Місцева преса щономера привертала увагу до неї. Газетою "Киевский пролетарий"в кінці 1920 р. було проведено акцію: по республіці організовували збір пожертвувань для робітників шахт і заводів.

Але ніде й ніколи в компартійній пресі не знайти критики на адресу ЦК чи в цілому партії за її історичні провини перед народом.

Чільне гасло більшовиків - "Мир народам!", завдяки якому вони, власне, й отримали масову підтримку восени 1917 року - призвело їх до війни проти частини свого народу. Під гаслом "Вся влада Радам!" вони перебрали реальну владу у Рад, перетворивши їх на підручних вдасноі безмежної і неконтрольованої диктатури. Гасло "Фабрики - робітникам" дуже скоро перетворилося на пустий звук, адже робітники залишились найманими працівниками, а власником виробничих потужностей лишилася держава.

"Мир народам!" - завдяки цьому гаслу, в кінцевому рахунку, більшовики й притягли до себе симпатії в змученій довгою світовою війною країні. Але через кілька місяців після Жовтневої революції розпочалася громадянська війна, відповідальність за яку лежить не тільки на білій гвардії, націоналах-сепаратистах чи інших, а у першу чергу на правлячій партії.

Головним питанням кожної революції є питання про владу. Його більшовики вирішили, націоналізувавши банки, фабрики, заводи і землю. Тому в роки революції та громадянської війни головною "мирною" темою газет була проблема продовольства.

Земельна політика більшовиків до краю загострила існуючі труднощі, протиставивши із зброєю в руках місто і село. Відмова протягом січня-липня 1918 року від зрозумілого селянам гасла "Землю - селянам", прагнення монополізувати хлібну торгівлю та швидко перейти до сільськогосподарських комун, нехтування особливостями тогочасної України призвели до громадянської війни, масового голоду та політичної кризи нової влади у 1921-1922 роках.

Преса більшовиків всіляко виправдовувала дії центральної та місцевих органів влади, наголошувала на вимушеному й тимчасовому характері політики "воєнного комунізму", при якій продовольчі загони забирали у селян-виробників увесь хліб, так звані "надлишки", за винятком того, який необхідний, щоб не вмерти з голоду.

Політика воєнного комунізму залишила помітний слід в історії української партійно-радянської преси. Але й перехід до непу мало що змінив у справі партійного керівництва пресою.

Від перших років це керівництво мало вигляд суворої опіки й всебічного контролю. В той час складалася теорія компартійної преси як колективного пропагандиста, агітатора й організатора мас для забезпечення потреб будівництва соціалістичного суспільства. Та привабливі в теорії ідеї на практиці перекручувалися на злочинницькі дії. Так, газети почали розповсюджувати досвід експропріації під гаслом "Грабуй награбоване". Досвід цей не був засуджений газетярами, бо відповідав загальній політичній лінії ЦК на класове насильство та на встановлення диктатури пролетаріату.

Ось неповний перелік тих рішень центральних органів партії, прийнятих у дуже стислому терміні часу, якими мали керуватися у своїх діях всі працівники партійно-радянських газет, в тому числі й на Україні:

"О программе местных газет". Циркуляр ЦК РКП(б);

"Об обращении серьезного внимания на периодичсскую печать";

"Об усилений мсстной псриодической печати";

"О периодической печати";

"О типе рабочих й крестьянских газет";

"О рабочей печати";

"О крестьянской печати";

"О формах связи газет с рабочими й крестьянскими читателями".

Незважаючи на таку велику кількість постанов, їх масове прийняття, XI з'їзд РКП(б) у 1922 р. констатував, що партійне-радянська преса перебуває в стані "тягчайшего кризиса", а резолюці VIII з'їзду та наступні рішення "в большинствс случаев не проводились в жизнь". Адміністративно-командна система керування суспільством ще тільки набувала досвіду, ще траплялися її холості оберти.

Політичні цілі партії більшовиків вимагали значного збільшення підтримки в масах. Малочисельність членів партії порівняно з громадянами, якими треба було керувати всупереч їхнім прямим інтересам, звичкам, попередньому життєвому досвіду та їхньої відчуженості щодо комуністичної доктрини, становила величезну загрозу перспективам утримання влади й посилення комуністичних структур. Редакції газет з масовими тиражами становили впливові осередки, навколо яких повинні були концентруватися симпатики, активісти ы так званы "попутчики". Приблизно ту ж роль відігравали на перших етапах становлення нової влади комсомол, профспілки, жіночий рух тощо.

Протиставивши себе масі народу під час здійснення політики воєнного комунізму, партія пошкодила двосторонній інформаційний зв'язок з масами. Брак достовірної інформації з місць заважав виконувати один з обов'язків, які перебрала на себе РКП(б) - знати настрій маси, щоб очолювати її.

Тому на рівні інформаційному тогочасні часописи не приховували надзвичайно важкого стану країни - і в офіційній інформації з центру, і в повідомленнях з місць. Проблема продовольства до 1922 р. була найважчою, поки не почала приносити плоди нова економічна політика.

Ситуація в нових соціально-економічннх та політичних умовах повертала в бік здорового глузду.

Газети інформували читачів про створення й зміцнення житлових кооперативів у великих промислових центрах - Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Києві.

Вже перші компартійні журналісти добре розуміли, що таке політична кон’юнктура. Там, де перетиналися найгостріші проблеми, там найпомініше виглядало прагнення дати читачу лише частину правди, вигідну саме сьогодні. До продовольчого питання додавалося національне, і пропагандистські спекуляції навколо них тривали в інтересах партії, а газети працювали не заради правди як такої чи задля народних потреб, а тільки для партії.

Підвладність, підкореність преси владі була причиною неадекватної о висвітлення газетами реального стану справ на селі.

Але із уведенням непу мінялася ситауція в країні, мінялася партійна установки, і саме внаслідок змін партійних оцінок мінявся зміст партійної преси.

Аграрний сектор в умовах нової економічної політики поволі виводив переважно селянську країну з багаторічної скрути. Це позначилося й на загальному тоні газет. У 1923 році закінчився період воєнного комунізму не тільки в економіці, а й в історії партійно-радянської журналістики.

Характерною ознакою ленінського періоду стало не обіцяне у 1917 році вождем мирового пролетаріату визволення некомуністичних органів преси, а деяке послаблення диктатури однієї галузі комуністичної ідеології в межах тієї практики, що вже існувала. Втім, і це відбувалося переважно у центральних газетах, де більшу свободу легше було контролювати.

Центральна "Правда" дозволяла собі друкувати різні політичні думки щодо шляхів подальшого розвитку суспільстві Подекуди на її перших сторінках з'являлися навіть елементи політичної дискусій між прибічниками більшовизму, тобто й критика на адресу тодішніх вождів, траплялися навіть доброзичливі карикатури па Леніна, Троцького та інших партийних лідерів і керівників радянської держави. У сталінські часи подібне "свавілля" було вже неможливе. Після 1929 року критиці не могла бути піддана політика партії або її наслідки. Дозволялося, за узгодженням з партійними комітетами критикувати окремих партійних працівників низових ланок.

Місцева преса подібних "привілеїв" не мала, а отже продовжувала друкувати матеріали про зміцнення радянської влади в країні, зокрема, про хід весняних робіт, відновлення роботи промисловости, необхідність зниження цін тощо.

У короткому ленінському періоді бере витоки ще одне потужне громадське явище - робсількорівський рух. Спираючись на заповіт вождя мати в кожній редакції на 5 штатних працівників 50 або 500 дописувачів з числа робітників і селян, редакції почали не просто надавати можливість читачам друкуватися в газетах, а й всіляко заохочувати їх до цього. В партійно-радянській пресі редакції були зобов'язані віддавати щонайменше 60 відсотків газетної площі саме під публікації робітничих і селянських кореспондентів.

З кінця 1923 року справу з робсількорами редакції почали піднімати на новий організаційний рівень. Редакції починають давати їм редакційні завдання, причому всеукраїнська компартійна преса ставить їх в широкому аспекті.

Поставало питання про підвищення рівня підготовки робсількоровських матеріалів.

Значне збільшення кількості робсількорів почало вимагати вдосконалення організаційних форм і методів роботи.

Із зростанням кількісних показників робсількорівський рух зазнавав певних якісних змін. Головною з них слід вважати перехід від "сигналізування" до реальної політичної боротьби.

По-перше, реорганізується робота редакцій у напрямку досягнення дієвості виступів робсількорів. Наприклад, у харківських "Вістях..." заявляється нова постійна рубрика "Отклики на статьи и заметки "Вістей".

По-друге, зміст виступів партійно-радянських газет все більше повертав у бік посилення класової боротьби. Замість вирішення проблем розбудови суспільства, курс партії все більше повертав на розпалення класової ненависті, цькування однієї частини народу на другу, на те, щоб утримувати населення в рівній злиденності. Робсількори, маса яких була саме пролетарями та незаможниками, з ентузіазмом взялися до знайомої справи викриття "класового ворога". Один з тематичних напрямків - висвітлення тяжкого стану бідняків.

Другий тематичний напрямок - розпалення нової хвилі класової боротьби, соціальної заздрості, жадоби експропріації замість пошуку ефективних шляхів загального заможного господарювання.

Третій напрямок - традиційний для комуністів заклик до єднання пролетарів, але в багатьох випадках без вказання на те, яким чином воно має відбуватися, без висвітлення економічного механізму, питань власності, розподілу прибутку тощо.

Отже, внаслідок запровадження комплексу жорстких і термінових заходів у руслі нової економічної політики у 1923-1924 рр. почалося неупинне підвищення якості та кількості партійних та радянських газет. Це відбувалося шляхом "максимального сближения между нашими газетами й рабоче-крестьянской массой" - спочатку через посилене друкування листів з місць, потім через виділення постійних авторів з числа дописувачів і, врешті, через створення все більшої кількості робітничих та селянських кореспондентів.

Редакції, виконуючи пряму настанову партії, в цілому пішли шляхом всебічного розширення авторського активу.

Газети дають конкретні завдання своїм добровільним помічникам - а це на той час було нове явище в журналістиці.

Час відновлення мирного життя після громадянської війні почав змінюватися на період прискореного розвитку СРСР, час масового трудового ентузіазму та надексплуатації людини державою. Одним з найефективніших засобів створення цієї хвилі загального піднесення були саме газети. Партія покладала велику відповідальність за стан справ у містах і районах на обласну й місцеву пресу.

Повідомлення робсількорів подавалися як неспростовна інформація, зміст якої не підлягав сумнівам чи критиці. Вказані в них факти відразу виносилися на розсуд громадської думки. Дії робкорів партійні комітеті координували з діями інших органів пропаганди. Так, у театрах проходили судові засідання над "зажимщиками критики", їх дошкульно висміювали агітбригади.

Підтримка цього громадського руху була офіційно проголошеною політикою партії, не дотримуватися її було неможливо і навіть небезпечно.

В такій обстановці фактичної безвідповідальності ї безкарності робсількорів - у керівників підприємств, організацій, у широкої аудиторії складалося викривлене розуміння соціальної ролі і завдань преси, надмірний острах перед критикою в газеті, ставленні до друкованого слова, як до "істини в останній інстанції".

Рух робкорів, сількорів, юнкорів викликав неоднозначну реакцію суспільства. Те, що будь-який напівписьменний автор критичної замітки ставав, "за класовим принципом", хазяїном ситуації, викликало незгоду з боку "зажимщиков критики", які нерідко були праві по суті, але програвали конфлікт саме "з політичних міркувань". Здоровий глузд та економічні вимоги відступали перед логікою класової боротьби.

Розпочалася перебудова робсількорівського руху: від масових, але стихійних виступів партійні комітети та редакції перейшли на початку 1930-х років до створення всеросійських та всеукраїнських організацій робсількорів.

Зміцнення позицій робсількорівського руху вимагало в умовах диктатури пролетаріату прийняття жорстких рішень партії.

Особливе становище було у сільських кореспондентів. Рівень грамотності та політичної свідомості на селі був незрівнянно нижчим, аніж у промислових центрах, прошарок членів партії - тонким, партійні організації в більшій мірі перебували під впливом місцевих інтересів. Водночас СРСР, як країна на той час переважно аграрна, залежала більше від селян, аніж від пролетарів.

Сількорівський рух був формою класової боротьби. В той час бідняки, при нейтралізації, а згодом при допомозі середняків, повинні були подавити, знищити як клас кулаків. Вони вбивали сількорів, тоді НКВС та пропаганда починали розкручувати "політичну справу" про озброєний опір ворогів народу.

Сількори в такій ситуації ставали водночас і провідниками політики комуністів у сільській місцевості, і їхніми інформаторами про реальний стан справ та настрої серед селянства.

Подальший розвиток робсількорівського руху призвів до розуміння необхідності його координації та управління ним. У 1930 р. за ініціативою газети "Правда" відбулася Всесоюзна нарада робсількорів. А в 1931 р. - Всесоюзний конкурс низових газет.

Під час непу спостерігаються певні зрушення в жанрах газетних публікацій.Від 1924 року відроджуються репортаж, фейлетон

Серед наслідків розвитку газет в умовах непу треба відзначити появу на їхніх сторінках численних повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів та зміцнення практики повертання до тем, піднятих раніше. Редакції навіть розпочинають самотужки проводити крупні газетні акції, виявляють наполегливість у розробці актуальних проблем соціалістичного будівництва, добиваються прийняття конкретних заходів по реальній зміні стану справ на краще у його комуністичному розумінні.            

Відновлена економіка з елементами госпрозрахунку та ринкових відносин вимагала від керівних органів партії постійно і наполегливо вдосконалювати форми і методи роботи - і пресі у цих планах вдводилася одна з провідних ролей.

Партійно-радянська преса України стала активним чинником і водночас жертвою створення спочатку тоталітарного суспільства, а потім і культу особи Сталіна.

Глава 5.

Преса періоду культу особи

Нова економічна політика допомогла суспільству вирішити проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися після громадянської війни, та вибратися з розрухи. Піднявся рівень добробуту й на селі. Водночас у великих містах загострилися соціальні проблеми, це викликало обурення й гнів робітників, а отже, створювало відповідну базу для суспільної підтримки відмови від непу і встановлення тоталітарного режиму.

Далі перед країною постала проблема: йти далі шляхом поглиблення ринкових відносин, запровадження їх у промисловому, а не лише в аграрному секторі економіки, чи повертатися до жорстко централізованого управління економікою, політичною сферою. Перший шлях уособлювався у постаті Бухаріна, другий - Сталіна. Сталін не міг не перемогти, він був більш послідовним комуністом, до того ж як генеральний секретар керував усією партією, усіма її зв'язками з суспільством, тобто і партійною пресою.

В 1928 р. стався неврожай, а отже дрібний сільський виробник у своїй масі не дав хліба державі за нав'язуваними йому цінами. Сталін, виступаючи в газеті "Правда" вказував на головного ворога: "Мелкий собственник не дает хлеба армии и городам".

Восени 1928 р. виникла реальна загроза голоду при, як писала тоді преса, "переполненных кулацких закромах". Комуністична ідеологія вимагала загальної державної власності на засоби виробництва, планового ведення господарства. Некерований одноосібник ставав на заваді реалізації політичних планів. Натиск на селян викликав їхню зворотну реакцію: вони ховали хліб. Класова боротьба знову загострилася. Владі знадобилася машина насильства. Партія, органи внутрішніх справ, преса, профспілки, комсомол стають її опорою. І це означає новий етап у розвитку преси України.

Не вирішені у 1917-1918 рр. соціальні проблеми в країні знову загострилися, виникли в черговий раз продовольчі труднощі. Неврожай 1928 року вкрай їх загострив. Була введена карткова система розподілу продовольства. Промислових робітників знову було протиставлено економічно більш самостійному селянству, переважну кількість якого на той час складали середняки. Супутники непу - злочинність, безробіття, проституція, жебрацтво - настроювали трудящих проти непу. Розпочата індустріалізація країни вимагала мільйонів робітничих рук для некваліфікованої праці на будмайданчиках першої п'ятирічки.

"Великий поворот" 1929 року якраз і означав у економіці відмову від залишків ринкового механізму, остаточне скасування свободи виробника, а в суспільно-політичній сфері - повернення суспільства на шлях тоталітаризму.

Різка зміна політики від непу до сталінізму просліждується на сторінках газет з точністю до місяця. Ще на початку літа в публікаїцях йшлося про необхідність матеріального заохочення робітників, створення для них сприятливих побутових умов, харчування на виробництві тощо. У вересні на шпальтах газет почала з’являтися інформація про репресії, численні арешти, обшуки тощо.

Тема постачання на рубежі 1930-х знову стає однією з провідних для преси. По-перше, об'єктивно до цього вели труднощі з забезпеченням міст усім необхідним, а по-друге, саме на цій болючій для населення темі краще всього було "розкрутити" маховик переслідування політичних противників.

12 вересня "Вісти..." опублікували постанову ЦК ВКП(б) з питань постачання. Поступово нарощувалися обсяги публікацій, їхня періодичність, гострота критики, глибина висвітлення проблем. Політичний механізм попередньої проробки проблеми в пресі - з наступним прийняттям відповідного рішення партії "за вимогами трудящих" - вже був відпрацьований.

Тож, преса знову виступила покірним "гвинтиком" у жорсткому механізмі утвердження нового порядку, заснованого на страху й репресіях.

Партійна преса УРСР ревно взялася до справи.

Одна за одною друкуються тематичні полоси, де розслідуванню піддаються торгівля м'ясом, рибою, хлібом, рибними виробам, хлібопекарській справі.

Це був якісно новий рівень політичної кампанії. Новою була й практика послідовного, наполегливого повернення газети до теми.

Початок "холодної" громадянської війни в СРСР у 1929-1938 і., прямим жертвами якої стали мільйони безневинних репресованих громадян, спричинило сприйняття селянством нового повороту аграрної політики уряду. Розгром селянсгва, кардинальні зміни усталених форм його існування, мав наслідком голодомор 1931-1933 рр.

Замовчування голодомору, і не тільки 1932-1933 рр., а й всіх наступних, стало однією з ганебних сторінок історії партійно-радянської преси України.

Партійно-радянська преси зіграла в цих трагічних подіях ганебну роль пропагандиста, агітатора й колективного організатора жорстоких політичних катаклізмів. Відступаючи від загальнолюдських цінностей, згодившись із спекулягивним протиставленням інтересів робітничого класу і всього суспільства, ця преса стала на шляхи самознищення.

СРСР стрімко втягувався в одну з найважчих продовольчих криз за свою історію, але партійне керівництво вдавало, ніби воно керує не тільки поточними обставинами, а й економічними законами.

Спираючись на тезу про необхідність посилення обліку і контролю з боку партії і держави по відношенню до всіх боків суспільного життя, пленум ЦК ВКП(б) прийняв 30 жовтня 1931 р. резолюцію "О развертывании советской торговли и улучшении снабжения рабочих", дія якого поширювалася і на Радянську Україну. Редакції газет заходилися виконувати його, маючи вже чималий досвід висвітлення саме цієї проблематики. Проводилися власні місячники, огляди, газетярі брали активну участь у подібних заходах, що проводили профспілкові, кооперативні органи. При цьому командний стиль, імператив ставали врівень зі звичними для будь-якої преси тоталітарного типу менторськими, наставницькими семантичними структурами.

Тим часом компартійна преса продовжувала нарощувати форми й методи своєї діяльності та дбати про їхню дієвість. У порівнянні з редакційною практикою на рубежі 1930-х років з'явилися принаймні дві нових тенденції.

По-перше, більше уваги газети почали приділяти позитивному досвіду вирішення проблем. В "Луганской правде" з'явилася постійна рубрика "Використовуємо досвід кращих", під якою, наприклад, 22 січня 1932 р. було висвітлено роботу по прийманню попередніх замовлень магазину та робкоопу "Паровозник".

По-друге, за прикладом центральної преси місцеві редакції приступили до об'єднання своїх можливостей для вирішення окремих проблем, важливих для кожного з учасників спільних акцій.

Зразки для наслідування давала "Правда", яка, наприклад, проводила з 21 по 26 жовтня 1931 р. п'ятиденник перевірки, в якому під її керівництвом об'єднали свої зусилля газети Південного Кавказу та західних областей. В окремих заходах редакцій одночасно брали участь до 5 тисяч кореспондентів та робсількорів.

Одночасно в "Правді" й кількох інших газетах виходила низка публікацій про причини неякісної роботи певного обладнання чи машини. Місцева преса об'єднувалася з низовою та стінною, а також з подібними виданнями інших регіонів.

Газетярський світ став нагадувати добре відмобілізовану армію. Ця дуже помітна особливість усієї партійно-радянської преси як типу ЗМІ тоталітарної моделі виявилася вже у перші роки радянської влади. Так, 1 травня 1920 р. кілька впливових газет - центральні "Вісти..." й "Більшовик" та київський часопис "Галицький комуніст" випустили спільне число - газету "Червоний стрілець". У 1921 р. під час продовольчої кризи одночасно виходили газети "На голод!" у Бердичеві, Богуславі, Борзні, Києві (як вечірня газета), Новгород-Сіверському, Сквирі, Сосниці, Чернігові, Шостці тощо; у Херсоні - "На борьбу с голодом!".

З плином часу в практиці газет, особливо місцевих, з'явилися нові ознаки посилення тоталітарного тиску - різке зменшення критики та майже повне зникнення повідомлень про заходи, вжиті після опублікування критичних матеріалів.

Надмірна централізація влади в партії й суспільстві відбивалася у сфері преси відривом, дистанціюванням центральної "Правди" від місцевої преси, приниженням суспільної ролі останньої.

Так, активну позицію зайняв центральний орган партії у здійсненні Звернення уряду та ЦК ВКП(б) до всіх партійних, радянських, господарських та професійних організацій від 29 вересня 1931 року "Про розвиток м'ясної й консервної промисловості". "Правда" організувала низку публікацій, в яких було поставлено серйозні проблеми. Це, втім, не зупинило голоду, що насувався на країну. Газета називає причини цього, що здаються редакції головними: безгосподарність, невміло поставлена праця, невміння заводських "трикутників" (директор, парторг, профорг) організувати справу.

В цей же час місцева преса України не розгорнула систематичної роботи з організації виконання Звернення. Так, Луганськ було названо в числі міст, де має бути вжито особливих заходів - але "Луганская правда" за перше півріччя присвятила зазначеній проблемі всього 2 матеріали - й ті у другому кварталі.

На цей час остаточно склалася структура партійно-радянської преси як в цілому в СРСР, так і в Україні. Кожен партійний комітет розгорнув власні газети. Відповідали духу епохи їхні назви: "Більшовицький штурм", "Ленінське слово", "Сталінська перемога", "Колгоспне життя".

В обласних центрах до географічної назви додавалося слово "правда", і такі газети були переважно російськомовними. Так були засновані "Киевская правда", "Днепровская правда", "Луганская правда"тощо.

Виконуючи вимоги центральних органів, до початку 1930-х років усі районні та міські комітети партії заснували власні друковані видання. Цікаво, що, попри надзвичайну централізацію управління в усіх сферах життя в тоталітарному суспільстві та підпорядкування низів верхам, місцеві газети не підпорядковувалися обласним газетам. Але вони були певною мірою підлеглі обкому партії, зокрема, відділу пропаганди, сектору преси - хоча їх засновниками були районні, міські комітети партії. Щороку в кінці грудня редакції звітували про основні результати своєї роботи саме перед вищестоящими партійними комітетами, а перед засновниками звітували раз па два-три а то й більше роки на засіданнях бюро, пленумах тощо. Тож, це був зразок авторитарної моделі преси, керованої з єдиного центру, з всесоюзного ЦК, рішення якого конкретизували та реалізовували партійні комітети на місцях.

IX з’їзд партії у 1922 році зафіксував у окремій резолюції положення про те, що партійна, радянська преса знаходиться у стані важкої кризи. Було запропоновано програму її подолання. Але через рік делегатами XI з’їзду було визнано: рішення навіть VIII з’їзду в цій галузі не були проведені в життя.

З розвитком непу якісно змінюється ситуація в країні: з’являється надлишок сільгосппродукції при катастрофічній нестачі виробів важкої та легкої промисловості. Внаслідок запровадження ринкових відносин в аграрному секторі виникає криза перевиробництва. Преса відповідно реагує на ці зміни. На шпальтах газет з'являються теми прискорення індустріалізації, боротьби з надвисокими цінами на промислові товари.

На цей час в редакціях вже складається певний штат редакторів, журналістів, здатних адекватно відповідати на вимоги часу, підвищується їхній професійний рівень. З'являєтьсі жанрове різноманіття, відроджуються забуті журналістські жанри: репортаж, фейлетон (найкраще почав піднімати цей жанр Остап Вишня). Журналісти опановують крупні газетні форми, наприклад, наскрізні теми - висвітлення однієї актуальної проблеми з номера і номер.

В 1928-1929 рр. розпочався період якісно нової політичної та економічної кризи СРСР та зокрема Радянської України, який закінчився встановленням тоталітарного режиму й культу особи Сталіна. Криза зародилася в протиріччі між величезною дрібновласницькою стихією селянства та соціалістичним ладом організованого робітничого класу великих промислових виробництв.

В числі соціальних груп, підданих Сталіним найжорстокішому винищенню, були саме партійні журналісти, і перш за все публіцисти ленінської школи. Разом із так званими "старими більшовиками" їх знищила створена й відлагоджена ними ж в роки громадянської війни машина класової боротьби. Такою була розплата за поступки диктатурі та відступ від загальних законів буття задля щвидкого вирішення проблем часу.

Цей переворот в журналістиці стався тихо, практично без шумних процесів, подібних до тих, які були організовані над Зинов'євим, Каменевим, Бухаріним та іншими політичними діячами. Навіть колишні керівники каральних органів - Ягода, Єжов - зникали з політичної сцени після великих політичних шоу із викриттям "злочинницької діяльності" і тому подібними, .розрахованими на масу неосвідчених і напівграмотних робітників епохи індустріалізації.

З журналістами такого не було. Вони були поставлені перед драматичним вибором: або прийняти диктатуру вождя та вірно служити йому, або йти з редакцій та й з життя.

Так на протязі кількох років на початку 1930-х було замінено склад провідних працівників центральних та місцевих редакцій.

Решта газетярів та новоприбульці з числа молодих членів партії сталінського призову продовжували робити газети, брати участь у соціалістичному будівництві, розвивали форми й методи роботи, грунтуючись на вже досягнутих рівнях майстерносгі.

Більше того, загальна радість від історичних (значною мірою вигаданих) перемог радянського народу у першій п'ятирічці спричинила хвилю трудового ентузіазму, масової боротьби за нове життя.

За ініціативою редакції "Правди" у 1930 р. була проведена всесоюзна нарада робсількорів. Ця ж газета організувала у 1931 році всесоюзний конкурс низових газет, де серед показників одне з чільних місць мало саме розгортання робсількорівського руху - в тому числі і задля боротьби за "правильность распределения доходов".

У відповідь на це республіканська газета "Комуніст" випустила тематичну полосу під імперативним заголовком "Пресу й робсількорівську армію на боротьбу за організаційно-господарське укріплення колгоспів" (1931 р. 31 жовтня). Це був логічний наступний крок у трактуванні преси як "гвинтика", який в разі потреби можна прилаштувати до потрібного місця суспільного механізму.

Кінець 1920-х років був для газет періодом підвищеної дієвості, часом справжнього її всесилля: після критичних виступів у газеті винні потрапляли у скрутне становище.

У 1930-1932 рр. із зміцненням реальної влади карних органів, в цілому з тоталітаризацією громадського життя ця робота преси почала різко зменшуватися.

Зниження дієвості преси почалося протягом 1930-1932 рр. Нові господарі країни почали поволі усувати місцеві газети з активного суспільно-політичного життя. Подібна "розкіш" лишилася припустимою тільки для центральної "Правди".

Невдачі першої п’ятирічки, попри вся намагання пропаганди створити міф про "грандіозні успіхи індустріалізації", відобразилися на шпальтах тогочасних газет. Нестача коштів привела урад до необхідності у 1930 році згорнути темпи будівництва.

1934 р. - новий рубіж у розвитку партійної преси, віха в історії країни. Закінчилася індустріалізація, колективізация. СРСР через величезні втрати почав виходити з кризи. В 1935 р. в "Правде" вийшла знаменна стаття "Хлеб без карточек". Сталінська Конституція проголосила: "Социализм вСССР победил окончательно й бесповоротно".

Водночас країна починає втягуватися в геополітичні процеси підготовки до другої світової війни.

Починається передвоєнний період, котрий характеризується для країни подвійною ситуацією. З одного боку, соціалізм через всі кризи й катаклізми, реально привів до покращення життя. На XVII з'їзді партії було відзначено: "Для трудящихся в СССР исчезла угроза бсзработицы, нищеты и голода". Це, підкреслювалося, було досягнуто на рейках соціалістичного будівництва.

З іншої о боку, почали розгортатися не менш страхітливі соціальні процеси, спричинені сталінським вченням про те, що по мірі зміцнення соціалізму зростає накал класової боротьби. Преса того часу чимало зробила для пропаганди цієї тези, покликаної для дальшого розкручування масових репресій, постачання наддешевої робочої сили через систему ГУЛАГа, забезпечення безумовної політичної монолітності радянського народу - навіть ціною знищення його частини. Саме під цим гаслом проходили масові репресії 1937-1938 рр. Країна продовжувала розвиватися не за об'єктивними законами розвитку суспільства, а за волею однієї людини - Сталіна, за законами культу особи.

Передвоєнна партійна преса України демонструвала кілька тематичних напрямків: вивчення основних положень сталінізму, прославлення успіхів, досягнутих на шляху побудови соціалізму, боротьби з ворогами народу.

Газети стають все більше й більше тенденційними та ангажованими. Преса починає повністю працювати на диктаторський режим. Водночас центральні газети буквально розквітають видатними газетярськими талантами, найяскравішим з яких були у 1930-ті роки М.Кольцов, луганчани-правдісти Б.Горбатов, Ю.Жуков та інші.

До початку Великої Вітчизняної війни в Радянській Україні було створено новий тип преси - компартійний. Він відрізнявся від так званих буржуазних періодичних видань, що виходили тут раніше та продовжували виходити в ці роки за кордоном, кількома принциповими ознаками.

Характерні риси компартійної преси:

1. Ця преса була створена більшовиками задля захоплення й утримання за будь-яку ціну політичної влади в колишній Російській імперії та в світовому масштабі.

2. Вона була одним з найважливіших оплотів тоталітарного суспільства, забезпечуючи:

- ідейну однорідність суспільства в межах відданості справі побудування соціалистичної держави;

- абсолютну керованість суспільства в усіх його складових з єдиного партійного центру;

- подавлення будь-якого опору в будь-якому вигляді діям центру.

3. Спрямованість її виключно на будівництво соціалізму і комунізму.

4. Непримиренна ворожість її іншим соціальним ідеям поза межами комуністичної ідеї і навіть в межах її іншим варіантам, окрім ленінсько-сталінського типу монопартійного, командн-адміністративного, казарменного соціалізму.                 

5. Незаперечною є участь цієї преси в організації репресій або масових (часів культу особи Сталіна, коли критика в газеті зі звинувачуваннями у підривній діяльності фактично дорівнювалась вироку), або вибіркових (часів неосталінізму, проти так званих. дисидентів).

6. Наявність численних "табу", тобто соціальних явищ, сфер, тематичних пластів чи персон, які не могли бути піддані критиці, й зорієнтованість на обмежене коло питань, завданих позаредакційними та навіть позажурналістськими факторами - такими, як рішення заїздів комуністичної партії, вказівки партійних лідерів тощо.

7. Безпосередня участь у будівництві соціализму: пропаганда панівної ідеології, агітація за більшовизм і проти його ворогів, організаторська робота по виконанню рішень центру.

8. Крім нав'язаності тематики, відчувалася завданість і в цілях, взагалі не притаманних ЗМІ: участь у підвищенні продуктивності праці, якості продукції, ефективності виробництва.

9. Вся преса дуже ретельно цензурувалася.

10. Таким чином, стають зрозумілими складові того соціального механізму, у якому партійно-радянська преса була безвідмовним "гвинтиком" у механізмі партійного контролю за суспільством та впливу на нього з метою керування всіма його ділянками.

Водночас не можна не визнавати, що історія партійно-радянської преси СРСР та, зокрема, Радянської України збагатила багатьма новими і цікавими явищами творчий досвід світової журналістики, стала своєрідним неповторним явищем в історії культури. Зокрема, мається на увазі:

- широке застосування масових форм редакційної роботи: "переклички", огляди, рейди;

- масова участь добровільних кореспондентів у діяльності редакцій та у суспільному житті,

- координація творчих сил багатьох ЗМІ території, галузі тощо на вирішенні злободенних соціально-економічних проблем;

- в безлічі конкретних життєвих ситуацій преса приносила реальну користь у розв'язанні проблем підвищення продуктивності праці, якості продукції, вирішенні соціальних проблем тощо;

- хоч в історичному масштабі соціалістичний спосіб господарювання й довів свою безперспективність.

Глава 6.