Залежно від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють її види.

Загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона грунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна культура — цей тип культури характерний для вищих прошарків населення (класична музика, балет, опера).

Народна культура (аматорська чи фольклор) це примітивна культура. Заснована на традиціях і звичаях, притаманних певному народу (казки, легенди, міфи, пісні, танці).

Масова культура-стандартизовані культурні цінності, які пристосовані для потреб всього с-ва.

Домінантна культура-це такий тип культури, який притаманний для більшості членів суспільства у певний час. Передбачає можливості існування в своїх межах певних автономних культур, які чимось відрізняються від неї, але не суперечать їй.

Субкультура — це самостійне цілісне утворення в межах домінючої культури (цінностей, норм, переконань, зразків поведінки тощо), модифікованих відповідно до вікових, професійних, класових, територіальних та інших особливостей певної соціальної групи, спільноти.

Контркультура – це такий тип культури, який різко виступає проти домінантної культури, намагається її знищити, замінити своїми цінностями.

Національна культура — це сукупність символів, цінностей, норм, взірців поведінки, вірувань, що характеризують конкретну спільноту (народність, націю) певної держави, країни.

Особливе значення для соціального спокою держави має конфесійна культура, яка формується на спільних віруваннях, належності до однієї конфесії, церкви.

29. Функції культури

Культура як соціальний інститут реалізує свою діяльність через певні функції.

Творча функція (пізнавально-виховна). Полягає в тому, що культура сприяє набуттю всіх норм, правил та звичаїв, усіх досягнень, вироблених людством в процесі свого розвитку.

Функція накопичення, збереження, трансляції знань, норм, засобів поведінки, цінностей, значень, соціального досвіду. Основними механізмами культурної спадковості є природна пам´ять людей, колективна пам´ять, збережена в мові, духовній культурі, у речових засобах — текстах, книгах, архітектурних пам´ятках та ін.

Ціннісно-нормативна функція (регулятивна). Фіксує цілі, перспективи та проекти людської діяльності. Виявляється в існуванні обов´язкового для особистості соціокультурного мінімуму.

Комунікативна функція (інтегруюча). Мета її полягає в обєднанні людей, виробленні з них цілісності, яку ми називаємо с-во.

Селекційна функція. Полягає в оцінці та класифікації наслідуваних цінностей та норм, визначенні їх місця та ролі у вирішенні проблем розвитку суспільства у певний період.

Світоглядна (гносеологічна) функція. Полягає у впливі на формування і розвиток світогляду як суттєвого елемента культури, у межах певної культурної системи.

Адаптаційна функція (соціалізуюча). Тісно пов´язана з впливом культури на соціалізацію особистості, позаяк процес адаптації починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного.

Функція соціального контролю. Виявляється в дії таких субстанційних елементів культури, як право і мораль.

Освіта як соціальний інститут

Освіта – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, насамперед, підростаючого покоління.

Становленню освіти сприяли такі фактори:

1) книгодрукування;

2) політичні революції в Європі, які закріпили у населення ряд прав;

3) економічні перетворення.

Система освіти — соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях:

1.Функція професіоналізації. Полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти.

2.Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. Прибічники концепції меритократії вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта — це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади.

3.Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов´язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого.

4.Функція загальноосвітньої підготовки. Фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації.

Науково-дослідна функція освіти.

Соціологічні теорії навчання

Становлення сучасної системи освіти відбулось в кінці ХІХ – початку ХХ ст. Саме тоді виник перший підхід до трактування ролі і значення освіти. Цей підхід називається функціоналістський, а його засновником був Єміль Дюркгейм. На його думку, функція освіти – передавати норми пануючої культури підростаючому поколінню. Оскільки, цінності різних суспільств є різними, то освіта прищеплює у різних країнах різні цінності своїм вихованцям.

Конфліктологічний підхід: освіта – це є той засіб, який закріплює нерівність у суспільстві, передає її ідею наступним поколінням.

Теорія «мовних підходів» Бернштейна: на його думку, у суспільстві виробляються різні мовні коди залежно від прошарку. Діти, які засвоюють мовні коди у певному прошарку потім демонструють різні успіхи у навчанні. Дитина ,одержуючи неповні відповіді на запитання менш проінформована, менш допитлива, ніж діти, які користуються мовним кодом. Такій дитині важко реагувати на специфічну мову навчання. Такі діти мають великі труднощі із абстрагуванням та узагальненням.

Теорія промислового капіталізму. Засновники: С. Баулес, Г. Гіндіс. На їхню думку, школа допомагає набути технічних та соціальних знань, необхідних для промислового виробництва. Ці знання культивують у особи дисципліну та повагу до авторитету. Відносини у школі (діти-вчителі) є моделлю відносин, які панують у промисловості.

Теорія держполізованого суспільства Івана Ільїча.На його думку, школи були створені, щоб впоратися з 4 завданнями:

1) забезпечити нагляд за поведінкою;

2) розподіл осіб за професійними ролями;

3) засвоєння головних цінностей;

4) здобутя необхідних умінь та навичок.

На думку Ільїча, обов’язкова освіта – це відносно новий винахід. Відповідно від такої освіти слід відмовитись. Система освіти має бути доступна для людини за її бажанням у будь-який період всього жжиття, а не лише в дитячі юнацькі роки.