Статут генерального секретаріату

На підставі згоди з тимчасовим правительством дня 16 липня (н. ст.) 1917 р. - орган революційної демократії всіх народів України -Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу й довести її до Українських Установчих всенародних Зборів і російського Установчого Зібрання, - утворює Генеральний Секретаріат, який являється найвищим органом управи на Україні.

Діяльність Генерального Секретаріату зазначається тимчасово такими головними пунктами:

1. Найвищим краєвим органом управи на Україні є Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується тимчасовим правительством.

2. Формування Генерального Секретаріату Центральна Рада здійснює через свій Комітет.

3. Центральна Рада затверджує Генеральний Секретаріат в цілості, висловлюючи йому довіррє.

4. В склад Генерального Секретаріату входить 14 генеральних секретарів, а саме секретарі: в справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових, земельних, юстиції, освіти, національних, торгу, промисловосте, почти й телеграфу, праці, доріг, генеральний контрольор і генеральний писарь.

Примітка. При секретареви в національних справах назначається три товариші секретаря - від Великоросів, Євреїв і Поляків. Товариші секретаря по ділах своєї нації мають право реферату й рішучого голосу в сих справах у Генеральнім Секретаріаті. Товариші секретаря в національних справах затверджуються Комітетом Ради.

5. Свою власть Генеральний Секретаріат здійснює через всі урядові органи на Україні.

6. Всі урядові органи на Україні підлягають власти Генерального Секретаріату.

Примітка. Генеральний Секретаріат установляє, які органи, в яких межах і в яких випадках мають зноситися безпосереднє з тимчасовим правительством.

7. Всі урядові посади на Україні, коли вони не виборні, заміщаються Генеральним Секретаріатом або підвладними йому органами.

8. При тимчасовім правительств! має бути статс-секретар для справ України, якого призначає тимчасове правительство по згоді з Центральною Радою.

9. Статс-секретар має пильнувати інтересів України в усій роботі тимчасового правительства й в разі потреби переслати законопроекти через Генеральний Секретаріат на розгляд Ц. Ради.

10. Генеральний Секретаріат передає на санкцію тимчасового правительства ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

11. Генеральний Секретаріат передає на затвердження тимчасового правительства тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджується Генеральний Секретаріат по бюджету, ухваленому Центральною Радою.

13. Генеральний Секретаріат ті справи, які він уважає найважнійшими, передає на розгляд Центральної Ради.

14. Діяльність Генерального Секретаріату, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всіх справах.

15. В перервах поміж сесіями Центральної Ради Генеральний Секретаріат відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує всі її функції, окрім зазначеної в 3-ім.

16. Коли Генеральний Секретаріат не згоджується з постановою Комітету в якій-небудь справі, остання переноситься на розгляд Центральної Ради, яка скликається негайно.

17. Коли Центральна Рада висловлює недовір'я Генеральному Секретаріатові, він подається у відставку.

18. Всі акти Центральної Ради й Комітету контрасигнуються Генеральним Секретаріатом.

19. Всі закони тимчасового правительства мають силу на Україні від дня проголошення їх в Краєвім Урядовім Віснику на українській мові.

Примітка. В надзвичайних випадках Генеральний Секретаріат проголошує їх іншим способом.

20. Всі закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також на мовах: російській, єврейській, польській.

13. Конституція УНР від 29 квітня 1918 року.

Відразу ж після проголошення II Універсалу Цен­тральна Рада приступила до організації роботи по ство­ренню Конституції України (Статуту автономної України). 24 червня 1917 р. була затверджена «Інструкція, на основі якої створювалася Комісія для підготовки Статуту IV автономної України». До складу Комісії було вибрано 100 чоловік, які представляли всі національності, що проживають в Україні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалом Конституцію повинні були схвалити Всеукраїнські Установчі Збори, але за іронією долі її прийняла Центральна Рада в останній день свого існування. Відбулося це 29 квітня 1918 р. Конституція мала підназву: «Про державний лад, права і вільності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей: І розділ — Загальні постанови; II розділ — Права громадян України; III розділ — Органи влади V української Народної Республіки; IV розділ — Всенародні збори Української Народної Республіки; V розділ — про Раду Народних Міністрів Української Республіки; VIрозділ — Суди Української Народної Республіки; VII розділ — Національні союзи; VIII розділ — Про тим­часове припинення громадських свобод. У розділі «Загальні постанови» підкреслювалося, що Українська Народна Республіка — держава «суверенна, самостійна і ні від кого незалежна», а носієм державного суверенітету є весь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через(Всенародні зборні України (ст. 3). Заслуговує на увагу ст. 4, де вказувалося, що терито­рія України — єдина, неподільна і без згоди 2/3 депута­тів Всенародних зборів ніяка зміна кордонів України, а також ніяка зміна в державно-правових відносинах будь-якої частини території держави до всієї цілісності не­можлива. «Не порушуючи єдиної своєї влади, — під­креслюється у ст. 5, — УНР надає своїм землям, волостям і общинам права широкого самоврядування». Усім на­ціям і національностям, які населяють Україну, нада­валося право «на впорядкування своїх культурних прав у національних союзах». Відразу ж за першим загальним розділом ішов розділ про громадські права й свободи. Отже, в Українській державі того часу велике значення приділялося про­блемі проголошення та гарантування прав і свобод гро­мадян. Громадянином УНР вважалася кожна особа, яка при­дбала це право в передбаченому законодавством порядку. Інститут подвійного громадянства не допускався. Позба­вити людину громадянства міг тільки суд республіки.