Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

совуючи легкі погладжування, розтирання, ніжні вібрації. У випадках атоніч­ного запору, навпаки, енергійно, використовуючи всі прийоми, включаючи віб­рацію: безперервну та уривчасту, стрясання і підштовхування окремих частин товстої кишки, стрясання живота і таза.

Фізіотерапію призначають з перших днів перебування хворого у лікарні. її завдання: усунення болю, ліквідація загострення запального проце­су, покращання кровообігу і трофічних процесів у кишковій стінці; нормаліза­ція тонусу вегетативної нервової системи, моторно-евакуаторної, секреторної та всмоктувальної функцій кишок. Застосовують зігріваючі компреси, сидячі ванни, медикаментозний електрофорез, солюкс, УВЧ-терапію, ультразвук, мікрохвильову терапію, індуктотермію, парафінові та озокеритні аплікації, пиття мінеральної води і кишкові промивання, ультрафіолетові опромінюван­ня живота.

Наведені засоби фізичної реабілітації, терміни, принципи і методи їх вико­ристання при хронічних колітах застосовують, приблизно, у тому самому об­сязі і при хронічних ентеритах, дискінезіях (розлад рухової функції) кишечни­ку, у зв'язку зі схожими проявами захворювань, головними серед яких є спас­тичні чи атонічні процеси у кишках.

У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують під час не­повної або повної ремісії за III періодом. її завдання: нормалізація діяльності ЦНС і нейрогуморальної регуляції травної системи; підтримання досягнутого рівня функціонування кишечнику, попередження загострення захворювання та максимальне продовження ремісії; зміцнення м'язів живота і тазового дна, за­гальне зміцнення організму, адаптація серцево-судинної та інших систем орга­нізму до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. Викорис­товують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, гідрокінезитерапію, терен­кур, прогулянки пішки, катання на лижах, велосипеді, ковзанах, плавання, вес­лування, спортивні та рухливі ігри.

У комплексах лікувальної гімнастики зберігаються принципи добору вправ, вихідних положень та побудови занять залежно від порушення мотор­но-евакуаторної функції кишок. Застосовують загальнорозвиваючі вправи, ди­хальні і на розслаблення. Використовують вправи для кінцівок, згинання, по­вороти, нахили тулуба, присідання, стрибки; вправи для зміцнення м'язів тазо­вого дна (рис. 5.18); з предметами і снарядами. Акцентують увагу пацієнтів на правильне поєднання рухів з диханням, оптимальне вихідне положення. Впра­ви виконують, переважно, у повільному і середньому темпі, з повною ампліту­дою рухів. Тривалість заняття лікувальної гімнастики 35-40 хв. Загальне на­вантаження у занятті залежить не лише від особливостей функцій травної сис­теми, а й від наявності та важкості супутніх захворювань, що обмежують фі­зичну працездатність.

Лікувальний масаж застосовують, в основному, з тією самою метою, що у попередньому періоді реабілітації. У цей період, окрім сегментар­но-рефлекторного, класичного, точкового масажу, при спастичних запорах ви-

311

Фізична реабілітація

Рис. 5.18. Вправи для

зміцнення м'язів тазо­вого дна

користовують ще й гідромасаж у вигляді підводного душ-масажу. Останнє здійснюють таким чином: спочатку масажують паравертебральні зони попере­кових і нижньогрудних спинномозкових сегментів, потім м'язи живота, товсту кишку (масажують за годинниковою стрілкою) при тиску 1,5-2 атм. Застосову­ють ніжне погладжування при зазорі між шкірою і наконечником шланга 25-40 см, циркулярні розтирання при зазорі не менше 10 см і вібрації при зазорі 3 с

Добрим доповненням рефлекторного впливу на кишечник при хронічних колітах є загальний масаж всієї підошви. При цьому особливо ретельно ма­сажують проекційні зони кишечнику (рис. 5.19, зони 11,20,34). Рекомендуєть­ся проводити самомасаж живота.

Фізіотерапію застосовують для зрівноваження процесів збуджен­ня і гальмування у ЦНС, підвищення її регулюючої функції; підтримання до­сягнутого рівня функцій травної системи; загального зміцнення і загартуван-

312

Рис. 5.19. Топографія рефлексогенних зон на підошвах : 1 — очі;2 — бронхи; 3 — потилиця; 4 — вухо; 5 — легені; 6 — плече; 7 сонячне сплетення; 8 — серце; 9— надниркові залози; 10 — селезінка; 11 — низхідна товста кишка; 12 — кульшовий суглоб; 13 — стегно; 14 — колінний суглоб; 15 — сідничний нерв; 16 — куприк; 17 — апендикс; 18 — клапан; 19 — сечовий мі­хур; 20 — тонкий кишечник; 21 — сечовід; 22 — поперечна кишка; 23 — нирка; 24 — грудний відділ хреб­та; 25 — підшлункова залоза; 26 — щитовидна залоза; 27 — шлунок; 28 — горло, мигдалики; 29 — шия; 30 — гіпофіз; 31 — лобні пазухи; 32 — печінка; 33 — жовчний міхур; 34 — висхіднатовста кишка

ня організму. Рекомендують електросон, діадинамотерапію, грілку або зігрі­ваючий компрес, грязьові і парафіно-озокеритні аплікації, ультразвукову те­рапію за ходом товстої кишки, електростимуляцію м'язів живота, загальні вологі укутування, ванни прісні, хвойні, радонові, перлинні, душ Шарко і циркулярний, пиття мінеральної води, кишкові промивання, кліматоліку-вання.

Працетерапію застосовують для підтримання загальної фізичної і професійної працездатності та нервово-психічного тонусу пацієнтів. Рекомен­дують роботи на свіжому повітрі, у садку, на присадибній ділянці.

В період ремісії показано санаторно-курортне лікування на бальнеопиттє-вих і кліматичних курортах.

313

Фізична реабілітація