Загальна характеристика законодавчої діяльнісіь Директорії

Директорія відновила дію Закону Центральної ради на персонально – персональну автономію від 9 січня 1919 року. У Законі від 14 лютого 1919 року «Про порядок внесення і затвердження законів в УНР» робиться спроба регламентувати законодавчий процес.        Законопроекти готувалися міністерствами і подавалися голові уряду, який потім вносив їх на розгляд Ради Народних Міністрів, яка після схвалення направляла законопроект для заключного редагування до Державної канцелярії. Після цього законопроект потрапляв на розгляд Директорії і набирав чинності після затвердження. У Законі «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР» від 12 листопада 1920 року містився спеціальний розділ – «Законодавство УНР» 

Причини поразки державницьких змагань 1917-1921 р.

Дослідження українських визвольних змагань 1917–1920 рр. розпочалося їх безпосередніми учасниками –представниками української політичної еміграції в20-х роках ХХ ст. На думку Я. Грицака, наукові дискусіїнавколо характеру української революції 1917–1923 рр.і причин її поразки виросли з політичної суперечки, якувели між собою в еміграції дві групи українських політиків. Перша група, що виводилася з консервативноготабору, перекладала всю вину на українську революційну еліту. Керівники Центральної Ради і Директорії,твердила консервативна історіографія в особі В. Липинського, В.Кучабського та Д.Дорошенка, припустилася низки стратегічних помилок. Їхня провина полягала всоціалістичному експериментуванні, нерозумінні державних інтересів, свідомому відштовхуванні від управління державними справами фахових і досвідчених кадрів лише на тому ґрунті, що вони не були соціалістичними або за своїм походженням піднімалися вище селянства й інтелігенції. Крім того, О. Назарук виокремлює серед причин поразки революції неузгодженість дій і позицій галичан і наддніпрянців, а також звертає увагу на "недостачу відповідної освіти в національно-державницькому дусі", велику кількість партій іборотьбу між ними за владу .Друга емігрантська група, представлена українськими соціалістами різних відтінків, вбачала головну причину поразки у низькій національній і політичній свідомості народних мас, що у критичні моменти не надаливирішальної підтримки українській революції, а також недорозвиненістьукраїнської національної ідеї та неготовність українського народу до боротьби за власну державність. Наїхню думку саме українська революція стала каталізатором формування як української нації, так і українськоїнаціональної ідеї

Варшавський та Ризький мирні договори.

У березні — квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 28 квітня 1920 року закінчилися укладен­ням Варшавського догодоговору За цим договором Польща визнала Ди­ректорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою як верховну владу УНР. Польський уряд зобов'язувався не ук­ладати ніяких угод з третіми країнами, вороже налаштованими до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок. До Польщі відхо­дили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Во­лині.За умовами Варшавського договору об'єднанні збройні сили Польщі і УНР в кінці квітня 1920 року розпочала наступ на більшо­виків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом радянське командування перегрупувало сили і завдало ряду поразок об'єднаним силам.12 жовтня 1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд зрадив Україну і залишив ар­мію УНР напризволяще. 21 листопада армія УНР після виснажливих боїв з більшовиками відступила за Збруч і була інтернована польськи­ми військами.18 березня 1921 року у Ризі було підписано Ризький мирний до­говір між Польщею і радянською Росією. В обмін на територіальні поступки Польща визнала УСРР і зобов'язалась заборонити перебу­вання на своїй території всіх антибільшовицьких сил і уряду УНР. Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, За­хідна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — радянській Україні.Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР, боротьба за яку тривала чотири роки. І хоча Українська держава не змогла утвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю україн­ської національної державності.

37. Утворення ЗУНР.

Офіційна передача влади в Галичині полякам була призначена на 1 листопада 1918 р. Українські націоцально-патріотичні сили вирішили випередити поляків.  Військовий комітет, який був створений ще у вересні ухвалює рішення зайняти до ранку всі найважливіші стратегічні об'єкти Львова — пошту, банки, телеграф тощо. Протягом листопада українці взяли владу у всій (Східній Галичині. її встановлення проходило безкровно, без жертв, як серед військових, так і серед мирного на­селення.У відозві від 1 листпттяпя 1918р. Українська Націо­нальна Рада проголосила створення національної дер­жави, її назву й територію визначив Закон від 13 листопада 1918р «Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка»; вона представляє собою колишні австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною і з українськими частками колишніх угор­ських столиць (комітатів). Закон затверджував держав­ну самостійність ЗУНР.

Органи влади та управління ЗУНР.

Уряд ЗУНР — Державний секретаріат— було утворено 9 листопа­да 1918 року. До його складу входило 14 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі і промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і теле­графу, праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публіч­них робіт, віросповідання. Очолював Державний Секретаріат — прем'єр. Ним було обрано К. Левицького.

10 листопада 1918 року прем'єр і члени уряду принесли присягу на вірність українському народові і державі.На початку січня 1919 року К. Левицький іде у відставку. Пре­м'єром призначається С. Голубович. У складі уряду було утворено ще три секретарства — польське, єврейське і німецьке. Цим кроком уряд намагався прилучити до процесу державотворення представників національних меншин.Згодом за рахунок об'єднання секретарств їх кількість була ско­рочена до десяти. Було ліквідовано секретарство праці і суспільної опіки, суспільного здоров'я. Ці секретарства стали відділами секре-таріату внутрішніх справ.ЦСл

Судова система ЗУНР

Прпцівникам судових органів пропонувалося принести присягу на вірність українському народу й державі. Ті, хто скомпрометував себе антиукраїнською діяльністю й переконаннями, були звільнені.У лютому 1919 р. Державний секретаріат судових справ одержав доручення провести судову реформу. Уся територія ЗУНР була розділена на 12 судових округів і 130 судових повітів. Відповідно, належало вибрати окружні й повітові суди. Надавалася гарантована мож­ливість вибрати своїх суддів національним меншинам: поляки повинні були вибрати 25 суддів, євреї — 17.У лютому 1919 р. приймається ряд законів, спрямо­ваних на вдосконалення діяльності судових органів.Закон«Проскорочення підготовчої судової служби» скоротив термін стажування суддів із трьох до двох ро­ків. Закон «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» припинив вибори присяжних у зв'язку з умовами військового часу. Були прийняті також закони про перехід судочинства на українську мову, про введен­ня демократичних принципів судочинства. Законом від 11 лютого для розгляду кримінальних справ у повітах створювалися тимчасові трибунали. До їхнього складу входили голова й два члени. Згідно з законом від 15 лю­того створювалися дві вищі судові інстанції: Вищий суд і Найвищий державний суд. До їхнього обрання функції другої й третьої судової інстанцій виконували Окремий судовий сенат другої інстанції й Окремий судовий сенат третьої інстанції. Вони були створені 8 березня 1919 р. при окружному суді в Станіславі.

Місцеві органи влади

Місцевавлада та управління. 1листопада 1918 року Українська -—Національна Рада проголосила ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління і закликала народ до створення нових, українських. На протязі місяця вибори до місцевих органів владТГуп'равл1нШїройшли на всій території ЗУНР. Такими органами стали: у селах та містах — громадські і міські комісари; у повітах-повітові комісдрді. У всіх адмТй1сТ^:ртІ№НТ5"-терит6рТа1іьних одиницях були створені'^гприбічш ради.", які виконували функції до­радчого органу. Повітового комісара призначав державний секретар внутрішніх справ, а сільських, міських комісарів і "прибічні" ради обирало населення. За законом "Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки" від і6щшшадаЛ9ИЦ>оку повітовий комі­сар був вищим представником влади у повіті. Він затверджував об­рані кандидатури сільських і міських комісарів. Йому належало пра­но розпуску "прибічних" рад і призначення нових виборів до них. Крім цого повітові комісари повинні були: 1) оберігати інтересщк-раїнської державності та протидіяти будь-яким спробам завдати їй шкоду; 2) орйймапппзиЖівід службовців повітових служб; 3) прий-кцщцзішення у випадку відмови австрійських службовців від вико­нання своїх обов'язків; 4) затверджувати розпорядження повітових Властей; 5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню; 6) ідійснювати нагляд за діловодством усіх державних органів і служ­бових осіб у повіті. Закон регламентував також порядок виборів, структуру та функції "прибічних" національних рад.Таким чином, у короткий термін було сформовано досить чітку (ін гему центральних та місцевих органів влади і управління. Слід погодитись з О. Субтельним в тому, що "надзвичайно швидке й ефек-Ювне створення адміністративного апарату являло собою досягнен­ня, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських псржав, не кажучи вже про уряди Східної України".

УНР