Поняття соціальної взаємодії

Соціальна взаємодія – це процес, під час якого люди діють і певним чином реагують на дію інших людей або соціальних інститутів. Виділяють два рівні соціальної взаємодії:

1. Мікрорівень, на якому люди діють один з одним.

2. Макрорівень, на якому індивід або людина взаємодіє з соціальними інститутами.

Соц. контакт передбачає короткострокові непостійні відносини з іншими людьми. Наприклад, покупки в магазині, контакти в Інтернеті.

Ознаки соціального контакта:

1. непостійність.

2. короткотерміновість.

3. відсутність взаємовпливу між людьми, які перебувають у контакті.

Соціальна взаємодія – це форма відносин, яка передбачає регулярні, тривалі контакти між людьми.

Ознаки соц. взаємодії:

1. Регулярні відносини.

2. Взаємовплив між особами, які здійснюють контакт.

Соц. взаємодія буває двох видів:

1. Короткотермінова – між особою або групою осіб відбувається інтенсивна взаємодія протягом короткого терміну.

2. Середньотермінова – взаємовідносини між особою або групою осіб відбуваються протягом тривалого часу ( університет).

3. Довготермінова – друзі, сім”я.

Теорії соціальної взаємодії:

1. Економічна теорія (Дж.Хауменс).

На думку вченого, взаємодія пов’язана із вигодами і винагородами, які людина отримує в суспільстві. При цьому, налагоджуючи контакти, людина прагне отримати від них якомога більше користі.

2. Символічний інтеракціонізм(Мід і Блумен).

Представники цієї теорії розглядають соц. взаємодію як своєрідний процес, в якому ведеться постійний діалог між людьми, який аналізується ними і осмислюється і т.д.

Соціальні норми як регулятор соціальної взаємодії

У с-стві під час взаємодії необхідне існування певних правил, які б забезпечили ефективність і прийнятність цієї взаємодії. Таку роль виконують соціальні норми.

Соц. норми – це правила, які виражають вимоги с-ства до його членів. Особливістю норми є її імперативний характер, тобто вона обов’язкова для виконання всім членам с-ства. В соціології соц. норма має наступні ознаки:

1. Дозвіл – все, що не заборонено нормою – дозволено.

2. Припис – це поведінка в межах прийнятних норм.

3. Заборона – покарання за порушення норм.

Класифікація норм:

1. За змістом:

- основні

- другорядні

- загальні

- конкретні

2. За суб’єктом дотримання:

- загальнолюдські

- колективні

- групові

3. За ступенем уставленості:

- ті, що спираються на привілеї

- ------------ на звичаї

- ------------на традиції.

В с-стві розрізняють моральні норми або юридичні чи правові.

Соціальні відносини

Соц. відносини – це відносно стійкі зв’язки між індивідами і соц. групами, обумовлені їх неоднаковим положенням та роллю у с-стві.

Рівні соц. відносин:

1. соц. відносини між соц.-історичними спільнотами (між класами, націями, професійними групами)

2. соц. відносини між суспільними організаціями і установами.

3. міжособистісні відносини.

Соц. відносини є ієрархізованими, тобто індивіди, які перебувають на різних щаблях соц. піраміди у відносинах між собою, намагатимуться підкреслити завжди ці відмінності.

Соц. відносини мають формальний характер, тобто здійснюються за певними правилами, які встановлені суспільством.

Соціальні конфлікти

Соц. конфлікт – це крайнє загострення протиріч між індивідами, соц. групами чи прошарками у суспільстві.

Умови виникнення конфлікту:

1. Наявність не менше, ніж двох сторін.

2. Наявність дефіциту – наявність чогось(ресурсу, речі), чого є обмаль.

3. Бажання отримати вигоду за рахунок іншої сторони.

4. Дії обох сторін, спрямовані на досягнення несумісних взаємовиключних цілей.

Способи подолання конфліктів:

1. Рутинізація – передбачає зняття гостроти конфлікту шляхом доведення його буденності та банальності.

2. Витіснення – передбачає те, що конфлікт витісняється із активного громадського обговорення шляхом блокування інформації про нього.

3. Стимуляція конфлікту – передбачає нагнітання конфліктної ситуації та розпалення самого конфлікту у той час, коли ще не склалися умови для його інтенсивності.

4. Випалення або контрольований хаос. Цей спосіб передбачає винищення активістів конфліктуючих сторін та їх ресурсів.

5. Переговори та реформування.

Поняття особистості та основні соціологічні теорії особистості.

В соціології розрізняють декілька понять: «людина», «індивід», «індивідуальність» та «особистість».

Людина (індивід), на відміну від міжособистісного спілкування, цей термін не несе емоційного забарвлення у соціології. Тут він означає людську істоту.

Індивідуальність – під цим терміном в соціології розуміють сукупність якостей і властивостей, які відрізняють одного індивіда від іншого.

Особистість у соціології означає конкретного індивіда, який виступає суб’єктом діяльності. Також поняття «особистість» тісно пов’язане з такими характеристиками як «воля», «творчість», «непередбачуваність».

Теорія Ч.Кулі (теорія дзеркального я).

На думку Кулі, особистість формується в результаті ітерації, тобто постійних актів взаємодії людини з навколишнім світом. В результаті цих взаємодій у людини формується власне «я», яке складається з трьох елементів:

1. Те, як нас сприймають інші.

2. Те, як вони, на наш погляд, реагують на те, що бачать.

3. Те, як ми реагуємо на рефлекси інших.

Теорія Піаже (теорія когнітивного розвитку).

На думку Піаже, формування особистості починається із дитини, а саме з проходження дитиною певних послідовних стадій, на яких закріплюються нові уміння і навички. Він виділив наступні стадії, які проходить людина:

1. сенсорно-моторна (від 0 до 2 років).

2. операційна (від 2 до 7 років).

3. стадія конкретних операцій (від 7 до 10-11 років).

4. стадія формальних операцій (від 10-11).

Структура особистості

Соціологічна структура особистості має таку структуру:

1.Положення в системі соц відносин

2.Сукупність ролей та ф-й, які виконує людина в суспільстві

Соц роль-це сукупність норм, які визначають поведінку людини у суспільстві.

Соц роль залежить від:

1.Очікувань суспільства або групи

2.Ролі існують у вигляді ціннісних орієнтацій особистості

3.Існування людей, внутрішній світ та поведінка яких розглядається як ідеальне втілення соц ролі.

4.Реалізація соц ролей у суспільстві може стикнутися із певними обєктивними та субєктивними проблемами, які моджуть призводити до таких форм поведінки:

1)ізоляція, 2)раціоналізація, 3)проекція-приписування іншим учасникам своїх бажань, 4)ідентифікація-ототожнювання себе із роллю, яку виконує особистість, 5)реактивне утворення-особистість виконує дану соціальну роль, але в той же час прагне до самовдосконалення і зміни з часом соц ролі.