Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Фізіотерапію застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Основними механізмами лікувальної дії при захворюваннях орга­нів травлення є нервово-рефлекторний і гуморальний.

Фізіотерапевтичні методи нормалізують функціональний стан ЦНС, вирів­нюють діяльність вегетативної нервової системи і травлення; діють протиза­пально, знеболююче, антиспазматично і підвищують неспецифічну резистент­ність та імунологічні властивості організму.

Фізіотерапевтичні процедури, що викликають активну гіперемію та пов'язані з нею активізацію мікроциркуляції, обмінних і трофічних процесів в органах травної системи, сприяють загасанню загострення захворювання, за­гоєнню виразки, скорішому одужанню і подовженню ремісії.

Фізичні лікувальні чинники позитивно діють на секреторну, моторно-ева-куаторну і всмоктувальну функції шлунка, перистальтику шлунково-кишково­го тракту. Вони поліпшують дренажну функцію жовчного міхура і жовчних шляхів, зменшують застій жовчі, що запобігає утворенню каменів.

Вживання мінеральних вод нормалізує функцію слизових оболонок орга­нів травної системи. Залежно від фізико-хімічного складу, характеру захворю­вання, стану секреторної, моторно-евакуаторної функції шлунка, часу прий­няття їжі мінеральні води можуть підвищувати секрецію і кислотність шлун­кового соку або гальмувати їх. Так, для стимуляції секреторної діяльності, зменшення швидкості евакуації шлункового вмісту воду п'ють за 10-15 хв до їди, а при підвищеній секреції і кислотності шлункового соку — за 1,5 год. Проходячи далі травним шляхом мінеральна вода позитивно впливає на тон­кий і товстий кишечник, секреторну функцію підшлункової залози, жовчови­відну функцію печінки.

При захворюваннях органів травлення застосовують такі фізіотерапевтич­ні методи: вживання мінеральних вод, медикаментозний електрофорез, елект­росон, солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію, магнітотерапію, діади-намотерапію, ультрафіолетове опромінювання, ультразвук, парафіно-озоке-ритні чи грязьові аплікації, ванни хвойні, сірководневі, радонові, перлинні, віб­раційні, компреси, обтирання, душ, купання, кліматолікування.

5.3.2. Гастрит

Гастрит— запалення слизової оболонки шлунка. Ця патологія є найбільш поширеною серед захворювань органів травлення. Гастрити поділяються на гострі і хронічні.

Гострий гастрит характеризується гострим запаленням слизової оболонки шлунка, яке виникає після прийому недоброякісної їжі, зловживання алкоголем, гострою, дуже гарячою, жирною їжею, потраплення в шлунок не­стерпних речовин. Захворювання розвивається бурхливо: з'являються відчут­тя важкості в ямці під грудьми, болісна нудота, відрижка, блювота, запаморо­чення, можливе підвищення температури. Лікування зводиться до очищення шлунка шляхом промивання, штучного блювання, очищувальної клізми, вве-

303

Фізична реабілітація

дення абсорбуючих речовин і ліків, голодної дієти. ЛФК при гострих гастри­тах не застосовують.

Хронічний гастрит характеризується не тільки запаленням, а йдистрофічними змінами слизової оболонки шлунка, його функцій. Він виникає внаслідок порушень режиму харчування, якості і складу їжі, постійного злов­живання алкоголем, гострими приправами, безконтрольного прийому медика­ментів, паління. До хронічного гастриту можуть призвести захворювання пе­чінки, підшлункової залози, хронічні запальні процеси, інфекції, часті стреси, порушення регулюючої функції нервової і ендокринної систем.

Розрізняють хронічні гастрити із секреторною недостатністю (гіпоацид-ний гастрит), нормальною (нормоацидний гастрит) та підвищеною секрецією (гіперацидний гастрит). Хворі з першим видом гастриту скаржаться на зни­ження апетиту, відчуття важкості в ділянках шлунка, відрижку, нудоту. При нормоацидному та гіперацидному гастритах на перший план виступає печія, відрижка, блювота, біль під грудьми, що пов'язано з прийомом їжі. Захворю­вання перебігає за фазами загострення, підгострого перебігу та ремісії.

Лікування хворих проводять комплексно, диференційовано, залежно від секреторної діяльності шлунка. Призначають медикаменти, дієтотерапію, вжи­вання мінеральної води, а також засоби фізичної реабілітації, що застосовують у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у період сти­хання процесу загострення. Вона протипоказана при сильному болю, багато­разовому блюванні. Завдання ЛФК: поліпшення психоемоційного стану і ней­рогуморальної регуляції процесів травлення; нормалізація секреторної і мо­торної функції травного тракту; стимулювання крово- і лімфообігу в органах черевної порожнини, підсилення трофічних і репаративних процесів, змен­шення запальних явищ; покращання функції дихання; зміцнення м'язів живо­та і промежини.

ЛФК під час стаціонарного лікування проводять у два періоди. її методи­ка основується на фізіологічній залежності секреторної і моторної функцій шлунка від характеру і обсягу м'язової роботи.

При гастритах з нормальною і підвищеною секрецією шлунка лікувальну гімнастику проводять перед прийманням їжі, що пригнічує шлункову секре­цію. З цією метою за 1-1,5 год до приймання їжі і фізичних вправ вживають мінеральну воду (лужанська, поляна квасова та ін.), що, у свою чергу, теж галь­мує секреторну функцію шлунка. Використовують полегшені гімнастичні вправи у поєднанні зі статичними і динамічними дихальними вправами та вправами на розслаблення, обмежуючи навантаження на м'язи живота. Рухи виконують у повільному темпі, ритмічно.

При гастритах із секреторною недостатністю лікувальну гімнастику про­водять за 2 год до приймання їжі, що стимулює шлункову секрецію. Для під­вищення ефекту за 20-30 хв до приймання їжі п'ють мінеральну воду (мирго­родська, нарзан кримський та ін.). Комплекси складають із загальнорозвиваю-

304