Основні причини девіантної поведінки: біологічний, психологічний та соціокультурний підходи.

Ф. Патакі виокремлює природні та соціокультурні диспозиції девіантної поведінки. Природні диспозиції – це психопатичні явища, пов’язані з психофізіологічними порушеннями в організації поведінки. До соціокультурних вчений відносить своєрідні успадковані й передані за традицією зразки і моделі вирішення конфлікту у певних нац-них, локальних і етнічних культурах, які, у випадку їх інтеріоризації особистістю, можуть викликати схильність до якогось виду девіантної поведінки.У генезисі девіантної поведінки існує таке поняття, як індивідний біологічний чинник. Аналізуючи причини соц. відхилень, прихильники соц.підходу пояснюють цей феномен з огляду на девіацію: брак норм, розрив між цілями с-ства і засобами їх досягнення (теорія „соціальної аномії” Е. Дюркгейма і Р. Мертона); культурні цінності, що спонукають людей до девіантної поведінки (культурологічні теорії Дж. Долларда, Н. Міллера, Р. Сірса); оцінювання людини з точки зору відхилень (теорія „стигматизації” С. Беккера і Ф. Танненбаума); вироблення законів як джерело суспільного конфлікту (радикальна кримінологія Ф. Тейлора).Психічні розлади у вигляді акцентуацій виникають з ряду причин:1. Часті психічні розлади обумовлені тим, що до молодої особи с-ство висуває завищені вимоги. 2. Труднощі перехідного віку, тобто перехід в “доросле” життя, воно супроводжується перебудовою психіки. 3. Перебудова “Я-концепції”- це стійка й неповторна система індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і з самим собою.

Типологізація девіантної поведінки Р. Мертона.

Мертон ідентифікував пять типів реагування на дилемму цілі та засобів, 4 з яких є відхильними пристосуваннями до умов аномії

Конформність. (лат. cōnfōrmis – схожий, подібний. У соціології поняття конформізму означає некритичне прийняття й дотримування панівних стандартів поведінки й діяльності. До цього типу відносяться, як правило, люди добропорядні, законослухняні.

Інновація (від англ. innovation – нововведення.). Ця форма пристосування полягає у використанні інституційно заборонених, проте ефективних засобів досягнення певних цілей. до “інноваційного” типу можна віднести людей, які поділяють соціально-позитивні цілі, але для їх досягнення використовують нові, часто не соціально-схвальні засоби (злочинні шляхи).

Ритуалізм (rītus – церемонія богослужіння, встановлений порядок). До ритуалістського типу відносяться фанатики формалізму, затяті бюрократи. Вони залишаються осторонь занадто високих культурних цілей, або принижують їх значення і зосереджуються на майже безумовному дотримуванні інституційних норм. цей тип пристосування може бути поширеним у суспільствах, де соціальний статус індивідів до значної міри визначається їх досягненнями.

Ретритизм (від лат. retrō – назад, зворотно). Навколо цього типу пристосування групуються ті, хто є “викинутим” з суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани, деякі з тих, що хворіють на психози). “Ретритистами” часто стають ті, хто постійно зазнає поразки у прагненні досягти культурних цілей (навіть піднесених) законними засобами і не може удатися до незаконних засобів через свою внутрішню моральну заборону. Запеклі “ретритисти” майже не звертають уваги на встановлені порядки, характеризуються індивідуалізмом, звикли до своєї відторгненості і нечасто впадають у розпач від постійних розчарувань і невдач.

Бунт. Цей тип пристосування в чомусь схожий на попередній. “Бунтівники” теж не поділяють загальноприйняті соціальні цілі і позитивні засоби їх досягнення, вважають довільними прийняті стандарти, що не мають ніяких підстав вважатись законними. Але, на відміну від ретритистів, бунтівники висувають свої норми. Вони часто стають жертвами різних політичних інтриганів, з них можуть формуватися й лави заколотників або просто групи чи натовпи, що шокують своєю зухвалою поведінкою обивателів.

Типи адаптації від 2 до 5 прийнято називати девіантними (від лат. dēviātio – відхилення). Девіантність у поведінці й діяльності є наслідком розриву між цілями і соціально-схвальними засобами їх досягнення.

Девіантна поведінка і злочинність

Девіантна (антисоціальна) поведінка - поведінка, що відхиляється, з чітко вираженою антигромадською спрямованістю, що здобуває, у крайніх своїх проявах, кримінально карний характер. Основні види девіантної поведінки: Хуліганство. Крадіжки. Грабіж. Вандалізм. Фізичне насильство. Шахрайство. Хабарництво. Вимагання. Зловживання службовим становищем. Посадова підробка. Випуск недоброякісної продукції і т.д.

Класифікація злочинців може бути побудована по різноманітних основах, серед яких виділяються дві великі групи: соціологічні, у тому числі соціально-демографічні  (стать, вік, рівень освіти, рівень матеріального достатку, соціальний стан, наявність сім'ї, рід занять, наявність фаху, місце проживання) і правові (характер, ступінь ваги скоєних злочинів, учинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці, тривалість злочинної деятельностии, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини).

По названим класифікаційним засадам виділяються й окремі типи - неповнолітні злочинці, жінки-злочинці, насильницькі злочинці, злочинці - міські жителі і т.і.

Типологічні групи будуються також по характеру злочинної спрямованості: корисливий, насильницький, корисливо-насильницький і «універсальний» типи». «Універсальний» включає: економічні і сексуальні; присвоєння майна і катування

По ступені суспільної небезпеки, як-от відношення злочинця до головної цінності - людського життя виділяють такі типи:

«Абсолютно небезпечний» - здійснює серійні убивства, у тому числі, як найманець і сексуальні, а також убивства декількох незнайомих людей одночасно, або небезпечним засобом.

«Особливо небезпечний» - здійснює убивства в конфліктній ситуації, а також тривалий час корисливі  і корисливо-насильницькі злочини. Сюди ж відносяться керівники злочинних організацій.

“Небезпечний” - що здійснює злочини проти особистості або власності, що порушують суспільний порядок, але зазіхають не на життя.

“Представляє незначну небезпеку” - інші злочинці, у першу чергу ті, що учинили злочин не за умислом або в силу несприятливого збігу особистих обставин, але не проти життя людини.

Характеризуючи особистість розкрадачів, не можна не помітити рівне співвідношення чоловіків і жінок (60% - 40%). Серед осіб, що учинили всі злочини в цілому співвідношення чоловіків і жінок у середньому 1:8. Приблизна рівновага статей, що спостерігається в економічній злочинності, обумовлена тим, що жінки традиційно частіше чоловіків займають посади, пов'язані з виконанням облікових, бухгалтерських функцій; обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у торгівлі і сфері побутового обслуговування. З керівних робітників, що в організованих розкраданнях досягають третини всіх засуджених, навпроти переважають чоловіки. Ще більш високий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарництво (біля 70 %), що прямо пов'язано з виконанням спеціальних виконавчо-розпорядницьких функцій, властивих управлінській ланки.