Перспективи розвитку шлюбно-сімейних відносин.

Сьогодні за умов корінних змін в українському суспільстві в проведенні соціальної політики необхідно враховувати тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин. Серед них можна назвати такі:

1) сім'я продовжує існувати та зберігати певний авторитет у багатьох людей, незважаючи на кризові явища, які в ній відбуваються;

2)сім'я стає демократичнішою, рівноправною, змінюються ролі подружжя;

3) спостерігається лібералізація міжстатевих стосунків; зростає кількість дітей, народжених поза шлюбом і таких, які покинуті.

На фоні зламу звичайних соціальних цінностей сьогодні непомірно зростає гедонізм та індивідуалізм, особливо серед молодого покоління, що створює безпосередню загрозу інституту сім'ї, що основана на шлюбі.

До цього слід додати, що в процесі демократизації шлюбно-сімейних норм терпимість з боку громадської думки до альтернативних стилів життя поступово зростає;

4)спостерігається укладення шлюбу за шлюбним договором. Можна припустити, що це явище набуватиме поширення у зв'язку зі зростанням соціальної диференціації суспільства;

5) знижується шлюбний вік. Молодь, що вступає до шлюбу, менше підготовлена до сімейного життя в моральному та матеріальному планах;

6)скорочується дітонароджуваність, зростає нуклеаризація, що впливає на виховання підростаючого покоління;

7)спостерігається безумовний вплив релігії на формування та життєдіяльність сім'ї;

8) зростає нетривалість шлюбу і нестабільність соціального інституту сім'ї;

9) зростає сімейна девіація — зловживання алкоголем і наркотиками, сімейне насильство, включаючи інцестуозне.

Електор. Поведінка. Її сутність, х-ка методологічних підходів до її вивчення

Термін “електоральна поведінка” буквально означає “поведінка виборців”, адже латинське слово “elector” відповідає українському еквівалентові “виборець”.

Під “електоральною поведінкою” слід розуміти сукупність дій, що виражають політичні орієнтації виборців щодо делегування їх владних повноважень і яка виявляється в участі (або не участі) їх в голосуванні.

В останні роки як зарубіжні, так і українські дослідники виділяють такі основні теорії електоральної поведінки:

Соціологічна концепція

Наголошує на безпосередній залежності виборчої поведінки електорату від належності виборців до певних великих соціальних груп. На думку авторів цієї теорії (П. Лазерсфельд), голосування є не вільним вибором конкретної особи, а демонстрацією зв'язку її з певною соціальною групою. Самі ці групи й забезпечують конкретній партії більш-менш стійку виборчу базу. На реалізацію електорального потенціалу виборців впливають: розмежування між містом і селом, центром та периферією, між представниками різних конфесійних груп, між представниками різних соц. класів, верств населення.

Соціально-психологічна концепція

Зосереджує увагу на опосередкованому впливі на політичні уподобання чинників — сім'ї, духовних цінностей, найближчого оточення. Її прихильники стверджують, що симпатії до певних партій та ідеологій є не стільки свідомими виявами електоральної активності, скільки наслідками ранньої соціалізації індивіда (в сім'ї, під впливом оточення).

Теорія «раціонального вибору»

Сформувалася наприкінці 50-х років XX ст. унаслідок намагань осмислити тогочасні уявлення про особливості реалізації виборчої активності громадян. Згідно з нею кожен виборець голосує за партію, яка, на його думку, може бути найкориснішою для нього (йдеться передусім про меркантильні інтереси).

Теорія «політичного поля»

Будучи найчіткіше окресленою в працях Бурдьє, вона пояснює електоральні уподобання виборців, особливості реалізації політичної влади у контексті відносин «домінування — підкореності». Індивід у соціальному просторі має певний статус, закріплений за допомогою «соціального капіталу» (сукупність потенційно важливих рис: характер людини, її суспільний статус, культурний потенціал тощо). Індивіди, які володіють максимальною сукупністю соціальних капіталів, завжди намагаються впливати на життєдіяльність людей. Домінування, реалізується у формі легітимного бачення соціального світу, за утвердження якого у межах політичного поля точиться суспільна боротьба.

Емпіричні методи дослідження електоральної поведінки

Теоретичний аналіз електоральної поведінки є неповним без використання конкретно-соціологічних методів дослідження. До основних напрямів емпіричного дослідження поведінки виборців можна віднести: