ПРЕСА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Таборова преса

Кінець першої світової війни застав багато українців в таборах військовополонених. Ще більше їх туди потрапило по закінченню громадянської війни в Україні. В 1920 р. отримали статус військовополонених і колишні січові стрільці - бійці Української Галицької Армії, і петлюрівці - вояки Української Народної Республіки, і бійці колишньої австро-угорської армії, яких посилали воювати в Італію.

Одним з таких таборових центрів була Чехія (4 тисячі військовополонених були розміщені в таборах міст Ліберці, Йозефів). Всі вони були чужі в Радянській Україні, в Польщі. Тому вони тікали подалі й шукали якусь нейтральну державу, яка б їх прийняла на проживання і на роботу. Такою державою стала Чехія.

У 1920-1923 рр. в цих таборах було засновано кілька газет, чи не єдине видання української таборової преси в Чехії була газета "Український скиталець" (у північній Чехії). Спочатку вона виходила як щомісячна газета, а потім як двотижневик.

З 1924 р., після закриття таборів стала виходити під назвою "Об’єднання". За змістом це був таборовий щоденник. Одна з постійних рубрик - "З життя-буття в таборі в Йозефові". Коли редактором став Петро Будз, газета почала виходити за межі табору і розвилася до значної події культурного життя цілої української діаспори.

Почали виходити спогади про славні військові походи українських січових стрільців Галицької армії. Воєнна мемуаристика прийшла на сторінки газети. Це відразу повернуло до на увагу. Газета піднялась від 300 до 1000 примірників (на 4 тис. полонених). Газету почали і обмінювати з іншими осередками української діаспори (США, Франція, Італія, Німеччина, Австрія). Газета підтримувала основи дітячої школи. На професійному рівні газета виконувалася на низькому рівні щодо її оформлення. Вона брала своєю наближеністю до життя і відвертістю.

Після 2-їI світової війни українська журналістика зазнала нової хвилі таборової преси.

Маса українських військовополонених в останні місяці війни в Європі та в перші роки після другої світової війни складалася з трьох джерел:

1. Українські вояки з Войська Польського, які потрапили в німецький полон ще в 1939 р., або з польської армії В.Андерса, створеної на території СРСР після подій вересня 1939 р., які, за рішенням емігрантського уряду Польщі, відмовилися воювати на радянсько-гсрманському фронті та майже мільйонною кількістю були випущені Сталіним разом зі зброєю через Близький Схід у Північну Африку. Вони билися з фашистами під Ель-Аламейном, Монте-Кассіно та брали участь у вирішальних битвах "другого фронту". Після закінчення війни вони з різних причин відмовилися від репатріації до Радянської України і залишилися в Європі;

2. "Дивізійники" - це решта української дивізії "Галичина", яка була розбита Червоною армією. Приблизно 8 тисяч бійців відступили на захід, здалися в полон британцям, які вивезли частину їх на острови до таборів військовополонених.

3. Цивільні особи, колишні "остарбайтери" та в'язні німецьких концтаборів, які були визволені союзниками і потрапили до англійської, французької чи американської зон окупації.

Таким чином, на Британських островах у 1947 р. опинилося 60 відсотків від усіх українських військовополонених (приблизно 35 тисяч). За юридичним статусом вони були європейськими добровільними робітниками і мусили відпрацювати три роки під керівництвом державних британських установ.

У Великій Британії виходило 7 часописів українською мовою, три з них виходило латиницею, тому що в друкарнях не було кирилиці. Головним чином займалися цією справою лише дивізійники. Наклад цих часописів дуже малий - від 20 до 100 примірників. Серед них - "Відгук", "Другий етап", "Мета", "Наші будні", "Нове життя", "Скиталець", "Таборовик".

В цей час виходила у Великій Британії і не таборова українська газета "Наш клич", сатирична газета "Оса".

Теми таборових газет: життя табору, життя діаспори, збереження національної пам’яті, сатира, гумор, політичні і культурні події в Україні і Європі. Таборова преса нової хвилі була більш войовничою, налаштованою антикомуністично.

Українська преса у Франції

Франція приймала українську еміграцію ще з давних давен. В 1709 р. до Франції втекла решта мазепинців. На рубежі століть тут існувала чимала українська еміграція, як із заходу, так і зі сходу України. Після першої світової війни Париж став одним з найбільших центрів еміграційного українського життя.

На відміну від еміграційної преси в Америці, періодика української громади в Європі була наскрізь політична. В 1918-1921 рр. у Франції було створено близько десяти політичних організацій, які видавали 8 періодичних видань (загалом українських часописів у цій країні було понад 30 у ті роки), з яких головними стали"Тризуб" (тижневик Симона Петлюри) і"Українське слово" (тижневик, орган Головного проводу українських націоналістів у Парижі). Генеральна рада союзу українських емігрантських організацій у Франції видавала журнал "Скоб" як журнал українського пласту у Франції. Журнал "Ватра" видавався Пластовим куренем ім. Міхновського.

Певний час тут існувала військова преса. Цікаво, що журнали видавали генерали. Управа товариства бувших вояків УНР у Франції в 1927-28 рр. видавала журнал "Військова справа" (генерал-хорунжий О.Удовиченко). В 1938 р. почав виходити "За збройну Україну" (генерал-хорунжий М.Капустянський).

Українська еміграція в Європі за своїм складом поділялася на два прошарки та ідейно була відповідно двох напрямків: політична (з них виходили видавці та публіцисти українських часописів) та заробітчанська (вона складала більшість читацької аудиторії).

Виходило кілька англомовних газет, серед них "The Ukrainian Quarterly. Journal of Ukrainian & International Affairs" ("Український щоквартальник. Журнал українських та міжнародних подій").

Українська преса Китаю та Далекого Сходу

Українська діаспора в Китаї почала створюватися в 1870-1880 рр. - перша хвиля еміграції була організована царським урядом, який вирішував таким чином два питання:                          

1) заселяв землі справжніми фермерами, які могли підняти самотужки Манджурію;

2) знесилював етнічну українську націю на її території, послаблював національний опір на її рідних теренах.

До 1917р. української преси в Китаї не було, була лише російська преса.

На 1917 р. в Манджурії проживало 20 тис. родин українців (70-80 тис. людей). Як і повсюди в світі, вони прагнули об'єднання і тому розпочали випускати власну пресу, не раз проявляючи справжню підприємливість та публіцистичний талант.

Лютнева революція в Росії різко змінила ситуацію і в Китаї. В червні 1917 р. вийшов перший інформативний бюлетень"Вісти українського клюба в Харбіні", який інформував про події в Петрограді, Києві.  

В листопаді 1917 р. почав виходити двотижневик "Засів" (літературний, політичний, економічний часопис). Виходив рік (випущено 30 номерів).                                                  

Від 1917 р. до 1920 р. - період занепаду української мови і в видавництва, пов’язані з перебігом громадянської війни та іноземної інтервенції на Далекому Сході.                             |

В 1920 р. відновилося видання української преси: в Харбіні почали виходити газети "Добробут", "Поступ", "Вимоги життя".

На вихід газет дуже негативно впливала проросійська орієнтація дирекціїКСЗ (Китайська східна залізниця). Тому до 1931 р. української преси в Харбіні, взагалі в Манджурії не було. Лише в 1925 р. виходила газета"Українське життя", тому що її видавцем був японець і видання не підпадало під китайські закони.                    

В 1931 р. японці створюють маріонеткову державу Манджу-Го. В цьому ж році починається нове відродження української преси:

- двотижневик "Листи з Далекого Сходу" (5 номерів);

- 1932 р. - "Манджурський вісник", який існував п'ять років за підтримки українського підприємця Івана Шевченка. Випустили 200 номерів, однак через прихильність до незалежної національної позиції видання припинило своє існування;

- 1937 р. - в Шанхаї, в Ціндао виходила газета "На Далекому Сході" під редагуванням М.Мілька, кошти на якудав меценат В. Мігулін;

- часопис "Далекий Схід" виходив у Харбіні у 1937 - 1938 рр. як орган Української національної колонії.

Вже під час другої світової війни у листопаді 1941 р. під редакцію М.Мілька починає виходити двотижневик "Український голос на Далекому Сході". Він не був політично заангажований і брав до висвітлення місцеві матеріали, висвітлюючи їх з незалежних позицій.

Отже, українські родини, що мешкали в Манджурії, мали де прочитати "рідне слово правди і національної надії".

Вступ Радянської армії в Харбін у 1945 р. призвів до арештів і заслання українських журналістів, з тим історія вітчизняної преси тут закінчилася.

Заокеанська преса

Поза межами України по першій світовій війні зріст української преси йде в першу чергу за оке­аном. Деякі органи тут продовжують виходити з минулих часів - такі як "Свобода", що від 1920 р. появ­ляється вже як щоденна газета тиражем у 16.500 примір­ників; "Народна Воля" (тричі на тиждень); "Америка".

Народжуються нові органи, переважно газетного типу. У 1923 р. почав виходити тижневий орган поступового, демократичного напрямку як орган Товариства "Оборона України" під назвою "Українська Громада".

Пізніше під проводом д-ра М.Мандрики вихо­дить орган соціалістич­но-революційного напрямку під назвою "Правда і Воля", що з газетного типу переходить потім на журнал.

У Дет­ройті виходить орган поступово-демократичний під на­звою "Пора", а потім "Нова Пора" (пізніше "Нова Громад­ська Пора" під проводом Н.Григоріїва). Далі - орган націоналістичної думки "Новий Шлях" (Саскатун, Канада), "Націоналіст" (Нью-Йорк) і його продовження - "Украї­на"; так само "Україна" в Буенос-Айресі, там же - "Наш Клич", "Січовий Клич" та інші.

Органами, що відбивали думки і національно-політичне становище гетьманського руху, були "Наш Стяг" (під проводом О.Шаповала), "Січ" (Чікаго), "Український Робітник" (Торонто).

Тижневик"Праця" виходив впродовж десятиліть, і це найстаріша з досі існуючих газет в Бразилії. Почалося її видання в грудні 1913 р. в місті Парана, де й досі існує найбільший в цій країні за чисельністю й розвинений організаційно український осередок.

У перші роки видання вона мала підзаголовок "Одинока українська часопись в Бразилії". Видавник - видавнича спілка василіян. Це був фінансово потужний інформаційно-просвітницький та релігійно-католицький журнал; в 1936 р. тут навіть видавали додаток "Недільне слово", який роздавали безкоштовно.

Основні теми журналу: ідея соборності України; ідея збереження національної свідомості в діаспорі; ідея підтримання мови; історія українського народу, культури, літератури; друкування літературних пам'яток, зокрема творів Маркіяна ПІашкевича.

Газета відрізнялась жанровим багатством та професійністю журналістів. Вона обмінювалася матеріалами з іншими газетами України, такими як "Українське діло", "Українське слово". Життя етнічної батьківщини газета висвітлювала широко і агресивно по підношенню до комуністичного режиму, зокрема переслідувань українських діячів уСРСР.

Завдання, які вирішувала ця газета:

- згуртування українців Бразилії навколо пресового органу, який зв’язує їх між собою, з етнічною батьківщиною та з українськими осередками в інших країнах;

- національне виховання молоді;

- зусилля до визнання українського народу в світі як етнічної одиниці.

Втім, "Праця" не відчужувалася й від суспільного життя своєї країни. В газеті була постійна рубрика "Бразилійські вісті", яка велася цілком професійно.

Незважаючи на те, що більшість матеріалів подавалася без підписів, серед відомих редакторів, авторів були П.Карманський, С.Дністрянський, Г.Хомишин.

Виходили також органи комуністично-совєтофільського напрямку, такі як "Щоденні Українські Вісті", "Українські Робітничі Вісті" (Вінніпег); "Фармерське життя" (Вінніпег).

Виходить кілька газет церковно-релігійного ха­рактеру.

Пізніше робляться спроби видавати журнали. Один з перших - ілюстрований загальноосвітній місячник під назвою "Заморський Вістник". Видає його з 1920 р. "Робітнича Книгарська і Видавнича Спілка" в Торонто за редакцією П.Крата. Незважаючи на добре ведення як освітнього органу, що приносив багату і різно­манітну лектуру, він протримався лише рік і припи­нив своє існування через брак фондів.

Після того з'являється декілька журналів популя­рно-літературно-громадського характеру: "Воля Украї­ни", "Нова Україна", "Рання Зоря" в Нью-Йорку. Всі во­ни мали короткий вік.

Більш поважного характеру набирає ілюстрований місячник, присвячений культурним і економічним спра­вам українців в Едмонтоні (Канада) під назвою "Західні Вісти", що 1928 р. виходять за редакцією Я. Крета. Тоді ж появляється журнал, присвячений для робітничої самоосвіти під назвою "Світло" (1928-1929; Нью-Йорк). Там же (Нью-Йорк) виходить "Вістник ОДВУ" як центральний орган Організації Державного Визволення України націоналістичного напрямку (1923-1933 рр.). У Вінніпегу вихо­дить комуністичний журнал "Робітниця" та того ж напря­мку журнал для молоді "Молодий Світ".

В 1920-1921 рр. в Нью-Йорку виходить місячник для справ промислу, торгівлі і просвіти, що його видає "Січо­вий Базар" під назвою "Базар" (1934). У Пітсбургу - "Жіночий Світ" (1933-1934), а у Саскатуні з 1918 р. орган "Студенського Кружка" при Інституті ім. П.Могили під назвою "Каменярі". Органом української молоді був та­кож місячник організації "Мазепинці". Виходив він ла­тинкою під назвою "Мазепинець" в Чікаго (1931-1932).

З органів церковно-релігійного змісту були такі часо­писи: "Сіяч" - Української Автокефальної Православної Церкви в ЗДА, що почав виходити в Чікаго з 1921 р., і "Віра та Знання", часопис євангельського християнства (Торонто, 1923-1924 рр.).

Та найширше розви­нулися тут органи гумору і сатири. Крім "Молота", що ви­ходив у Нью- Йорку в 1919-1924 рр., виходили також такі часописи, як двотижневик "Оса" (Чікаго, 1918—1921), "Ба­тіг" (Чікаго, 1921), "Перець" (Нью-Йорк, 1924), "Пугач" (Нью-Йорк, 1925), "Сміх і Правда", що почав виходити у Нью-Йорку 1939 р.

Преса бачванських українців

Першим органом бачванських українців (Югосла­вія) стає тижнева газета під назвою "Руски Но­вини", що виходила в 1924-1939 рр. місцевою говіркою в Керестурі-Дякові. Там же виходила українською мовою двічі на тиждень га­зета під назвою "Рідне Слово", яку видавав о. М.Фірак. Протрималася до 1939 р.

В 1936-1938 рр. в Керестурі виходив місцевою го­віркою журнал "Думка", а з 1939 р. - літературною українською мовою як націоналістичний орган під проводом М.Бучка (Раєво Село). Товариство "Просвіта" у Загребі видавало загальноосвітній орган "Вістник", що виходив в 1936-1939 рр.

Глава 7.