Система освіти в Україніта її реформування

Згідно ЗУ «Про освіту» в Україні існують такі складові системи освіти:

1) дошкільна освіта;

2) загальна середня освіта, яка обов’язкова для всіх;

3) позашкільна освіта і виховання (гуртки);

4) професійна технічна освіта (ПТУ);

5) вища освіта;

6) післядипломна;

7) аспірантура і докторантура;

8) самоосвіта.

835-ВНЗ в Україні. До прикладу у Франції – 80, у Німеччині – 93, ВБ-100, Пдкорея та Японія закріплено, що к-ть ВУЗів не може перевищувати 100. К-ть в Україні людей, які мають вищу освіту-85%, у Чехії-12%, в Німеччині-15%, у Франції-14%, у США-18%, в Японії-21%.

Вища школа виконує важливе соціальне замовлення держави: формує інтелектуальний потенціал України, забезпечує висококваліфікованими фахівцями галузі народного господарства, науки, культури. Вимоги ж до рівня освіченості та загальної культури знизилися.

Вища освіта потребує глибокого системного реформування з метою збереження її потенціалу та обсягу підготовки фахівців, посилення державної підтримки пріоритетних напрямів освіти і науки, приведення у відповідність із найновітнішими освітянськими досягненнями сучасної науки.

В основу реформування вищої освіти в Україні покладені принципи Болонської декларації.

Поняття сімя. Інститут суспільства

Сім’я — головний осередок суспільства. Вона відіграє надзвичайну роль у його життєдіяльності — через фізичну й соціокультурну зміну поколінь забезпечує мож­ливість існування суспільства. У сім’ї створюється найбільше суспільне багатство — людина. Тут вона народжується і формується як особистість.

Без сім’ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і неможливе утворення всіх інших соціальних інсти­туцій.

Функціонування сім’ї є результатом специфічних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві. Отже, сім’я — це ніби проміжний стан між суспільством та індивідом.

З огляду на особливу значущість сім’ї для життєдіяльності суспільства соціологи приділяють багато уваги її вивченню. Відтоді, коли соціологія сім’ї сформувалася як самостійна наукова галузь, проведено вже кількадесят тисяч досліджень щодо найрізноманітніших сфер сімейного життя.

Соціологія сім’ї — це галузь соціологічної науки, котра вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї як малої соціальної групи і як соціального інституту за конкретних культурних і соціально-економічних умов, її місце і посередницьку роль у суспіль­стві, взаємодію з іншими соціальними групами та інститутами, з окремими індивідами.

Соціологічний аналіз виявляє суперечності, що виникають у сімї, визначає способи їх розв’я­зання і пропонування наукових рекомендацій щодо сімейно-де­мографічної політики та культурно-освітньої діяльності державних і громадських організацій.

У науковій літературі розрізняють поняття «шлюб» і «сім’я», що означають два найважливіші об’єкти вивчення соціології сім’ї. Термін «шлюб» відтворює сутність соціально-правової форми сімейно-родинних відносин як своєрідної, насамперед економічної угоди, що включає питання власності, фінансові й житлові. Санкціонуючи шлюб, держава бере на себе певну відповідальність за його існування, установлює подружні й батьківські права та обов’язки, покладає на людей, що беруть шлюб, відповідальність за матеріальне забезпечення й виховання дітей, за майбутнє сім’ї.

Отже, шлюб — це сімейний (духовний, економічний, сексуальний) союз (угода) між чоловіком і жінкою, що породжує їх права й обов’язки один до одного, до дітей та рідних.

Істор. Типи та види сімї

На різних етапах розвитку суспільства і в різних соціальних умовах виникають системи спорідненості, котрі суттєво відрізняються одна від одної. Прийнято виділяти чотири основних історичних типи таких систем.

1)австралійський — пов'язаний з дуально-родовою організацією. Характерною особливістю цього типу є реалізація принципу розмежування родичів по лінії батька і лінії матері.

2)арабський. Він уже розрізняє родичів по прямій (зв'язок між особами, одна з яких походить від іншої) і бічній (зв'язок між особами, котрі походять від одного предка) лініях.

3)гаванський (генераційний). Тут не було розмежування родичів як за принципом роздвоєння, так і лінійності. Єдиною диференціюючою ознакою виступала належність до певного покоління.

4)англійський (лінійний) — тип спорідненості утворився в процесі розпаду великої сім'ї. Спорідненість цього типу не диференціює родичів по лініях батька й матері, а протиставляє пряму (головну) лінію спорідненості бічним (другорядним). Це той тип спорідненості, який ми сьогодні відносимо до себе.

Істор. розрізняють такі типи сім'ї: парний, полігамний та моногамний. У наш час існують лише два типи: моногамний— найпоширеніший у світі — і полігамний — регіонально обмежений (Пакистан, Єгипет, Південна Індія).

Різноманітність сімейних відносин зумовлює появу багатьох типів сім’ї. У соціолог. дослідженнях їх класифікують за такими критеріями:

1.характером спорідненості:

консангвінальна (кровноспоріднена) — тип сімейної організації, в якому основними є відносини дітей з батьками і дітей між собою, тобто відносини, що базуються на кровній спорідненості, а не на зв’язках між подружжям;

кон’югальна (подружня чи шлюбна) — тип сімейної організації, в якій основним є відносини жінки і чоловіка, а не кровно-родинні зв’язки.

2.кількістю представлених поколінь:

Однопоколінна-подружня пара без дітей;

проста або нуклеарна — подружня пара з дітьми, які ще не одружені. Найбільш розповсюджений тип сім’ї в сучасному суспільстві;

розширена, що складається з трьох і більше поколінь, які з’явилися внаслідок одруження дітей та онуків і зв’язані спільним господарством;

3.типом подружжя:

проста — моногамія;

складна — поліандрія, полігінія тощо, що виникає, коли кілька нуклеарних сімей об’єднуються через спільного чоловіка чи жінку;

розширена, що складається із кількох нуклеарних сімей, які живуть разом і ведуть спільне господарство;

4.наявністю батьків:повна (двоє батьків); неповна (лиш 1);

5.кількістю дітей:бездітна; однодітна; багатодітна — троє і більше дітей;

6.розподілом ролей:

партнерська —заснована на взаєморозумінні подружжя і добровільному розподілі ролей згідно з можливостями і схильностями кожного з них;

матріцентрична — центральне місце посідає мати;

патерпальна — центральне місце посідає батько;

7.ступенем самостійності:

автономна — така, що є самодостатньою, самостійною одиницею;

гетерономна — така, котра не є економічно самодостатньою, засоби до життя забезпечує один чи кілька її членів, характеризується чітким розподілом обов’язків, а отже, дотриманням норм, правил, що запроваджені іншими.

Функції сім’ї. 

1.Господарсько-побутова (економічна) - полягає в забезпеченні матеріальних потреб сім’ї (у їжі, притулку), веденні господарства, наявності власного бюджету. З економічною функцією тісно пов’язана проблема керування сім’єю, тобто питання головування в сім’ї.

2. Регулятивна - полягає в регулюванні стосунків між членами сім’ї на основі моральних норм шляхом первинного соц. контролю, реалізації особистого авторитету і влади.

3. Репродуктивна - спрямована на народження дітей і продовження людського роду.

4. Сексуальна - передбачає реалізацію сексуальних стосунків подружжя, досягнення ними сексуального задоволення. З точки зору суспільства, важливо, що сім’я виконує при цьому регулювання сексуально-еротичної поведінки її членів, забезпечуючи біологічне відтворення суспільства.

5. Виховна - полягає в задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, у контактах з дітьми та їх вихованні. Шляхом виконання виховної функції сім’я забезпечує соціалізацію підростаючого покоління, підготовку нових членів суспільства. Виховна функція реалізується в трьох аспектах - первинна соціалізація дитини; постійний вплив дітей на їх батьків, а також систематичний виховний вплив сімейної групи на кожного свого члена.

6. Комунікативна, або функція культурного (духовного) спілкування - полягає в посередництві сім’ї в контактах її членів із соціумом та навколишнім природним середовищем, а також у задоволенні потреб членів сім’ї в спільному відпочинку та взаємному спілкуванні; відіграє значну роль у духовному розвитку членів сім’ї.

7. Рекреативна - передбачає організацію дозвілля й відпочинку.

8. Психотерапевтична - реалізується у двох аспектах - «погладжування» (ласка й увага один до одного) і «резонування» (розуміння та допомога один одному в оцінюванні позицій з важливих проблем, підтримування іншого в його самореалізації й особистому розвитку).

Зазначені функції так тісно взаємопов’язані, що жодну з них не можна визнати головною.

Наприклад, виховна функція тісно пов’язана не лише з комунікативною, але й з репродуктивною функцією. У свою чергу, репродуктивна функція залежить від низки інших функцій сім’ї: сексуальної, економічної тощо. Водночас особливе значення має психотерапевтична функція, яку вважають критерієм оцінювання подружніх стосунків, а також психологічним інструментом їх регуляції.

Причини розпаду сімей

В сучасних умовах дедалі помітніше стає криза сім'ї як соц. інституту суспільства, шляхи виходу з якої поки що неясні. Криза виявляється в тому, що сім'я дедалі гірше реалізує свої основні функції – організацію подружнього життя, народження і виховання (соціалізацію) дітей, відтворення населення і роб. сили.

Розпад сімей може бути зумовлений цілою низкою факторів:

- психологічних;

- соціальних;

- економічних тощо.

Сімейні конфлікти в основному виникають через:

- незадоволенні потреби в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе, грубе ставлення до неї.

- відсутність довірливо-дружніх стосунків і спілкування всієї сім’ї. Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого важчого, ніж відсутність можливості поділитись.

-сексуальне невдоволення. Якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. 

На стійкість шлюбу негативно впливають такі фактори: як конфліктність в сім’ї та напруженість відносин в сім’ї, розходження установок в сімейній парі.

Ці фактори мають дестабілізуючий вплив на сім’ю і слугують основою подружньої орієнтації на розлучення.

Важливе місце посідає середовище, в якому існує сім’я (разом з батьками чи окремо).

Конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання засобів, якими володіє сім'я, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома їжею, звареною жінкою, чи в кафе або ресторані).

Окремі дослідження показують, що зі всіх опитаних подружніх пар 70% відноситься до розлучення позитивно,18% вважають розлучення крайньою мірою у вирішенні долі сім’ї, 10% опитуваних не визначили свою позицію щодо розлучення, і лише 2% категорично відмовляються від цього способу вирішення сімейних проблем.