Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

садку, на присадибній ділянці. Навантаження не повинні викликати утому і не­гативну суб'єктивну реакцію. Хворому необхідно при собі мати, як і на занят­тях з ЛФК, цукор і при розвитку ознак гіпоглікемії з'їсти його.

Санаторно-курортне лікування показане хворим на цукровий діабет легкої і середньої форми в стані стійкої компенсації без схильності до ацидозу. Направляються вони в бальнеологічні санаторії, в тому числі і місцеві, де лі­куються хворі зі шлунковово-кишковими захворюваннями (Трускавець, Миргород та ін.).

Подагра

Подагра— порушення білкового обміну, при якому виникає підвищення вмісту сечової кислоти у крові і відкладення її солей в хрящах, сухожилках, слизових сумках і шкірі у вигляді вузликів (тофусів) (рис. 5.23). Ці відкладен­ня періодично викликають реакції запального характеру в суглобах та інших органах. Найчастіше ушкоджуються дрібні суглоби стоп і кистей (рис. 5.24), які поступово деформуються, стають тугорухливими, супроводжуються болем при рухах і періодичними гострими нападами артриту. Останній виникає рап­тово, переважно вночі, і розпочинається у більшості випадків з плесно-фалан-гового суглоба великого пальця ноги. Суглоб припухає, шкіра над ним черво­ніє, температура підвищується, виникає сильний біль у суглобі, до якого не можна доторкнутись. Через кілька годин біль зменшується, але знову підсилю­ється вночі протягом 5-6 діб поспіль. Чинниками, що викликають гострий на­пад подагри можуть бути охолодження, інфекційні захворювання, удари, стре­си, характер харчування, різкі метерологічні зміни.

У виникненні захворювання має значення систематичне надлишкове вжи­вання м'яса, жирів та інших продуктів, що багаті на пурини (нирки, печінка, мо­зок, ікра), зловживання спиртними напоями, стреси, гіподинамія, спадкова схильність. Хворіють на подагру, в основному, чоловіки у віці 40-50 років. У них нерідко спостерігається сечокам'яна хвороба, склеротичні ураження судин, серця, нирок. У важких випадках подагра може призвести до інвалідності.

Подагру лікують комплексно, переважно у поліклініці. Призначають мо­лочно-рослинну дієту, протизапальні і знеболюючі медикаменти і такі, що гальмують утворення сечової кислоти та підвищують виведення її нирками. Рекомендовано вживання великої кількості води і категорично забороняються алкогольні напої, які, навпаки, затримують видалення сечової кислоти нирка­ми. Разом з цими методами лікування застосовують засоби фізичної реабіліта­ції: ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура розв'язує такі завдання: пок­ращання обміну речовин, видалення сечової кислоти з сечею; покращання кро-во- і лімфообігу в кінцівках та ушкоджених суглобах, попередження тугорух-ливості, деформацій та збереження обсягу рухів у них; стимуляція діяльності серцево-судинної, дихальної і травної систем; зміцнення м'язів та адаптація до фізичних навантажень, що поступово збільшуються; підвищення загального

Ш9

Фізична реабілітація

тонусу і підтримання працездатності паці­єнтів. Протипоказана ЛФК при наявності гострого нападу.

Призначають ЛФК хворим диферен­ційовано, залежно від перебігу захворю­вання, стану суглобів і серцево-судинної системи, наявності і важкості супутньої патології. При початкових формах подаг­ри, коли у хворих не спостерігаються сут­тєві морфофункціональні зміни у суглобах та інших органах і системах, ЛФК вико­ристовують у формах ранкової гігієнічної і лікувальної гімнастики, лікувальної ходь­би, гідрокінезитерапії, теренкуру, спортив­но-прикладних вправ та ігор. Рекоменду­ють прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді, плавання. При розвитку хворо­би і появі значних стійких суб'єктивних та об'єктивних проявів подагри застосування ЛФК обмежують ранковою гігієнічною і лікувальною гімнастикою, лікувальною ходьбою, вправами у теплій воді.

Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих, ди­хальних і спеціальних вправ для кистей та стоп у вигляді вправ на розслаблення та так званої "суглобової гімнастики". До остан­ньої відносять активні і пасивні рухи для уражених суглобів, що виконуються з полегшених вихідних положень та з мак­симально можливою амплітудою. Рухи в міжфалангових і п'ясно-фалангових суглобах кисті та пальців проводяться з обов'язковою фіксацією вищерозташо-ваного сегмента. Виконуються активні вправи для всіх неушкоджених суглобів по осях рухів в них з повною амплітудою. При наявності болю у суглобах реко­мендують гімнастику у теплій воді при поєднанні її з тепловими процедурами і масажем. Заняття фізичними вправами доцільно проводити після них.

Лікувальний масаж призначають після стихання гострих проя­вів подагри для зменшення болючості, покращання кровозабезпечення і від­новлення функцій уражених суглобів; активізації периферичного крово- і лім-фообігу, окисно-відновних та обмінних процесів; виведення сечової кислоти і її солей; попередження атрофій і підвищення тонусу та працездатності м'язів. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебраль-них зон спинномозкових сегментів, загальний і місцевий масаж. Останній ро­биться вище і навколо ураженого місця з поступовим переходом на розтиран­ня хворого суглоба. При ураженні плюсно-фалангового суглоба великого паль­ця стопи масаж проводять спочатку на тильній стороні стопи, а потім — навко-

330

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

ло цього суглоба. Ефективність масажу підвищується, якщо перед масажуван­ням суглоб глибоко прогріти. Місцевий масаж рекомендують повторювати 2-3 рази на день, використовуючи і самомасаж.

Фізіотерапію застосовують у гострому і наступних періодах пере­бігу подагри для знеболюючої, розсмоктуючої дії на уражені суглоби, виведен­ня сечової кислоти і її солей, покращання крово- і лімфообігу, нормалізації об­міну речовин; гальмування і припинення утворення деформацій у суглобах; оптимізації діяльності ЦНС і загального підвищення тонусу організму. Вико­ристовують під час гострого нападу УВЧ-терапію, мікрохвильову терапію, ін­дуктотермію, електрофорез новокаїну, УФО, світлотеплову ванну або солюкс на ділянку суглобів. Після стихання загострення застосовують електрофорез літію, ультразвук, електросон, ванни сульфідні, радонові, йодобромні, хлорид-но-натрієві, озокеритні і парафінові аплікації, грязелікування, вживання міне­ральних вод типу Боржомі, Єсентуки N 17 і N 4, Трускавецьких та ін.

Працетерапію використовують для підтримання загальної працез­датності та підвищення загального тонусу організму. Показані роботи з помір­ними навантаженнями на свіжому повітрі, у садку, на присадибній ділянці.

Хворим в хронічній стадії подагри рекомендують санаторно-курортне лі­кування на бальнеогрязьових кліматичних курортах (Одеса, Саки, Євпаторія, Слав'янськ та ін.).

5.5. ФІЗИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ПРИ ЗАХВОРЮВАННЯХ СУГАОБІВ

Захворювання суглобів характеризується важкими суб'єктивними і об'єк­тивними симптомами, серед яких головним є біль, порушення функцій, значне обмеження фізичних можливостей хворих, що призводить до зниження їх пра­цездатності і нерідко — до інвалідності. Захворювання суглобів поділяють на дві основні групи: запальні — артрити і дегенеративні — артрози.

Артрити і артрози можуть бути як первинними, самостійними захворю­ваннями, так і вторинними проявами хвороб інших органів і систем. Патоло­гічний процес може розвиватися в одному суглобі (моноартрит) або у декіль­кох (поліартрит), а також локалізуватися у хребті.

Захворювання суглобів лікують комплексно. Разом з медикаментозним лі­куванням, дієтотерапією, ортопедичними методами, інколи хірургічним втру­чанням, широко застосовують фізичну реабілітацію.

5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру при захворюваннях суглобів застосовують на всіх етапах реабілітації хворих. Лікувальна дія фізичних вправ проявляється, першочергово, трофічним і тонізуючим впливом на орга­нізм, а у подальшому — формуванням компенсацій та нормалізацією функцій.

331

Фізична реабілітація

Фізичні вправи підвищують загальний тонус і функціональний стан орга­нізму, які нерідко у хворих знижуються не стільки від самого захворювання, скільки від значного обмеження своєї рухливості і пов'язаними з гіподинамі­єю функціональними змінами в діяльності ЦНС, серцево-судинної, дихальної та інших систем. ЛФК позитивно впливає на психоемоційний стан хворого та підтримує надію у сприятливий результат лікування.

ЛФК попереджує ускладнення, що виникають при захворюванні суглобів (остеопороз, атрофія м'язів і хрящів, контрактури), запобігає їх прогресуван­ню. Багаторазові повторення рухів формують суглоб, відновлюють і зберіга­ють його конгруентність і функцію, зміцнюють м'язово-зв'язковий апарат, максимально підтримують його функцію.

Фізичні вправи підсилюють загальний і місцевий крово- і лімфообіг, транспорт кисню і поживних речовин кров'ю та виведення продуктів обміну. Локальне поліпшення трофіки сприяє затуханню запальних змін, розсмокту­ванню набрякової рідини у суглобі і навколо суглобових тканинах, прискорен­ню у них регенеративних і гальмуванню дегенеративних процесів.

ЛФК забезпечує утворення тимчасової компенсації, а у подальшому — нормалізацію функцій суглоба. При незворотніх змінах у ньому фізичні впра­ви сприяють формуванню постійних компенсацій. Заняття ЛФК тренують ор­ганізм і готують хворого до побутових і виробничих навантажень.

Лікувальний масаж використовують у лікарняний і післялікар-няний періоди реабілітації. Його лікувальна дія проявляється, в основному, за рахунок нервово-рефлекторного і механічного механізмів.

Масаж позитивно впливає на функції ЦНС, покращує настрій і самопочут­тя хворого. Він зменшує больові відчуття, перешкоджає іррадіації болю з ді­лянки хворих суглобів, рефлекторно вирівнює м'язовий тонус, що знижується внаслідок захворювання.

Масаж попереджує або зменшує атрофію м'язів, розтягує їх і підвищує скорочувальну здатність; протидіє сполучнотканинним зрощенням, виникнен­ню контрактур, порушенням осі кінцівки. Це зменшує можливість перерозпо­ділу навантаження на робочі поверхні суглобових хрящів і оберігає їх від по­дальшої травматизації, розвитку запалення, розростання екзостозів, прогресу­вання деформуючого артрозу та артритів.

Масаж поліпшує кровопостачання суглобів і навколишніх тканин, стиму­лює утворення і циркуляцію синовіальної рідини, активізує окисно-відновні і обмінні процеси. Це сприяє розсмоктуванню запальної рідини, ліквідації наб­ряків, підсиленню процесів регенерації; гальмує розвиток дегенеративних про­цесів у хрящах і суглобовій сумці, зв'язковому апараті суглобів; підтримує і відновлює їх функції.

Фізіотерапію застосовують на всіх етапах реабілітації. Основними механізмами лікувальної дії фізичних методів при захворюваннях суглобів є нервово-рефлекторний і гуморальний.

Фізіотерапевтичні методи лікування вирівнюють перебіг основних нер­вових процесів у ЦНС, позитивно впливають на симпатико-адреналову і ен-

332