Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покра­щують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну про­никність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.

Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міо­карді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодина-міку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.

При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні ме­тоди: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, елек­тросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотера­пію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, об­ливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.

Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення фун­кції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.

Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Ви­користовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зни­женої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захво-рюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хво­рі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе відновлення професійних на­вичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.

Недостатність кровообігу

Недостатність кровообігу— це нездатність серцево-судинної системи за­безпечити доставку крові до тканин і органів у необхідній кількості для їх нор­мального функціонування, що може бути результатом ураження тільки серця чи судин або комбінацією їх. Вона розвивається при вадах серця, уроджених чи ревматичної етіології, гіпертонічній хворобі, атеросклерозі, після інфаркту, при сифілітичному ураженні серця, хронічному гломерулонефриті, пневмо­склерозі. Патогенез хронічної недостатності кровообігу визначають основним захворюванням.

Найчастіше недостатність кровообігу пов'язана із захворюваннями сер­ця, що у подальшому порушують функцію всього апарату кровообігу. Це ви­являється у зниженні ударного і хвилинного об'єму крові, сповільненні швидкості кровотоку, зменшенні постачання кисню тканинам і видалення діоксиду вуглецю, порушенні обміну речовин; у появі застійних явищ і наб­ряків спочатку на ногах, а потім і у внутрішніх органах, змінами їх діяль­ності.

239

Фізична реабілітація

Розрізняють гостру і хронічну недостатність кровообігу. Хворим з гос­трою серцевою недостатністю потрібна негайна допомога. Хронічна недостат­ність кровообігу має три ступені.

I ступінь— початкова, прихована, проявляється тільки при значному фі­
зичному навантаженні задишкою, серцебиттям, швидкою втомлюваністю. У
стані спокою ці явища зникають.

II ступінь— характеризується у початковому періоді — II (А) — задиш­
кою і серцебиттям при звичайному фізичному навантаженні, набряками ніг, що
зникають за ніч, суттєвим зниженням працездатності. Поява задишки у стані
спокою, ціанозу, постійних набряків, застійних явищ у черевній порожнині, ле­
генях, розладів функцій органів вказує на перехід захворювання в II (Б) сту­
пінь. Хворі в такому стані непрацездатні.

III ступінь— стан хворого прогресивно погіршується, порушується об­
мін, відмічається виснаження, відбуваються незворотні зміни у внутрішніх ор­
ганах. Працездатність повністю втрачена.

Недостатність кровообігу І ступеня —- загальний стан хворих задовіль­ний. Вони лікуються у поліклініках і періодично у санаторіях і профілакторі­ях. Застосовуються всі засоби фізичної реабілітації.

Лікувальна фізична культура спрямована на розв'язання таких головних завдань: адаптацію серцево-судинної системи і всього організ­му до поступового збільшення фізичного навантаження, відновлення і підви­щення фізичної працездатності.

ЛФК призначають у формі лікувальної і ранкової гігієнічної гімнастики, самостійних занять, лікувальної ходьби, теренкуру, гідрокінезитерапії, спор­тивно-прикладних вправ та ігор. У заняття лікувальною гімнастикою, що три­вають спочатку 20-25 хв, а у подальшому — 35-45 хв, включають дихальні вправи і рухи в середніх і великих м'язових групах, з обтяженнями, з предме­тами, з невеликим опором. У міру адаптації хворих до навантажень рекомен­дується включати у заняття дозований біг у повільному і середньому темпі, прогулянки на лижах, плавання, ігри. Заняття проводять груповим методом. Для загартування організму їх слід проводити на свіжому повітрі. З дозволу лі­каря хворим можна займатися фізичними вправами у групах загальної фізич­ної підготовки, любителів бігу, ходьби тощо.

Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму, активізації периферичного крово- і лімфообігу, коронарної гемодинаміки і трофічних процесів у міокарді, зняття утоми після фізичних на­вантажень. Використовують загальний масаж, підводний душ-масаж, сегмен­тарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, верхньогрудних (D8 — D1) і нижньошийних спинномозкових сегментів (С7 — СЗ).

Фізіотерапіянацілена на покращання периферичного кровообігу і судинних реакцій, загального стимулювання діяльності серцево-судинної сис­теми, загартування організму. Призначають сульфідні, скипидарні, вуглекислі ванни, місцеві ванни з поступовим підвищенням температури (по Гауффе), об­ливання, обтирання, душі, кліматолікування.

240