Буржуазні реформи 60-80х рр. та їх значення на Україні

Логічним продовженням реформи 1861 р. були перетворення адміністративно-політичного управління, які мали на меті пристосувати країну до нових умов соціально-економічного розвитку після скасування кріпацтва.

Судова реформа (1864 р.) :вводився єдиний для всіх безстановий суд, що складався із коронного суду (кримінального) і мирового суду (цивільні справи);суд був незалежним від влади; суддів призначав уряд, а звільнити їх можна було тільки за рішенням суду; рішення суду вважалося остаточним, але його можна було оскаржити при порядку порушення судочинства; вводилися гласність суду; вводився суд присяжних і змагальних сторін.

Земська реформа (1864 р.): створювалися виборні органи влади в губерніях і повітах – земства, до них обирали всіх представників станів, земства не займались політичною діяльністю, а тільки економічними та культурними питаннями, земствам заборонялося збирати податки із промислових під-в, щоб мати якісь фінанси вони повинні були отримати дозвіл у губернатора.

Міська реформа (1870) : створювалися виборні органи влади – міські думи, міські думи створювали виконавчі органи – міську управу на чолі якої був голова, міські думи вирішували питання благоустрою, охорони здоровя, освіти, розвитку промисловості і торгівлі.

Реформа освіти (1864) : вводилася єдина система початкової освіти (керівництво ними здійснювали шкільні ради), створювалися системи чоловічих та жіночих класичних і реальних гімназій, право на освіту одержали всі стани, що могли заплатити за неї, відбулось удосконалення навчальних програм, створювались недільні школи для дорослих.

Військова реформа (1863-83) : територія Росії поділялася на 10 військових округів. На Україні це були: Київський, Одеський, Харківський, вводилась загальна військова повинність чоловікам з 21 р., термін служби у піхоті – 6 років і 9 років у запасі, на флоті –7 р. і 3 р. у запасі, для осіб із освітою термін служби був менший, скасовувались тілесні покарання в армії, поліпшувалось навчання і підготовка офіцерських кадрів, були відкриті військові, юнкерські училища та гімназії, армія забезпечувалась новими видами зброї, створювався паровий військовий флот, дворянство і духівництво звільнялось від військової служби.

Реформа цензури (1865) : цензурні установи виводились з під керівництва міністерства освіти, у складі міністерства створювалися управління друку, в релігійній сфері вводилась окремо своя цензура.

Фінансова реформа (1860-64): встановлювалось централізоване управління грошовим господарством, яке було під контролем міністерства фінансів, було створено державний банк (1860), створювались єдині державні каси, що зосереджували у своїх руках всі прибутки і видатки, засновано єдиний державний ревізійний центр, вводився акцизний збір спиртних напоїв, зростають податки на товари масового вжитку, у губерніях створювалися незалежні від адміністрації контрольні палати, зростає кількість приватних банків.

Здобутки цих реформ відкрили шлях до капіталістичного розвитку суспільства, вони заклали його основи.

Фашистський окупаційний режим на Україні

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

· Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.

· Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

· Підрив біологічної сили слов'янських народів.

· Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

· Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.

- Запровадження комендантської години.

- тотальний терор ( Бабин Яр).

Після окупації України було встановлено нацистський «новий порядок», який передбачав ліквідацію суверенітету або державності завойованих країн (територій), економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху, расову дискримінацію, геноцид, антисемітизм, терор і вбивства невинних людей. Було 4 зони окупації, де проводився «новий порядок»: румунська провінція «Трансністрія» (Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР), дистрикт «Галичина» (Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області УРСР), рейхскомісаріат «Україна» (Крим, більша частина укр. земель, окрім прифронтових) і прифронтова зона (Донбас, Чернігівська, Сумська, Харківська області).

Гайдамацький рух. Коліївщина

Гайдамаччина – соціальний рух на Правобережжі у ХVІІІ столітті. Причина повстання полягає в тому, що народні маси, серед яких ще жили традиції козацької волі, не хотіли коритися владі панів і зі зброєю в руках виступали проти поневолення. Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство. Гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби, несподівані напади і стрімкі рейди на панські маєтки. Перший вибух гайдамацького повстання стався в 1734 р., коли російська армія разом з козацькими полками увійшла на Правобережжя, щоб підтримати кандидатуру Августа ІІІ на польську корону. Влітку 1734 р. на престол у Польщі сів ставленик Росії Август ІІІ, і на прохання польських магнатів російське військо легко розбило повстанців. В 1750 р. гайдамацький рух спалахнув з новою силою, проте неспроможність створити цілісну організацію, а також відсутність плану дій спричинили поразку повстання. Коліївщина – найвідоміший виступ гайдамаків 1768 року. Основною його силою було селянство На оборону Православної Церкви стала російська цариця Катерина ІІ. Саме тоді польська шляхта, вороже настроєна до Росії, організувала конфедерацію в м. Барі (містечко на Вінниччині). В цей момент гайдамаки підняли повстання, розраховуючи на російську допомогу. Відомими гайдамацькими ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. Гонту було піддано тортурам і покарано смертю, а Залізняка заслано в Сибір.