Народження української народовецької преси. “Молода Русь”, “Нова Трійця”.

Ідеєю національного відродження захоплюється молодь і починає гуртуватися в „Громади". Створюється організація „Молода Русь", що дов­ший час стає живчиком національного відродження. По­біч з молоддю стають і поодинокі представники старшого громадянства, як Ю.Лаврівський, Заячківський, Т.Ревакович та інші.

Речником молодої громади стає її самостійна преса, а першим її органом - часопис „Вечерниці", що починає виходити з 1 лютого 1862 р. за редакцією Федора Заревича.

У вересні 1862 р. „Вечерни­ці" з ч. 34 внаслідок тяжкого фінансового стану припинити­ся. Але з 1 листопада почали виходити знову. Перейшовши до другого року видання (1863), ,,Вечерниці" відво­дять більше місця творам і працям авторів з українських земель з-під Росії. Та брак матеріальних засобів знову ставить видавців перед необхідністю припи­нення видання, на цей раз вже остаточно, що і сталося на 17 числі з 15 червня 1863 р.

Наступником „Вечерниць" став часопис „Мета".

Цікавий, різноманітний зміст цього журналу, дописи про українське життя під Росією, цінні статті на політичні теми, зокрема К.Климковича - все це викликало не лише зацікавлення ширших кіл, але і глибоку симпатію до часо­пису.

Серед творів красного письменства, що появилися на його сторінках, крім Шевченка, звертають увагу твори П.Куліша („Дума про Саву Кононенка, 1637, та інші), Гребінки, Маринчука (В.Антонович), Мордовцева, Гургурдядька (псевдонім), який дав поему під назвою „Мо­гильні сходини".

З публікацій національно-політичного характеру ви­значається стаття К.Климковича під назвою „Становище Руси супроти ляцько-московської борби".

Цікавий відділ дописів, зокрема з українських земель під Росією.

У січні 1864 р. видання „Мети" було перервано на п'я­тому числі. Але в березні 1865 р. К.Климкович від­новлює її, на цей раз вже як чисто політичний часопис, двотижневик.

Вихід відновленої „Мети", як органу „народовців", викликав великий гнів серед противників.

Протримавшись до листопада, з ч. 18 „Мета" перестала виходити.

“Нива”.

Одночасно з виходом „Мети", як політичного ча­сопису, задоволення літературних потреб перене­сено було народовцями на спеціально „науково-літера­турний" часопис під назвою „Нива".

Перше число цього часопису появилося 10 січня 1865 року як додаток до „Слова". Після того вихо­див самостійними декадними випусками (10, 20, 30 дня) за редакцією і виданням проф. гімназії Костя Горбаля.

Але вже в липні з матеріальних причин на 20-му числі видання довелося припинити. Ккрім матеріальних труднощів, відбився на долі „Ниви" ще й брак досвіду у веденні літературного часопису. Не пощастило „Ниві" і нав'язати ширші зв'язки з українським літературним світом, зокрема з українськи­ми письменниками східноукраїнських земель під Росією.

Але і те, що спромоглася дати в цей час „Нива", було цінним внеском до національної скарбниці молодого українського руху.

Спадкоємець “Мети” і “Ниви” літературний часопис “Русалка”

Появилася „Русалка" як тижневик у січні 1866 р. Духовим батьком її можна вважати О.Кониського. Вже наприкінці 1865 р. в листі до Федьковича поклав він на неї надії та закликав до співпраці. З появленням „Русалки" він став найактивнішим її співробітником. Крім нього, серед співробітників були Д.Млака, К.Климкович, В.Ільницький, О.Левицький та інші.

Та надії О.Кониського не справдилися, головним чином, через редактора, який занедбав часопис.

Протримавшись три місяці, „Русал­ка" була примушена припинити своє існування на 12 числі.

Український селянський часопис „Батьківщина".

Сталося так, що єдиним громадсько-політичним органом на західноукраїнських землях мало залишитися „Слово". Представники україн­ського народовецького напрямку бачили в цьому загрозу. Це викликало необхідність мати свій політичний ор­ган.

Тим часом з ініціативи і старанням Ю.Романчука на­роджується новий український орган, що скеровує свою увагу на українське село, - часопис під назвою „Батьківщина", що починає виходити з 1 жовтня 1879 р.

На початку за редакцією М.Желіховського він виходить раз на два тижні, потім тижнево, а з 1886 р. старанням ки­ївської студентської організації почав виходити місячний літературно-науко­вий популярний „додаток" до „Батьківщини".

У 1888 р. редакцію перебрав М.Павлик, повівши її в ра­дикальному дусі. Симпатії до часопису серед ширших кіл українського суспільства зростали. Був він дійсно селян­ським часописом, в якому село само брало участь, писало про своє життя, про свої громадські порядки, про злидні, кривди і потреби.

Зміст „Батьківщини"являв собою захист селянських інтересів, ін­формації і літературний та популярно-науковий матеріал.

Стара ж інтелігенція вбачала в „Ба­тьківщині" впливи радикального і соціалістич­ного духу, хоча її організатор і провідник (Ю.Романчук) і співробітники в той час не були ані радикала­ми, ані тим більше соціалістами.

Та вже зовсім неприхильне становище зайняла ця гро­мада до „Батьківщини" з приходом до редакції М.Павлика. Під впливом цього незабаром М.Павликові було відмовлено в співробітництві. Це, в свою чергу, викликало не­задоволення на місцях. Почулися голоси протесту, а серед них голоси Василя Стефаника та Леся Мартовича (1889 р.) Після того „Батьківщина" протрималася ще якийсь час, виходячи побіч з іншими органами, що поча­ли вже набирати сили, і серед якої не останнє місце поча­ла займати і преса українського радикального напрямку.

“Діло”.

Незабаром по виході „Батьківщини" появляється новий часопис громадсько-політичної думки. Названо його було „Ділом" в противагу „Слову^”, тобто не словом, а ділом до ліпшого в народі.

Перше часло „Діла" появилося 1 січня (14.1) 1880 р. за фактичною редакцією В.Барвінського.

Спочатку „Діло" виходило двічі на тиждень (1880-1882), потім тричі (1883-1887).

Вже в перших місяцях свого існування „Діло^” зверну­ло на себе увагу і здобуло 600 передплатників. Ця кількість в дальшому зростала. Разом з тим при матеріальній жертвенності найближчого гуртка громадян, при зразковій організації адмініст­ративної видавничої праці Д.Гладиловича, з 1888 р. „Діло" стає вже щоденним органом української політичної ду­мки. І таким залишається воно поверх п’ятдесяти років.

По смерті В.Барвінського (1883) другим редак­тором „Діла" стає кандидат адвокатури А.Горбачевський, пізніше сенатор, при найближчій співпраці І.Белея. Белей назабаром перебрав до своїх рук фактичне редагуван­ня. На цьому становищі перебув він як третій редактор 18 років.

Ближчими поза редакційними співробітниками „Діла" за І.Белея були: І.Франко, К.Устиянович, В.Навроцький, В.Коцовський, як також ціла група гімназійних професо­рів - Ю.Романчук, Ю.Целевич, А.Вахнянин, О.Барвін­ський, правники - К.Левицький, Є.Олесницький та ін­ші.

ПісляІ. Белея редакцію „Діла" перейняв В.Охрімович.

Був це час, коли „Діло^”, залишаючи свій компромісовий шлях, підносить бойовий тон у боротьбі з польським і москвофільським таборами. До співробітни­цтва стають нові молоді сили, що оживлюють зміст часо­пису, - М.Лозинський та Л.Цегельський.

По відході В.Охримовича редакцію перебирає Є.Ле­вицький, яку провадив в 1902-1906 рр.; його на короткий час замінює В.Охримович. У 1907 р. головним редакто­ром стає Л.Цегельський.

У 1908-1911 рр. редактором був Я.Весоловський, який зміг поставити часопис на дійсно високий журналістичний рівень. Після Весоловського прийшов не менш вправний журналіст В.Кушнір і врешті В.Панейко, за ре­дакції якого „Діло" застала перша світова війна.

З четвертого річника в „Ділі" появляються імена деко­го з українських земель з-під Росії - М. Грушевського (псевдонім М.За­волока), О.Кониського, І.Нечуй-Левицького, М.Комарова.

Ця співпраця зміцнювала всеукраїнський характер єдиного українського громадсько-політично­го часопису, що розвинувся і зміцнів у пізніших часах та заслужив признання на сторінках інших часописів.