Універсал трудового конгресу від 23 січня 1919 року, загальна характеристика.

23 січня 1919 року у Києві розпочав свою роботу Трудовий Конгрес. Його першим рішенням було одностайне схвалення Універсалу Соборності. Також Трудовий Конгрес прийняв закон «Про форму влади в Україні». Конгрес висловився за демократичний устрій в Україні. Разом з тим, з огляду на загострення воєнно-політичної ситуації довкола Української Народної Республіки, Конгрес до скликання майбутнього українського парламенту доручив законодавчу владу та справу оборони України Директорії УНР, до якої включено представника ЗУНР Є.Петрушевича. Конгрес ухвалив також протест проти порушення територіальної цілісності України військами червоної та білої Росії і Польщі.

Із Закону про форму влади на Україні 28 січня 1919 р.

 «…Конгрес Трудового Народу України заявляє свій рішучий протест проти замахів на цілісність, самостійність і незалежність Української Народньої Республіки… Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіми иншими народами, але він не потерпить, щоб яка б не було держава накидала збройною силою свою волю Українському Народові…»

 29 січня 1919 року Конгрес Трудового Народу України завершив свою роботу. Директорія УНР приступила до вирішення проблем внутрішньої та зовнішньої політики в нових, набагато складніших, ніж дотепер, умовах. Вони визначалися передусім підривною діяльністю на всій території України іноземних владних центрів, зокрема Московського, результатом якої стало ослаблення єдності українських політичних середовищ при вирішенні важливих питань внутрішнього життя держави. При цьому «троянським конем» агресорів залишалися громадські об’єднання національних меншин, які зберегли вороже ставлення до незалежної України, не зважаючи на всі пільги і переваги, які були їм даровані та законодавчо закріплені українською владою.

 Другим фактором, який негативно впливав на діяльність Директорії, була різка зміна міжнародної ситуації. Прихильно настроєний до України союз Центральних держав на чолі з Німеччиною зазнав поразки у війні. Переможниця Антанта, в якій головну роль відігравала Франція, виступала за створення коштом України дружніх до себе Великої Росії і Великої Польщі. Відповідно, Антанта підтримала збройні сили російських «єдінонєділімців» «Юга Россії» під командуванням генерала А.Денікіна і польських шовіністів під проводом Р.Дмовського. При цьому політичні еліти Заходу керувалися виключно своїми егоїстичними інтересами, а також віковими політичними зв’язками з Росією, яка безпідставно уявлялася їм стабілізуючим фактором світової політики.

Організація органів влади і управління часів директорії.

Директорія на той час остаточно ототожнювалася з її Головою. До його компетенції входило затвердження ухвалених Державною Народною Радою призначень та звільнень. Годова_ Директорії при­значав Голову і членів Ради Народних Міністрів.Державна Народна Рада планувалася як орган законодавчої вла­ди і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала дер­жавний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розгля­дала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо.Знову ж таки, невиписаною залишилася компетенція Ради Народ­них Міністрів, яка була підзвітна в своїй діяльності Державній На­родній Раді. Але в законах нічого не говорилося про повноваження і місце уряду в системі органів виконавчої влади.В день оголошення Декларації Директорія своїм Наказом затвер­дила Раду Народних Міністрів у складі 18 осіб, якій доручалося "не­гайне переведення в життя великих задач", окреслених Декларацією. Розподілу компетенції між Директорією і Радою Народних Міністрів проведено не було.Статур Ради Народних Міністрів як виконавчого органу, закрі­пив "Закон про форму влади на Україні". Рада Народних Міністрів затверджувалася Директорією і була відповідальна перед нею. Ніякі інші повноваження цього органу регламентовані не були, що гово­рило про невизначеність відношення Директорії до принципу розпо­ділу влад. Конгрес дав доручення Раді Народних Міністрів підготу­вати вибори майбутнього Сейму України, органу, повноваження яко­го знову ж таки визначені не були.14 лютого 1919 року Директорія затвердила тимчасовий закон "Про порядок внесення і затверджування законів в Українській На­родній Республіці", в якому ще раз було зроблено спробу розмежува-ін правовий статус Директорії і Уряду.Конгрес Трудового народу був останньою спробою Директорії і.ікласта основи державного будівництва в Україні. На цьому шлях ВО парламентаризму, який було започатковано ще Центральною Ра­ною, закінчується. Політичні умови не дали можливості Директорії 11 шити в життя навіть те, що було започатковано Конгресом.Ьсз змін було залишено систему центрального управління. Поділ міністерств на відділи і департаменти, запроваджений Центральною Рпдою, зберігся.Місцеве управління. В його формуванні було запозичено досвід Центральної Ради. Владу на місцях представляли волосні, повітові, іуперн^мо^<омі£ари і отамани, що їх призначала Директорія. В їх руках була зосереджена вся реальна влада в провінції. В деяких гу-іириіях було відновлено діяльність дореволюційних органів місько-і и і томського самоврядування — земські зібрання та земські управи і міські думи та міські управи. Майже скрізь діяли революційні Ради робі гничих і селянських депутатів.24 червня 1919 року Міністерство внутрішніх справ затвердило ІНС'і рукцію "Про тимчасову організацію влади на місцях". Відповід­но Інструкції волосний комісар призначався на посаду повітовим, нош іовий — губернським і затверджувався Міністерством внутрішніх нр.ін. Губернського комісара призначав Міністр внутрішніх справ іисрджувала Директорія. Виконавчими органами на рівні повіту і• V ііи комісаріати, а на рівні губернії — управління. Останнє поділя-ноі її на п'ять відділів: загальний, адміністративний, паспортний, ііи лекції міліції, бухгалтерсько-рахунковий.Значно ширшими, в порівнянні з часами Центральної Ради, були Повноваження комісарів, які наглядали за виконанням розпорядженьіральної влади, здійснювали мобілізаційну роботу і керівництвоМіліцією, інформували населення про діяльність уряду. Окрім цього рнський комісар наділявся правом видавати обов'язкові поста-н щодо охорони громадського порядку, спокою і республікансь-паду і здійснював загальне керівництво органами самовряду-і п містах — міськими думами та управами і в земствах — земсь-і ими иііраннями та земськими управами. Передбачалося, що інструк-берігатиме чинність до прийняття Закону "Про систему управ- ПІНІїм на місцях".