Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

5.4.2. Ожиріння

Ожиріння— надлишкове відкладення жирової тканини в організмі. Розріз­няють екзогенну (аліментарну) і ендогенну (ендокринно-церебральну) форми ожиріння. Перша зумовлена зовнішніми причинами: переїданням, надмірним вживанням їжі, багатої вуглеводами і жирами, недостатньою фізичною рухливіс­тю і пов'язаним з нею зменшенням енерговитрат. Ендогенне ожиріння є наслід­ком внутрішніх причин, які виникають в організмі хворого, — порушення гор­мональної функції щитовидної і статевих залоз, гіпофізу або регуляції жирового обміну ЦНС. В результаті названих причин в організмі замість нормальної кіль­кості жиру, що дорівнює 10-15 % маси тіла, його відкладається значно більше.

Залежно від надлишкової маси визначають 4 ступені ожиріння: 1 (лег­кій) — маса тіла перевищує фізіологічну норму на 15-29 %, 2 (середній) — на 30-49 %, 3 (тяжкий) — на 50-100 %, 4 (дуже тяжкий) — понад 100 %. Для виз­начення ступеня ожиріння найчастіше застосовують масо-зростовий індекс (індекс Кетле), який отримують від ділення маси тіла у грамах на зріст у сан­тиметрах. Цей індекс для чоловіків становить у межах 370-400 г і 325-375 г — для жінок. Можна також користуватися методом, запропонованим О.О. Пок-ровським (табл. 5.5).

Таблиця 5. 5. Визначення маси тіла для чоловіків та жінок у віці 25-30 років (за О. О. Покровським, 1964), кг

Примітка. У віці старше 30 років допускається збільшення маси тіла порівняно з наведеною утаблиці для чоловіків — на 2,5-6 кг, для жінок — на 2,5-5 кг.

323

Фізична реабілітація

Таблиця 5. 6. Ступінь ризику при надлишковій масі тіла для чоловіків і жінок

При ожирінні багато жиру відкладається не тільки в підшкірній основі у ділянках живота, грудей, таза, стегон, потилиці, шиї, а також у черевній і груд­ній порожнинах. Це утруднює рухи діафрагми, порушує дихання, примушує працювати серце з додатковим навантаженням. У хворих часто розвивається дистрофія міокарда, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, стенокардія, стражда­ють інші органи та системи. Спостерігаються зміни в діяльності травної сис­теми, печінки, з'являються хвороби суглобів, нервової системи, часто виника­ють діабет та подагра. У хворих знижується не тільки працездатність, а й мож­лива тривалість життя, яка прямо пропорційна ступеню їх ожиріння (табл. 5.6).

Ожиріння лікують комплексно, воно зводиться до збільшення обсягу фізич­них навантажень та обмеження енергетичної цінності їжі, переважно за рахунок вуглеводів та жирів. У разі необхідності призначають гормональні препарати і медикаменти, що знижують апетит чи спрямовані на лікування супутніх захво­рювань. Хворі з ожирінням лікуються, переважно, у поліклініці і періодично у санаторіях. Осіб з яскраво вираженими патологічними змінами в серцево-судин­ній та інших системах та органах лікують у стаціонарі відповідно до клінічного перебігу захворювань і, природно, з урахуванням ожиріння. Велику питому вагу у комплексному лікуванні хворих мають засоби фізичної реабілітації.

Фізичну реабілітацію застосовують у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії, механотерапії, працетерапії.

Лікувальну фізичну культуру призначають при ендоген­ній і екзогенній формах ожиріння. Завдання ЛФК: підвищення енерговитрат,

324

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

окисно-відновних і обмінних процесів; зменшення надмірної маси тіла і зміц­нення м'язів тулуба; покращання функції серцево-судинної, дихальної, травної та інших систем; відновлення та підтримання фізичної і професійної працез­датності. Ці завдання вирішують за рахунок застосування фізичних вправ на витривалість, гімнастичних вправ для середніх та великих м'язових груп у чергуванні з дихальними, що викликають підвищену витрату енергії і погли­нання кисню, сприяють витрачанню великої кількості вуглеводів, а також ви­ходу з депо і розщепленню жирів. Протипоказана ЛФК при загостреннях су­путніх захворювань, гіпертензійних та діенцефальних кризах.

Курс ЛФК поділяють на два періоди. У І період занять під час щадного ру­хового режиму застосовують фізичні вправи, що відновлюють рухові навички хворого, адаптують до фізичних навантажень, що поступово підвищуються. Використовують ранкову гімнастику і лікувальну гімнастику, лікувальну ходь­бу у повільному та середньому темпі.

У II період, який охоплює щадно-тренувальний і тренувальний руховий режими, інтенсивність навантаження поступово збільшується. Особливістю застосування ЛФК є достатньо виражені фізичні навантаження. В заняття з ЛФК включають різноманітні загальнорозвиваючі вправи, ходьбу до 10 км, біг, прогулянки, теренкур, ближній туризм, плавання, веслування, їзду на велоси­педі, ходьбу на лижах, рухливі та спортивні ігри. Значне місце приділено впра­вам для зміцнення м'язів тулуба і живота, коригуючим і дихальним вправам. Щільність занять досягає 60-70 %, тривалість лікувальної гімнастики 30-60 хв, ранкової гігієнічної — 20-25 хв.

Наведену програму застосування ЛФК рекомендують особам з алімен­тарною та ендогенною формами ожиріння, у яких не спостерігається суттєвих зрушень з боку органів і систем, що лімітують обсяг виконання фізичних вправ. Однак при ендокринно-церебральній формі ожиріння загальне наванта­ження в заняттях знижується, в них більше вправ для середніх м'зових груп і дихальних, темп виконання повільний і середній, менша тривалість занять.

Лікувальний масаж призначають для поліпшення загального то­нусу організму; активізації периферичного крово- і лімфообігу, окисно-віднов­них і обмінних процесів; протидії порушенням моторно-евакуаторної функції кишечнику; усунення утоми та підвищення тонусу і працездатності м'язів. За­стосовують загальний масаж, підводний душ-масаж, самомасаж.

Фізіотерапію використовують для стимуляції окисно-відновних і обмінних процесів; поліпшення функції серцево-судинної, дихальної, травної, ендокринної та інших систем організму; попередження або гальмування роз­витку супутніх ожирінню захворювань; підвищення загального тонусу, підси­лення енерговитрат і загартування організму. Призначають гідротерапевтичні процедури з поступовим зниженням і контрастними температурами води : об­ливання загальні і місцеві, обтирання, душ дощовий, голчастий, циркулярний, Шарко, шотландський, ванни контрастні, укутування загальні вологі. Показана бальнеотерапія: купання в басейнах з мінеральною водою, ванни сульфідні, вуглекислі, радонові, йодобромні, з температурою води, в основному, 34-36 °С, пиття мінеральної води. Рекомендується електростимуляція прямих

Э25

Фізична реабілітація

м'язів живота і м'язів стегон, і при доброму стані серцево-судинної системи — світлотеплові ванни, лазня фінська (сухоповітряна) і російська парова.

Механотерапію застосовують у вигляді занять на тренажерах для підвищення енерговитрат і зниження маси тіла; загального зміцнення та по­кращання фізичної працездатності і спеціальної тренованості організму. Вико­ристовують велотренажер, тредміл, гребний тренажер. Під час занять хворим молодого і середнього віку зі — II ступенем ожиріння без порушень діяльнос­ті серцево-судинної та дихальної систем можна давати фізичне навантаження, що викликає приріст ЧСС на 75 % вихідної величини у стані спокою. Хворим з ендогенною формою ожиріння III ступеня з супутніми захворюваннями, про­яви і клінічний перебіг котрих дозволяють застосування тренажерів, приріст ЧСС може бути до 50 %.

Працетерапію рекомендують для підвищення і збереження фізич­ної працездатності, зміцнення м'язів і рухливості в суглобах, збільшення енер­говитрат та недопущення збільшення маси тіла. Рекомендують роботи на сві­жому повітрі, у садку, на присадибній ділянці, пиляння і рубання дров та ін.

Результати лікування ожиріння оцінюються не тільки за динамікою кліні-ко-функціональних і антропометричних показників, а й коефіцієнтом втрати маси тіла (К), який розраховують за формулою:

Наслідки лікування вважають добрими, якщо К перевищує 15 %, задовіль­ними — коли він дорівнює 5-15 % , незадовільним — 5 % і нижче.

Хворим на ожиріння показане періодичне санаторно-курортне лікування у приморських, бальнеологічних і середньогірських курортах. При виборі ку­рорту керуються відсутністю чи наявністю супутніх захворювань і ускладнень. Так, при сполученні ожиріння з порушеннями з боку органів травлення (гас­трит, коліт, холецистит) рекомендують бальнеологічні курорти, із патологією суглобів — грязьові і т.п.

Цукровий діабет

Цукровий діабет— виведення цукру з сечею внаслідок підвищення кіль­кості його у крові і недостатнього засвоєння тканинами. Це порушення вугле­водного обміну зумовлене зниженням вироблення гормону підшлункової зало­зи — інсуліну. При недостатності цього гормону утворення глікогену зменшу­ється і вміст цукру у крові стає вищим за норму (гіперглікемія), а утилізація його тканинами знижується і він починає проходити через нирки та виводити­ся з сечею (глюкозурія). В результаті енергозабезпечення падає, різко порушу­ється жировий, білковий, водний обмін, кислотно-основна рівновага, утворю­ються шкідливі продукти розпаду, що погіршують життєдіяльність організму.

326

Р о з л і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Причинами цукрового діабету можуть бути порушення центральної нерво­вої регуляції, психотравми, спадковість, інфекційні захворювання підшлунко­вої залози, надмірне вживання вуглеводів. Основними ознаками захворювання є: надмірне споживання води з причини постійної спраги і велике сечовиділен­ня (поліурія), ненаситний апетит, м'язова слабкість, свербіж шкіри. У хворих знижується опірність організму, з'являються такі ускладнення і захворювання, як фурункульоз, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, туберкульоз, облітерую­чий ендартеріїт, гангрена нижніх кінцівок та ін.

Найбільш небезпечними для життя ускладненнями іскрового діабету є діабетична і гіпоглікемічна коми. Перша зумовлена отруєнням організму про­дуктами неповного згоряння жирів і проявляється блюванням, слабкістю, го­ловним болем, сонливістю, а далі впаданням в непритомний стан (кома), поя­вою притаманного цьому ускладненню гучного, шумного, глибокого дихання та запаху ацетону в повітрі, що видихається. Якщо такому хворому не ввести інсулін, то він може загинути. Гіпоглікемічна кома виникає при різкому падін­ні цукру у крові (гіпоглікемія) при більшому ніж потрібно введенні інсуліну і його аналогів. У хворих розвивається слабкість, відчуття голоду, виступає піт, частішає серцебиття, з'являється тремтіння, судоми і у подальшому — кома­тозний стан. Легкі прояви гіпоглікемії ліквідуються прийманням цукру, а важ­кі — негайним внутрішньовенним введенням глюкози.

Цукровий діабет має хронічний перебіг і залежно від його проявів розріз­няють легку, середню і важку форми. Легка форма порушення вуглеводного обміну лікується за рахунок дієти з малим вмістом вуглеводів і жирів, раціо­нальної організації праці і відпочинку, зниження маси тіла до нормальних ве­личин. При середній формі діабету для усунення гіперглікемії та глюкозурії до­датково застосовують інсулін у невеликій кількості або антидіабетичні препа­рати, а при важкій формі вони призначаються у великих дозах на фоні суворої дієти. Хворих з останньою формою діабету лікують у стаціонарі, працездат­ність у них суттєво порушується і тому багатьох переводять на інвалідність.

У комплексному лікуванні цукрового діабету значне місце приділяється засобам фізичної реабілітації, що діють не тільки симптоматично, а і деякі з них націлені на окремі ланки патогенезу. Використовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальна фізична культура при цукровому діабеті розв'язує такі завдання: покращання функцій ЦНС та нейроендокринної регу­ляції обміну речовин; стимуляція тканинного обміну, утилізація цукру в орга­нізмі, зниження гіперглікемії та компенсація інсулінової недостатності; поліп­шення функціонального стану серцево-судинної, дихальної та травної систем; попередження або зменшення проявів супутніх захворювань, підвищеня опір­ності організму; відновлення і підтримання загальної працездатності хворого. Протипоказана ЛФК при гіперглікемії в межах 16,6 ммоль-л"' (300 мг%) і ви­ще, ознаках прекоматозного стану.

ЛФК призначають диференційовано, залежно від форми цукрового діабе­ту. При легкій формі в заняттях з лікувальної гімнастики, що триває 30-45 хв, застосовують загальнорозвиваючі, дихальні і вправи на розслаблення. Щіль-

327

Фізична реабілітація

ністьзанять 60-65 %. Рухи виконуються в повільному і середньому темпі, з повною амплітудою. Вони забезпечують загальне помірне фізичне наванта­ження, що оптимально сприяє засвоєнню глюкози з крові та її повному згорян­ню у м'язах і тим самим досягненню головної мети лікування — зменшення її вмісту у крові і сечі. Хворим рекомендують ранкову гігієнічну гімнастику, ходьбу у повільному темпі від 2-3 до 10-12 км, близький туризм, ходьбу на ли­жах, веслування, плавання, рухливі і деякі спортивні ігри. При цьому не мож­на використовувати вправи із значним загальним силовим напруженням та вправи на швидкість, при яких утворюється значний кисневий борг, переважа­ють анаеробні процеси у м'язах, збільшується вміст у крові продуктів окиснен-ня і рівень глюкози не зменшується.

При цукровому діабеті середньої важкості тривалість занять з лікувальної гімнастики — 25-30 хв, щільність — у межах 30-40 %. Комплекси складають­ся з вправ малої і помірної інтенсивності для всіх м'язових груп. У заняттях передбачають вправи на поліпшення функціонального стану серцево-судинної, дихальної і травної систем. Цим хворим рекомендують ще ранкову гігієнічну гімнастику і лікувальну ходьбу 2-7 км. При адекватності фізичних наванта­жень спостерігають зниження рівня глюкози у крові.

При важкій формі цукрового діабету заняття з ЛФК проводять за методи­кою, яку застосовують згідно з призначеним руховим режимом при захворю­ваннях серцево-судинної системи. На етапах реабілітації фізичні навантажен­ня зростають поступово та обережно і не повинні перевищувати помірні.

Правильність дозування фізичних навантажень контролюють за суб'єк­тивними та об'єктивними показниками: самопочуттям хворого, рівнем глю­кози у крові та сечі, масою тіла та ін. Заняття ЛФК проводяться не раніше ніж через годину після ін'єкції інсуліну і легкого сніданку. Хворий має знати таке: якщо під час занять або після них виникає відчуття голоду, слабкості, трем­тіння рук, необхідно з'їсти 1-2 шматочки цукру і припинити заняття. Відно­вити їх можна після зникнення гіпоглікемії на наступний день, але зменшити навантаження.

Лікувальний масаж застосовують при легкій і середній формах з метою поліпшення діяльності ЦНС, загального тонусу організму; активізації крово- і лімфообігу в кінцівках, окисно-відновних і обмінних процесів; стиму­ляції функцій серцево-судинної, дихальної і травної систем; підвищення тону­су і працездатності м'язів. Застосовують загальний і місцевий масаж.

Фізіотерапію використовують для стимуляції функції підшлункової залози, окисно-відновних процесів і зниження вмісту глюкози у крові, активіза­ції обміну речовин; ліквідації або зменшення свербіжу шкіри; попередження прогресування захворювання і його ускладнень; досягнення стійкої компенса­ції і стимуляція адаптаційно-пристосувальних механізмів; поліпшення загаль­ного стану організму. Застосовують електрофорез цинку, міді та інших мікрое­лементів та ліків, індуктотермію, мікрохвильову терапію, УВЧ-терапію, УФО, ванни вуглекислі, йодобромні, радонові, душ дощовий, обливання.

Працетерапію використовують для збереження працездатності і психоемоційного стану хворого. Рекомендують роботи на свіжому повітрі у

328