Українська радикальна і соціалістична преса перед її народженням.

Роль Драгоманова. „Друг”.

Народження української радикальної і соціалістичної преси зв'язане з іменем Михайла Драгоманова.

Течія, на чолі якої став М.Драгоманов, виступила з га­слом організації української національної політичної дум­ки. Знайшла вона свій вираз і в тезах, постав­лених М.Драгомановим для журналістичної діяльності. Як спеціальні завдання для то­гочасної української журналістики ці тези ставили:

1. Оборону національності та її волі й збудження по­треби національної єдності в усіх ділянках нашої країни.

2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак націо­нальної сили, змагання до волі й самостійності, організу­ючих інституцій і т. п., вишукання найпрактичніших спо­собів до осягнення вищої цілі.

3. Наповнення рамок національності здобутками все­світньої культури в громадському житті, письменстві й мистецтві.

М.Драгоманов під­носив засади національного визволення, зв'я­зуючи їх із соціальним визволенням шляхом національної політичної самоорганізації. Були це засади, до яких того­часне українське суспільство в переважаючій більшості ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках української преси того часу. Для поставлення і розгорнен­ня їх потрібні були нові органи.

Увага М.Драгоманова звернулася до молоді, що вида­вала в той час свій орган під назвою „Друг". Це був орган „Академічного Кружка". Почав він виходити з 13 квітня 1874 р. двічі в місяць як „Письмо для белетристики і нау­ки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л.Павлиша.

Серед співробітників були тут такі представники моск­вофільства, як Осип Марко, О.Авдиковський, І.Наумович, тут були М.Павлик, який виступив з поезіями та статтями на літературні та етнографічні теми, та І.Франко (Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі як „Наймит", оповідання „Борислав", „Казка", повість „Петрії і Довбушуки" та інші.

Зв'язавшись з І.Франком та М.Павликом, М.Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в яких виступив проти москво­фільства. Наслідком цього сталося те, що укра­їнська молодь почала відходити від москвофільства. З 1877 р. зі сторінок „Друга" зникли імена представників москво­фільства. Це був останній рік для „Друга", після якого, при ак­тивній праці І.Франка і М.Павлика, народжується укра­їнська радикальна і соціалістична преса.

„Громадський Друг” та його спадкоємці. Збірник “Дзвін" і „Молот".

Першим таким органом стає літературний і політичний місячник під назвою „Громадський Друг^”. Цю назву запропонував був М. Драгоманов, як би нав'язуючи до попереднього „Друга".

Приступаючи до видання, І.Франко і М.Павлик поста­вили завданням створити часопис типу товстого журналу. Проте появилося всього двоє чисел. Перше - 13 квітня 1878 р., друге - 11 травня того року.

Серед співробітників, крім М.Павлика, були М.Драгоманов, який дав низку дрібніших нотаток, переважно під різними криптонімами та статтю під заголовком „Пригода Д.Іловайського в Галичині", маленька картина із слов'ян­ської патології та інші, Євген Борисів („Самогубство ро­сійського ряду на Вкраїні", „Дещо про релігійні секти на Україні", „Як живеться українському народу" та інші). Хв. Вовчок, Ф.Василевський (Софрон Круть), що був до­бровольцем у Сербії, дав більшу працю про Сербію та кілька дрібних нотаток про балканську справу, О.Терлецький, І.Франко (Мирон), що дав низку поезій.

Обидва числа „Громадського Друга" підпали конфіскації. Перше - частково, друге - в цілості.

Редактора М.Павлика було засуджено на шість місяців арешту. Постало питання перетворення часопису на двомісячні збірники. Ця форма позбавляла від безпосере­дньої цензури та забезпечувала від можливої конфіскації.

Перший такий збірник вийшов під назвою „Дзвін". По­явився він замість „Громадського Друга". Другий збірник називався „Молот".

Тут було позакінчувано розпочаті в „Громадському Другові" матеріали та опубліковані нові: І.Франка „Каме­нярі", „Критичні письма о галицькій інтелігенції", „Літе­ратура, її завдання і найважніші ціхи" та популярний ви­клад соціалістичних думок - „Моя зустріч з Олексою" та інші, М.Павлика, Старицького „До молодіжі", О.Пчілки та інші. Зокрема принесли ці збірники низку розвідок та статей про соціально-економічне становище українського селянства і робітництва.

“Світ”.

Часопис “Світ”почав виходити у Львові з 10 лютого 1881 р. за редакцією І.Белея. Різноманітний за своїм змістом, він відбивав радикальну думку представників всіх українських земель.

Серед співробітників “Світу” були М.Драгоманов, О.Терлецький, В.Коцовський, Хв. Вовк, Є.Борисів. Тут же виступив і О.Кониський, який надіслав початок своєї праці про історію української літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літератур­ної характеристики письменників.

З красного письменства перше місце займає тут по­вість І.Франка „Борислав сміється". Були надруковані сатиричні нариси О.Кониського та І.Белея („І ми - люде"), сатиричний нарис Р.Розмарина (І.Белея) під заголовком „В один час" та інші.

З поезій - твори і переклади І.Франка, твори В.Лашанського, Є.Борисіва, О.Кониського, Перекотиполя (Б.Грінченка) та інших.

На науково-публіцистичні теми появилися тут „Мислі о еволюції в історії людства" І.Франка, його ж праці з шевченкознавства, в яких особливу увагу при­свячує поемам „Сон" і „Кавказ".

В цілому часопис був цікавим і різноманітним. Але, скажімо, М.Дра­гоманов, визнаючи початок часопису добрим, все ж гостро критично поставився до його редагування. Хибою вважав випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні шматки.

Вдержати „Світ" на новий, 1883 р. не пощастило. Причиною став, з одного боку, відхід І.Белея до „Діла", а з другого - вживання часо­писом фонетичного правопису, що вважалося тоді рево­люційним чином і відстрашувало передплатників.

Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21 видання було припи­нено.

 „Товариш".

В середині 1888 р. у Львові появляється перше число органу університетської молоді радикального напрямку під назвою „Товариш”.Видання було літературно-наукове, за фактичною редакцією І.Франка і з підписом відповідального редактора С.Козловського. Виходити мав двічі на місяць. 

Зміст першого числа склався як з творів красного пись­менства, так публіцистичних і наукових статей. Щодо перших, то передусім треба згадати „Домашній промисл^” І.Франка. Далі - поезії Гетьманця „З України” та О.Маковея - „На самоті^”, пе­реклад Мирона (І.Франка) „Із епіграм К.Гавличка-Боровського^” та інших. Тут же дві статті М.Драгоманова - „Науковий метод в ет­нографії” та „Сміх і горе”.

Врешті, вісті, матеріали, серед яких: лист Т.Шевченка до О.Герцена, лист Ю.Федьковича до Д.Танячкевича та інші.

По виході пер­шого числа Франко почав підготовлювати матеріал до другого. Але серед молоді виявилося незадоволення часописом. Хиби, на думку опозиції, були в тому, що він майже не мав праць „молодших", та що часопис був занаціоналістичний, реакційний, що дещо в ньому було „не на місці" і т. д. До всього того, на її думку, часопис мусив би бути менше практичний, а більш теоретичний, науковий, європейський. Внаслідок всього цього редакцію було від Франка відібрано. Перейшла вона до рук молодих політиків. Це призвелоя до того, що „Товариш" завмер і зійшов зі сцени суспільного життя.

Літературно-журналістичні сили радикалів після того зробили ще спробу співробітництва з наро­довецькою пресою („Правда", „Батьківщина"). Але роз­біжність у поглядах на зміст українського національного відродження та на завдання в ньому преси стала на пере­шкоді, і спроба знову була невдала.

Консервативні погляди не могли погодитися з ради­кальними думками, речниками яких на сторінках народовецької преси виступили І.Франко, М.Павлик та інші. Це призвело до нового розриву, що особливо виразно виявився у зв'язку з відходом М.Павлика з редакції „Ба­тьківщини".

Відновлення радикальної преси. „Народ” - офіційний орган радикалів. Часопис “Хлібороб”

Назріла необхідність у створенні власної газети. Нею став двотижневик “Народ”(видавали І.Франко та М.Павлик). По створенню Української радикальної партії (УРП) він став її офіційним органом.

Зміст „Народу" складався з таких відділів: 1) суспільно-економічні справи; 2) селянсько-робітниче життя в Європі; 3) соціалістичний рух; 4) просвітянський рух; 5) життя на східноукраїнських землях та українське життя за океаном.

З'явилося на його сторінках чимало цінних праць і статей публіцистичного характеру. Опубліковано тут М.Драгоманова „Австро-руські спомини", його ж „Листи на Наддніпрянську Україну", „Чудацькі думки про українську справу" та інші. Звертає на себе увагу пра­ця В.Охримовича про Карпатську Україну („Угорська Русь"). Тут же огляди соціалістичного і робітницького ру­ху Ганкевича, праця І.Франка про Я.Коляра, праці молодого радикала О.Колесси, К.Студинського, низка публіцистичних статей М.Павлика, „Спомини" Повестюка, „Волинські образки" Л.Українки та низка дописів співробітників селян.

Думки і слово „Народу" знаходили гучний відгук в на­родних масах, але разом з тим викликали проти нього ви­ступи з боку народовців. Поруч з ними виступило проти „Народу" і вище духовенство, забороняючи ширення його з огляду на „шкідливий" зміст. Подібне виявилося на східноукраїнських землях та в українській колонії в Пе­тербурзі. Активно вороже становище зайняли москвофіли в Галичині і за океаном.

Але витворився і фронт при­хильників, які вважали, що такий часопис був да­вно потрібний русинам. Прихильно відгукнулася на вихід „Наро­ду" чернівецька „Буковина". Симпатії „Народ" здобув, головним чином, завдяки ясно поставленій меті та поважному становищу щодо на­ціональних інтересів народу.

У першому році мав „Народ" 251 передплатників. Крім передплати, він розходився і в дрібному продажі. Врешті, в кількості 15 примірників пробивався „Народ" до своїх земляків і прихильників по­за українські землі в Росії, навіть на заслання (Якутсь­ка область).

Проіснував „Народ" до 1895 р. 15 квітня 1895 р. вийш­ло число 2 в жалобі і з повідомленням про смерть М.Драгоманова. Три місяці по тім всі свої числа присвя­тив він пам'яті покійного, закінчуючи його праці, пуб­лікуючи незакінчені, друкуючи вислови співчуття, що зі всіх кінців надходили до редакції. А на третій місяць в ч. 17 редактор М.Павлик повідомив, що припиняє видавництво часопису.

“Життє і слово”.

Перше число журналу „Життє і Слово" появилося 1 листопада 1894 р. (видавав І.Франко). Впродовж трьох років в цьому журналі було опуб­ліковано багато цінних матеріалів, розвідок, листування та визначних творів крас­ного письменства.

Вперше появилися тут такі твори І.Франка, як „Основи суспільности", „Для домашнього вогнища" та „Зів'яле листя". Тут же були надруковані твори Л.Українки („Давня казка"), М.Коцюбинського, А.Кримського та інших. Чимало було матеріалів на історичні та літературні теми М.Драгоманова, О.Терлецького та ін­ших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статей на політичні теми („Нова ера", москвофільство, польсь­ко-українські стосунки тощо), які подавали І.Франко, В.Гнатюк, М.Павлик та інші. Тут же була поміщена низка цінних листів М.Драгоманова, Огоновського, Куліша, С.Руданського, Костомарова, В.Барвінського, Борковського. Багатим був відділ етнографічний і, врешті, критика.

Особливою увагою журнал користувався серед молоді. Серед старшого громадянства журнал такою увагою не користувався. Через це в першому році кількість передп­латників сягала ледве 220, що було недостатньою для са­мооплатності такого видання. Та, незважаючи на це, жур­нал вступив до другого року видання. Але в цьому році відчув він тяжку моральну втрату - смерть М.Драгоманова. По цій втраті, закінчивши рік, „Життє і Слово" всту­пило до третього року вже не як періодичне видання, ли­ше як збірник.

Цей збірник, як і сам журнал, відіграв роль гідного по­передника такого органу як „Літературно-Науковий Віс­ник".

„Радикал". Злиття з „Життєм і Словом".

Після припинення „Народу" якийсь час поруч з „Життєм і Словом" виходив під веденням В.Будзиновського часопис „Радикал".

Вказавши на те, що український народ галицьких зе­мель є лише часткою українського народу, що в головній масі живе під Росією, „Радикал" вважав своїм обов'язком брати діяльну участь у визвольній праці й боротьбі україн­ського народу східних земель.

Виступаючи проти централістичних намагань російсь­ких політичних партій, він вважав своїм обов'язком прова­дити з ними боротьбу, не зважаючи на їхній консерватизм, радикалізм чи навіть революціонізм. В цій боротьбі ча­сопис ставав на захист української національної самостій­ності під охороною федеративного устрою Східної Євро­пи. По припиненню „Радикала" його спадщину перебра­ло „Життє і Слово", поширивши свої рамки на справи по­літичні по лінії, що її було визначено „Радикалом".