Основні етапи розвитку державності Київської Русі

Трипільська культура

Найбільш яскравою археологічною культурою доби енеоліту на території України є трипільська культура, відкрита наприкінці XIX ст. В.В. Хвойкою поблизу с Трипілля на Київщині (звідси її назва). Поширювалась трипільська культура на Правобережній Україні, Молдові. Основні заняття трипільців: 1)землеробство, 2)скотарство, 3)ремесла, 4)ткацтво, 5)гончарство, 6)рибальство. Трипільці вірили у потустороннє життя, своїх богі зображували у вигляді жінок. Трипільська культура проіснувала 15 ст.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км.).

Ліквідація Запорозької січі

Ліквіда́ція Запорі́зької Січі́ 1775 ро́ку — насильницьке знищення московськими військами українського козацького утворення — Запорізької Січі.Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що царизм не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. Коли 1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Царизм лише чекав слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768—1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. На початку червня 1775 року російські війська під командуванням Текелій Петро Абрамович, які поверталися з турецького походу, раптово оточили Січ. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. Більшість запорожців ще не встигли повернутися з турецьких походів, або перебували на промислах. На Січі зібралася рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським, яка вирішила не проливати християнської крові та добровільно склала зброю перед московитами. 16 червня 1775 року російськими військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова.Після ліквідації Січі козаки, прагнучи уникнути переслідування з боку царизму, переселилися в пониззя Дунаю, де на турецьких землях ними була заснована Задунайська Січ, яка з перервами та численними переїздами з місця на місце проіснувала до 1828 року.

Визволення України від німецько-фашистських загарбників

Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Ворошиловградської області. Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі, у ході якої було визволено Лівобережну Україну та Донбас. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року).У вересні-листопаді 1943 р. відбулася героїчна битва за Дніпро. 6 листопада 1943 р. – визволеноКиїв, 11 жовтня – Запоріжжя, 25 жовтня – Дніпропетровськ, у вересні – Суми, Чернігів та Полтаву. 24 грудня 1943 р. – 29 лютого 1944 р. – Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська операції. 4 березня – сер. квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Одеська операції, у результаті яких було звільнено Правобережну й Південну Україну. 8 квітня – 12 травня 1944 р. – Кримська наступальна операція, яка завершилася визволенням Криму. 27 липня 1944 р. звільнено Львів, Перемишль. 8 жовтня 1944 р. – визволення орстаннього окупованого фашистами населеного пункту УРСР – с.Лавочне Дрогобицької області. 28 жовтня 1944 р. – повне визволення Закарпаття, остаточне вигнання фашистських окупантів з укр. земель.

Основні етапи розвитку державності Київської Русі

Ранньофеодальна держава Київська Русь сформувалась на кінці IX ст. у східних слов’ян з центром у Києві.Існування Київської Русі поділяється на три етапи:1) IX-перша половина Х ст. –утворення Київської Русі (Дір, Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав); У 882 р. Олег силою підкорив Київ, вбивши Аскольда і Діра.Князь Олег (882–912 рр.) за кілька років в результаті численних війн і походів підкорив своїй владі племена полян, древлян, сіверян, радимичів. З метою закріпитись у Києві і домогтись міжнародного визнання, він здійснив походи на Константинополь (907, 911 рр.) і уклав вигідні торговельні угоди.911 р.– підписав першу міжнародну угоду з Візантією, яка дозволяла безкоштовно торгувати. Після смерті Олега київський престол перейшов до сина Рюрика Ігоря (912-945).Він здійснював походи на сусідні племена, Візантію, проти хозар. 941,944 рр. – походи Ігоря на Константинополь. При збиранні данини з підвладних племен (древлян) Ігор потрапимв у засідку і загинув. Ставши на престол після смерті свого чоловіка, Ольга (945-964 рр.) помстилась древлянам (спалила їхнє місто Іскоростень). Провела реформи, спрямовані на запобігання конфліктів, впорядкувала систему збирання данини (повоз), заклала основи у створення державного апарату і 957 р. вона охрестилась. У 964 р. на чолі держави стає Святослав. Головним завданням Святослав вбачав знищення Хозарського каганату. 966р. – знищення Хозарського каганату. Святославу вдалося заволодіти багатими придунайськими землями. При поверненні з важкого походу на Святослава напали печеніги і вбили його. 2) кінець Х – ХІ ст. – розквіт Київської Русі (В.Великий, В.Мономах, Я.Мудрий); В.Великий розширив територію К/Р, побудував оборонні споруди проти печенігів, створив систему освіти (школи, училища), у 988 р. охрестив К/Р. Я.Мудрий сприяв зміцненню феодального ладу в К/Р, зупинив міжусобні війни, написав закони «Руська правда», сприяв розвитку культури (будував церкви, відкрив бібліотеки, друкував книги, відкрив школи для дівчат), зміцнив міжнародне становище К/Р. Володимир Мономах (1113-1125). З цим правителем пов'язують зустріч князів у Любечі в 1097 році з питання припинення міжусобних воєн, переможні походи на половців (за легендою, Мономах ходив на половців 83 рази) та останні часи згоди на Русі. 3) ХІІ –поч. ХІІІ ст. – феодальна роздробленість, занепад Київської Русі. Причини: 1) великі простори держави та етнічна неоднорідність населення, 2) зростання великого феодального землеволодіння, 3) відсутність чіткого незмінного механізмуспадкоємності князівської влади, 4) зміна торговельної кон’юнктури і занепад торгівлі, 5) постійні напади кочівників (печенігів, половців, татар).Уже в ХІІ ст. на теренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі.