Р о з а і л 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

ності легень, підтримання тонусу дихальних м'язів. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки, шию і надпліччя. Під час процедури реабілітолог де­кілька разів синхронно з видихом тисне на ребра хворого, підсилюючи цю фа­зу дихального акту.

Фізіотерапія націлена на активізацію імунобіологічних властивос­тей організму, покращання вентиляції і газообміну в легенях, попередження ін­фекції, тренування термоадаптаційних механізмів, загартування пацієнта. Ви­користовують УФО, медикаментозний електрофорез, інгаляції аерозолями, індуктотермію, мікрохвильову терапію, ванни за Гауффе і морські при темпе­ратурі 37 °С, парафіно-озокеритні чи грязьові аплікації, обтирання, дощовий душ, морські купання при температурі води не нижче 22 °С, повітряні і соняч­ні ванни.

Хворим рекомендують лікування у профільованих місцевих санаторіях лі­сової зони, а при відсутності легеневої і судинної недостатності — на примор­ських степових і лісостепових кліматичних курортах.

Плеврит

Плеврит— запалення плеври. Здебільшого є вторинним захворюванням і виникає як ускладнення до пневмонії, туберкульозу легень, ревматизму та ін­ших хвороб. Розрізняють сухий і ексудативний (випітний) плеврит. При сухо­му плевриті на листках плеври відкладаються волокна фібрину, що можуть призвести до утворення спайок у плевральній порожнині, обмеженню екскур­сії легень. При ексудативному плевриті в плевральній порожнині з'являється запальний ексудат і при накопиченні, він починає зміщувати і стискувати леге­ню та сусідні органи, в першу чергу серце, діафрагму, печінку. Під час роз­смоктування ексудату можуть утворюватися спайки у вигляді тяжів, шварт, що значно обмежує рухливість і вентиляцію легень та діафрагми, викликає біль при поглибленні дихання, зміні положення тіла, рухах.

Захворювання розпочинається, переважно, гостро. Хворі скаржаться на біль у боці, болісний кашель, задишку, високу температуру, загальну слабкість. При ексудативному плевриті ці явища більш виражені, стан хворого тяжкий, перебіг захворювання довший, ніж при сухому плевриті.

Плеврит лікують комплексно. Застосовують болезаспокійливі, жарозни­жувальні, десенсибілізуючі засоби і специфічні медикаменти для лікування ос­новного захворювання, а також засоби фізичної реабілітації. При ексудативно­му плевриті у деяких випадках використовують оперативний шлях видалення випоту: роблять плевропункцію і відкачують рідину.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, фізіотерапію.

Ексудативний плеврит. Лікувальну фізичну культуру призначають після зменшення гострих проявів захворювання при температурі, близькій до нор*мальної, ослабленні болю, зменшенні задишки, тахікардії та ексудату, покра­щанні загального стану хворого. Вона протипоказана при гострому перебігу процесу, високій температурі, дихальній недостатності, значному болю при

285

Фізична реабілітація

диханні, великій кількості ексудату. її завдання: збільшення амплітуди рухів грудної клітки і діафрагми, нормалізації дихального акту і вентиляції легень; активізації крово- і лімфообігу в легенях і плевральній порожнині, прискорен­ня розсмоктування ексудату, протидія утворенню плевральних спайок та спри­яння розсмоктуванню тих, що вже виникли; відновлення функції дихальної і серцево-судинної систем, адаптація організму до поступового підвищення фі­зичних навантажень.

Постільний режим передбачає використання лікувальної гімнастики і са­мостійних занять, що повторюються через 1-1,5 год. Комплекси складаються з простих вправ для кінцівок, тулуба, що виконуються з вихідних положень ле­жачи на спині, на хворому боці, сидячи чи напівсидячи, а в подальших занят­тях — на здоровому, якщо випіт не досяг рівня III-IV ребра, що може зсунути середостіння. Вправи повторюють 4-8 разів, темп повільний, тривалість занят­тя 8-10 хв, вона поступово збільшується до 12-15 хв.

У напівпостільному руховому режимі, який призначається, приблизно, наприкінці тижня, можна застосовувати вихідні положення стоячи і сидячи на стільці, з яких виконуються вправи для всіх м'язових груп. Спочатку обе­режно, а потім більш активно робляться нахили, повороти, обертання тулуба з поглибленим диханням. Ці спеціальні вправи виконують без рухів руками, потім вони підключаються до рухів тулуба, що значно підсилює екскурсію ле­гень та діафрагми, вентиляцію легень в нижніх відділах з боку піднятої руки. Статичні дихальні вправи виконують у положенні сидячи та стоячи, руки на голові або підняті вгору, лежачи на спині і здоровому боці. Хворий повинен ди­хати ритмічно, поступово форсуючи як вдих, так і видих. Вправи повторюють 6-12 разів, темп повільний і середній, тривалість заняття лікувальної гімнас­тики 20-25 хв. Окрім цього і самостійних занять призначають ранкову гігієніч­ну гімнастику, лікувальну ходьбу.

Вільний руховий режим, що розпочинається орієнтовно з 10-го дня, перед­бачає спеціальні вправи з використанням гімнастичних палиць, медиболів (рис. 5.10), обручів, висів та упорів на гімнастичній стінці на лаві. Динамічні дихальні вправи виконують з так званим "зустрічним диханням", при якому розширення і розтягнення грудної клітки не супроводжується характерним для такого руху вдихом, а видихом. Такий спосіб сприяє розходженню вісцераль­них і парієнтальних листків плеври, розтягненню спайок.

Залежно від локалізації плевральних змін добираються вихідні положен­ня, що збільшують екскурсію легень і діафрагми на ураженому боці. Так, для розтягнення спайок у бокових відділах використовують вихідне положення ле­жачи на здоровому боці з валиком під грудною кліткою або стоячи, з якого роб­лять нахили тулуба у здоровий бік. Комплекси доповнюють вправами загаль-норозвиваючими, на розслаблення і для корекції постави. Навантаження збіль­шують за рахунок тривалості занять до 30-35 хв. Акцентують увагу хворого на необхідність самостійних занять, які виконуються 8-10 разів на день.

Фізіотерапію призначають у гострій стадії ексудативного плевриту, за умови нетуберкульозного походження захворювання, з метою протизапаль­ної, знеболюючої дії на організм; покращання крово- і лімфообігу у плевраль-

286

Рис. 5.10. Вправи, що сприяють розтягненню плеври г розсмоктуванню ексудату

ній порожнині, розсмоктування ексудату, попередження або ліквідації плев­ральних зрощень; загального зміцнення організму. Використовують солюкс, місцеві світлові ванни, гірчичники, локальні зігріваючі компреси, УФО, діади-намотерапію. Після стихання гострих явищ призначають індуктотермію, УВЧ-терапію, медикоментозний електрофорез, парафіно-озокеритові аплікації.

Сухий плеврит. ЛФК починають проводити за методикою напівпостільно-го рухового режиму, а потім — вільного. На відміну від хворих на ексудатив­ний плеврит у названих пацієнтів загальне навантаження трохи більше, часті­ше застосовують вправи у положенні лежачи на здоровому боці, дихальні з ру­хами руками на хворому боці. Як і при ексудативному плевриті, в гострій ста­дії захворювання раніше за всі засоби фізичної реабілітації призначають такі самі фізіотерапевтичні методи лікування.

Післялікарняний період реабілітаціїпроводиться в умовах поліклініки. Призначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру застосовують для загально­го зміцнення і загартування організму, підвищення його неспецифічної опір­ності; повного відновлення функцій дихальної і серцево-судинної систем; адаптації організму до фізичних навантажень побутового і виробничого харак­теру. Використовують лікувальну і ранкову гігієнічну гімнастику, прогулянки, теренкур, веслування, ігри, пересування на лижах, катання на ковзанах. Під час занять виконують загальнорозвиваючі і спортивно-прикладні вправи, впра­ви з вихідних положень, що сприяють збільшенню амплітуди рухів легень і ді­афрагми.

Лікувальний масаж призначають для попередження або розтяг­нення спайок, покращання скорочувальної здатності дихальних м'язів, легене­вої вентиляції. Масажують груди, спину, міжреберні проміжки.

Фізіотерапію призначають для підвищення неспецифічної опір­ності і стимуляції захисних механізмів до дії патологічних чинників та чинни­ків зовнішнього середовища; активізації крово- і лімфообігу в плевральній по-

287

Фізична реабілітація

рожнині, ліквідації спайок; загартування пацієнта. Використовують сонячно-повітряні ванни, обтирання (обливання), дощовий душ, електрофорез з роз­смоктуючими речовинами, мікрохвильову терапію, аеротерапію.

Хворим показано санаторно-курортне лікування. Рекомендуються приморські, степові і лісостепові кліматичні курорти, місцеві профільовані санаторії.

5.2.4. Бронхіальна астма

Бронхіальна астма — це хронічне захворювання, що характеризується періодичними нападами ядухи, що виникає внаслідок спазму дрібних і серед­ніх бронхів. Природа захворювання, переважно, інфекційно-алергічна. Стан підвищеної і патологічної чутливості (сенсибілізація) може виникати під дією речовин, що з'являються в організмі під час розкладу бактерій при інфекцій­них захворюваннях органів дихання і хронічних вогнищах інфекції. Алерге­нами можуть бути квітковий пилок, хімічні речовини, ліки, побутовий пил, гриби, ягоди, запахи, кліматичні чинники. Напади бронхіальної астми іноді викликаються нервово-рефлекторним шляхом, тобто є наслідком порушень ре­гуляторної діяльності ЦНС, підвищеної збудливості підкоркових центрів.

При нападі бронхіальної астми різко порушується механізм дихання, особливо видих, і повітря повністю не виходить з легень. Це веде з кожним вдихом до збільшення повітря в альвеолах, здуття легень, падіння вентиляції, недонасичення крові киснем та недостатнього звільнення її від оксиду вугле­цю. Хворому не вистачає повітря, виникає страх задихнутися, він блідне, зго­дом обличчя стає синюшним. Дихання здійснюється з великими зусиллями, за допомогою допоміжних м'язів і супроводжується свистячими хрипами, що чути на відстані. Під кінець нападу починається відкашлювання мокротиння, що накопичилося через надмірне виділення слизу в бронхах і, у свою чергу, заважало нормальному проходженню повітря в легенях. Через декілька годин після нападу всі ці явища зникають і хворий, у разі відсутності органічних змін в легенях і супутніх захворювань у період між нападами, почуває себе практично здоровим. Однак при прогресуванні захворювання часті напади ве­дуть до збільшення залишкового об'єму, зниження еластичності легень, хро­нічного бронхіту, емфіземи, пневмосклерозу, легеневої та серцевої недостат­ності. Загальний стан хворого буде визначатись цими захворюваннями у пері­од між нападами.

Перебіг бронхіальної астми характерний періодами загострення і ремісії. У деяких хворих напади виникають рідко, у певний період року, у інших — по декілька разів протягом доби. Інколи виникає так званий астматичний статус, коли напади не проходять протягом кількох днів. Сам напад може тривати від кількох хвилин до кількох годин і більше.

Лікування бронхіальної астми комплексне і націлене насамперед на усу­нення нападу, для чого використовують медикаменти, що знімають спазми мускулатури бронхів і розширяють їх просвіт. Використовують засоби, що

288