Судова система української держави Скоропадського.

Мабуть, єдиною державною системою, яка не зазнала втручання при черговій зміні влади, була судова. Згідно з «Законом про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 р. вищою судовою інстанцією залишався Генеральний суд судді якого призна­чалися тепер гетьманом.25 травня 1918 р. приймається Закон про титул, ім'ям н кого проводиться суд в Україні — «ім'ям закону Укра­їнської держави». 2 червня 1918 р. приймається закон, який її й уточнював функції Генерального суду й обкреслив перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд складався із трьох департаментів: ци­вільного, кримінального та адміністративного. До Держав­ного сенату входили: Генеральний адміністративний суд, Генеральний кримінальний суд і Генеральний цивільний суд. Кандидати на посаду сенаторів повинні були мати вищу юридичну освіту і не менше п'ятнадцяти років стажу роботи « в судовому відомстві на посадах не нижче за судового слідчого або товариша прокурора окружного суду» або «на посаді присяжного адвоката, а також з числа тих, які мають вчене звання магістра або доктора, лекторів юридичних наук у вищих школах, які викону­вали обов'язки лекторів у той самий час». Завершували систему загальних судів в Україні ми­рові суди, підсудність яких визначалася ухвалами Ради Міністрів від 14 і 21 липня 1918 р. Військові суди Української держави діяли на підста­ві Закону_«Про організацію військово-судових установ і їх компетенцію» від 21 червня 1918 р. Вони підрозді­лялися ня виті й штабні суди.

Декларація Української директорії від 26 грудня 1918 р.

Чачначена обставина далася взнаки вже під час державної наради у Вінниці 12—14 грудня 1918 року, з представниками політичних Вартій та громадських організацій, що входили до Українського На­родного Союзу. Після гострої дискусії учасники наради поділилися на дна табори, один з яких стояв за парламентську республіку, а інші —за радянську.

Незважаючи на розбіжності, 26 грудня 1918 року було створено уряд, до складу якого ввійшли представники всіх політичних партій, ЩО допомогли Директорії прийти до влади. Того ж самого дня Ди­ректорія оприлюднила програмну декларацію, в якій вона оголошу-и.і на себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу під народу, народові її і передасть. Це мало відбутися на конгресі тру-домого народу України, який "матиме верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя річ публіки". Влада в УНР повинна належати лише "класам працюю­чим — робітництву і селянству". В декларації підкреслювалося, що "Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з прані трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й о шачили своє правління жорстокостями та реакцією, не мають пра­на юлосу в порядкуванні державою".

Ллє зовнішньополітичні умови були вкрай несприятливими для її 11 нення програми Директорії в життя. Антанта не визнавала УНР і дивилась на Україну лише як на частину Росії. Свої подальші плани нона пов'язувала з інтервенцією, і вже 2 грудня 1918 року французь-ЦИЙ десант висадився в Одесі. Антанті допомагала білогвардійська армія Денікіна.

Встановлення влади директорії

У серпні 1918 р. замість Українського національно-державного союзу, створеного у травні 1918 р. опозиційними гетьманату українськими соціалістичними партіями, було утворено Український національний союз (УНС). До його складу ввійшли: українські есери, українські соціал-демократи, українські соціалісти-федералісти, низка дрібних громадсько-політичних організацій. На переговорах з представниками гетьманату керівники УНС поставили такі вимоги: проведення аграрної реформи з метою ліквідації великого землеволодіння і забезпечення землею трудового селянства; встановлення демократичних свобод; підготовка демократичного виборчого закону.

14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.

Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.

.Перемога антигетьманського повстання.

15-Лйстолада Директорія переїхала до Білої Церкви, поблизу якої дислокувалися загони січових стрільців. Цього ж дня було розповсюджено звернення Директорії до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію.

16 листопада 1918 р. загони січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. Уже в першому бою, що відбувся 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою (30 км від Києва), повстанці завдали поразки гетьманським військам у складі полку сердюків і офіцерської дружини. На бік Директорії перейшли елітні, але нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька та Сірожупанна дивізії. 14 грудня 1918р. війська Директорії після дводенного загального штурму оволоділи Києвом. Цього ж дня П. Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.