Зовнішня політика Київської Русі

Зовнішню політику КР можна поділити на 3 етапи:

Перший, що займає майже століття з 882 р., за часів зайняття престола Олегом до загибелі Святослава в 972р. називають початковим, або періодом швидкої експансії. Стратегічно вигідне розташування Києва на торговому шляху “з варягів в греки” дало можливість варяжським князям створити в ньому свою головну базу, контролювати дніпровську торгову артерію, підкорити східнослов’янські племена. Було створене політико-економічне об’єднання, яке змогло кинути виклик могутній Візантійській імперії. (941 р. мирний договір закладений Олегом з Візантією; 944 році новий мирний договір Ігора з Візантією)

Другий період за правління Володимира Святого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1036-1054) – період консолідації. Експаніонізм попереднього періоду поступається місцем внутрішній розбудові держави, міжнародна політика характеризується намаганнями одержувати дивіденди за рахунок політичних, торгових угод, підкріплених династичними шлюбами. І головне, з введенням християнства Русь ввійшла до когорти передових європейських країн, що давало їй змогу проводити зовнішню політику спираючись на підтримку патріархів церкви.(988 хрещення Русі; 1046р. русько-візантійська угода Ярослава, що була скріплена шлюбом його з дочкою Константина ІХ Марією)

Останній період характеризувався руйнівними міжусобицями на фоні зростаючої загрози вторгнень кочових племен та економічна стагнація внаслідок падіння значення “варязького” торгового шляху, пограбування хрестоносцями Константинополя в 1204р. та занепаду Абасидського халіфату – торгових партнерів Києва. В цей період за виключенням часу правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, зовнішня політика була зведена князями до спроб знаходити собі тимчасових союзників для здобуття трону в Києві. Після зруйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169р. його політико-економічне та міжнародне значення було майже нульовим. Все це дало змогу ордам монголів 1240р. остаточно зруйнувати залишки великої Київської Русі.

Революція 1905-1907 рр. Її розвиток на Укр.

Причини: погіршення соц-екон становища населення внаслідок екон кризи 1900-1903 рр.; невдоволення політикою самодержавства (невирішене аграрне, робітниче, нац питання); поразка у війні з Японією 1904-1905 рр.; поширення марксизму.

Перебіг подій: 9 січня 1905 – кривава неділя – розстріл мирної демонстрації в Петербурзі за наказом царя Миколи ІІ; масові виступи робітників; поширення профспілкового руху в Укр (літо-осінь 190р., їх вимоги – робочий контроль над виробництвом, 8ми годинний роб день, зниження цін на товари у крамницях); селянські виступи (навесні 1905 селяни розгромили маєток поміщика Терещенка, вивезли все майно та спалили цукровий завод; жовтень 1905 селяни розгромили поміщицький маєток, спалили горілочний завод, за що поміщики вчинили самосуд над 15ма селянами); виступи в армії та на флоті (збройне повстання на броненосці «Потьомкін» у червні 1905 р. повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом Шмідтом у листопаді 1905 р.; виступ полку саперів у Києві на чолі з Жаданівським у листопаді 1905 р.).

Але в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: поєднання та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народними масам й ефективності та результативності спільного натиску на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського маніфесту меж легальної політичної та культурної діяльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активізація процесу масової самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу - думської трибуни.