Тема №5 Культура та цивілізація.

1.Актуальність проблеми культури та цивілізації.

2.Сутнісні проявлення культури та цивілізації.

3.Соціальна методологія суспільно-історичної цивілізації

І. Проблема співвідношення цивілізації і культури багатогранна і її осмислення здійснене далеко не повно, тому що цй – поки ще новий, що знаходиться в процесі становлення, напрямок соціальної культурології.

Спробуємо висвітити три аспекти цієї проблеми: становлення співвідношення цивілізації і культури і його рефлексії; місце і роль культури в цивілізації і перспективи розвитку цього відношення.

Поняття цивілізації в останні роки стало одним із самих ключових у російській соціально-гуманітарній науці. Воно з'явилося не тільки спробою зайняти нішу, що звільнилася після падіння монополії ортодоксального марксизму і, у першу чергу, формаційної теорії історичного процесу, але і результатом знайомства з раніше невідомими широкому колу дослідників роботами західних основоположників теорії цивілізації А.Тойнбі, О.Шпенглера, М.Вебера та ін., а також знаходженням "прав громадянства" вітчизняних розробок культуро-цивілізаційної проблематики в наступні два десятиліття.

З іншого боку, збагнення внутрішніх змістів культури, освоєння широких обріїв культурної розмаїтості, знайомство з внутрішнім ладом тієї чи іншої культури, осмислення ритмів історичного буття суспільства, і перспектив прийдешнього зробили проблему співвідношення цивілізації і культури однієї з актуальних у соціально-науковому і гуманітарному пізнанні.

Складність аналізу проблеми полягає в тім, що оба поняття - як "цивілізація", так і "культура" - мають безліч значень. Проблему багатозначності поняття "культура" ми розглядали вже в інших темах (див. тему 2). Зупинимося тепер на розумінні "цивілізації". Почнемо з того, що цей термін широко застосовується як у науці, так і в повсякденному житті. В другому випадку найчастіше він використовується як прикметник ("цивілізований народ", "цивілізоване поводження") і по суті є еквівалентом слову "культурний".

Наукове розуміння "цивілізації" зв'язано зі специфікою предмета дослідження, тому що це одне з деяких понять, що застосовують майже у всіх соціально-гуманітарних дисциплінах: філософії, історії, соціології, економіці, антропології, мистецтвознавстві, політології і т.і. Кожна з них як промінь прожектора висвітлює ту чи іншу сторону цивілізаційного процесу: логіку економічного росту (Ф. Бродель), взаємозалежність ментального і господарського укладу (М. Вебер), нагромадження соціальних змін (П.Сорокін), зміну культурної парадигми, що виявляється через форму і стиль - Gestalt (О. Шпенглер) чи "культурно-історичного типу" (Н.Я.Данилевський, А.Тойнбі)... Як відзначав блискучий історик і філософ науки А. Н.Уайтхед, "границі цивілізації невизначені, про що б ні йшла мова: про географічні рамки, тимчасові інтервали чи про сутнісні ознаки".

Наш співвітчизник, великий росіянин учений Лев Мєчніков, зокрема, вважав, що "основною причиною зародження і розвитку цивілізації є ріки. Ріка у всякій країні є як би вираженням живого синтезу, усієї сукупності фізико-географічних умов: і клімату, і ґрунту, і рельєфу земної поверхні...". Звертаючи до визначення свого сучасника, французького вченого П.Мужоля, він підкреслює, що поняття цивілізації "є одним із самих складних; воно охоплює собою сукупність усіх відкриттів, зроблених людиною, і усіх винаходів; воно визначає суму ідей, що знаходяться в звертанні, і суму технічних прийомів; це поняття виражає також ступінь досконалості науки, мистецтва і промислової техніки; воно показує даний стан сімейного і соціального ладу і узагалі всіх існуючих соціальних установ. Нарешті, воно резюмує стан приватного і громадського життя, узятих у сукупності".

Нові спроби визначити сутність поняття "цивілізація" починають вітчизняні дослідники і тепер, коли формаційна парадигма історії, при якій головне — зміна способів виробництва, усвідомлюється як частковість, далека від універсального методологічного підходу.

Так, М.А.Барг підкреслює, що перетворенням поняття "цивілізація", яким історіографія дотепер оперувала тільки як інструментом лише описовим, у ведучу (вищу) парадигму історичного пізнання", було б досягнуте розуміння "суті універсалізму всесвітньої історії, тобто людський вимір".

Ю. А.Яковець розуміє під цивілізацією "якісний етап в історії суспільства, що характеризується визначеним рівнем розвитку самої людини, технологічної й економічної бази суспільства, соціально-політичних відносин і духовного світу".

Як "співтовариство людей, об'єднане основними духовними цінностями й ідеалами, що має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, культурі, економіці, і психологічне почуття приналежності до цього співтовариства" визначає цивілізацію Л. И. Семенникова.

Ми думаємо, що підхід, що може наблизити нас до цілісного розуміння істоти цивілізації, - це підхід міждисциплінарний. Саме цим шляхом пішли вчені (в основному історики), що групуються навколо французького журналу "Анналы: Економіка - суспільства - цивілізації", заснованого в 1929 р. М. Блоком і Л.Февром. Французький історик Жак Ле Гофф у знаменитій книзі "Цивілізація середньовічного Заходу" писав: "Адже добре відомо, що в кожній цивілізації є різні шари культури, що розрізняються в залежності від свого соціального чи історичного походження, і що їхньої комбінації, взаємовпливи і злиття ведуть до синтезу нових структур".