Утворення вільного козацтва в УНР.

Слабкою ланкою в політиці Центральної Ради було військове будівництво. Річ у тому, що лідери Централь­ної Ради виступали проти створення постійної армії, оскільки вважали її знаряддям гноблення. Так, В. Винниченко підкреслював: «Не своєї армії нам, соціал-де­мократам, і всім справжнім демократам, потрібно, а знищення будь-яких постійних армій... Українського мілітаризму не було, не повинно його бути й у майбут­ньому». У середовищі українських політиків чітко по­значилися два напрями у відношенні до питання про військове будівництво. Перша група на чолі з Н. Міхновським виступала за організацію регулярної української армії, як основи майбутньої самостійної України. Друга група, представлена лідерами Центральної Ради, мала намір використовувати український військовий рух для посилення свого авторитету в Тимчасовому уряді. Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ. Його очолив С. Петлю­ра. У кінці грудня 1917р. його на цій посаді замінив Н. Порш. У листопаді Генеральне секретарство військо­вих справ створило Генеральний військовий штаб, до складу якого входило декілька управлінь і відділів. Була створена спеціальна комісія, яка займалася працевла­штуванням офіцерів-українців, що втратили роботу в російській армії. Серед законів, що заклали основи військового будів­ництва в Україні, слід назвати Закон про відстрочення призову на військову службу і відрядження з неї грома­дян Української Республіки від 23 грудня, Закон про утворення Комітету з демобілізації армії від 12 січня і Тимчасовий закон про утворення українського народно­го війська від 16 січня. Відповідно до останнього закону армію слід було демобілізувати й замінити її народною міліцією. У січні 1918 р. Генеральне секретарство військових справ було перетворено у Військове міністерство УНР. Був прийнятий «Тимчасовий закон про флот УНР». Чорноморський флот проголошувався власністю УНР і переходив на її утримання. Після повернення Центральної Ради до Києва на по­чатку березня 1918 р. створюється нова військова кон­цепція. Був розроблений план організації армії на осно­ві територіального набору. Українська армія повинна була включати вісім корпусів піхоти й чотири корпуси кінноти. Розроблялися заходи, направлені на створення регулярної армії. 17 квітня 1918р. новий військовий міністр А. Жуковський призначив комендантів заново створених корпусів: київського, подільського, волин­ського, одеського, чернігівського, полтавського, харків­ського і катеринославського. Проте «прозріння» Цен­тральної Ради в галузі військового будівництва наступи­ло надто пізно.

Утворення органів громадського порядку УНР

Комітет охорони революції: створений 7 листопада 1918,планувалося створити при комітеті комісії – військову, інформаційну,технічну; представники комітету повинні були діяти в держ.установах,громадських організаціях,залізницях, пристанях і т.д.;до компетенції відносилося – використання за необхідності резервів держ. органів, не державних організацій у боротьбі з контрреволюцією., повноваження роботи обшуки, зміщувати з постів та заарештовувати.

При Ген. Секретарстві внутрішніх справ була створена особлива комісія з представників відомств до якої відійшли справи по охороні порядку та спокою в Україні.

 Була проведена реорганізація міської та сільської міліції - вона підпорядковувалася комісарам ЦР. 

Судова система УНР.

На території України діяли наступні судові органи: районні мирові суди, з'їзди мирових суддів, окружні суди, які створювалися поодинці на декілька повітів. За ними розташовувалися, як апеляційні інстанції, судові палати. Вищою судовою інстанцією вважався Правительствуючий сенат в Петербурзі. Окрім цих судів, в Україні діяли також селянські волосні суди, верхні волосні суди та ін. Відразу ж після Лютневої революції були введені посади адміністративних суддів у повітах і особливі ад­міністративні відділи при окружних судах. Створюють­ся різні тимчасові судові органи, революційні трибунали тощо. Формально ця судова система збереглася в Україні й після приходу до влади Центральної Ради. Центральній Раді запропоновано було зробити українську судову систему незалежною від російської й створити для керівництва нею як вищу су­дову інстанцію Вищий краєвий суд, а для проведення реформи судової системи створити на місцях інститут судових комісарів. Програмні цілі Центральної Ради щодо судової рефор­ми знайшли відображення в III Універсалі: «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідно духові народу».16 грудня 1917 р. Центральна Рада затверджує під­готовлений Генеральним секретарством судових справ законопроект про створення (до скликання Всеукраїн­ських Установчих Зборів) тимчасового Генерального суду. Відповідно до ст. 1 Закону Генеральний суд складався із трьох департаментів: цивільного, кримінального і ад­міністративного. Він оголошувався вищою судовою ін­станцією в Україні й здійснював нагляд над усіма судо­вими установами й діяльністю працівників судових ор­ганів. 16 грудня 1917 р. приймається Закон «Про введення апеляційних судів». . 23 грудня 1917 р. у розвиток попереднього приймається Закон «Про умови обговорення й порядок обрання суддів Генерального і апеляційних судів», по якому усі судді обиралися Центральною Радою на три роки більшістю в 3/5 голосів. 14 лютого 1918 р. вводяться посади головних губерн­ських військових комендантів, які отримували право створення революційних військових судів для оператив­ного розгляду справ про вбивства, пограбування, під­пали, зґвалтування і розбої.

Організація діяльності органів прокуратури та адвокатури в унр

Після жовтневих подій 1917 року розпочався новий етап державотворення і національного самовизначення народу України, етап здобуття суверенності. В УНР велася активна робота із створення нової системи правоохоронних органів, у тому числі – судів і органів прокурорського нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, а вже наступного місяця Центральна Рада ухвалила Закон “Про уряджання прокурорського нагляду в Україні”. За часів правління гетьмана Скоропадського П. П. (квітень-грудень 1918 року) ухвалюється Закон “Про утворення державного Сенату”. При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон “Про урядження прокурорського догляду в Україні” і поновлюється діяльність Генерального Суду під назвою “Найвищий Суд Української Народної Республіки”. За радянських часів Державна прокуратура в Україні була заснована в системі Наркомюсту

Законод. Діяльність УНР.

Проголошення УНР докорінно змінило орієнтири в обстановці, коли молода держава опинилася віч-на-віч з проблемою невідкладного законодавчого регулювання найважливіших проблем життя краіни. 25 листопада Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання законів, згідно з яким «до сформування Федеративної Російської республіки і утворення її конституціі виключне й неподільне право видавати закони для УНР належить Центральній Раді», а «право видавати розпорядження в обсягу урядування на основі законів належить Генеральним Секретарям УНР». В галузі державного будівництва найбільш вагомим з огляду на стратегічні завдання Центральної Ради став закон «Про вибори до Установчих зборів Української Народноі Республіки». Це був найбільший за обсягом закон, прийнятий Центральною Радою, 183 статті якого детально регламегтували порядок організаціі й проведення виборів. На перший план вийшла проблема власної валюти – в умовах кризи грошового обігу. На початку січня Центральна Рада ввела в дію Тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів УНР. Закон встановлював, що вони випускаються Державним Банком в розмірі, суворо обмеженому дійсними потребами грошового обігу. Ценральна Рада торкнулась багатьох галузей права – від кримінального (скасувавши Ш Універсалом смертну кару й видавши 19 листопада 1917 року закон про амністію) до міжнародного (наприклад, 26 квітня Генеральне Писарство подало на іі розгляд законопроект про приєднання до Всесвітнього поштового союзу).Земельного законопроекту, ухваленого наприкінці січня 1918 року. Ним, зокрема, встановлювалося, що «землі відводяться земельними комітетами в приватнотрудове користування сільським громадам та добровільно складеним товариствам».Такі ж політичні чинники визначали й долю закону про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 року, де йшлося про право національних меншин на «самостійне устроєння… національного життя в межах Української Народноі Республіки»

Земельна реформа УНР.