Тема №1 Предмет культурологічного курсу. Поняття, ознаки та функції культури.

КРИВОРІЗЬКИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З дисципліни

“КУЛЬТУРОЛОГІЯ”

(для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форми навчання)

М. Кривий Ріг

2010

Укладач: Моргун О.А., канд..філософ. н., доцент

Рецензент: Капіца В.Ф., доктор філософ.н., професор

Відповідальний за випуск: Капіца В.Ф., доктор філософ.н., професор

Розглянуто

На засідані кафедри філософії

протокол №1

Від 31 серпня 2010 р.

                                       МОДУЛЬ І

                                  КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Тема №1 Предмет культурологічного курсу. Поняття, ознаки та функції культури.

1.Поняття культури та культурології

2.Сутносні особливості культури. Культурна система.

3.Функції культури.

І. У сучасній культурі домінуючими стають процеси загальної інтеграції.В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникнення на їхньому перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.

Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні, методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Серед основних завдань культурології можна виділити такі:

- аналіз культури як системи культурних феноменів;

- виявлення ментального змісту культури;

- дослідження типології культури;           _t

- розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

- вивчення культурних кодів та комунікацій.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їх секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.

Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не дивлячись на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини.

Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаєля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні» .

Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми.

Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.

Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства.

Одвічно людина і людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду «людина» та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид в природі, людина свої вітальні потреби може задовольнити лише способами принципово відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріальногожиття, або другої природи.

Отже, акти людськоїдіяльності відповідно слугували задоволенню природнихпотреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювалисьу формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним.

Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного.

Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає у тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі.

Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказала.

Таким чином, суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво.

Розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від духовного потенціалу народу. Культурне суспільство треба будувати культурними засобами. Не може в сучасних умовах людина низької культури бути творцем чогось особливого і корисного. Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона здобута не біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню.

У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм та ідеалів відбувається формування особистості і регулювання її поведінки. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це призвело б до загибелі культури.

У широкому розумінні, культура - це сукупність проявів життя, досягнень і творчості окремих людей, народів і всього людства.

Оригінальне визначення дає французький культуролог де Бенуа: "Культура - це специфіка людської діяльності, це те, що характеризує людину як вид. Даремні пошуки людиною культури, саму появу її на арені природної історії слід розглядати як культурний феномен".

Розглядаючи будь-яку культуру, не можна вирвати її з того контексту часу і простору, в якому вона існує. У XIX ст. культурологи вважали, що можна говорити тільки про одну культуру, що уособлює конкретні стадії єдиного духовного процесу. З цієї точки зору всі патріархальні (а тим більше матріархальні) культури класифікувалися в рамках єдиного первісного ладу і однозначно оцінювалися як примітивні, тобто ті, які підлягають прогресуванню.

Однак у тому самому сторіччі виникла протилежна думка - що ці культури насправді мають принципові розходження, вони самобутні і не мають одна з одною нічого спільного. Тоді і народилася культурологія як наука про унікальність і неподібність культур.

Дві основні рушійні сили культури - це народні маси і особистість. Вони рухають культуру кожна по-своєму, виконуючи різні функції і вирішуючи різні завдання, в цьому русі вони доповнюють одне одного. Якщо ж спробувати образно порівняти їхню міць, то, напевно, кращим образом буде айсберг. Його надводна частина - це творчі особистості, а дев'ять десятих його, що знаходяться у воді, - це народні маси. Згадаємо у цьому зв'язку слова М. І. Глінки: "Народ створює музику, а ми, композитори, тільки аранжуємо її".

Важливо з'ясувати характер та суть такого складного суспільно-історичного явища як культура, закономірності його розвитку.

Характеризуючи культуру, насамперед звертаємо увагу на багатозначність цього поняття, та різноманітність сфер вживання цього слова.

Слово "культура" походить від латинського слова "cultura", що означає культивувати, чи обробляти грунт. Це слово здавна застосовується для позначення того, що зроблено людиною. У Середньовіччі це слово стало позначати прогресивний метод обробки зернових, у такий спосіб виник термін "agriculture" чи мистецтво землеробства. Але в XVIII-X1X ст. його почали вживати і щодо людей, отже, якщо людина відрізнялася добірністю манер і начитаністю, ЇЇ вважали "культурною". Тоді цей термін застосовувався головним чином до аристократів, щоб відокремити їх від "некультурного" простого народу. Німецьке слово "kultur" також означало високий рівень цивілізації.

Саме по собі це уточнення - достатньо складне, адже у 1952 р. американські культурологи А. Кребер і А. Клакхон нарахували 164 визначення терміна "культура" і понад 100 спроб пояснити культуру теоретично. Через 20 років французький культуролог А. Моль репрезентував вже 250 варіантів визначення цього феномена. Сьогодні їх налічується близько 500!

Щодо духовного життя людини цей термін вперше вжив Цицерон у 45 р. до н.е., проте у повсякденний вжиток поняття "культура" ввів німецький просвітник С. Пуфендорф у 1684 р. Поняття "культура" він вживає для позначення всього того, що відрізняється від природного, тваринного, тобто всього створеного і надбаного самою людиною, що має соціальне позабіологічне походження У цьому розумінні культура розглядається як сукупність усіх матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час його існування

Подамо деякі визначення поняття "культура", які згрупували фахівці з теорії культури А Клакхон і А Кребер

1 Описові визначення,що сходять у своїй основі до концепції засновника культурної антропології Е Тейлора Суть таких визначень культура - це сума всіх видів діяльності, звичаїв, вірувань, вона як скарбниця усього створеного людьми містить у собі книги, картини тощо, знання шляхів пристосування до соціальною і природного оточення, мови, звичаїв, системи етикету, етики, релігії, які складалися століттями

2 Історичні визначення,що підкреслюють роль традицій і соціальної спадщини, що дісталися сучасній епосі від попередніх етапів розвитку людства До них примикають і генетичні визначення, які стверджують, що культура є результатом історичного розвитку В неї входить усе, що штучно люди зробили і що передається від покоління до покоління - знаряддя, символи, організації, загальна діяльність, погляди, вірування

3 Нормативні визначення,що акцентують значення прийнятих правил і норм Культура - це спосіб життя індивіда, обумовлений соціальним оточенням

4 Ціннісні визначеннякультура - це матеріальні і соціальні цінності групи людей, їхні інститути, звичаї, реакції поводження

5 Психологічні визначення,що виходять і рішення людиною визначених проблем на психологічному рівні Тут культура - це особливе пристосування людей до природного оточення й економічних потреб, вона складається з усіх результатів такого пристосування

6 Визначення на базі теорій навчаннякультура - це поводження, якому людина навчилася, а не одержала у якості біологічної спадщини

7 Структурні визначення,що виділяють важливість моментів чи організації моделювання Тут культура представляє собою систему визначених ознак, різним чином зв'язаних між собою Матеріальні і нематеріальні культурні ознаки, організовані навколо основних потреб, утворюють соціальні інститути, що є ядром (моделлю) культури

8 Ідеологічні визначеннякультура - це потік ідей, що  переходять від індивіда до індивіда за допомогою особливих дій

9 Символічні визначеннякультура - це організація різних феноменів (матеріальних предметів, дій, ідей, почуттів), що полягає у вживанні символів чи залежна від цього

Кожна з перерахованих груп визначень охоплює певні важливі риси культури Однак в цілому, як складний суспільний феномен, вона не піддається визначенню Дійсно, вона є результатом поводження людей і діяльності суспільства, вона історична, включає ідеї, моделі і цінності, виборча, досліджувана, заснована на символах, не включає біологічних компонентів людини і передається відмінними від біологічної спадковості механізмами, вона емоційно сприймається чи відкидається індивідами І все таки цей перелік властивостей не дає нам досить повного розуміння тих складних явищ, що маються на увазі, коли мова заходить про культури майя, ацтеків, Київської Русі

Культура не тільки зміцнює солідарність між людьми, а й є причиною конфліктів усередині груп і між ними Це можна проілюструвати на прикладі мови, головного елемента культури 3 одного боку, можливість спілкування сприяє зближенню членів соціальної групи Загальна мова поєднує людей 3 іншого боку, загальна мова виключає тих, хто не говорить мовою чи говорить нею трохи інакше У Великобританії представники різних суспільних класів вживають трохи різні форми англійської мови Хоча вci володіють "англійською мовою", деякі групи вживають "більш правильну" англійську, ніж інші В Америці існує буквально тисяча й один різновид англійської мови Крім всього, соціальні групи відрізняються одне від одного

своєрідністю жестикуляції, стилю одягу і культурних цінностей Усе це може стати причиною конфліктів між групами

На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів

1. Поняття (концепти).Вони містяться головним чином у мові Завдяки їм стало можливим упорядкувати досвід людей Наприклад, ми сприймаємо форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах світ організований по-різному

У мові жителів Тробриандських островів одне слово позначає шістьох різних родичів В англійській мові навіть відсутні слова, що позначають чотирьох останніх родичів

Це розходження між двома мовами пояснюється тим, що для жителів Тробриандських островів необхідне слово, що охоплює всіх родичів, до яких прийнято відноситися з особливою повагою В англійському и американському суспільствах склалася менш складна система родинних зв'язків, тому в англійців немає необхідності в словах, що позначають таких далеких родичів

Отже, вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі за допомогою добору організації свого досвіду

2. Відносини.Культури не тільки виділяють ті чи інші
частини світу за допомогою понять, але також виявляють, як ці складові частини зв'язані між собою - у просторі і часі за значенням (наприклад, чорне протилежно білому), на основі причинної обумовленості ("пошкодувати різку – зіпсувати дитину") У нашій мові існують слова, що позначають Землю і Сонце, і ми упевнені, що Земля обертається навколо Сонця Аледо Коперника люди вірили у протилежне

Кожна культура формує визначені уявлення про взаємозв'язки між поняттями, що відносяться до сфери реального світу і до сфери надприродного

3. Цінності.Цінності - це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути Вони складають основу моральних принципів.

Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад встановлює, що є цінністю, а що не належить до них

4. Правила.Ці елементи (у тому числі і норми) регулюють поведінку людей відповідно до цінностей визначеної культури Наприклад, наша законодавча система включає безліч законів, що забороняю! ь убивати, ранити інших людей чи погрожувати їм Ці закони відбивають, наскільки високо ми цінуємо життя і добробут особистості Точно так само в нас існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння чужої о майна, псування власності й щ У них відбите наше прагнення до захисту особистої власності

Цінності не тільки самі мають потребу в обгрунтуванні, а и, у свою чергу, самі можуть служити обґрунтуванням Вони обґрунтовують ті норми і стандарти, що реалізуються в ході взаємодії між людьми

Норми можуть являти собою стандарти поводження Але чому люди схильні підкорятися їм, навіть якщо це не відповідає їх інтересам? Соціальні заохочення (наприклад повагу) стимулюють дотримання норм Соціальні покарання чи заохочення, що сприяють дотриманню норм, називаються санкціями Покарання, що стримують людей від визначених вчинків, називаються негативними санкціями До них відносяться, тюремне ув'язнення, догана й позитивними санкціями (н приклад, грошова винагорода, наділення владою, високий престиж) називають заохочення за дотримання норм

У теорії культури завжди важливе місце приділялося мові. Мову можна визначити як систему комунікації, що здійснюється за допомогою звуків і символів значення яких умовні, але мають визначену структуру

Мова - явище соціальне. Ним не можна опанувати поза соціальною взаємодією, тобто без спілкування з іншими людьми. Мова служить основним засобом передачі культури. Іншою важливою рисою є те, що рідною мовою практично неможливо розучитися говорити, якщо и основний словниковий запас, правила мови засвоєні у віці восьми чи десяти років, хоча багато інших аспектів досвіду людини можуть бути цілком забуті Це свідчить про високий ступінь пристосованості мови до потреб людини, без неї спілкування між людьми здійсни жалося б значно примітивніше

Мова включає правила Відомо, що існує правильна і неправильна мова У мові існує безліч правил, що визначають способи сполучення слів для вираження потрібного змісту Граматикою називається система загальноприйнятих правил, на основі яких використовується і розвивається стандартна мова. Разом з тим часто спостерігаються відхилення від граматичних правил, зв'язані з особливостями різних діалектів і життєвих ситуацій

Мова бере участь також у процесі придбання і організації досвіду людей Антрополог Бенджамін Чі Уорф казав, що багато понять здаються нам "самі собою зрозумілими" тільки тому, що вони вкоренилися в нашій мові "Мова поділяє природу на частини формує поняття про них і додає їм значення головним чином тому, що ми прийшли до угоди організувати їх саме в такий спосіб. Ця угода закодована в моделях нашої мови. Вона виявляється особливо виразно при порівняльної v аналізі мов Іноді в одній мові існує слово, що відсутнє в іншій.

При вживанні мови потрібно дотримання основних граматичних правил Мова організує досвід спілкування, як і вся культура в цілому, вона виробляє загальноприйняті значення Комунікація можлива тільки лише при наявності значень що приймаються, використовуються її учасниками і зрозумілі їм Дійсно, наше спілкування в повсякденному житті багато в чому обумовлене нашою впевненістю, що ми розуміємо один одного. Мови, майже автоматично виникають взаєморозуміння, співчуття тощо. У мові знаходять висвітлення загальні знання людей про традиції, що склалися в суспільстві, і поточні події. Коротше кажучи, вона сприяє формуванню почуття групової єдності, групової ідентичності Керівники країн, що розвиваються, де існують племінні діалекти, прагнуть до того, щоб була прийнята єдина національна мова, щоб вона поширювалася серед груп, що не говорять на ній, розуміючи значення даного фактора для зміцнення всієї нації і боротьби з племінною роз'єднаністю.

Хоча мова є могутньою об'єднуючою силою, у той же час вона здатна і роз'єднувати людей. Група, що використовує дану мову, вважає всіх, що говорять на ній, своїми, а людей, що говорять на інших мовах чи діалектах – чужими.

ІІ. Існує багато визначень культури. Одні під культурою розуміють цінності духовного життя. Інші, звужуючи це поняття, відносять до культури лише ідеологію, яка повинна обслуговувати сферу виробництва. Деякі культурологи вважають, що сьогодні існують понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномена та широким вживанням терміна «культура» в конкретних дисциплінах.

Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним доповненням, позначаючих завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняє римлянина від варвара, цивілізовану людину від дикуна, природне від неприродного (штучного).

Незважаючи на різноманітність визначень культури, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром виступає слово «культура» (лат. cultura — обробіток, вирощування, догляд). Первісно це стосувалось землеробської праці. В переносному значенні культура — це догляд, покращання, ушляхетнення тілесно-душевно-духовних нахилів та здібностей людини; відповідно існує культура тіла, душі і духовна культура (в цьому смислі Цицерон говорить уже про cultura animi) — культуру душі.

Отже, культура — є сукупність матеріальних і духовних цінностей, які відображують активну творчу діяльність людей в освоєнні світу, в ході історичного розвитку суспільства. Специфіка культури як якісної характеристики духовно-практичного освоєння людиною світу (зовнішнього та власного, внутрішнього) відбивається у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі людина стала для себе та інших людиною, як вона відчуває та усвідомлює себе такою. Культура відповідно, в такій же мірі як і праця, робить людину людиною. Але якщо праця — це єдина соціальна субстанція, що створює людину та розвиває її сутнісні сили, то культура є єдиною соціальною мірою, демонструючи, в якій мірі людина стала людиною. Інакше кажучи, культура є якісна характеристика розвитку суспільства.

Американський філософ Мемфорд вважав, що культурна робота була для розвитку людини важливішою аніж фізична праця. Важливіше, аніж обробіток землі, було створення тотемних стовбів, молитвених дощечок, ритуальних танців і пісень, виконання обрядів, тобто здійснення чисто людських дій, що формували душу людини (іл.2).

Аналіз сутності культури, її місця, ролі в суспільстві дозволяє виділити основні взаємопов'язані сторони, аспекти культури:

- культура — народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини;

- культура — процес творчої діяльності людини, спрямованої на пізнання оточуючого світу і самої людини у цьому світі, на отримання об'єктивної і достовірної інформації про світ, де головну роль грає наука і мистецтво;

- культура покликана допомогти людині не тільки пізнати світ й саму себе, але й визначити своє місце в світі, світоглядні установки;

- культура включає в себе сутність досягнутих людиною у процесі освоєння світу матеріальних і духовних цінностей, а також відповідних ціннісних орієнтацій людини в світі;

- культура виступає як потужній фактор формування людських сутнісних сил, формування людини в людині, перетворення її природних захоплень, потреб, емоцій в справжні людські. Саме цьому полягає її гуманістичний зміст (іл.З).

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля.

Більшість культурологів сходяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних концепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження. Серед них найбільш типовими є:

- циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

- еволюціоністська;

- антропологічна;

- філософська;

- революційно-демократична.

Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко (1668-174Q). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеню розвитку, люди знову падають на нижчий. Епоху середньовіччя Віко, наприклад, трактує як «друге варварство».

Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данілевського (1882-1885), О. Шпенглера (1880-1936), А. Тойнбі (1889-1975) та інших вчених.

Еволюціоністська теорія культури представлена в працях американського вченого Л. Моргана (1818-1881) і англійського історика Е. Тейлора (1832-1917) та інших дослідників. Сутність цієї концепції культури полягає у тому, що висувається і обґрунтовується принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури.

Аналізуючи культуру первісного суспільства, Е. Тейлор зробив висновок, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Л. Морган у розвитку суспільства виділяє такі основні стадії: дикість, варварство, цивілізацію. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку. Сучасний неоеволюціонізм у розумінні культури (Ю. Стюард, Дж. Мйорок). Релігійний еволюціонізм П. Тейяра де Шардена; рефлексія як імпульс виникнення і розвитку культури.

Антропологічна або функціональна концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К. Малиновського (1884-1942), французького етнолога і соціолога К. Леві — Строса (1908-1991), американського етнографа А. Кребера (1876-1960) та інших. Сутність цієї концепції полягає у тому, що виникнення і розвиток культури пов'язується з потребами людства. Б. К. Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності. їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці. їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються у необхідності згуртування і об'єднання людей, у потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Засновниками революційно-демократичного або марксистської концепції культури були К. Маркс та Ф. Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально — перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб'єкта діяльності.

«Культурна система»по своїх базових характеристиках істотно відрізняється від соціальної тем, що в ній діє не «актор» по складної соціальної ситуації, а «творча особистість» як «людина культури», що несе через свої комунікації «живе буття культури» Так, «культурна система» - це система, що має наступні головні ознаки.

1) Вона формується не за допомогою взаємодії й не за допомогою організації дій окремого актора (як такого), а за допомогою організації цінностей, норм і символів, які керують вибором актора, і які обмежують види взаємодії, можливі для даного актора.

2) Таким чином, культурна система - це не емпірична система, у тому розумінні як соціальна система або особистість, оскільки вона представляє собою особливий тип абстрагування елементів зазначених систем. Ці елементи, однак, можуть існувати окремо як фізичні символи і передаватися від однієї емпіричної системи дії до іншої.

3) У культурній системі еталони регулюючих норм (і інших культурних елементі в, які управляють вибором конкретних авторів) не можуть бути випадковими або незв'язаними один з одним елементами. Якщо, отже, система культури бере участь в організації системи емпіричної дії, вона повинна мати певний ступінь консистентності.

4) Таким чином, культурна система - це модель культури, окремі частини якої взаємозалежні так, що вони формують системи цінностей, системи переконань і системи експресивних символів» .

Подібним шляхом соціальні системи через «системи особистості» перетворяться в «культурні системи» з новою системною організацією цінностей, ціннісних норм і їхніх значень у суспільстві. Таких, які дають суспільству нове «культурна якість» і наділяють його здатністю до відновлення, трансформації й перетворенню. Нелінійність суспільного розвитку в контексті модернізації тут означає здатність до парадигмальности, тому що культурна система саме й володіє декількома многопеременными «соціальними якостями». Вони в необхідний соціальний час громадського життя як би «призивають» нові творчі особистості до суспільної життєдіяльності і як «системи особистості» формують нові соціокультурні комунікації, нове комунікативне середовище й систему суспільних відносин. Виходячи з вищезгаданих передумов модернізованого суспільства як суспільної системи «модерн-комунікацій», можна визначити її основні характеристики:

- нова культурна соціодинамікай можливість реалізації різних шляхів загальної модернізації, а, отже, індустріального й постіндустріального розвитку: техногенного, соціогенного, коммуникативно- інтерактивного, соціогуманитарного, інформаційно-мережного, когнитивно-коммуникативного, духовно-креативного й інших;

- зміна ідеологічних домінант «технокапитализма»:культу техногении, багатства, особистих успіхів і досягнень, державного пріоритету в суспільстві й т.п. на пріоритети суспільного співробітництва й соціального партнерства, розширеній демократії й цивільній консолідації, «соціального комфорту» (У. Ростоу) і гуманітарної культури;

- соціокультурний поліцентризму виборі шляхів суспільного розвитку й утворення багатьох нових центрів зростаючої індустріальної моці на основі культури; це привело до загострення міжнародної конкуренції, включаючи пряму конфронтацію «капіталістичної» і «соціалістичної» систем, «європейського» і «азіатського» способу виробництва, національних і транснаціональних моделей розвитку, до регіонального блокування й глобальних альянсів;

- нове суспільне взаєморозумінняна основі загальнолюдських цінностей, прагнення не до локального, а «світовому» суспільному прогресу на основі різних форм активізації міжнародних комунікацій і зростаючого «взаєморозуміння народів»;

виникнення «цивілізаційної перспективи»суспільного розвитку, що перебуває«за межами економічного суспільства» і військово-політичного дозволу соціальних проблем, але в межах їх нормативно-ціннісного й правового регулювання («права людини» і т.д.) у системі світового цивілізованого співтовариства.

ІІІ.Складний та багатогранний характер культури як суспільного явища зумовлює її поліфункціольністю серед різноманіття функцій культури розглянемо найістотніші.

Суспільно-перетворююча функціякультури полягає у тому, що вона служить меті перетворення природи, суспільства та людини. Успіх соціальних перетворень може бути забезпечений тоді, коли він опирається на міцний фундамент культурних традицій.

Етноформуючата етнозахисна функціїкультури тісно пов'язані з попередньою. Суть етноформуючої функції полягає у тому, що саме культура творить самобутнє обличчя нації, надає їй своєрідності. Національна самобутність, звичайно, зв'язана також певним чином із природними етнічним ознаками, що виявляється у наявності деяких фізичних та психічних расових відмінностей. Але внаслідок міжетнічних міграцій вони стали не такими рельєфними, і тому національна самобутність до них не зводиться. Вона визначається, в першу чергу, культурними факторами, серед яких чільне місце займають мова, система національних вартостей і традицій, способи господарювання і форми проведення дозвілля, житло, одяг, страви, напої, пісні, танці тощо. Крім того, культура може існувати тільки в національних межах і завжди має національні ознаки. Культурні вартості, навіть якщо вони мають загальнолюдський характер, мусять бути включені у систему національних. Тільки прийнявши національне забарвлення, втілившись у відповідну національну форму, вони стають вагомими для певної етнічної спільноти. Суть етнозахисної функції, про яку, до речі, вперше згадує визначний український мислитель В. Липинський, полягає в тому, що культура забезпечує цілісність та самобутність нації, оберігає її від руйнівного впливу чужих елементів, що мають, як правило, іноземне походження. Цю роль виконує система культурних вартостей, традицій та звичаїв. Механізм її дії спрямований на те, щоб не допустити переваги чужих елементів над національними, бо це неминуче ставить під загрозу національне життя народу взагалі.

Орієнтувально-регулятивна функціякультури реалізується через систему норм і цінностей, що є регуляторами поведінки та суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами суспільства. Норми моралі і права як регулятори поведінки можуть існувати у певному культурному середовищі. Стійкі культурні традиції, звичаї, обряди у свою чергу забезпечують поступовість суспільного розвитку, гарантують ефективність та дієвість позадержавних регуляторів поведінки. Найкраще це прослідковується на прикладі так званих традиційних суспільств (Японія, Китай, Індія), де культурним чинникам надається перевага над економічними. Велике значення традиційних регуляторів було також у Запорізькій Січі, яка не мала писаного права, а керувалася так званим звичаєвим правом, тобто виробленими в ході історії нормами культури - звичаями і традиціями.

Пізнавальна функціякультури полягає в тому, що культура відкриває перед людиною скарбницю знань та практичного досвіду багатьох поколінь. Через культуру, яка об'єднує природничі, технічні, та суспільні знання, людина пізнає навколишній світ і саму себе. Кожний етап є пізнанням, у ході якого людина оволодіває різноманітними знаннями про навколишній світ. Особливого значення набуває вивчення культури рідного краю, бо це наша історична пам'ять і наша національна гордість. Народ, що забуває своє минуле, свої історичні корені, не має також майбутнього і рано чи пізно приречений на зникнення з історичної арени.

Світоглядна функціякультури виявляється у тому, що вона синтезує цілісну і завершену форму, всю сукупність духовних цінностей людини - пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінювальних, вольових. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду.

Аксіологічнаабо ціннісна функціяполягає у тому, що культура виступає засобом цілісної орієнтації людини. Залежно від історичних, економічних та інших умов у суспільстві завжди домінують ті чи інші цінності. Орієнтуючи людей на кращі здобутки людського генія, вони допомагають відрізнити справжні культурні цінності від посередніх, а то й позірних.

Семіотичнаабо символічна функціякультури закршлюь у системі знаків і символів духовні цінності Опредметнені духовні цінності за допомогою засобів літератури, музики, мистецтва набирають певної символічної чи знакової форми, адже слово, музичні звуки, пластичні рухи виступають знаками реальних явищ У них закодовано реальний зміст свідомості та цілу гаму емоцій Таким чином, символічний зміст культури забезпечує живий зв'язок поколінь і неперервність культурного процесу

Чи не першим, хто вказав на символічну суть культури, був український філософ Г Сковорода Його філософська концепція базується на визнанні "трьох світів" або "космосів" природного, людського, символічного Останній він ще називає Біблією, яка, за Сковородою, може символізувати Бої а і Змія, книгу доброчестя і книгу облуди, залежно від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення Отже Г Сковорода вперше заклав розуміння культури як окремої від природи системи символічних значень

Комунікативна функціякультури значною мірою обумовлена символічною її суть зводиться до передавання історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формування на цій основі різноманітних способів спілкування між людьми Цю функцію культура виконує за допомогою складної символічної та знакової систем, які зберігають досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, засобах виробництва, предметах споживання, релігійних обрядах

Інтегративна функціякультури безпосередньо випливає і тісно пов'язана з комунікативною її суть полягає у здатності об'єднувати людей незалежно від їх національної чи конфесійної приналежності, світоглядних та ідеологічних орієнтацій у певні соціальні спільноти, а народи - у світову цивілізацію Саме культура об'єднує людей різних націй в одне ціле, світову цивілізацію, і дає змогу їм порозумітися між собою